Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №907/379/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/379/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого (судді-доповідача): Іванчук С.В., суддів: Шаповал Д.В., Міліціанов Р.В., за участю секретаря судового засідання Федак В.В., розглянувши апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури від 14.07.2026 (вх.№01-05/2321/26 від 15.07.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2026 (повне рішення складено 30.06.2026, суддя Мірошниченко Д.Є.)

у справі №907/379/25

за позовом Берегівської окружної прокуратури, м. Берегове Закарпатської області в інтересах держави в особі

позивача-1: Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів

позивача-2: Закарпатської обласної військової адміністрації, м. Ужгород

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Індустрія», м. Київ

та до відповідача-2: Комунального підприємства Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг», м. Ужгород,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Антимонопольного комітету України, м. Київ

про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів

За участю представників учасників справи:

від прокуратури (скаржник): прокурор Панькевич Роман Володимирович

від інших учасників: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Берегівська окружна прокуратура звернулась в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Закарпатської обласної військової адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Індустрія» та до Комунального підприємства Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» про визнання недійсним договору (підряду) про надання послуг з капітального ремонту дороги (Баркасово-Запсонь), О-07-07-06 км 0+000-км 13+787 Закарпатської області № 29 від 25.07.2018, укладеного між КП Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» та ТзОВ «Євробуд-Індустрія» за результатами відкритих торгів UA-2018-06-23-000619-b та про стягнення з ТзОВ «Євробуд-Індустрія» на користь КП Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» коштів в сумі 4 886 750,00 грн, а з КП Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 4 886 750,00 грн в дохід держави, в особі Державної аудиторської служби України.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що укладення оспорюваного договору про закупівлю супроводжувалося грубим порушенням принципів добросовісної конкуренції внаслідок вчинення учасниками відкритих торгів антиконкурентних узгоджених дій, що призвело до спотворення результатів торгів, внаслідок чого рішенням Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 № 229-р у справі № 145-26.13/10-22 такі учасники були притягнуті до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

На думку прокурора, вказаний вище незаконний спосіб отримання права на укладення договору підряду №29 від 25.07.2018 є підставою для визнання такого недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України, як такого, що суперечать інтересам держави та суспільства.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків:

- у спірних правовідносинах не встановлено право/можливість подання Держаудитслужбою позовних заяв щодо визнання недійсним договору про закупівлю та застосування спеціальних наслідків його недійсності через порушення, за твердженням прокурора, законодавства, що не виявлялося Держаудитслужбою та не було предметом фінансового моніторингу або іншого заходу державного фінансового контролю;

- прокурор у позовній заяві та в судових засіданнях в обґрунтування недійсності спірних договорів на підставі частини 3 статті 228 ЦК України посилається виключно на те, що такі договори були укладені з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників;

- за результатами часткового виконання оспорюваного прокурором договору було досягнуто мету публічної закупівлі, зокрема, сторона замовника прийняла визначені у договорі роботи з ремонту автомобільної дороги на визначених у тендерній документації умовах, а прокурором, в свою чергу, не доводиться жодним доказом, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала роботи неналежної якості;

- прокурор помилково трактує положення ч. 3 ст. 228 ЦК України як необхідність стягнення в дохід держави грошових коштів від відповідача-1 транзитом через стягнення їх на користь відповідача-2, що не узгоджується ані з положеннями самої ч. 3 ст. 228 ЦК України чи приписами цивільного законодавства, які дають визначення реституції як такої, ані з законами звичайної логіки, позаяк в такому разі у третьому реченні ч. 3 ст. 228 ЦК України було б прямо визначено про стягнення зі сторони, яка діє з умислом всього одержаного в дохід держави.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Закарпатська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2026 у справі №907/379/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити повністю. Судові витрати, понесені прокурором у цій справі, покласти на відповідачів.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене без з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Прокурор покликається на такі доводи:

- неналежне виконання своїх обов`язків Держаудитслужбою полягає не винятково у не пред`явленні позовної заяви до суду, а в першу чергу у відсутності взагалі будь-якої реакції на повідомлення прокуратури про наявність порушення інтересів держави;

- місцевий господарський суд не застосував практику Верховного Суду, викладену з аналогічних питань у постановах від 30.09.2020 у справі №907/64/19; від 07.12.2022 у справі №927/189/22; від 13.03.2024 у справі № 927/535/22. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що позивач (орган Держаудитслужби, який не проводив моніторинг закупівлі чи інших заходів державного фінансового контролю) надаючи відповідь прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловив, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявив, водночас не спростував й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства;

- порушення законодавства про публічні закупівлі шляхом усунення конкуренції під час проведення тендера призводять до незабезпечення положень Конвенції та підриву авторитету Української держави перед Європейським співтовариством, свідчать про невиконання вказаної Угоди, нівелюють конституційні засади, тобто фактично відтерміновують набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі;

- держава взяла на себе обов`язок відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» здійснювати заходи щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб`єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції;

- інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій;

- після формування висновку Об`єднаною палатою Верховного Суду у справі №922/3456/23 про неможливість застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції, судами приймались рішення, в яких вказана норма все одно була застосована (зокрема, у справах № 910/11526/24 постанова від 18.02.2026, № 925/780/25 рішення Господарського суду Черкаської області від 19.01.2026, №910/17356/23 постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026);

- вирок суду у кримінальній справі не є єдиним доказом, який може підтверджувати наявність умислу на вчинення правочину з метою, що порушує інтереси держави;

- суд безпідставно обмежує можливість вжиття заходів реагування в даному випадку через те, що договір укладався за кошти місцевого бюджету, а не державного, позаяк в рамках представництва прокуратурою інтересів держави кошти місцевого та державного бюджетів ототожнюються. А за конструкцією ч. 3 ст. 228 ЦК України – такі кошти підлягають стягненню на користь держави незалежно від джерела їхнього походження.

Позивач-1 в додаткових поясненнях зазначає наступне:

- державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі;

- заходи, на які уповноважені органи державного фінансового контролю з метою усунення порушень здійснюються виключно за результатами проведених заходів державного фінансового контролю;

- виконання договору та завершення його дії відбулося до моменту прийняття Антимонопольним комітетом України рішення від 23.08.2023 № 229-р у справі № 145-26.13/10-22 про встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення відповідного штрафу на суб`єктів господарювання;

- правові підстави для призначення та проведення заходу державного фінансового контролю щодо зазначеної процедури закупівлі за обставинами, наведеними у листі та позовній заяві Берегівської окружної прокуратури, були відсутні;

- Антимонопольний комітет України є ключовим органом, що володіє виключними повноваженнями у сфері контролю за економічною конкуренцією під час публічних закупівель, а тому будь-які заходи щодо захисту конкурентного середовища мають координуватися або безпосередньо здійснюватися саме Антимонопольним комітетом України;

- Західний офіс Держаудитслужби в особі відокремленого підрозділу – Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області як орган державного фінансового контролю належно виконує свої повноваження та не міг бути залучений як позивач до розгляду справи, оскільки підставою звернення до суду не є результати державного фінансового контролю, а тому в органу прокуратури були відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Західного офісу Держаудитслужби.

Інші учасники правом на подання відзиву та додаткових пояснень не скористались.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 року, сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В (суддя-доповідач), судді Шаповал Д.В., Бонк Т.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 залишено без руху апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури від 14.07.2026 (вх.№01-05/2321/26 від 15.07.2026).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026, після усунення недоліків скаржником, відкрито провадження за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури від 14.07.2026 (вх.№01-05/2321/26 від 15.07.2026) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2026 у справі №907/379/25.

11.08.2026 позивач-1 подав додаткові пояснення (вх.№01-04/6718/26), які просить врахувати під час розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Бонк Т.Б. протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2026, сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В (суддя-доповідач), судді Шаповал Д.В., Міліціанов Р.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 призначено розгляд справи на 28.09.2026.

Ухвали суду доставлено учасникам справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів та скеровані на поштові адреси.

У судовому засіданні 28.09.2026 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Інші учасники явки представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи із норм ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, що явка сторін у справі обов`язковою не визнавалась, участь судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційну скаргу може бути розглянуто за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 28.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Комунальним підприємством Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» у електронній системі публічних закупівель "ProZorro" було розміщено оголошення на проведення відкритих торгів UA-2018-06-23-000619-b із закупівлі послуг з капітального ремонту дороги (Баркасово-Запсонь), О-07-07-06 км 0+000-км 13+787 Закарпатської області, очікуваною вартістю 29 799 946,00 грн. (Том 1, а.с. 22)

Відповідно до протоколу засідання тендерного комітету КП Закарпатської обласної ради «Будкомплекторг» від 13.07.18р. ТОВ`Євробуд-Індустрія» визнано переможцем у процедурі закупівлі з капітального ремонту дороги (Баркасово-Запсонь), О-07-07-06 км 0+000-км 13+787 Закарпатської області.

У повідомленні про намір укласти договір переможцем процедури закупівлі визначено ТзОВ «Євробуд-Індустрія» з ціною тендерної пропозиції 29 150 800,00 грн з ПДВ. (Том 1, а.с. 32).

25.07.2018 між КП Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» як замовником та ТзОВ «Євробуд-Індустрія» як підрядником укладено договір підряду №29, за умовами якого підрядник зобов`язався власними силами і засобами, на власний ризик виконати роботи з капітального ремонту дороги Баркасово-Запсонь (індекс дороги О-07-07-06) на ділянці км 0+000 – км 13+787 Закарпатської області відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, а замовник – прийняти закінчений капітальним ремонтом об`єкт та оплатити вартість виконаних робіт. Загальна договірна вартість робіт визначена у сумі 29 150 800,00 грн з ПДВ. (Том 1, а.с. 33-54)

Пунктом 2.1 договору також передбачено, що джерелом фінансування відповідно до планів фінансування та розпоряджень Кабінету Міністрів України і Закарпатської обласної державної адміністрації є державний та місцевий бюджети. При цьому відповідно до п.1.3 договору обсяги робіт могли бути зменшені залежно від реального фінансування видатків шляхом укладення додаткової угоди.

25.07.2018 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору підряду №29, якою визначено, що вартість робіт, запланованих на 2018 рік, становить 1 957 500,00 грн, у тому числі ПДВ – 326 250,00 грн, а сума авансу на 2018 рік – 587 000,00 грн, яка підлягала погашенню не пізніше 90 календарних днів від взяття відповідних бюджетних фінансових зобов`язань. (Том 1, а.с. 48)

13.03.2019 сторонами укладено додаткову угоду №2, якою загальну договірну вартість у сумі 29 150 800,00 грн залишено незмінною, при цьому визначено вартість робіт на 2018 рік у сумі 1 957 500,00 грн та на 2019 рік – 979 250,00 грн, у тому числі ПДВ – 163 208,33 грн. Цією ж додатковою угодою строк виконання робіт та строк дії договору продовжено до 31.12.2020. (Том 1, а.с. 49)

26.07.2019 сторонами укладено додаткову угоду №3, якою вартість робіт на 2019 рік визначено у сумі 2 947 000,00 грн, у тому числі ПДВ – 491 166,66 грн, за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за бюджетною програмою 1917462. (Том 1, а.с. 52)

26.12.2019 сторонами укладено додаткову угоду №4, якою вартість робіт на 2019 рік уточнено та визначено у сумі 2 929 250,00 грн, у тому числі ПДВ – 488 208,33 грн, за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за бюджетною програмою 1917462. Загальна договірна вартість робіт у розмірі 29 150 800,00 грн залишилася незмінною. (Том 1, а.с. 54).

Згідно звіту про виконання договору про закупівлю, сформованого 18.01.2021 у системі "ProZorro" КП «Будкомплекггорг» Закарпатської обласної ради за договором сплачено на рахунок ТзОВ «Євробуд-Індустрія» 4 886 750,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями №108978539 від 10.08.2018 на суму 587 000 грн.; №110429186 від 28.08.2018 на суму 1 370 500 грн.; №136298611 від 17.05.2019 на суму 979 250 грн.;№153399760 від 13.11.2019 на суму 1 950 000 грн.; (Том 1, а.с. 59, 61, 55-58)

Рішенням Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 № 229-р у справі № 145-26.13/10-22 визнано, що ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К. вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю – "капітальний ремонт дороги (Баркасово-Запсонь), О-07-07-06 км 0+000-км 13+787 Закарпатської області" (ідентифікатор процедури закупівлі UA-2018-06-23-000619-b), проведених Комунальним підприємством Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» (пункти 37-40 резолютивної частини рішення від 23.08.2023 № 229-р). (Том 1, а.с. 63-203)

Під час розгляду Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи №145-26.13/10-22 встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К., зокрема: використання ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К. одних і тих самих ІР-адрес у Торгах 13 при вході в аукціон, при створенні тендерних пропозицій, та при поданні звітності до податкового органу; однакові властивості файлів, завантажених ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К. для участі у Торгах 13; місцезнаходження ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К. за однією адресою в період підготовки та участі в Торгах 13; перебування однієї і тієї ж фізичної особи у трудових та господарських відносинах із ТзОВ «Євробуд-Індустрія» та ТзОВ «Лиможінвест»; синхронне подання тендерних пропозицій на Торги 13 в один день ТзОВ «Євробуд-Індустрія» та ФОП Акопян В.К. за день до кінцевого строку; створення електронної адреси працівником конкурента, що є ТзОВ «Лиможінвест»; зазначення одного й того самого телефонного номера при створенні електронної пошти ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К.; схожість в оформленні ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К. тендерних пропозицій та наявність однакових помилок на Торгах 13; зазначення ТзОВ «Євробуд-Індустрія» назви конкурента ТзОВ «Лиможінвест» в довідках, поданих у складі тендерних пропозицій на Торги 13; надання ТзОВ «Лиможінвест» фінансової допомоги ФОП Акопян В.К. до Торгів 13; сплата коштів за ТзОВ «Лиможінвест» за можливість участі в Торгах 13 особою, пов`язаною з ТзОВ «Євробуд-Індустрія».

Вказаним рішенням Антимонопольного комітету України визнано, що ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К. вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті б, пунктом 1 статті 50 Закону Україна «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю.

Накладено штраф на ТзОВ «Євробуд-Індустрія» в розмірі 1 840 224,00 грн, ТзОВ «Лиможінвест» - 339 999,00 грн. та на ФОП Акопян В.К. – 83 167,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/16038/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Євробуд-Індустрія» про визнання недійсними та скасування пунктів 1, 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 16,17, 19, 20, 22, 23, 25, 26, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 37, 38, 41, 42, 45, 46, 48, 49, 51, 52, 54, 55, 57, 58 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 № 229-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі № 145-26.13/10-22. (Том 1, а.с. 209, 214)

13.02.2025 Берегівська окружна прокуратура листом №075-101-10675/676вих-25 повідомила Західний офіс Держаудитслужби про встановлені обставини порушення інтересів держави та зазначила на необхідності їх захисту, одночасно витребувавши інформацію щодо здійснення органом державного фінансового контролю заходів стосовно спірної закупівлі. (Том 2, а.с. 66).

24.02.2025 Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області повідомило прокуратуру, що наведені у зверненні обставини щодо можливих антиконкурентних узгоджених дій учасників процедур закупівель не належать до компетенції органів державного фінансового контролю, заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі не здійснювалися, а заходи щодо визнання договору недійсним не вживалися. Водночас у відповіді зазначено про відсутність, на думку органу державного фінансового контролю, повноважень на звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. (Том 2, а.с. 71).

28.02.2025 Берегівська окружна прокуратура листом повідомила Закарпатську обласну військову адміністрацію та Департамент інфраструктури розвитку і утримання мережі автомобільних доріг загального користування місцевого значення Закарпатської обласної військової адміністрації про встановлене порушення інтересів держави під час укладення договору №29 від 25.07.2018 за результатами процедури закупівлі, результати якої були спотворені антиконкурентними узгодженими діями її учасників, та про наявність, на думку прокурора, підстав для визнання договору недійсним. Цим же листом витребувано інформацію щодо вжитих або запланованих адміністрацією заходів із захисту відповідних інтересів держави. (Том 2, а.с. 1).

06.03.2025 Закарпатська обласна військова адміністрація у відповідь на звернення прокуратури повідомила, що заходів щодо оспорюваного договору не вживала, оскільки не була стороною договору №29 від 25.07.2018, а про рішення Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 №229-р їй стало відомо з повідомлення Берегівської окружної прокуратури. (Том 2, а.с. 6).

24.03.2025 Берегівська окружна прокуратура, повідомила Закарпатську обласну військову адміністрацію та Західний офіс Держаудитслужби про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову до суду. (Том 2, а.с. 101).

24.03.2025 Берегівська окружна прокуратура листом №07.50-101-106-25/1473вих.-25 повідомила Західний офіс Держаудитслужби про наміри звернення до суду в інтересах держави. (Том 2, а.с. 105)

За твердженням прокурора, узгоджені дії учасників закупівлі UA-2018-06-23 000619-b та відсутність реальної конкуренції між ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопян В.К., що встановлено у антимонопольній справі № 145-26.13/10-22 та підтверджено в судових рішеннях у справі № 910/16038/23, унеможливили прозору та відкриту процедуру торгів чим порушили інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору про закупівлю послуг від 25.07.2018 № 29, укладеного між КП «Будкомплектторг» та ТзОВ «Євробуд-Індустрія», відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України та застосування наслідків недійсного правочину шляхом стягнення з ТзОВ «Євробуд-Індустрія» на користь Комунального підприємства Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» грошових коштів в сумі 4 886 750,00 грн, а з Комунального підприємства Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 4 886 750,00 грн в дохід держави, в особі Державної аудиторської служби України.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Предметом спору у цій справі є, заявлені з покликанням на ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" та ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) вимоги прокурора в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Закарпатської обласної військової адміністрації, про визнання недійсним договору підряду №29 від 25.07.2018 на виконання робіт з капітального ремонту дороги Баркасово–Запсонь, О-07-07-06 км 0+000–км 13+787 Закарпатської області, укладеного між Комунальним підприємством Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Індустрія» за результатами процедури публічної закупівлі UA-2018-06-23-000619-b, у зв`язку із встановленим рішенням Антимонопольного комітету України фактом вчинення учасниками закупівлі антиконкурентних узгоджених дій, які призвели до спотворення результатів торгів, а також про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Згідно із ст. 91 Закону України Про Конституційний Суд України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до резолютивної частини рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025. окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Згідно із положеннями ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18)

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19).

Звертаючись з позовом до суду, прокурор визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Західний офіс Держаудитслужби та Закарпатську обласну військову адміністрацію.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17; від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17; від 05.05.2026 у справі № 915/790/24).

В обґрунтуванні наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо визнання недійсним договору підряду №29 від 25.07.2018 як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу ТзОВ «Євробуд-Індустрія», оскільки вчинення останнім порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, призвело, за твердженням прокурора, до закупівлі робіт за відсутності конкуренції та при формальному створенні її видимості.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2025 Берегівська окружна прокуратура повідомила Західний офіс Держаудитслужби про встановлені нею обставини та запропонувала повідомити про вжиті заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі.

У відповідь Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області листом від 24.02.2025 повідомило, що питання можливих антиконкурентних узгоджених дій учасників процедур закупівель не належать до компетенції органів державного фінансового контролю, заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі не здійснювалися, а заходи щодо визнання договору недійсним не вживалися, про рішення Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 №229-р їй стало відомо з повідомлення прокуратури.

За позицією прокурора, Держаудитслужба, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснює захист інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (із змінами та доповненнями) (далі Закон № 2939-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі .

Положеннями п.п. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України» визначено, що органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

У абз. 3 п.п. 9, п. 4 Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Водночас, згідно з п.п. 20 п. 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, в тому числі, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Згідно з підпункту 3 пункту 4 цього ж Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель.

Відповідно до вказаного Положення Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.9 п.4 Положення).

Органи державного фінансового контролю діють у межах повноважень визначених Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі – Закон). Відповідно до статті 10 Закону орган державного фінансового контролю має право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, визначені у п.п. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України», абз. 3 п.п. 9, п. 4, п.п. 20 п. 6 Положення про Державну аудиторську службу України повноваження органів Держаудитслужби самостійно звертатися до суду обумовлені здійсненим заходом державного фінансового контролю та пов`язуються з: визнанням недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, що виявлено під час проведення заходу державного контролю; усуненням виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо їх усунення); стягнення у дохід держави коштів, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Як встановлено місцевим господарським судом, заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі UA-2018-06-23-000619-b Західним офісом Держаудитслужби не проводилися, доказів на підтвердження вжиття таких заходів до матеріалів справи не долучено.

