Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №910/1977/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р. Справа№ 910/1977/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Колесника Р.М.

Скрипки І.М.

за участю секретаря судового засідання Король Я.П.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2026

у справі № 910/1977/26 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ"

до Фізичної особи-підприємця Лобасєва Кирила Володимировича

ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2

про визнання недійсним договору та стягнення 1 873 700,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Пономаренко І.С.

від відповідачів: не з`явились

від третьої особи: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі № 910/1977/26 вирішено покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ" судові витрати у виді сплаченого судового збору повністю. Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ" у поверненні сплаченого у справі № 910/1977/26 судового збору у загальній сумі 25 146,80 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в ухвалі Господарського суду міста Києва 21.04.2026 суд зазначив про недобросовісність дій ТОВ "МЕДІАЛАЙТ" та зловживання процесуальними правами, що і стало причиною вирішення питання про залишення позову без розгляду. Відтак, з посиланням на ч. 9, статті 129 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову позивачу у поверненні судового збору.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ" звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 та постановити нову ухвалу, якою повернути ТОВ "МЕДІАЛАЙТ" сплачений судовий збір у загальній сумі 25 146,80 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що законодавцем прямо визначено правову підставу та порядок повернення судового збору у випадку залишення заяви без розгляду, а також встановлено вичерпні випадки, за яких сплачений судовий збір не підлягає поверненню. Також скаржник вважає, що саме по собі встановлення судом факту зловживання процесуальними правами не створює достатньої правової підстави для застосування ч. 9, статті 129 Господарського процесуального кодексу України за відсутності іншої обов`язкової умови - вирішення спору по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ" передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Хрипуна О.О., суддів: Колесника Р.М., Євсікова О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі № 910/1977/26 та призначено розгляд справи на 17.09.2026.

У зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1977/26.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2026 для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Скрипка І.М., Колесник Р.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2026 прийнято справу № 910/1977/26 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Скрипка І.М., Колесник Р.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2026 розгляд справи відкладено на 24.09.2026.

В судовому засіданні 24.09.2026 представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача та третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 визнано недобросовісними дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт", метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями зловживанням процесуальними правами. Залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" без розгляду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ" керуючись ч. 1, 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір", в подальшому просило суд першої інстанції повернути сплачений в рамках справи № 910/1977/26 судовий збір у загальній сумі 25 146, 80 грн.

Колегія суддів зазначає, що дійсно, положеннями пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Однак, у відповідності до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як вже вище було зазначено, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 визнано недобросовісні дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт", метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями зловживанням процесуальними правами. Залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" без розгляду.

При цьому, суд першої інстанції приймаючи ухвалу від 21.04.2026 зокрема встановив:

«позивач тричі подав ідентичну позовну заяву вх. №15019/25 02.12.2025, 1151/26 04.02.26 та 1977/26 25.02.2026, дві перших з яких були повернуті через не усунуті порушення, зокрема через несплату судового збору.

Вивчаючи матеріали клопотання суд витребував для перевірки матеріали повернення 910/1151/26 позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт", м. Київ до 1. Фізичної особи-підприємця Лобасєва Кирила Володимировича, м. Київ 2. ОСОБА_1 , м. Київ про визнання недійсним договору та стягнення 1 873 700,00 грн. оскільки подані відповідачем докази містять відмінні дані від змісту процесуального документу….

Судом з поданих відповідачем примірників позовних заяв вх15109/25, 1151/26 та наявної у справі 910/1977/26 встановлено, що позовні заяви ідентичні за формою і змістом, подані без доказів сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі.

На запитання суду щодо несплати судового збору та причини подання поспіль трьох позовних заяв з ідентичними недоліками залишені представником без пояснень….

Як вбачається зі змісту Ухвали Господарського суду міста Києва 910/15019/25 від 08.12.25 про залишення позовної заяви без руху: "Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачу необхідно зазначити відомості про наявність/відсутність в усіх учасників справи електронного кабінету, надати належні та допустимі докази сплати судового збору в розмірі 22484,40 грн, подати Договір оренди обладнання № 10224 від 01.02.2024 року, а також надати суду докази направлення копії позовної заяви відповідачам та третій особі".

Як вбачається зі змісту Ухвали Господарського суду міста Києва 910/15019/25 від 21.01.26 про повернення позовної заяви: "Станом на 21.01.2026 від позивача не надійшло документів на виконання вимог вказаної ухвали суду, за таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не усунено недоліки позовної заяви у встановлений судом термін". "За таких обставин, враховуючи, що позивачем не усунено недоліки позовної заяви у встановлений строк, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви і доданих до неї документів позивачу".

Як вбачається зі змісту Ухвали Господарського суду міста Києва 910/1151/26 від 10.02.26 про повернення позовної заяви "Підписантом позовної заяви зазначено керівника позивача Вітинську Віру Володимирівну. Втім, як встановлено судом, згідно даних Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" сертифікат електронного цифрового підпису Мілорадової Олени Віталіївни є не чинним. Отже, оскільки позовна заява не підписана особою, що має право представляти інтереси позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви і доданих до неї документів заявнику. Згідно з п.1 ч.5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано."

Судом здійснено аналіз даних АСДС, витребувано та оглянуто копії матеріалів повернення для співставлення з даними наведеними сторонами….

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що лише після завершення автоматизованого розподілу та визначення складу суду постановлення ухвали про залишення позовної заяви вх. 1977/26 без руху позивач усунув недоліки позовної заяви, проте подавав її достеменно будучи обізнаним про її недоліки, які не усував два попередніх рази 15019/25 та 1151/26, і дві інші позовні заяви повернуті господарським судом через їх недоліки та їх не усунення….

