Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №758/5941/20 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

(додаткова)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 758/5941/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

розглянув у порядку письмового провадження заяву

ОСОБА_1

про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат

у справі № 758/5941/20 (суддя Морозов С. М.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до ОСОБА_1

про стягнення 15 749 729, 36 доларів США

В С Т А Н О В И В :

У травні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (позивач) звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , відповідач) про відшкодування майнової шкоди (збитків), завданих кримінальним правопорушенням, у сумі 15 749 729, 36 доларів США.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 758/5941/20 у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2024 заяву ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Присуджено до стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою від 10.06.2025 Північний апеляційний господарський суд скасував рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 758/5941/20. Прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Присудив до стягнення з ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб майнову шкоду в сумі 15 749 729,36 доларів США. Додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №758/5941/20 скасував та прийняв нове додаткове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу.

11.11.2025 Верховний Суд ухвалив постанову у цій справі, якою частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025, справу № 758/5941/20 передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду справи, постановою Північного апеляційного господарського суд від 02.09.2026 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2024 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №758/5941/20 залишено без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржника.

07.09.2026 через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 (заявник) подала до суду заяву, в якій просить:

судовий збір у сумі 1 177 120,00 грн, сплачений ОСОБА_1 за подання касаційної скарги у цій справі № 758/5941/20 компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 293 221, 16 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 (колегія суддів: головуючий Ходаківська І. П., судді Демидова А. М., Владимиренко С. В.) прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення; розгляд заяви постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання заперечень/пояснень письмовій формі на заяву у строк протягом п`яти днів з дня отримання даної ухвали суду.

Письмові пояснення/заперечення стосовно заяви про ухвалення додаткового судового рішення до суду не надходили.

Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (частина третя статті 244 в редакції Закону України № 4508-IX від 18.06.2025).

Розглянувши заяву ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Щодо витрат, понесених ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 11.11.2025 Верховний Суд ухвалив постанову у цій справі, якою частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025, справу №758/5941/20 передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За результатами нового апеляційного розгляду питання щодо розподілу судових витрат у суді касаційної інстанції не вирішувалось.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку із розглядом справи даної справи у суді касаційної інстанції ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у сумі 1 177 120, 00 грн.

За загальними правилами ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 129 ГПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Предметом позову у справі, що розглядалася, є вимога позивача про відшкодування майнової шкоди (збитків), завданих кримінальним правопорушенням.

Пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги і з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", сплачений відповідачем судовий збір за подання касаційної скарги підлягає компенсації за рахунок держави у сумі 588 560 грн (50 %).

Щодо витрат, понесених ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Зі змісту диспозитивної норми частини 2 статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може, але не зобов`язаний відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, що свідчить про дискреційний характер відповідних повноважень суду (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №922/676/21, від 18.01.2022 у справі №910/2679/21, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, від 29.09.2022 у справі №910/3055/20, від 25.10.2022 у справі №910/19650/20).

Суд враховує, що заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу разом з доказами подані до суду 07.09.2026, тобто в межах строку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Із змісту поданої ОСОБА_1 заяви вбачається, що на підтвердження понесення витрат у суді касаційної інстанції надано:

договір про надання правничої (правової) допомоги №22/01-1 від 22.01.2021, укладений між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Покотилом В. М. (адвокат);

додаткову угоду № 3 від 10.06.2026 до договору про надання правничої (правової) допомоги №22/01-1 від 22.01.2021;

акт приймання-передачі наданої правничої (правової) послуги до додаткової угоди №3 від 10.06.2026 до договору про надання правничої (правової) допомоги №22/01-1 від 22.01.2021;

детальний опис робіт від 07.09.2026 за додатковою угодою № 3 від 10.06.2026 до договору про надання правничої (правової) допомоги №22/01-1 від 22.01.2021;

рахунок-фактуру № 07-09/1-26 на оплату правничих послуг у розмірі 3 293 221, 16 грн;

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4121, виданого 31.08.2010 гр. Покотилу В. М.

Так, відповідно до детального опису робіт, ОСОБА_1 (клієнту) надана така правова допомога:

зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи;

вивчення документів наданих клієнтом, відповідних нормативних актів;

пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах;

визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнта;

складання та подання касаційної скарги;

поїздка до суду, участь у судових засіданнях.

В пункті 3 додаткової угоди № 3 від 10.06.2026 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 22/01-1 від 22.01.2021, сторони визначили фіксований розмір винагороди, який складає 3 293 221, 16 грн.

Колегія суддів наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні наведеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Слід зазначити, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Також при вирішенні питання витрат на правову допомогу суд має враховувати: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" (пункт 77) ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Як вже зазначалось, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Колегією суддів встановлено, що опис послуг з надання правової допомоги деталізований в достатній мірі для досягнення його функціонального призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.

Частинами другою та третьою статті 30 зазначеного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду викладений правовий висновок такого змісту: "147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

Однак клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу від позивача до суду не надходило.

Дослідивши надані ОСОБА_1 докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю цієї справи та складністю виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), не є пропорційним до предмета спору, оскільки: правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат Покотило В. М. надавав правову допомогу відповідачу в судах усіх інстанцій, тому, відповідно, був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають. Отже підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Колегія суддів враховує, що додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2024, яке набрало законної сили, заяву ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Присуджено до стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Таким чином, зважаючи на критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи заяву відповідача та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів, з огляду на наведене, дійшла висновку про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірними з правничою допомогою у суді касаційної інстанції. В іншій частині заяви суд не покладає такі витрати на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

При цьому суд зазначає, що часткове задоволення заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу не може свідчити про втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, так як таке рішення (про часткове задоволення заявлених витрат на правничу допомогу) обумовлене здійсненою судом оцінкою заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу через призму критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, а також не змінює та не припиняє зобов`язання сторін за договором про надання правничої допомоги.

Керуючись статтями 129, 244, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 758/5941/20 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 588 560 (п`ятсот вісімдесят вісім тисяч п`ятсот шістдесят) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у справі № 758/5941/20.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код в ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, б. 17, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 758/5941/20 відмовити.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко