Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №909/224/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/224/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Степанюк Н.Л., Нарольського М.М.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

від Позивача – Голубчак Н.І.

від Відповідача – Троян В.С.

переглянувши справу №909/224/26

за позовом: Державної екологічної інспекції Карпатського округу

до відповідача: Болехівської міської ради Івано-Франківської області

про: стягнення шкоди в сумі 332 662,10 грн

за апеляційною скаргою Болехівської міської ради Івано-Франківської області (вх. №01-05/1650/26 від 25.05.2026)

на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 (повний текст рішення складено 06.05.2026, суддя Михайлишин В.В.)

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано позов Державної екологічної інспекції Карпатського округу (далі – Позивач) до Болехівської міської ради Івано-Франківської області (далі – Відповідач) про стягнення 332 662,10 грн шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення контрольних заходів за дотриманням вимог природоохоронного законодавства Позивачем виявлено факт незаконної рубки 25 дерев на території з географічними координатами 49.057823, 23.726485 в урочищі «Під Широким» за межами с. Тисів, що зафіксовано в Акті №106/02.1 від 06.09.2024. Оскільки внаслідок такої рубки навколишньому природному середовищу завдано шкоду в сумі 332 662,10 грн, а винних у її заподіянні осіб не встановлено, відповідно до ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України (далі – ЛК України) таку шкоду повинна відшкодувати Болехівська міська рада, у межах території якої знаходиться ліс.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 позов задоволено повністю: стягнуто з Болехівської міської ради на користь держави шкоду в розмірі 332 662,10 грн, а також на користь Державної екологічної інспекції Карпатського округу судовий збір у розмірі 3 991,95 грн.

Рішення суду обґрунтоване тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт незаконної вирубки 25 дерев на самозалісненій земельній ділянці в урочищі «Під Широким» на території Болехівської міської ради. Оскільки осіб, винних у незаконній вирубці дерев, не встановлено, відповідно до ч.2 ст. 107 ЛК України обов`язок відшкодування завданої шкоди в розмірі 332 662,10 грн покладається на Болехівську міську раду, у межах території якої знаходиться ліс.

При цьому суд не взяв до уваги доводи Відповідача про те, що цільове призначення земельної ділянки (невіднесення до земель лісогосподарського призначення) виключає відповідальність, зазначивши, що за змістом ст. ст. 1, 4 Лісового кодексу України належність лісу до лісового фонду не залежить від категорії земель, на яких він зростає, а бездіяльність міської ради щодо ідентифікації та передачі самозалісених земель лісогосподарським підприємствам не звільняє її від відповідальності за ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Болехівська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

1.3. Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою від 01.06.2026 Суд залишив без руху апеляційну скаргу Болехівської міської ради з підстав неподання апелянтом доказів сплати судового збору.

Оскільки скаржник усунув недоліки скарги у встановлений Судом строк, Ухвалою від 12.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Болехівської міської ради, а Ухвалою від 07.07.2026 – призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.07.2026.

Ухвалами Суду від 07.07.2026 та від 13.07.2026 задоволено заяви представників сторін про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції: представника Позивача – у приміщенні Господарського суду Івано-Франківської області, представника Відповідача – поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 30.07.2026 Судом оголошено перерву до 17.09.2026.

У зв`язку з перебуванням суддів Зварич О.В. та Панової І.Ю., які входили до складу колегії, у відпустці з 07.09.2026 по 25.09.2026, на підставі Розпорядження керівника апарату суду від 15.09.2026 № 352 проведено повторний автоматизований розподіл справи, за результатом якого до складу колегії введено суддів Степанюк Н.Л. та Нарольського М.М.

У судовому засіданні 17.09.2026 Суд заслухав пояснення представників сторін по суті спору та доводів апеляційної скарги, проголосив скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Скаржник

Відповідач вважає, що оскаржене рішення ухвалене без належного дослідження усіх істотних обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає:

1) суд у рішенні послався на Акт №57 від 17.03.2020, який відсутній у матеріалах справи, оскільки Позивачем як доказ правопорушення подано Акт від 06.09.2024 №106/02.1. Водночас такий акт складений з порушенням вимог ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а суд не дослідив правомірність дій Позивача під час проведення заходу контролю та залишив поза увагою доводи про те, що Болехівська міська рада не була належним чином повідомлена про проведення відповідного заходу, не брала у ньому участі та не була ознайомлена із матеріалами перевірки у момент її здійснення;

2) висновок суду про те, що цільове призначення земельної ділянки не має значення для застосування ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України, суперечить ст. 5 цього Кодексу. В матеріалах справи відсутні належні докази віднесення у визначеному ст.57-1 Земельного кодексу України порядку земельної ділянки, на якій виявлено рубку дерев, до самозаліснених земель, а дані геоінформаційної системи «ГІС-Ліспроект» не підтверджені первинними документами. Оскільки уповноважений орган у сфері лісового господарства не ініціював віднесення спірної земельної ділянки до самозаліснених земель, у Болехівської міської ради не було підстав для вчинення будь-яких дій щодо такої;

3) за відсутності у справі будь-яких доказів того, що Болехівська міська рада є

постійним лісокористувачем та спірна територія передана для ведення лісового господарства, покладення на Відповідача відповідальності суперечить змісту ст.17 Лісового кодексу України. Судом неправильно застосовано ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ототожнено контрольні повноваження Ради з функціями спеціалізованої лісової охорони;

4) суд не надав оцінки суперечності в доказах, навівши різні координати місця рубки (49.057823, 23.726485 та 49.097823, 23.726485), не встановив за якою саме методикою здійснювався розрахунок шкоди та помилково застосував Постанову Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022, яка регулює питання визначення шкоди, заподіяної об`єктам природно-заповідного фонду.

2.2. Позивач

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржене рішення суду залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає:

1) положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюються на органи місцевого самоврядування, оскільки такі не є суб`єктами господарювання. Позивачем виявлено рубку в ході здійснення заходу контролю за охороною навколишнього природного середовища відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а не заходу нагляду у сфері господарської діяльності. Тому вимоги, на які посилається апелянт, незастосовні, а Акт №106/02.1 є належним і допустимим доказом фіксації правопорушення;

2) за відомостями, розміщеними на офіційному веб-ресурсі в геоінформаційній кадастровій системі «ГІС-Ліспроект», які є допустимими та достовірними доказами, територія, де виявлено незаконну рубку, належить до самозалісненої ділянки площею 30,7700 га. Ця земельна ділянка не сформована. Однак невжиття Болехівською міською радою заходів з інвентаризації та формування всіх земель на території громади не звільняє її від обов`язку здійснювати заходи щодо охорони земель, в тому числі лісів, які перейшли у комунальну власність відповідно до закону;

3) апелянт не заперечує факт рубки, а цільове призначення земельної ділянки не впливає на застосування ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України;

4) розрахунок розміру шкоди здійснено згідно із додатком №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 із врахуванням індексації такс, питання розрахунку досліджувалося судом першої інстанції по суті, а покликання в рішенні на Постанову № 575 від 10.05.2022 є технічною опискою.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

У ході здійснення державного контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства на території Калуського району Івано-Франківської області на підставі ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Наказу Державної екологічної інспекції Карпатського округу від 06.09.2024 № 332/04.2-03 «Про посилення заходів за дотриманням вимог пожежної безпеки та природоохоронного законодавства на території Калуського району Івано-Франківської області» державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу Перебойчуком В.С. спільно з головним спеціалістом відділу лісового та мисливського господарства в Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Мельничуком Г.О. виявлено факт незаконної рубки 25 сироростучих та сухостійних дерев породи бук та ялина за межами населеного пункту с. Тисів в урочищі «Під Широким» Болехівської міської ради (географічні координати 49.057823, 23.726485) з діаметрами пнів: 31, 70, 52, 64, 48, 44, 30, 78, 48, 37, 45, 47, 38, 20, 27, 35, 33, 40, 24, 30, 28, 38, 33, 12, 36 см, про що складено Акт № 106/02.1 від 06.09.2024.

До Акта додано фототаблицю обстеження місця незаконної рубки та Відомість обліку пнів незаконно зрубаних дерев від 06.09.2024, в яких зафіксовано кількість, стан, породи, ознаки, діаметри незаконно зрубаних дерев. Заміри пнів проводилися вимірювальною металевою рулеткою Р-10 УЗК виробник «Союзний завод» № 34, свідоцтво про повірку від 20.05.2024 № 0798/м.

Відповідно до здійсненого державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу на підставі додатку № 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» розрахунку, розмір шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев, становить 332 662,10 грн.

Листом від 10.09.2024 № 01-03/3943 Позивач надіслав матеріали перевірки до відділення поліції № 1 (м. Долина) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області та ГУНП в Івано-Франківській області для внесення відомостей в ЄРДР та проведення досудового розслідування.

Відділення поліції № 1 (м. Долина) Калуського РВП Листами від 18.10.2024 № 12202-2024 та від 21.01.2026 № 15054-2026 повідомило Позивача, що за наслідками здійснених пошукових заходів осіб, винних у вчиненні даного правопорушення, не встановлено.

Відповідно до наявних у матеріалах справи даних відкритого офіційного інформаційного порталу «Публічна кадастрова карта», на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру, місце вчинення незаконної рубки дерев за географічними координатами 49.057823, 23.726485 знаходиться за межами населеного пункту с. Тисів Болехівської міської ради, ділянка не сформована.

Відповідно до відомостей з веб-порталу ВО «Укрдержліспроект» у геоінформаційній кадастровій системі «ГІС-Ліспроект» територія з координатами 49.057823, 23.726485 належить до самозаліснених земель площею 30,7700 га на території Болехівської міської територіальної громади, земельна ділянка не сформована.

Позивач скерував Болехівській міській раді Претензію № 72/25 від 18.11.2025 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев, в розмірі 332 663,10 грн.

Листом від 22.12.2025 № 4354/02.1-15/25 Болехівська міська рада відмовила у відшкодуванні шкоди, зазначивши, що земельна ділянка, на якій здійснена незаконна рубка дерев, не сформована, не має кадастрового номера, не передана у комунальну власність та не зареєстрована за Болехівською міською радою, знаходиться поза межами проєкту формування території і встановлення меж сільських рад та населених пунктів по Тисівській сільській раді та населених пунктів по Поляницькій сільській раді.

Вказані обставини слугували підставою для звернення Державної екологічної інспекції Карпатського округу до суду з позовом у цій справі.

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ураховуючи приписи ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи у суді апеляційної інстанції, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Суд зазначає таке.

4.1. Щодо наявності підстав для стягнення шкоди з органу місцевого самоврядування

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такого способу захисту, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність сукупності елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, настання шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою та вини.

У деліктних правовідносинах обов`язок доведення факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки та причинного зв`язку покладається на позивача, тоді як відповідач повинен довести відсутність своєї вини. Таким чином, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суд виходить із презумпції вини заподіювача шкоди.

Спірні правовідносини у цій справі регулюються положеннями Лісового кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідно до ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 зазначеного Закону порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (ч. 1 ст. 69 Закону).

Екологічне законодавство встановлює імперативний обов`язок відшкодування шкоди як правовий наслідок порушення вимог щодо охорони природних ресурсів.

Частина 1 ст. 86 ЛК України передбачає, що організація охорони лісів полягає у здійсненні системних заходів, спрямованих на запобігання незаконному пошкодженню лісових насаджень. За ч. 5 ст. 86 ЛК України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Як встановлено ст. 93 Лісового кодексу України, завданням контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно з пп. 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, зокрема, на органи місцевого самоврядування.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у недотриманні вимог щодо ведення лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. За ч. 2 цієї статті шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.

Отже, ч. 2 ст. 107 ЛК України передбачає обов`язок органу місцевого самоврядування відшкодувати заподіяну лісу шкоду за сукупності двох умов: 1) шкоду заподіяно лісу, не наданому в користування; 2) осіб, винних у заподіянні шкоди, не встановлено (див. постанову Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №918/1356/23).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й лісокористувачі та органи місцевого самоврядування, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див. постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 24.01.2024 у справі №907/449/22, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17).

Ураховуючи наведене, безпідставними є доводи апелянта про те, що за відсутності у справі доказів того, що Болехівська міська рада є постійним лісокористувачем та спірна територія передана для ведення лісового господарства, покладення на Відповідача відповідальності суперечить Лісовому кодексу України.

Відсутність у Відповідача статусу постійного лісокористувача не виключає застосування ч. 2 ст. 107 ЛК України, а є його передумовою: ця норма розрахована саме на ліс, не наданий у користування, за охорону якого жоден лісокористувач не відповідає. Тому посилання апелянта на ст. 17 ЛК України, яка визначає, кому ліси надаються в постійне користування, не спростовує висновків суду першої інстанції.

Суд також відхиляє довід про ототожнення контрольних повноважень Відповідача з функціями спеціалізованої лісової охорони. Обов`язок відшкодувати шкоду випливає безпосередньо з ч. 2 ст. 107 ЛК України, а ч. 5 ст. 86 ЛК України, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та пп. 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначають зміст обов`язку органу місцевого самоврядування щодо охорони лісів на своїй території, невиконання якого утворює протиправну бездіяльність. Функцій державної лісової охорони на Відповідача не покладено.

Наявним в матеріалах справи Актом №106/02.1 від 06.09.2024 з додатками підтверджується факт рубки 25 дерев на території з географічними координатами 49.057823, 23.726485 в урочищі «Під Широким» за межами с. Тисів, а з листів Відділення поліції № 1 (м. Долина) Калуського РВП вбачається, що осіб, винних у вчиненні даного правопорушення, не встановлено.

Відповідач не заперечує ні самого факту здійснення такої незаконної рубки невстановленими особами, ні того, що вказана територія розташована в адміністративно-територіальних межах Болехівської міської ради та не надана у користування, що підтвердив також представник Відповідача в судових засіданнях.

За таких обставин доведеним є факт заподіяння шкоди довкіллю внаслідок незаконної рубки дерев у межах території Відповідача.

Протиправна поведінка Відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Саме протиправна бездіяльність Відповідача, який не вчинив дій, спрямованих на охорону і збереження лісу від незаконних рубок на своїй території, призвела (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування дерев невстановленими особами та заподіяння шкоди лісу. Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №918/1356/23.

Відповідачем не доведено наявності обставин, які б переривали або виключали цей причинний зв`язок.

Питання вини у заподіянні шкоди оцінюється Судом з урахуванням того, що у деліктних правовідносинах саме на особу, щодо якої заявлено вимогу, покладається обов`язок довести відсутність своєї вини.

Однак Відповідачем не спростовано презумпції вини у деліктному зобов`язанні, не надано Суду жодних доказів на підтвердження здійснення ним будь-яких заходів охорони лісових насаджень або об`єктивної неможливості запобігти незаконній рубці.

Натомість Відповідач наголошує на тому, що земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної вирубки дерев, не сформована та не визначена як самозаліснена у визначеному ст. 57-1 Земельного кодексу України порядку, не належить до лісового фонду та до земель лісогосподарського призначення, що виключає можливість покладення на нього відповідальності за незаконну рубку. Покликається також на неправомірність дій Позивача при проведенні перевірки та складанні Акта №106/02.1 від 06.09.2024.

4.2. Щодо цільового призначення земельної ділянки та визнання її самозалісненою

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЛК України ліс – тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

За ч. 3 ст. 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з ч. 12 ст. 1 ЛК України самозалісена ділянка – земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Інші лісовкриті землі за ч. 13 ст. 1 ЛК України – земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин, у тому числі самозалісені, та не надані для ведення лісового господарства.

Згідно зі ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Отже, згідно з положеннями Лісового кодексу України віднесення лісів до лісового фонду України не залежить від категорії та цільового призначення земельної ділянки, на якій вони зростають, визначальним є факт того, що земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю. Норма, закріплена у ч. 2 ст.107 ЛК України, на підставі якої Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, також не ставить настання відповідальності органу місцевого самоврядування за порушення лісового законодавства у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної лісу, у залежність від цільового призначення земельної ділянки.

Посилання апелянта на ст. 5 ЛК України Суд відхиляє. Ця норма визначає склад земель лісогосподарського призначення, тобто категорію земель, тоді як ч. 2 ст. 107 ЛК України пов`язує обов`язок відшкодування шкоди не з категорією земель, а з лісом, який за ч. 3 ст. 1 та ст. 4 цього Кодексу належить до лісового фонду незалежно від того, на землях яких категорій він зростає.

За змістом ст. 57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки комунальної власності до самозалісненої ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей за рішенням органу місцевого самоврядування, яке приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

У матеріалах справи відсутні докази внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо віднесення території, на якій виявлено факт незаконної вирубки дерев, до самозалісених ділянок.

Проте сама лише вказана обставина не спростовує встановлений Позивачем, зафіксований в Акті №106/02.1 від 06.09.2024 з додатками та не заперечений Відповідачем факт того, що територія, на якій виявлено вирубку дерев, була вкрита лісовою рослинністю та в силу наведених вище положень Лісового кодексу України є частиною лісового фонду України та перебуває під охороною держави, а отже не звільняє Відповідача від обов`язку здійснювати заходи щодо її охорони та від відповідальності за невиконання таких обов`язків.