Суд такі дії позивача вважає свідомими, умисними та направленими на маніпулювання системою автоматизованого розподілу судових справ та такими, що фактично зводяться до "обрання" судді, який буде здійснювати розгляд справи, а, отже, є обґрунтовані підстави вважати дії позивача зловживанням процесуальними правами."

Згідно з ч. 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частинами 1, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.

За приписами ч. 1 статті 43 Господарського процесуального України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пунктом 2 частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Частиною дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Висновок щодо застування наведеної норми викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, відповідно до якого процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19 та додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 04.03.2021 у справі № 916/376/19).

Водночас, колегією суддів вище детально проаналізовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/1977/26 та встановлено, що судом першої інстанції обґрунтовано було встановлено, що Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ" до господарського суду міста Києва із позовами до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, а тому такі дії свідчать про зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу правомірно застосував ч. 9, статті 129 Господарського процесуального кодексу та дійшов висновку про покладення судових витрат зі сплати судового збору на позивача з огляду на встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 (яка не була оскаржена позивачем) факт зловживання своїми процесуальними правами.

Щодо посилання скаржника на практику Верховного Суду, викладену в постановах від 13.05.2026 у справі № 915/1010/25, від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2011 у справі № 904/5929/19 та додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19 та від 04.03.2021 у справі № 916/376/19, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник зазначає, що правові висновки у вказаних вище постановах виключають можливість застосування судом частини 9, статті 129 Господарського процесуального кодексу України у даній справі, однак колегія суддів не може погодитись з такими твердженнями виходячи з наступного.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справах Верховного Суду на які посилається скаржник, Верховний Суд досліджував питання застосування чи не застосування ч. 9, статті 129 Господарського процесуального кодексу України щодо обставин відмінних від обставин справи № 910/1977/26.

У справі № 903/181/19 провадження у справі на суму 2 363 113,92 грн закрито відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки було встановлено, що після пред`явлення позову відповідач сплатив суму боргу у заявленому розмірі. Верховний Суд зробив висновок, що у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

У справі № 904/5929/19 досліджувалось питання на відповідача витрат на проведення судової експертизи, а також принцип пропорційності розподілу судових витрат та принцип змагальності сторін та обов`язку подання доказів сторонами, порушення приписів статей 13, 15, 74, 80, 86 Господарського процесуального кодексу України та пункт 23 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи". При цьому, у даній справі суди посилалися на приписи частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник, у тому числі, внаслідок неправильних дій Банка при укладанні та подальшому виконанні спірного договору; на банківську установу покладений обов`язок дотримання закону при укладанні та виконанні договору банківського рахунку.

У справі № 916/376/19 Верховним Судом було розглянуто заяву Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" про ухвалення додаткового рішення у цій справі, щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

У справі № 927/515/21 судами було застосовано ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України внаслідок того, що нікчемні додаткові угоди були підписані внаслідок неправомірних дій обох сторін в однаковій мірі, тобто як Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут", так і Відділом освіти, сім`ї, молоді та спорту Срібнянської селищної ради, тому судові витрати були покладено на позивача-2 та відповідача в рівних частинах у сумі 5 675,00 грн.

У справі № 915/1010/25 відповідачем було подано заяву про визнання позову, визнано заборгованість по Контракту № 2024/0508 від 05.08.2024 в сумі 6 277 581,12 доларів США, що еквівалентно 262 355 181,20 грн, у повному обсязі. Відповідно Верховний Суд у даній справі встановив, що за настання ситуації (визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті), за якої при вирішені питання про розподіл судових витрат підлягають застосуванню норми частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, яким кореспондує положення частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір", які передбачають поверненню позивачу з Державного бюджету 50% сплаченого ним при подані позову судового збору, інші 50% сплаченого судового збору з огляду на задоволення позову підлягали покладенню на відповідача на підставі частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає загальний порядок розподілу судових витрат (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) та підлягає застосуванню у частині розподілу судових витрат, які не підлягали поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, у даній справі № 910/1977/26 позовну заяву залишено без розгляду з підстав намагання позивача вплинути (штучно створеним втручанням) на автоматизований розподіл судової справи та визначення складу суду, що свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було оскаржено ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2026.

Колегія суддів також звертає увагу, що частина 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України містить дві підстави для покладення судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, зокрема зловживання стороною процесуальними правами або спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Натомість, як встановлено вище, у справах Верховного Суду на які посилається скаржник, були інші обставини справи, зокрема досліджувалось питання неправильних дій сторін саме по суті спору, які призвели до звернення позивачів до суду, розподіл адвокатських витрат, а також з врахуванням закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, тоді як у даній справі наявне саме зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Наведене свідчить, що правовідносини між сторонами спору у цій справі, та у справах Верховного Суду (на які посилається скаржник в апеляційній скарзі) не є подібними за змістовим критерієм, оскільки відрізняються за встановленими судами фактичними обставинами спору, що сформували зміст спірних правовідносин та відповідно вплинули на прийняття судових рішень.

Одночасно, колегія суддів зауважує, що вимога позивача на відшкодування сплаченого судового збору з Державного бюджету за подачу позову із зловживанням своїми процесуальними права (умисне та направлене на маніпулювання системою автоматизованого розподілу судових справ, що фактично зводяться до "обрання" судді, який буде здійснювати розгляд справи) у період воєнного стану є неприпустимою.

З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає, що у даному випадку суд першої інстанції скористався своїми дискреційними повноваженнями, здійснивши розподіл судових витрат з врахуванням зловживання позивачем своїми процесуальними правами, а саме, судового збору, і порушення приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку не відбулось.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284, Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІАЛАЙТ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі № 910/1977/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2026 у справі № 910/1977/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1977/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.09.2026

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Р.М. Колесник

І.М. Скрипка