Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №911/1815/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р. Справа№ 911/1815/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Хрипуна О.О.

Демидової А.М.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Київської області від 31.07.2026

у справі № 911/1815/26 (суддя - Огороднік Д.М.)

за позовом Київської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дмитроленд»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації прав

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

Київська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області звернулася до Господарського суду Київської області із позовом до ТОВ «ДМИТРОЛЕНД» про витребування з незаконного володіння земельних ділянок з кадастровими номерами 3222484400:09:004:0133, 3222484400:09:004:0127, 3222484400:09:004:0135, 3222484400:09:002:0059, 3222484400:09:002:0114, 3222484400:09:002:0049, 3222484400:09:002:0108, 3222484400:09:002:0064, 3222484400:09:002:0092 у категорію земель лісогосподарського призначення.

Позов обґрунтований тим, що ТОВ «ДМИТРОЛЕНД» безпідставно зареєстровало право приватної власності на земельні ділянки, які відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.

30.07.2026, через підсистему «Електронний суд», надійшла заява Київської обласної прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:09:004:0133, 3222484400:09:004:0127, 3222484400:09:004:0135, 3222484400:09:002:0059, 3222484400:09:002:0114, 3222484400:09:002:0049, 222484400:09:002:0108, 3222484400:09:002:0064, 3222484400:09:002:0092, які належать на праві власності ТОВ «ДМИТРОЛЕНД».

Заява обґрунтована тим, що оскільки право власності на спірні земельні ділянки неодноразово безпідставно перереєстровувалось, то прокурор вважає що забезпечення позову шляхом накладення арешту унеможливить вчення у подальшому будь-яких повторних реєстраційних дій щодо них, у тому числі щодо поділу/об`єднання, відчуження на користь інших фізичних чи юридичних осіб, та попередить ускладнення або повністю унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2026 у задоволені вищевказаної заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не надано належних доказів, які б вказували на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого заходу забезпечення позову, а саме не доведено, що на даний час спірні земельні ділянки реалізовуються, здійснюється їх забудова, на них проводяться земельні роботи, вирубка дерев тощо. Натомість потенційна можливість відповідача або інших осіб вчинити перелічені вище дії, таким чином унеможлививши виконання рішення суду, не може слугувати підставою для вжиття відповідних заходів забезпечення позову. Також судом звернуто увагу на той факт, що спірні земельні ділянки на даний час обтяжені арештом на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12.05.2023 у справі № 757/19369/23-к.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Київська обласна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що доводи суду першої інстанції в частині відсутності належних доказів, які б вказували на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого заходу забезпечення позову, недоведення наявних ризиків та відповідно відсутності підстав для забезпечення позову є необґрунтованими.

Запитувані заходи є належними, допустимими, ефективними заходами забезпечення позову. Вони є співмірними із заявленими вимогами, відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, гарантують справедливий баланс інтересів учасників справи та ефективний захист прав заявника у випадку задоволення позовних вимог.

Правові наслідки їх застосування не призведуть до невиправданих і надмірних обмежень прав відповідача, однак їх незастосування може призвести не лише до чергового відчуження земельних ділянок, а й до настання незворотних наслідків для вказаних земель лісогосподарського призначення через їх використання всупереч режиму, встановленому для територій відповідного цільового призначення.

В частині посилання суду першої інстанції на актуальне станом на даний час обтяження спірних земельних ділянок, вжите ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12.05.2023 у справі № 757/19369/23-к, як додатковий аргумент для відмови у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову, скаржник вказує на те, що зазначене обтяження накладено в межах конкретного кримінального провадження та обґрунтовано відповідними ризиками, що встановлені кримінальним процесуальним законодавством. Вказаний арешт має тимчасовий характер і не гарантує збереження земельної ділянки до завершення розгляду цієї господарської справи. Можливість скасування арешту, накладеного у 2023 році в рамках кримінального провадження створює загрозу відчуження спірних земельних ділянок на користь третіх осіб.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови). Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

При цьому колегія суддів враховує викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів у контексті розгляду заяви про забезпечення позову, враховуючи саму природу та зміст спірних правовідносин, що склалися між сторонами, а також підстави їх виникнення, вважає, що сам факт наявності у відповідача станом на момент розгляду даної справи нічим не обмеженого права в будь-який момент розпорядитись своїм майном, - земельними ділянками, які є предметом спору у даній справі, а також сам факт ймовірного незаконного заволодіння відповідачем ними, вказує на вірогідну та потенційно встановлювальну за результатами вирішення судом першої інстанції спору у даній справі неправомірність реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за ТОВ «ДМИТРОЛЕНД» всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів.

На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має віднайти розумний баланс між інтересами держави в особі позивача, у добросовісності якого до моменту прийняття судом рішення підстав сумніватись немає, та інтересами відповідача, добросовісність якого до моменту прийняття судом рішення перебуває під обґрунтованим сумнівом.