Відомості геоінформаційної системи «ГІС-Ліспроект», достовірність яких заперечує апелянт, не є для Суду вирішальними. Те, що рубку здійснено в лісі, підтверджують Акт №106/02.1 від 06.09.2024, фототаблиця та Відомість обліку пнів, а Відповідач цієї обставини не заперечив, зосередивши свої доводи на правовому статусі земельної ділянки. Аналогічно Верховний Суд у Постанові від 19.09.2024 у справі №918/1356/23 зазначив, що відсутність відомостей у Державному земельному кадастрі не спростовує факту самозалісення, підтвердженого актами обстеження.

Те, що територіальний орган у сфері лісового господарства не ініціював віднесення ділянки до самозаліснених, цього висновку не змінює: обов`язок охороняти ліс на своїй території та обов`язок відшкодувати шкоду за ч. 2 ст. 107 ЛК України не залежать від завершення процедури, визначеної ст. 57-1 Земельного кодексу України.

4.3. Щодо доводів апелянта про неправомірність дій Позивача та порушення вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»

За змістом ст.ст. 1, 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, який полягає у діяльності уповноважених законом органів в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

За обставинами цієї справи Позивачем виявлено факт рубки дерев та складено Акт №106/02.1 від 06.09.2024 не за наслідками здійснення заходів державного нагляду у сфері господарської діяльності, а внаслідок проведення заходів державного контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства на підставі ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Наказу Державної екологічної інспекції Карпатського округу №332/04.2-03 від 06.09.2024 «Про посилення заходів за дотриманням вимог пожежної безпеки та природоохоронного законодавства на території Калуського району Івано-Франківської області».

Статтею 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зелених насаджень, рослинного світу.

За наведених обставин положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на які покликається апелянт, обґрунтовуючи порушення Позивачем процедури перевірки, є незастосовними до правовідносин у цій справі.

Крім того, контрольний захід 06.09.2024 не був перевіркою діяльності Відповідача: Позивач не перевіряв Болехівську міську раду як об`єкт контролю, а зафіксував на місцевості наслідки правопорушення, вчиненого невстановленими особами. Тому вимоги щодо повідомлення об`єкта перевірки, його участі в ній та ознайомлення з її матеріалами, на порушення яких посилається апелянт, до цих обставин незастосовні.

Водночас Суд зазначає, що ГПК України закріплює основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (ст. ст. 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону. Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили (ст. 86 ГПК України).

Так, у постанові від 18.05.2023 у справі № 914/669/22 Верховний Суд вказував, що акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не є єдиним або вичерпним доказом природоохоронного правопорушення, а всі подані сторонами докази мають оцінюватися судом як окремо, так і в сукупності. Отже, помилковим є як безумовне надання акту перевірки наперед установленої сили, так і його автоматичне відкидання без оцінки інших доказів, що підтверджують або спростовують зафіксовані в ньому обставини.

У постанові від 26.07.2022 у справі № 924/883/21 Верховний Суд зазначив, що акт перевірки є носієм доказової інформації, проте включені до нього відомості й висновки мають бути документально підтверджені.

У цій справі факт незаконної рубки 25 дерев безпосередньо виявлено посадовою особою Позивача під час заходу державного контролю та зафіксовано в Акті № 106/02.1 від 06.09.2024. При цьому результати обстеження не обмежилися загальним записом в Акті. Кількість, порода, ознака та діаметри пнів кожного дерева зафіксовані в окремій Відомості з вказівкою на географічні координати виявленої рубки та засіб вимірювання з наведенням реквізитів свідоцтва про його повірку. Саме відсутність таких даних стала підставою для відмови в позові у справі №907/449/22 (постанова Верховного Суду від 24.01.2024), тоді як у цій справі їх зафіксовано належним чином.

До Акта долучено фотографії місця обстеження та виявлених пнів, які не замінюють ні Відомості, ні Акта, однак є додатковим доказом, який підтверджує фактичне існування на обстеженій території залишків зрізаних дерев та їх діаметрів. На фотознімках візуально зафіксовані пні з поверхнями зрізу та їх замірами.

Відповідач, посилаючись на процедурні недоліки контрольного заходу, водночас не заперечує самого факту рубки, кількості та діаметрів виявлених пнів, і жодних доказів на спростування встановлених Позивачем обставин суду не подав.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 дійшла висновку, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні чи проведенні перевірки може враховуватися судом при оскарженні її наслідків, однак підставою для скасування цих наслідків є не будь-яке процедурне порушення, а лише таке, що вплинуло або об`єктивно могло вплинути на правильність висновків контролюючого органу. Хоча цей висновок сформульовано в податковому спорі, Суд вважає, що він відображає підхід до доказового значення результатів контрольних заходів і тому застосовний до цієї справи.

Апелянт не навів жодного пояснення, яким чином те, що його не повідомили про перевірку та не ознайомили з її матеріалами під час її проведення, змінює об`єктивно виявлені на місцевості факти – наявність пнів, їх кількість, діаметр, видовий склад, результати обміру тощо. Не довів, що ці матеріали були сфальсифіковані, створені поза межами перевірки, отримані способом, прямо забороненим законом, або що незалучення представника міської ради до перевірки вплинуло на їх фактичний зміст.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції згадав у рішенні Акт №57 від 17.03.2020, якого немає в матеріалах справи, Суд зазначає, що ця описка виправлена Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.05.2026 – та не вплинула на висновки суду, оскільки обставини справи суд першої інстанції встановив на підставі Акта №106/02.1 від 06.09.2024, який є в матеріалах справи.

Розбіжність у координатах, на яку вказує апелянт, – це помилка в одній цифрі (49.097823 замість 49.057823). В Акті №106/02.1 від 06.09.2024, Відомості обліку пнів, розрахунку шкоди та позовній заяві координати зазначено правильно й однаково. Тому ця помилка не ставить під сумнів місце рубки, тим більше що Відповідач не стверджує, що її виявлено деінде.

За таких обставин Суд вважає, що наведені доводи апелянта не спростовують установлених судом фактичних обставин та не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення.

4.4. Щодо розміру шкоди та методики її обрахунку

Згідно з пп. 8.1 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, Інспекція уповноважена здійснювати розрахунок розміру шкоди, збитків і втрат, завданих навколишньому природному середовищу та природним ресурсам держави з питань, що належать до її компетенції.

Відповідно до здійсненого посадовою особою Державної екологічної інспекції Карпатського округу розрахунку, що доданий до позовної заяви, внаслідок незаконної порубки дерев на території Болехівської міської ради з географічними координатами 49.057823, 23.726485 в урочищі «Під Широким» за межами с. Тисів навколишньому природному середовищу завдано шкоду в розмірі 332 662,10 грн.

Відповідач не заперечує та не спростовує правильності такого розрахунку, взятих для нього вихідних даних, зафіксованих в Акті від 06.09.2024 з додатками, не надає контррозрахунку. Водночас зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував Постанову Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022, яка регулює питання визначення шкоди, заподіяної об`єктам природно-заповідного фонду.

Надаючи оцінку вказаним доводам, Суд зазначає, що з наявного в матеріалах справи розрахунку Позивача вбачається застосування при його здійсненні положень Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», зокрема Додатку №1, яким визначені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.

Апелянтом не наведено доводів щодо невідповідності розрахунку положенням вказаної Постанови, а Судом таких обставин не встановлено.

Посилання суду першої інстанції в оскарженому рішенні на Постанову Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022 є опискою, яку виправлено Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2026 і яка не вплинула на суть ухваленого рішення.

За таких обставин доведеним та не спростованим є також розмір шкоди, завданої навколишньому природному середовищу незаконною рубкою дерев.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Переглянувши справу за апеляційною скаргою Відповідача, Суд дійшов висновку, що наведені скаржником твердження не переконали Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Наявними у справі доказами в їх сукупності доведено наявність складу правопорушення:

1) протиправної бездіяльності Відповідача, який не забезпечив охорони лісу, не наданого в користування, на своїй території, що дало змогу невстановленим особам незаконно зрубати 25 дерев;

2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено та не спростовано;

3) причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою Відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконанням ним обов`язку щодо забезпечення охорони лісових насаджень від незаконних рубок.

Відповідач не надав доказів, які б підтвердили відсутність його вини у заподіянні шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для покладення на Відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення шкоди в розмірі 332 662,10 грн.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для розгляду цієї справи, а тому доходить висновку про залишення оскаржуваного рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 у справі №909/224/26, а апеляційну скаргу Болехівської міської ради Івано-Франківської області – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню, окрім як у визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадках.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Степанюк Н.Л.

Суддя Нарольський М.М.