Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №916/4552/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4552/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ “Мрія - Катранка” - адвокат Нестерова О.В.

Арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. – особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія - Катранка”

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 (про визнання грошових вимог Приватного підприємства “Агрофірма Ташлик”) (повний текст складено та підписано 22.09.2026, суддя Шаратов Ю.А.)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 (про визнання грошових вимог Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова) (повний текст складено та підписано 22.09.2026, суддя Шаратов Ю.А.)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 (про визнання грошових вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу “РОДИНА”) (повний текст складено та підписано 22.09.2026, суддя Шаратов Ю.А.)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 (попереднього засідання) (повний текст складено та підписано 30.10.2025, суддя Шаратов Ю.А.)

у справі №916/4552/24

за заявою Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Родина”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія - Катранка”

про банкрутство

ВСТАНОВИВ

У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія - Катранка”, порушена за заявою Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Родина”.

Ухвалою Господарського суду Одеської області, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та постановою Верховного Суду від 29.05.2025, серед іншого, відкрито провадження у справі № 916/4552/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія–Катранка» (далі – ТОВ «Мрія-Катранка»); визнано вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Родина» (далі – СВК «Родина») до ТОВ «Мрія–Катранка» у сумі 2 212 484,54 грн та витрати у сумі 102 280,00 грн, понесені у зв`язку із сплатою судового збору та авансування винагороди арбітражного керуючого, введено процедуру розпорядження майном ТОВ «Мрія–Катранка» та призначено розпорядником майна боржника ТОВ «Мрія–Катранка» арбітражного керуючого Дарієнка В. Д.

11.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області визнано грошові вимоги Приватного підприємства «Агрофірма Ташлик» до ТОВ «Мрія–Катранка» у сумі 687252,16 грн та витрати в сумі 6056,00 грн, понесені у зв`язку із сплатою судового збору. Встановлено наступну черговість задоволення вимог ПП «Агрофірма Ташлик»: 6 056,00 грн перша черга задоволення вимог кредиторів; 687 252,16 грн четверта черга задоволення вимог кредиторів.

11.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області визнано грошові вимоги Державного підприємства «Дослідне господарство «Ялпуг» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова» до ТОВ «Мрія-Катранка» у сумі 12 73 168,00 грн та витрати в сумі 6 056,00 грн, понесені у зв`язку із сплатою судового збору. Встановлено наступну черговість задоволення вимог ДП «Дослідне господарство «Ялпуг» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова»: 6 056,00 грн перша черга задоволення вимог кредиторів; 1273168,00 грн. четверта черга задоволення вимог кредиторів.

11.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області визнано грошові вимоги СВК «Родина» до ТОВ «Мрія-Катранка» у сумі 1 779 687,08 грн та витрати в сумі 4 844,80 грн, понесені у зв`язку із сплатою судового збору. Встановлено наступну черговість задоволення вимог СВК «Родина»: 4 844,80 грн. перша черга задоволення вимог кредиторів; 1 779 687,08 грн. четверта черга задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 30.10.2025 визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення розпорядником майна боржника до реєстру вимог кредиторів.

У мотивах вищевказаних ухвал місцевий господарський суд, серед іншого, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність наданими до матеріалів справи доказами, заявлених вимог кредиторів до боржника.

Не погодившись із вказаними ухвалами, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся боржник з апеляційною скаргою в якій просить:

- ухвалу попереднього засідання від 30.10.2025 року у справі №916/4552/24, ухвали Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 року та 28.11.2024 року про визнання вимог кредиторів Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Родина», Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова , Приватного підприємства «Агрофірма Ташлик» - скасувати та винести нове рішення, яким:

- відмовити у визнанні вимог кредиторів, а саме вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Родина» у сумі 2 212 484,54 грн. та витрати у сумі 102 280,00 грн. понесені у зв`язку із сплатою судового збору та авансування винагороди арбітражного керуючого, а також додаткових грошових вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Родина» в розмірі 1 779 687,08 грн. та витрати в сумі 4 844,80 грн. судового збору, грошових вимог Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова у сумі 1 273 168,00 грн. та витрати в сумі 6 056,00 грн. понесені у зв`язку із сплатою судового збору, та грошових вимог Приватного підприємства «Агрофірма Ташлик» до Товариства з обмеженою відповідальністю Мрія - Катранка у сумі 687 252,16 грн. та витрати в сумі 6 056,00 грн. понесені у зв`язку із сплатою судового збору, та вирішити питання про закриття провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2026 закрито апеляційне провадження у справі №916/4552/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія - Катранка” на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.11.2024, у зв`язку з відмовою апелянта від апеляційної скарги в цій частині.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення винесено судом за неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права та неповним встановленням обставин справи при визнанні вимог кредиторів, виходячи з наступного:

- судом першої інстанції не встановлено належним чином наявність у кредиторів права вимоги до ТОВ «Мрія-Катранка», як субсидіарного боржника, оскільки кредиторами не надано доказів пред`явлення вимог до основного боржника — ТОВ «Молокозавод», його відмови від виконання зобов`язань або невиконання таких вимог у розумний строк;

- місцевий господарський суд безпідставно визнав обґрунтованими вимоги кредиторів в частині нарахованих інфляційні втрати та 3 % річних, хоча такі вимоги до основного боржника попередньо не пред`являлися, а доказів виникнення прострочення саме у субсидіарного боржника кредиторами не надано;

- суд першої інстанції не врахував пропуск кредиторами встановленого строку для пред`явлення вимог у процедурі добровільної ліквідації ТОВ «Мрія-Катранка», який, за доводами апелянта, сплив 05.07.2020 року, тоді як вимоги кредиторів були заявлені після цієї дати, та відповідно, не застосував положення ст. 105, 110– 112 ЦК України щодо правових наслідків пропуску строку пред`явлення кредиторських вимог, зокрема положення про погашення вимог у передбачених законом випадках;

- місцевий господарський суд неправильно оцінив правове значення попередніх судових рішень у цій справі, на які послався при розгляді кредиторських вимог, оскільки, на думку апелянта, відповідні висновки суперечать висновку Великої Палати Верховного Суду про відсутність правових наслідків у скасованого судового рішення;

- суд першої інстанції не врахував відсутність у ДП «ДГ «Ялпуг» зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС, що, на думку апелянта, мало наслідком повернення заяви цього кредитора про визнання грошових вимог.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду на 23.09.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. просить:

- закрити апеляційне провадження по справі № 916/4552/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Катранка» на ухвалу господарського суду Одеської області від 28.11.2024р. про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- визнати повторне подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія-Катранка» апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Одеської області від 28.11.2024р. по справі № 916/4552/24 зловживанням процесуальними правами;

- залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Катранка» без задоволення та залишити без змін ухвали господарського суду Одеської області від 11.09.2025 про визнання вимог кредиторів, та ухвалу попереднього засідання від 30.10.2025.

В обґрунтування своїх заперечень арбітражний керуючий зазначає, що боржник вже ініціював перегляд ухвали Господарського суду Одеської області від 28.11.2024 року про відкриття провадження у справі у справі № 916/4552/24, та за результатами такого перегляду дану ухвалу залишено без змін.

На переконання арбітражного керуючого, повторне звернення з апеляційною скаргою на ухвалу, щодо якої вже прийнято остаточне рішення, свідчить про зловживання боржником своїми процесуальними правами.

Арбітражний керуючий також наголошує на тому, що доводи апелянта з приводу пропуску кредиторами строку на звернення із грошовими вимогами до боржника є необґрунтованими, оскільки норми цивільного законодавства, на якій посилається апелянт, не підлягають застосуванню до тих правовідносин які склалися та існують в межах справи про банкрутство ТОВ «Мрія-Катранка».

До того ж, арбітражний керуючий вважає, що вимоги кредиторів, як щодо основного боргу, так й трьох процентів річних та інфляційних втрат, обґрунтовано заявлено до ТОВ «Мрія-Катранка», як субсидіарного боржника.

Під час судового засідання від 23.09.2026 представник апелянта підтримав доводи вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Арбітражний керуючий надав пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскарженні ухвали без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вже було вказано вище, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2026 закрито апеляційне провадження у справі №916/4552/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія - Катранка” на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.11.2024, у зв`язку з відмовою апелянта від апеляційної скарги в цій частині.

З огляду на таке, судом апеляційної інстанції переглядаються ухвали Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 (про визнання грошових вимог Приватного підприємства “Агрофірма Ташлик”, Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова, Сільськогосподарського виробничого кооперативу “РОДИНА” та від 30.10.2025 (попереднього засідання), в межах доводів та вимог апеляційної скарги, що стосуються таких ухвал.

Статтю 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитор – це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

У відповідності до ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); ім`я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, що додаються до заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні. За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу. Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу. Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі. Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам, поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Поряд з цим, Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що згідно усталеної практики Верховного Суду, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 30.11.2023 у справі №910/2423/23, від 01.02.2024 у справі №910/3835/22, від 29.02.2024 у справі №908/2586/22 та ін).

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі №911/2498/18, від 13.09.2022 у справі №904/6251/20).

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України), допустимості (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України), достовірності (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України) та вірогідності (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зауважував на тому, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.

Також Верховний Суд наголошує на тому, що у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство судам варто враховувати, що законодавець, визначаючи попереднє засідання суду як етап процедури розпорядження майном, передбачає, що таке засідання має свою тривалість та може проводитися у декількох судових засіданнях, під час яких здійснюється аналіз заявлених вимог кредиторів.

Тобто, кількість кредиторів та різний обсяг їхніх вимог впливають на тривалість попереднього засідання, яке може бути більшим одного дня, та зумовлює доцільність розгляду заяв (вимог) кредиторів з винесенням відносно кожної такої вимоги індивідуальної (окремої, самостійної) ухвали щодо результатів її задоволення.

Мотиви, за якими суд дійшов висновку про визнання вимог кредиторів у тому чи іншому розмірі, чи про відмову у їх визнанні, можуть бути відображені як в індивідуальній (самостійній, окремій) ухвалі, так і в ухвалі за результатами розгляду вимог усіх кредиторів (за підсумками попереднього судового засідання). При цьому, мотиви прийнятого рішення щодо розміру вимог кредиторів можуть бути наведені в індивідуальній (самостійній, окремій) ухвалі, а в ухвалі за результатами розгляду вимог усіх кредиторів мотиви можуть бути не відображеними, однак в такій ухвалі повинно міститися посилання на ухвалу щодо розгляду вимог кожного конкретного кредитора.

Подібна правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 904/5314/20, від 17.09.2024 у справі № 904/1266/23.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, після публікації повідомлення про відкриття справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “МРІЯ-КАТРАНКА” від 28.11.2024 № 74730 з заявами про визнання кредитором до боржника звернулись:

- Сільськогосподарський виробничий кооператив “РОДИНА” з вимогами в сумі 1 779 687,08 грн;

- Державне підприємство “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова з вимогами в сумі 1 273 168,00 грн;

- Приватне підприємство “Агрофірма Ташлик” з вимогами в сумі 687 252,16 грн.

Щодо грошових вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу “РОДИНА” до боржника, колегія суддів зазначає таке.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2019 ухваленим у справі № 916/223/19 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Молокозавод” на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Родина” заборгованість в сумі 2 179 787,72 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 32 696,82 грн.

24.06.2019 на виконання вищевказаного рішення Господарського суду Одеської області було видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.11.2024 про відкриття провадження у справі про банкрутство, крім іншого, визнано вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Родина” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія-Катранка” у сумі 2 212 484,54 грн та витрати у сумі 102 280,00 грн понесені у зв`язку із сплатою судового збору та авансування винагороди арбітражного керуючого.

Вимога Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Родина” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія-Катранка” у сумі 2 212 484,54 грн виникла у зв`язку з невиконанням ТОВ “Молокозавод” зобов`язань відповідно до умов Договору постачання молочної сировини № 10 від 01.01.2015 року, яка підтверджена рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2019 року у справі № 916/223/19, та яка не передавалась новоствореній внаслідок виділу з ТОВ “Молокозавод” юридичній особі ТОВ “Мрія-Катранка” за розподільчим балансом.

Тобто грошове зобов`язання згідно рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2019 у справі № 916/223/19 не виконувалось з 18.06.2019 (дата набрання законної сили рішення).

Додаткові грошові вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Родина” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія-Катранка” складаються з інфляційних втрат за весь час прострочення боргу, а також трьох процентів річних від простроченої суми борги та становлять 1 774 842,28 грн, а саме:

1. Інфляційні нарахування на суму боргу.

Як зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний за період з 18.06.2019 (дата набрання чинності рішення суду) по 14.10.2024 (день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство) сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Судом встановлено, що інфляційні втрати за період з 01.07.2019 по 14.10.2024 складають суму в розмірі 1 421 290,92 грн. Судом перевірено правильність розрахунку виконаного кредитором - Сільськогосподарським виробничим кооперативом “Родина”.