У відповіді Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області листом від 24.02.2025 повідомлено прокуратуру, що питання щодо можливих антиконкурентних узгоджених дій учасників процедур закупівель не належать до компетенції органів державного фінансового контролю, наведені прокурором обставини в межах заходів державного фінансового контролю не досліджувалися, а заходи щодо визнання спірного договору недійсним не вживалися. Також орган державного фінансового контролю зазначив про відсутність у нього правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору за наведених прокурором обставин.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на яке прокурор покликається, як на підставу недійсності договору №29 від 25.07.2018, належало до компетенції третьої особи, Антимонопольного комітету України та сама спірна закупівля не була предметом державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель чи моніторингу закупівлі позивача 1.

За таких обставин передбачені Законом №2939-XII та Положенням про Державну аудиторську службу України передумови для реалізації Західним офісом Держаудитслужби повноважень щодо звернення до суду з вимогами про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності у спірних правовідносинах відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що у спірних правовідносинах не встановлено право/можливість подання Держаудитслужбою позовних заяв щодо визнання недійсним договору про закупівлю та застосування спеціальних наслідків його недійсності через порушення, за твердженням прокурора, законодавства, що не виявлялося Держаудитслужбою та не було предметом фінансового моніторингу або іншого заходу державного фінансового контролю.

Щодо посилань апелянта на постанови Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №907/64/19, від 07.12.2022 у справі №927/189/22 та від 13.03.2024 у справі №927/535/22 колегія суддів зазначає, що наведені у них висновки сформовані за інших фактичних обставин. Так, у справі №907/64/19 орган Держаудитслужби, отримавши повідомлення прокурора, лише констатував непроведення перевірки закупівлі, не висловив позиції щодо виявленого порушення та не повідомив про намір вжити будь-яких заходів, що й було оцінено як бездіяльність, одночасно підставами заявленого позову не були обставини щодо встановлення антиконкурентних дій Антимонопольним комітетом. Натомість у справах №927/189/22 та №927/535/22 спір стосувався порушень законодавства про публічні закупівлі при зміні умов договорів та використанні бюджетних коштів, тобто обставин, які могли бути предметом перевірки закупівлі та інших заходів державного фінансового контролю; при цьому Держаудитслужба протягом тривалого часу після повідомлення прокурора таких заходів не вживала. Наведена апелянтом практика Верховного Суду не спростовує висновку місцевого господарського суду, оскільки в цій справі підставою позову є порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановлене Антимонопольним комітетом України, а не порушення у сфері закупівель, виявлене чи таке, що могло бути виявлене Держаудитслужбою під час здійснення державного фінансового контролю.

Щодо Закарпатської обласної військової адміністрації, 28.02.2025 Берегівська окружна прокуратура повідомила Закарпатську обласну військову адміністрацію про встановлене, на думку прокурора, порушення інтересів держави під час укладення договору №29 від 25.07.2018 та витребувала інформацію щодо вжитих або запланованих заходів із захисту таких інтересів. Закарпатська обласна державна адміністрація листом від 06.03.2025 повідомила прокуратуру про те, що заходів щодо оспорюваного договору не вживала, оскільки не була стороною договору №29 від 25.07.2018, а про рішення Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 №229-р їй стало відомо з повідомлення прокуратури.

Відповідно до статті 119 Конституції України та статті 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують, зокрема, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, виконання державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку, підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів та звітують про їх виконання.

У зв`язку із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 утворено, зокрема, Закарпатську обласну військову адміністрацію.

Законом України від 17.11.2016 №1764-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо реформування системи управління автомобільними дорогами загального користування» з 01.01.2018 повноваження щодо управління автомобільними дорогами загального користування місцевого значення передано обласним державним адміністраціям.

Відповідно до п. 2 ст. 12 Закону України «Про автомобільні дороги» до повноважень обласних державних адміністрацій належить, зокрема, організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення відповідно до державних будівельних норм і стандартів та переліків об`єктів і обсягів бюджетних коштів, передбачених місцевими бюджетами.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закарпатська обласна державна адміністрація була наділена повноваженнями у сфері управління автомобільними дорогами загального користування місцевого значення та організації їх ремонту.

Предметом процедури закупівлі UA-2018-06-23-000619-b були роботи з капітального ремонту автомобільної дороги Баркасово-Запсонь, О-07-07-06 км 0+000 – км 13+787 Закарпатської області.

При цьому пунктом 2.1 договору №29 від 25.07.2018 передбачено, що джерелом фінансування робіт відповідно до планів фінансування та розпоряджень Кабінету Міністрів України і Закарпатської обласної державної адміністрації є державний та місцевий бюджети.

З матеріалів справи також встановлено, що додатковими угодами №3 від 26.07.2019 та №4 від 26.12.2019 передбачалося фінансування робіт за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.

Крім того, як зазначено Закарпатською обласною державною адміністрацією у поданих суду поясненнях, фінансування робіт у 2018-2019 роках за договором №29 від 25.07.2018 здійснювалося на підставі розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації №188 від 27.03.2018 за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за бюджетною програмою 3131090.

Отже, участь Закарпатської обласної державної адміністрації у спірних правовідносинах не обмежувалася загальними повноваженнями органу виконавчої влади, а була безпосередньо пов`язана як із реалізацією державної політики у сфері автомобільних доріг загального користування місцевого значення, так і з бюджетним фінансуванням робіт, що виконувалися за спірним договором.

З матеріалів справи встановлено, що додатковими угодами №3 від 26.07.2019 та №4 від 26.12.2019 до договору №29 фінансування робіт у 2019 році передбачалося за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за бюджетною програмою 1917462 «Утримання та розвиток автомобільних доріг та дорожньої інфраструктури за рахунок субвенції з державного бюджету».

Верховний Суд у постанові від 18.02.2026 у справі №913/95/25 зазначив, що прокурор може звертатися в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації – обласної військової адміністрації, якщо її компетенція у спірних правовідносинах пов`язана з формуванням та виконанням відповідного бюджету, а також контролем за раціональним і законним використанням бюджетних коштів. При цьому відсутність у такого органу статусу сторони спірного договору чи власника юридичної особи, яка його уклала, сама по собі не виключає можливості визначення його органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №917/709/22.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що встановлені у справі повноваження Закарпатської обласної військової адміністрації у сфері управління автомобільними дорогами загального користування місцевого значення, її участь у бюджетному забезпеченні спірних робіт та повноваження щодо виконання відповідного бюджету свідчать про підставність звернення прокурора в інтересах позивача 2.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

В контексті завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Однак, як правильно зазначено місцевим господарським судом, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов для реалізації встановленого вказаними вище нормами права.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі №916/144/17).

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц).

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

За змістом частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При вирішенні спору за позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21).

Підставою недійсності спірного договору у цій справі прокурор визначив положення ч. 3 ст. 228 ЦК України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно із ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При цьому, не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18; від 10.02.2026 у справі 921/386/23).

Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для вирішення спору у цій справі при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, зокрема зазначив : «При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.».

Крім того об`єднана палата Касаційного господарського суду у зазначеній постанові також виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 виснувала про те, що застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призвело (у вказаній справі суди задовольнили позовні вимоги і застосували приписи зазначеної норми права) до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину.

Правовідносини у справі № 922/3456/23 та у цій справі є подібними. Так, предметами спорів у цих справах, є вимоги прокурора про визнання недійсним договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з переможця закупівлі на користь замовника закупівлі коштів, отриманих за результатами виконання договору. Суд зазначає, що у цій справі прокурор в обґрунтування недійсності оспорюваного правочину посилався на наявність недобросовісної поведінки між учасниками спірної закупівлі, на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників, як однієї зі складових умислу, передбаченого частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, доказів притягнення учасників правочину до кримінальної відповідальності прокурором не надано.

Щодо доводу апелянта про те, що обвинувальний вирок суду не є єдиним доказом наявності умислу на вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд не виходив із протилежного. У постанові Об`єднаної палати у справі №922/3456/23 кримінальне правопорушення та наявність обвинувального вироку наведені лише як один із можливих прикладів виняткових обставин. Іншим таким випадком Верховний Суд назвав заподіяння державі та суспільству значних збитків із відповідним незаконним та безпідставним збагаченням винної особи на співставну суму.

Також судом першої інстанції встановлено, що прокурором не надано доказів того, що роботи за спірним договором були виконані за завищеними цінами або що аналогічні роботи на час проведення закупівлі могли бути виконані з використанням меншого обсягу ресурсів, а також не доведено наявності протиправних майнових наслідків укладення та виконання договору.

Лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України). Адже антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України. (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10.02.2026 у справі 921/386/23).

Як зазначено вище, прокурор у даному випадку не доводив, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За умови відсутнього причинно-наслідкового зв`язку між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23).