Іншими словами, наразі, у суду відсутні підстави ставити під сумнів добросовісність позивача, коли як добросовісність відповідача, з огляду на обставини, що викладено у прокурором у заяві про забезпеченні позову є такою, що ставиться під розумний сумнів, а тому доцільність вжиття заходів забезпечення позову за заявою ініціатора позову вбачається більш виправданим, ніж відмова у вжитті таких заходів.

В аспекті вищевикладеного, колегія суддів вважає, що сам факт наявності у відповідача нічим не обмеженого права в будь-який момент розпорядитись у будь-який спосіб своїм майном, - спірними земельними ділянками, опосередковано вказує на наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити та навіть унеможливити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду, оскільки відповідач, як титульний власник не обмежений у своєму праві в будь-який момент розпорядитися своїм майном та тим самим унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову щодо витребування спірних земельних ділянок на користь держави.

Той факт, що спірні земельні ділянки вже перебувають під арештом, накладеним ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12.05.2023 у справі № 757/19369/23-к в межах кримінального провадження не ставить під сумнів доцільність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, адже захищеність інтересів позивача в аспекті забезпечення можливості виконання майбутнього рішення суду у розглядуваній справі без утруднень не може перебувати в залежності від того чи є чинним арешт, накладений в межах кримінального провадження.

Відповідно чинність вказаного обтяження станом на моменту вирішення заяви прокурора про забезпечення позову, що розглядається в порядку господарського судочинства зовсім не свідчить про відсутність підстав для вжиття господарським судом власних засобів забезпечення.

Колегія суддів також враховує, що наслідками вирішення цієї справи, якщо вона буде розглянута на користь позивача, стане поновлення права державної власності на спірні земельні ділянки, та виконуваність такого рішення має переважне значення для інтересів держави, а тому суд дійшов помилкового висновку, про врахування існування арешту накладеного в межах кримінального провадження, як підстави для відмови у задоволенні заяви прокурора.

Отже, врахувавши все вищезазначене, проаналізувавши весь спектр обставин даної справи та їх характер, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими аргументи скаржника про те, що невжиття запропонованого заходу забезпечення позову матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Крім того, оцінюючи запропонований позивачем захід забезпечення позову на предмет співмірності, що у свою чергу передбачає необхідність співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, колегія суддів доходить висновку, що негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття заходів забезпечення позову у формі арешту спірних земельних ділянок значно та безумовно переважають негативні наслідки для відповідача від їх застосування.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що у разі задоволення позову, при вчиненні відповідачем дій щодо відчуження, поділу, об`єднання, передачі в оренду спірних земельних ділянок, виконання рішення буде істотно ускладнено та навіть унеможливлено. Дана ситуація зумовлюватиме правову реальність, при якій позивач не буде мати можливості задовольнити свої законні вимоги та поновити своє порушене право, принаймні в межах саме цієї справи та ймовірно потребуватиме подання нових позовів.

Водночас, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову помилково не звернув увагу на всі аспекти даної справи, комплексно не проаналізував всі обставини даного спору, у зв`язку із чим дійшов неправильних та передчасних висновків щодо відмови у задоволені заяви прокурора про забезпечення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що за результатами перегляду даної справи доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а при вирішенні питання про забезпечення позову місцевим господарським судом не було з`ясовано всіх обставин справи та не дотримано вимог процесуального закону (ст.ст. 136, 137 ГПК України), що призвело до постановлення помилкової ухвали, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Господарського суду Київської області від 31.07.2026 з прийняттям нового рішення про задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.

Судові витрати за розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову розподіляються за наслідками розгляду справи по суті.

Оскільки судом апеляційної інстанції остаточного рішення зі спору у даній справі не приймається, то розподіл судових витрат за перегляд справи в апеляційному порядку підлягає здійсненню судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 31.07.2026 у справі № 911/1815/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву Київської обласної прокуратури про забезпечення позову задовольнити.

3. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484400:09:004:0133, 3222484400:09:004:0127, 3222484400:09:004:0135, 3222484400:09:002:0059, 3222484400:09:002:0114, 3222484400:09:002:0049, 3222484400:09:002:0108, 3222484400:09:002:0064, 3222484400:09:002:0092, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дмитроленд» (02183, місто Київ, вул. Кибальчича Миколи, будинок 13А, офіс 2; ідентифікаційний код 44081102).

4. Дана постанова відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Така постанова підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

5. Стягувачем за даною постановою є Київська обласна прокуратура (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2; ідентифікаційний код 02909996).

6. Боржником за даною постановою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дмитроленд» (02183, місто Київ, вул. Кибальчича Миколи, будинок 13А, офіс 2; ідентифікаційний код 44081102).

7. Строк пред`явлення постанови до 24.09.2029.

8. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено і підписано 29.09.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.О. Хрипун

А.М. Демидова