2. Нарахування трьох процентів річних від простроченої суми.

Як зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний за період з 18.06.2019 (дата набрання чинності рішення суду) по 14.10.2024 (день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство) сплатити кредитору суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.

Судом встановлено, що 3 % річних за періоди з 18.06.2019 по 14.10.2024 складають суму в розмірі 353 551,36 грн.

Щодо грошових вимог Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” до боржника, колегія суддів зазначає таке.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2019 у справі № 916/2872/18 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Молокозавод” на користь Державного підприємства “Дослідне господарство імені О.В. Суворова” Національного наукового центру “Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова” 674 051,86 грн. заборгованості, 10 111,00 грн. - витрат зі сплати судового збору.

24.05.2019 на виконання вищевказаного рішення Господарським судом Одеської області було видано відповідний наказ.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2019 у справі № 916/2872/18 боржнику нараховані інфляційні втрати та 3 % річних на суму боргу (684 162,86 грн.). Інфляційні втрати та 3% річних нараховані з 22.05.2019 р. по 28.11.2024 р. (дата порушення справи про банкрутство) і становлять відповідно: 475 635,21 грн. - сума збитків від інфляції та 113 369,93 грн. 3 % річних. Загальна сума грошових вимог (за результатами розрахунку) становить 1 273 168,00 грн. Судом перевірено правильність розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат виконаного кредитором - Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова.

Щодо грошових вимог Приватного підприємства “Агрофірма Ташлик” до боржника, колегія суддів зазначає таке.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.06.2019 у справі № 916/565/19 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Молокозавод” на користь Приватного підприємства “Агрофірма “Ташлик” 677 096 грн. 16 коп. заборгованості, 10 156 грн. 44 коп. витрат по сплаті судового збору.

10.07.2019 на виконання вищевказаного рішення Господарським судом Сумської області було видано відповідний наказ.

Отже, у даному випадку вимоги кредиторів до боржника ґрунтуються на судових рішеннях у відповідності до яких, з ТОВ “Молокозавод”, на користь кредиторів було стягнуто заборгованість.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ “Мрія-Катранка” створено шляхом виділу із ТОВ “Молокозавод”.

Згідно з інформацією, наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відносно Товариства з обмеженою відповідальністю “Молокозавод” відзначено: повне найменування та місцезнаходження юридичних осіб – правонаступників: Товариство з обмеженою відповідальністю “Мрія – Катранка”.

Запис до відомостей відносно Товариства з обмеженою відповідальністю “Молокозавод” про його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю “Мрія – Катранка” здійснено державним реєстратором Сосніною Г.В. – 13.06.2019.

При виділі з ТОВ “Молокозавод”, Товариство з обмеженою відповідальністю “Мрія – Катранка” стало субсидіарним боржником стосовно основного боржника (ТОВ “Молокозавод”) за зобов`язаннями, що не увійшли до розподільчого балансу. Натомість, за зобов`язаннями, що увійшли до розподільчого балансу, основним боржником стає Товариство з обмеженою відповідальністю “Мрія – Катранка”, а субсидіарним - ТОВ “Молокозавод”.

Враховуючи те, що грошові вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Родина», Приватного підприємства «Агрофірма «Ташлик», Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” виникли до офіційної дати щодо завершення виділу (13.06.2019), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що правомірності заявлених кредиторами грошових вимог саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія – Катранка», як субсидіарного боржника стосовно основного боржника (ТОВ «Молокозавод») за зобов`язаннями, що не увійшли до розподільчого балансу.

За результатами аналізу заяв ДП “ДГ “Ялпуг” ННЦ “ІВіВ імені В.С. Таїрова”, ПП “Агрофірма Ташлик” та СВК “Родина” про визнання грошових вимог до ТОВ “Мрія-Катрапка” та доданих до цих заяв документів, арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. дійшов висновку, що заявлені ДП “ДГ “Ялпуг” ННЦ “ІВіВ імені В.Є. Таїрова”, ПП “Агрофірма Ташлик” та СВК “Родина” грошові вимоги до ТОВ “Мрія-Катранка” документально підтверджені та обґрунтовані і тому визнає їх в повному обсязі.

Розпорядником майна ТОВ “Мрія-Катранка” було підготовлено повідомлення про результати розгляду грошових вимог ДП “ДГ “Ялпуг” ННЦ “ІВіВ імені В. С. Таїрова”, ПП “Агрофірма Ташлик” та СВК “Родина” до ТОВ “Мрія-Катранка”.

Ці повідомлення було відправлено кредиторам ТОВ “Мрія-Катранка” та в подальшому ними отримано.

Для залучення до матеріалів справи № 916/4552/24 про банкрутство ТОВ “Мрія-Катранка” арбітражним керуючим Дарієнком В.Д. було направлено до Господарського суду разом із супровідним листом № 02-4552/217 від 11.04.2025 (дата надходження заяви - 14 квітня 2025 р., вх. номер заяви 12007/25) копії повідомлень про результати розгляду грошових вимог кредиторів, доказів їх відправлення та отримання кредиторами.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується вважає, що заявлені кредиторами ДП “ДГ “Ялпуг” ННЦ “ІВіВ імені В.С. Таїрова”, ПП “Агрофірма Ташлик” та СВК “Родина” грошові вимоги до боржника, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому були обґрунтовано визнані судом першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не встановлено належним чином наявність у кредиторів права вимоги до ТОВ «Мрія-Катранка», як субсидіарного боржника, оскільки кредиторами не надано доказів пред`явлення вимог до основного боржника - ТОВ «Молокозавод», його відмови від виконання зобов`язань або невиконання таких вимог у розумний строк, з огляду на таке.

Як вже було вказано вище, безспірність грошових вимог ДП “ДГ “Ялпуг” ННЦ “ІВіВ імені В.С. Таїрова”, ПП “Агрофірма Ташлик” та СВК “Родина” підтверджується відповідними судовими рішеннями за якими, з ТОВ «Молокозавод» на користь кредиторів було стягнуто заборгованість, та такі рішення набрали законної сили.

В той же час, грошові вимоги вищевказаних кредиторів, як було встановлено вище, виникли до офіційної дати щодо завершення виділу ТОВ «Мрія Катранка» з ТОВ «Молокозавод», тому кредиторами правомірно заявлено грошові вимоги саме до ТОВ «Мрія Катранка», як субсидіарного боржника стосовно основного боржника (ТОВ «Молокозавод») за зобов`язаннями, що не увійшли до розподільчого балансу.

Насамперед варто звернути увагу на те, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 05.09.2023 у справі №910/11761/21.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

В свою чергу, у даному випадку, боржником не надано, а наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ТОВ «Молокозавод» та/або ТОВ «Мрія Катранка», як субсидіарним боржником стосовно основного боржника, було в повному обсязі або частково задоволено вимоги кредиторів та погашено заборгованість, яка була стягнута за судовими рішеннями.

Слід відзначити, що наявні матеріали не містять доказів на підтвердження звернення ТОВ «Мрія Катранка» до ТОВ «Молокозавод», державної виконавчої служби з приводу надання інформації про хід виконання рішення судів про стягнення заборгованості та її погашення.

Відповідно, твердження скаржника про можливе погашення грошових вимог кредиторів основним боржником - ТОВ «Молокозавод», є лише припущенням, яке не ґрунтується на належним та допустимих доказах по справі.

З приводу доводів апелянта про те, що місцевий господарський суд безпідставно визнав обґрунтованими вимоги кредиторів в частині нарахованих інфляційні втрати та 3 % річних, хоча такі вимоги до основного боржника попередньо не пред`являлися, а доказів виникнення прострочення саме у субсидіарного боржника кредиторами не надано, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України виснувала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимогою (постанови від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (пункт 43), від 09.02.2021 у справі №520/17342/18 (пункт 7.53), від 19.07.2023 у справі №910/16820/21 (пункт 8.45), від 03.10.2023 у справі №366/203/21).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

При цьому, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитори, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання (у даному випадку про порушення справи про банкрутство та запровадження мораторію).

При цьому, судова колегія наголошує на тому, що чинне законодавство не вимагає від кредитора звернення до боржника з приводу сплати відповідних коштів (трьох процентів річних та інфляційних втрат), які нараховані на основне зобов`язання, оскільки як вже було вказано вище, таке зобов`язання є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував пропуск кредиторами встановленого строку для пред`явлення вимог у процедурі добровільної ліквідації ТОВ «Мрія-Катранка», колегія суддів зазначає таке.

За приписами чт. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію (ч.1 ст. 104 ЦК України).

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (ч.3 ст. 104 ЦК України).

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (ч.5 ст. 104 ЦК України).

За приписами ч.ч. 4, 5 ст. 112 ЦК України вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Так, рішенням учасника ТОВ «Мрія-Катранка» від 02.05.2020 року було вирішено припинити товариство шляхом ліквідації, строк заявлення вимог кредиторів встановлено 2 місяці з моменту оприлюднення відповідного рішення. Відповідне рішення оприлюднено 05.05.2020 року, тим самим, строк пред`явлення вимог кредиторів в межах ліквідації товариства за рішенням його учасника було до 05.07.2020.

29.06.2022 приватним нотаріусом Голубенко О.М. здійснено зміну реєстраційної інформації щодо ТОВ «Мрія-Катранка», запис в ЄДР № 1005491110012001792, а саме змінено стан юридичної особи на «припинено».

В той же час, СВК «Родина» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М., ТОВ «Мрія-Катранка» про відміну державної реєстрації припинення ТОВ «Мрія-Катранка», здійснену приватним нотаріусом Голубенко О.М., від 29.06.2022р. запис №1005491110012001792.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.04.2024 по справі № 916/5208/23 у задоволенні позовних вимог СВК «Родина» відмовлено.

Однак, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 по справі № 916/5208/23 рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 скасовано, позовні вимоги задоволено та відмінено державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Мрія-Катранка», здійснену приватним нотаріусом Голубенко О.М., від 29.06.2022 запис №1005491110012001792.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2025 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 916/5208/23 залишено без змін.

В той же час, ухвалою господарського суду Одеської області від 28.11.2024 по справі №916/4552/24, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та постановою Верховного Суду від 29.05.2025, вирішено відкрити провадження у справі про банкрутство ТОВ «Мрія-Катранка», ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, ввести процедуру розпорядження майном ТОВ «Мрія-Катранка» та призначити розпорядником майна боржника ТОВ «Мрія-Катранка» арбітражного керуючого Дарієнка В.Д.

Колегія суддів зазначає, що статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч.1). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2). Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (ч.7).

На відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.

Тобто, призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури.

З моменту порушення / відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми КУзПБ мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ за участю боржника щодо інших законодавчих актів України. За цих умов, завдання та цілі, які ставить перед собою провадження у справі про банкрутство мають пріоритет у порівнянні з тими, які характерні для позовного провадження (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20, від 23.09.2021 у справі №904/4455/19).

З огляду на наведені законодавчі приписи та висновки Верховного Суду, у даному випадку приписи КУзПБ мають пріоритет у застосуванні, з огляду на рішення суду про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно, рішення власника товариства про ліквідацію, а також встановлені цим рішенням строки на звернення з кредиторськими вимогами, не має жодного правового значення, оскільки відлік строку на звернення із кредиторськими вимогами, у даному випадку, пов`язуються саме з моментом відкриття провадження у справі про банкротство та регулюється положеннями ст. 45 КУзПБ.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував відсутність у ДП «ДГ «Ялпуг» зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС, що, на думку апелянта, мало наслідком повернення заяви цього кредитора про визнання грошових вимог.

За приписами ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається зі змісту заяви кредитора, та відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, постановою Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 у справі № 916/3631/24 припинено процедуру розпорядження майном Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру “Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова” та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Дворніченка О. О., визнано банкрутом Державне підприємство “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру “Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова”, призначено ліквідатором Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру “Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова” арбітражного керуючого Дворніченка Олександра Олексійовича.

З огляду на таке, як було вірно зазначено місцевим господарським судом в ухвалі про визнання грошових вимог кредитора до боржника, повернення заяви ДП "ДГ "Ялпуг" ННЦІВВ імені В.Є. Таїрова, яке знаходиться в процедурі ліквідації, про грошові вимоги до боржника, через не реєстрацію у системі ЄСІТС "Електронний суд" було б надмірним формалізмом чим порушило б його право на доступ до правосуддя.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваних ухвал, які наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних ухвал відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваних ухвал без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвали Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 (про визнання грошових вимог Приватного підприємства “Агрофірма Ташлик”), від 11.09.2025 (про визнання грошових вимог Державного підприємства “Дослідне господарство “Ялпуг” Національного наукового центру Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова), від 11.09.2025 (про визнання грошових вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу “РОДИНА”) та від 30.10.2025 (попереднього засідання) – залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.