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на судові рішення у справах №910/11526/24, №925/780/25 та №910/17356/23 як на підставу для незастосування висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій, сформульовані при вирішенні окремих справ, не можуть змінювати правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України саме висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, підлягають врахуванню судами при виборі і застосуванні відповідної норми права.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. До того ж висновки суду першої інстанції у даній справі повністю узгоджуються з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

У постанові Верховного суду від 10.02.2026 у справі 921/386/23, зокрема зазначено, що наведені скаржником норми Закону України «Про публічні закупівлі» та Закону України «Про захист економічної конкуренції», в якості обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, випливають із першочергового застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка може бути застосована у виключних випадках та не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

При цьому, як правильно встановлено місцевим господарським судом, Комунальне підприємство Закарпатської обласної ради «Будкомплектторг» є комунальним підприємством, майно якого відповідно до пункту 5.2 Статуту, затвердженого Закарпатською обласною радою, є комунальною власністю. Отже, відповідач-2 не є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, а належне йому майно не є державною власністю.

За встановленими у справі обставинами договір підряду №29 від 25.07.2018 має реальний характер, умови договору сторонами виконувалися в межах фактично наданого бюджетного фінансування. За результатами виконання договору замовником прийнято передбачені ним роботи з капітального ремонту автомобільної дороги на визначених тендерною документацією умовах.

Водночас прокурором не доведено, що внаслідок укладення та виконання оспорюваного правочину державі чи територіальній громаді завдано майнової шкоди, що замовником здійснено переплату бюджетних коштів або що виконані роботи були неналежної якості.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що роботи за спірним договором були виконані за завищеними цінами або що аналогічні за обсягом та якістю роботи на час проведення закупівлі могли бути виконані з використанням меншого обсягу бюджетних ресурсів. Не доведено прокурором і обставин нераціонального використання коштів чи іншого погіршення майнового становища держави або територіальної громади внаслідок виконання договору.

Таким чином, встановлений рішенням Антимонопольного комітету України факт антиконкурентних узгоджених дій характеризує поведінку учасників на стадії проведення процедури закупівлі, однак сам по собі не підтверджує, що безпосередньо укладений за її результатами договір був спрямований на завдання майнової шкоди державі чи суспільству або призвів до незаконного чи безпідставного збагачення ТзОВ «Євробуд-Індустрія» на суму, співставну із сумою, яку прокурор просить стягнути в дохід держави.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що дії суб`єктів господарювання, спрямовані на спотворення результатів торгів та створення формальної видимості конкуренції, є недопустимою господарською поведінкою та становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за яке законом встановлена відповідальність. Водночас рішенням Антимонопольного комітету України від 23.08.2023 №229-р у справі №145-26.13/10-22 за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів спірної закупівлі, до відповідальності притягнуто ТзОВ «Євробуд-Індустрія», ТзОВ «Лиможінвест» та ФОП Акопяна В.К., на яких накладено штрафи у розмірі відповідно 1 840 224,00 грн, 339 999,00 грн та 83 167,00 грн.

Щодо ефективності обраного прокурором способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Колегія суддів зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, є прямо передбаченим законом способом судового захисту та сам по собі не може вважатися неналежним чи недопустимим. Водночас сама лише формальна наявність у законі відповідного способу захисту не свідчить про можливість його автоматичного застосування у кожних спірних правовідносинах. Суд, вирішуючи спір, повинен оцінити не лише відповідність обраного способу захисту приписам закону, але й його відповідності характеру спірних правовідносин.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що передбачений ч. 3 ст. 228 ЦК України спосіб захисту хоча і є нормативно допустимим, однак не є релевантним саме до спірних правовідносин, оскільки характер установлених у справі обставин не свідчить про наявність тих виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість застосування конфіскаційних наслідків недійсності правочину.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені позову.

Висновки апеляційного господарського суду.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі Проніна проти України, в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі Шевельов проти України).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

В порядку положень ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення належить залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про покладення сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, на скаржника.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури від 14.07.2026 (вх.№01-05/2321/26 від 15.07.2026) – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2026 у справі №907/379/25 – залишити без змін.

Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 29.09.26

Головуючий суддя Іванчук С.В.

суддя Шаповал Д.В.

суддя Міліціанов Р.В.