Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №916/273/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/273/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Савицький Я.Ф., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Курінна К.В.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури – Кущ В.Г.,

від Держгеокадастру – не з`явився,

від Генічеської міської ради – Станчук А.Ю.,

від Херсонської ОДА – не з`явився,

від Генічеської РДА – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2026, ухвалене суддею Рогою Н.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 05.06.2026

у справі № 916/273/26

за позовом: Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури

до відповідачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області;

2) Генічеської міської ради;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача:

1) Херсонської обласної державної адміністрації

2) Генічеської районної державної адміністрації

про: визнання недійсним наказу, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ

У вересні 2025 року Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури (ДАЛІ Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ) Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі Держгеокадастр) та Генічеської міської ради (далі Рада), в якому просив суд:

- визнати недійсним наказ Держгеокадастру від 11.12.2020 № 47 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (далі наказ Держгеокадастру) в частині, що стосується передачі у комунальну власність Раді земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 43,2837 га з кадастровим номером 6522188000:04:001:0798 (далі земельна ділянка);

- скасування рішення державного реєстратора (індексний номер рішення 59230325 від 12.07.2021) про державну реєстрацію права комунальної власності Ради на земельну ділянку з одночасним припиненням права комунальної власності на цей об`єкт нерухомого майна (номер запису про речове право 42937690, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2406358165221) шляхом скасування державної реєстрації речового права;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Позов мотивований незаконною зміною цільового призначення земельної ділянки водного фонду під час її передачі у комунальну власність. Зокрема, Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, відтак, відноситься до земель водного фонду. Однак, на підставі оспорюваного наказу Держгеокадастру, вона була передана у комунальну власність як земельна ділянка сільськогосподарського призначення.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави (звернення до суду як самостійний позивач), Прокурор зазначав, що оскільки однією з позовних вимог є припинення права комунальної власності на сформовану земельну ділянку, Рада, як представник територіальної громади, може приймати участь у такому спорі виключно в якості відповідача.

Рада та Держгеокадастр заперечували проти задоволення позову, зазначаючи, серед іншого, що Прокурор помилково визначив себе самостійним позивачем та обрав неефективний спосіб захисту.

Окремо Рада звертала увагу, що перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги не забороняє її використання як землі сільськогосподарського призначення, а лише накладає на неї певні обмеження у здійсненні господарської діяльності.

Держгеокадастр, у свою чергу, наголошував, що Прокурором взагалі не було доведено перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.05.2026 у справі № 916/273/26 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд виходив з того, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що надані прокурором докази не підтверджують розміщення спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Азовського моря.

Також суд дійшов висновку про обрання Прокурором неефективного способу захисту, зазначивши, що у випадку задоволення позову, питання права власності на цю землю та її категорійну належність вирішено не буде, натомість спірна земельна ділянка фактично стане безгосподарною, територіальна громада буде позбавлена права власності на неї, а сама земельна ділянка буде знищена як об`єкт цивільних прав.

Не погодившись з рішенням суду, Прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в обґрунтування якої зазначає, що:

- висновок суду про недоведеність Прокурором позовних вимог та про обрання неефективного способу є безпідставним та необґрунтованим;

- скасування наказу Держгеокадастру та державної реєстрації неправомірно сформованої «сільськогосподарської» ділянки не позбавляє і не може позбавити територіальну громаду права власності на цю землю, оскільки це право гарантоване громаді безпосередньо Законом.

- судом не враховані доводи та аргументи Прокурора про необхідність дотримання імперативних законодавчих вимог щодо особливого режиму використання прибережних територій.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/273/26, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Одеської області.

02.07.2026 матеріали надійшли до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Діброви Г.І. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 справу № 916/273/26 прийнято до свого провадження вищевизначеним складом колегії суддів, за апеляційною скаргою Прокурора відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 24.07.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/273/26 до розгляду на 01.09.2026 о 14:00 год.

Рада та Держгеокадастр у відзивах на апеляційну скаргу заперечували проти її задоволення, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість, а також про те, що скаржником не спростовані висновки суду.

Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

24.08.2026 від Держгеокадастру надійшла заява (вх. № 3463/26) про участь його представника у судовому засіданні у справі № 916/273/26, призначеному на 01.09.2026 о 14:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Будь-яких інших заяви чи клопотань від учасників справи не надходило.

У зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Богацької Н.С. з 17.08.2026 по 03.09.2026 відповідно до наказу голови суду від 11.08.2026 № 222-в, судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. з 03.08.2026 по 11.09.2026 відповідно до наказу голови суду від 21.07.2026 № 193-в та судді-учасника колегії Принцевської Н.М. з 24.08.2026 по 04.09.2026 відповідно до наказу голови суду від 11.08.2026 № 221-в, розгляд даної справи у судовому засіданні 01.09.2026 о 14:00 год не відбувся.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 учасників справи № 916/273/26 повідомлено, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги відбудеться 22.09.2026 о 13:30 год. Одночасно надано можливість представнику Держгеокадастру брати участь в усіх судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

В судове засідання 22.09.2026 з`явилися Прокурор та представник Ради.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Встановити зв`язок з представником Держгеокадастру Савенко В.С. в режимі відеоконференції не виявилось за можливе, оскільки останній перебував в режимі офлайн. Ці обставини також підтверджуються відповідною довідкою, складеною секретарем судового засідання.

Враховуючи вищевикладене, приписи ч. 1 ст. 202 ГПК України, а також те, що учасники цієї справи були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою, а також те, що їх відсутність не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутністю.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави.

За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала правові висновки, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не Прокурор.

Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 - пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 - пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 - пункт 8.56, 8.57).

Також у постанові від 07.11.2018 у справі № 916/749/17 Верховний Суд вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить.

Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.

Як вказав Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання.

Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.11 постанови від 28.09.2022 у справі №483/448/20 дійшла такого висновку: «У кожному випадку звернення до суду в інтересах держави перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити насамперед: а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; в) залежно від установленого - коло відповідачів.

Визначаючи процесуальний статус прокурора як позивача у справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 виклала правовий висновок, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народ. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Аналогічні положення містяться і у ст. ст. 1, 2 ЗК України, відповідно до яких земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Аналіз норм Конституції України, Земельного кодексу України свідчить, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи ці повноваження, вказані органи вступають у правовідносини з юридичними та фізичними особами.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021, що набрав чинності 27.05.2021, внесено зміни до значної кількості законодавчих актів України, зокрема ЗК України.

Зокрема, розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, згідно з яким з дня набрання чинності цим пуктом, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Пунктом 24 також визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки, а інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Отже спірна земельна ділянка перейшла 27.05.2021 (з дня набрання чинності п. 24 розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України) до комунальної власності територіальної громади в особі Генічеської міської ради.

Крім того, за Законом №1423-IX Рада не лише набула у власність земельну ділянку, їй фактично були передані повноваження по розпорядженню земельною ділянкою із одночасним припиненням цих повноважень у органу виконавчої влади, що раніше здійснював розпорядження такою земельною ділянкою.

Так, підпунктом 58 п. 4 розділу І вказаного Закону №1423-IX внесено зміни до розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, зокрема, доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель визначених законом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

При цьому, відповідно до обставин даної справі, до Ради з дня набрання чинності підпунктом 58 п. 4 розділу І вказаного Закону № 1423-IX перейшло як повноваження зареєструвати (перереєструвати) земельну ділянку із державної власності в комунальну власність із одночасним припиненням повноважень із розпорядження такою земельною ділянкою у органу виконавчої влади, що раніше здійснював розпорядження такою земельною ділянкою, так і перейшло право власності на саму земельну ділянку у зв`язку з її передачею із державної власності в комунальну.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що станом на час звернення Прокурора до суду з даним позовом, саме Рада є власником спірної земельної ділянки.

Крім того, право комунальної власності на спірну земельну ділянку жодним з учасників цієї справи не заперечується, під сумнів не ставиться.

У даному випадку, необхідність захисту інтересів держави, за твердженням Прокурора, полягає в тому, незаконна зміна цільового призначення земель водного фонду загрожує порушенню використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що порушує інтереси держави.

Як вже зазначалося, за твердженням Прокурора, спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, відтак, відноситься до земель водного фонду, однак, на підставі оспорюваного наказу Держгеокадастру, вона була передана у комунальну власність як земельна ділянка сільськогосподарського призначення.

Прокурором зазначено, що порушення інтересів держави полягає в тому, що спірна земельна ділянка не може існувати в межах прибережної захисної смуги Азовського моря як земля сільськогосподарського призначення, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт (об`єкти) земельних відносин з іншими цільовим призначенням

Колегія суддів зазначає, що відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Також колегія суддів зазначає, що категорія цільового призначення земельної ділянки визначає її правовий режим, а тому держава має публічний інтерес у правомірному визначенні категорії цільового призначення земельної ділянки і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, причому незалежно від того, які саме та чиї саме права на земельну ділянку зареєстровані.

Враховуючи викладене у сукупності, а також те, що Рада і наразі не зацікавлена у правомірному, як вважає Прокурор, визначенні категорії цільового призначення і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, про що принаймні свідчить її позиція під час розгляду цієї справи, колегія суддів погоджується з доводами Прокурора та висновком суду першої інстанції про те, що у даній справі Прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави, зокрема, для звернення до суду саме як самостійний позивач, визначивши Раду відповідачем.

Щодо суті спору.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, відповідно до наказу Держгеокадастру від 11.12.2020 № 47 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Раді у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 15343,4378 га згідно із переліком, у якому зазначені кадастрові номери ділянок та місце їх розташування.

До цього переліку (пункт 423) увійшла і спірна земельна ділянка - кадастровий номер 6522188000:04:001:0798, площею 43,2837 га.

14.12.2020 за Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Держгеокадастр передав, а Рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки, зокрема, і спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6522188000:04:001:0798, площею 43,2837 га.

Пунктом 2 вищенаведеного Акту приймання-передачі зазначено, що він разом із наказом Держгеокадастру від 11.12.2020 № 47 є підставою для державної реєстрації права на вказані у додатку земельні ділянки комунальної власності Генічеської територіальної громади Генічеського району Херсонської області.

Акт приймання-передачі підписано сторонами та скріплено печатками.

Крім того, рішенням Ради №86 від 23.12.2020 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Генічеської міської ради Генічеської територіальної громади» прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення, зокрема, і спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6522188000:04:001:0798, площею 43, 2837 га, у комунальну власність.

В подальшому, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №453183088 від 21.11.2025, державним реєстратором Виконавчого комітету Генічеської міської ради Сергєєвою С.В. прийнято рішення №59230325 від 12.07.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) земельної ділянки кадастровий номер 6522188000:04:001:0798, площею 43,2837 га, цільове призначення: землі запасу, власник Територіальна громада, Генічеська міська рада (ЄДРПОУ 35248359) та 06.07.2021 проведено державну реєстрацію права власності (номер відомостей про речове право: 42937690).

Підставою для реєстрації зазначено наказ Держгеокадастру від 11.12.2020 № 47, акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14.12.2020, рішення Ради від 23.12.2020 № 86.

Водночас, на твердженням Прокурора, спірна земельна ділянка не могла бути зареєстрована як земля сільськогосподарського призначення, так як вона розташована в безпосередній близькості до урізу води (впритул до) Азовського моря та в межах прибережної захисної смуги.

На запит Херсонської обласної прокуратури № 15/1-7510ВИХ-25/15/1-1620-25 від 28.11.2025 Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра листом № 08/412/482 від 01.12.2020 повідомило, що відповідно до Державного водного кадастру: облік поверхневих водних об`єктів, з яким можна ознайомитись на сайті Держводагентства, поверхневий водний об`єкт ідентифікується наступним чином: тип об`єкту гідрографії – затока, код типу масиву UA_TW_M6_E_O, власна назва (українською мовою) – Сиваш, назва моря – Азовське море.

Додатком до листа № 08/412/482 від 01.12.2020 зазначено схему (а.с.28 т.1).

Національний центр управління та випробувань космічних засобів у відповідь на запит Херсонської обласної прокуратури № 15/1-7685ВИХ-25 від 05.12.2025 листом № 185-6-04-3-2026 від 13.01.2026 повідомило, що матеріали супутникового моніторингу, використані для формування відповіді на запит, можуть мати похибку географічної прив`язки до 20 метрів, тому відображений у додатку контур земельної ділянки з кадастровим номером: 6522187500:02:001:0269 може не співпадати з фактичним.

Додатком листа № 5509-6-04.3-2025 від 29.12.2025 зазначено тематичні карти на 2 арк. в 1 прим (а.с.32-33 т.1).

У відомостях про земельну ділянку з кадастровим номером 6522188000:04:001:0798, площею 43,2837 га, розташованої за адресою: Херсонська обл., Генічеський район, Червонопрапорна сільська рада, зазначено: категорія земель – землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення – 16.00.

У відомостях про державну реєстрацію земельної ділянки вказано: інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки – технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель, 02.07.2019, Херсонська регіональна філія ДП "Центр ДЗК", ОСОБА_1 ; орган, який зареєстрував земельну ділянку – відділ у Генічеському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області; дата державної реєстрації земельної ділянки – 07.08.2019. (а.с.34 т.1).

Предметом позову у даній справі є вимоги Прокурора визнати недійсним наказ Держгеокадастру в частині, що стосується передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності Ради на спірну земельну ділянку (з одночасним припиненням права комунальної власності на цей об`єкт нерухомого майна шляхом скасування державної реєстрації речового права) та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Як вже зазначалося, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив, зокрема, з недоведеності Прокурором факту розміщення спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Азовського моря.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції (про недоведеність Прокурором факту розміщення спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Азовського моря) з огляду на наступне.

З матеріалів цієї справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів Прокурором надані суду відповідні картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки.

Також даний факт підтверджено знімками ретроспективного супутникового моніторингу земельної ділянки (а.с.32-33 т.1).

Відповідно до положення про Державне космічне агентство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 281 (зі змінами), агентство забезпечує створення та експлуатацію наземного і космічного сегментів супутникових систем зв`язку, мовлення та дистанційного зондування Землі, контролю і аналізу космічної обстановки, координатно-часового та навігаційного забезпечення.

Державному космічному агентству України підпорядкований Національний центр управління та випробувань космічних засобів, на який покладено забезпечення оперативними та архівними даними вітчизняних та іноземних космічних систем, що включає моніторинг суходолу лісо/водо/землекористування.

Тобто, вказане агентство і підпорядкований йому центр володіють необхідним обсягом інформації для виготовлення ретроспективних супутникових фотознімків визначеної території (у тому числі конкретних земельних ділянок).

Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні та відповідачами до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на спростування вказаних доводів та аргументів Прокурора.

Частиною 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, керуючись стандартом більшої переконливості (за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний), колегія суддів доходить висновку про те, що докази, надані Прокурором на підтвердження обставин знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачами на спростування цих обставин.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позові Прокурора слід відмовити, проте з інших підстав.

Колегія суддів зауважує, що Прокурор не ставить під сумнів підстави виникнення та обсяг речових прав на спірну земельну ділянку у власника (Ради).

Фактично, спір виник лише щодо цільового призначення земельної ділянки комунальної власності.

За загальним правилом ст. 20 Земельного кодексу України встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється рішенням відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або власника земельної ділянки приватної власності.

Крім того, встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися безпосередньо законом (наприклад, як зазначив Прокурор, у даному випадку відповідно до статей 83, 84 Земельного кодексу України та статей 88, Водного кодексу України).

Визначення земельної ділянки як об`єкта права власності наведене у ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України: земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Це визначення не пов`язує право власності на земельну ділянку ані з її формуванням, ані з присвоєнням кадастрового номеру.

Відтак, ст. 79-1 Земельного кодексу України треба тлумачити не у відриві, а разом з ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України. Тому ст. 79-1 Земельного кодексу України, яка має назву «Земельна ділянка як об`єкт цивільних прав», визначає умови включення земельної ділянки як об`єкта права власності за ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України у цивільний оборот.

Саме з цією метою здійснюється формування земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру та державна реєстрація права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Вчинення таких дій зумовлює можливість як подальшого відчуження земельної ділянки, так і розпорядження нею в інший спосіб, зокрема встановлення на земельну ділянку речових прав інших осіб.

Відповідно до п. в) статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Виходячи з наведеної вище мети формування земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру, це законодавче положення слід розуміти так, що воно застосовується лише за умови, що земельна ділянка ще не включена у цивільний оборот.

Якщо ж таке включення відбулося, зокрема певні особи набули речові права на земельну ділянку, то скасування державної реєстрації такої ділянки не допускається, оскільки це призведе до позбавлення таких осіб володіння земельною ділянкою щодо їхніх прав всупереч главі 22 Земельного кодексу України.

Щодо наявного спору, то у справі, що розглядається, Прокурор не ставить під сумнів право комунальної власності на спірну земельну ділянку, але заперечує виникнення «права власності на неї з відповідним цільовим призначенням», а саме сільськогосподарським.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Водночас, у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору (пункт 125).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Тому право власності належить чи не належить суб`єкту права незалежно від того, чи правильно визначена категорія цільового призначення, чи ні.

Цільове ж призначення земельної ділянки визначає її правовий режим, тобто правила, відповідно до яких здійснюються права на земельну ділянку.

Відтак, лише неправильне визначення цільового призначення саме по собі може свідчити про неправильне визначення правового режиму земельної ділянки, а не про відсутність права власності на неї взагалі.

Отже, вираз «право власності на земельну ділянку з відповідним цільовим призначенням» позбавлений змісту через еклектичне поєднання різнорідних правових явищ, що призводить до їх змішування: з одного боку, належність особі права власності не залежить від її цільового призначення, а з іншого боку, цільове призначення земельної ділянки визначає її правовий режим незалежно від того, хто саме є власником такої ділянки.

У справі, що переглядається, як вже зазначалося вище, Прокурор вбачає порушення публічного інтересу виключено у тому, що в Державному земельному кадастрі вказана неправильна категорія цільового призначення. До того ж, і Рада не вчиняє жодних дій, спрямованих на правильне відображення відповідної категорії у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Оскільки категорія цільового призначення земельної ділянки визначає її правовий режим, то держава має публічний інтерес у правомірному визначенні категорії цільового призначення земельної ділянки і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, причому незалежно від того, які саме та чиї саме права на земельну ділянку зареєстровані.

Тому належному способу захисту інтересу держави у правомірному і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відповідає позовна вимога про визнання певної категорії цільового призначення земельної ділянки.

Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення державним кадастровим реєстратором до Державного земельного кадастру відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки, визначену таким судовим рішенням.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 914/192/23, обставини якої є подібними до обставин справи, що переглядається.

Натомість, вбачаючи порушення інтересів держави виключно у неправомірному і недостовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, а також не ставлячи під сумнів підстави виникнення та обсяг речових прав на спірну земельну ділянку у власника, позов Прокурора фактично спрямований на позбавлення власника (територіальної громади) права власності на земельну ділянку взагалі, а також на припинення її (земельної ділянка) існування як об`єкта цивільних прав.

Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, хоч і помилково зазначив про недоведеність Прокурором факту розміщення спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Азовського моря.

Тому мотивувальну частину судового рішення слід змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови, а резолютивну частину слід залишити без змін.

З цих підстав апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Водночас, відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2026 у справі № 916/273/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена 28.09.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська