Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №907/1109/24 (907/151/26) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/1109/24 (907/151/26)

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Хом`як Х.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності “Клайм Прог” від 14.06.2026 (вх. №01-05/1896/26 від 15.06.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.05.2026 (повне рішення складено 04.06.2026, суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі №907/1109/24 (907/151/26)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008”, м. Рахів, Закарпатської обл.,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “КЛАЙМ ПРОГ”, м. Київ

про стягнення 1.674.000,00 грн.

у межах справи №907/1109/24

за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області, м. Ужгород, (ідентифікаційний код: 44106694)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008”, м. Рахів (ідентифікаційний код: 42490036)

про банкрутство

за участю представників:

від апелянта (відповідача): адвокат Лукашенко Ю.І. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від позивача: арбітражний керуючий Огулькова А.М. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/151/26) позов задоволено повністю, стягнуто з ТзОВ “Клайм Прог” на користь ТзОВ “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008” 1.674.000,00 грн заборгованості. стягнуто з ТзОВ “Клайм Прог” в дохід Державного бюджету України суму 20 088,00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ “Клайм Прог” звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.05.2026 у справі, яким у задоволенні позову ТзОВ “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008” до ТзОВ “Клайм Прог” про стягнення 1 674 000,00 грн відмовити повністю, стягнути з ТзОВ “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008” на користь ТзОВ “Клайм Прог” понесенні судові витрати.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.06.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді – Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, встановлено строк на надання відзиву на апеляційну скаргу до 27.07.2026, призначено розгляд справи на 19.08.2026.

20.07.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 01-04/6129/26), в якому просить залишити оскаржене рішення без змін.

В судовому засіданні 19.08.2026 оголошено перерву до 09.09.2026.

В судовому засіданні 09.09.2026 представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ліквідатор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила залишити оскаржене рішення без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, взявши до уваги принцип розумності строку розгляду справи судом, закріплений у п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

В провадженні Господарського суду Закарпатській області перебуває справа №907/1109/24 про банкрутство до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008».

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 у справі №901/1109/24 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» призначено арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1368 від 18.07.2013).

11.02.2026 ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайм Прог» про стягнення коштів в розмірі 1 674 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за інформацією, отриманою ліквідатором із податкового кабінету боржника було встановлено, що ТзОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008» з листопада 2020 року до січня 2021 року надало транспортні послуги відповідачу на загальну суму 2 868 000,00 грн., що підтверджується податковими накладними, зареєстрованими позивачем в цей період.

Аналіз виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ “Приватбанк” показав, що ТзОВ «Клайм Прог» оплатило надані послуги частково у сумі 1 194 000,00 грн. У зв`язку із цим, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 1 674 000,00 грн. за надані послуги.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що у період з листопада до грудня 2020 року позивач надав відповідачу транспортні послуги на загальну суму 1 194 000, 00 грн., а відповідач оплатив їх.

Незважаючи на те, що транспортні послуги на суму 1 674 000, 00 грн. фактично позивачем надані не були, але враховуючи, що останній сформував та зареєстрував щодо них податкові накладні, а також враховуючи інтенсивний початок співпраці із позивачем та його запевненість у подальшій довготривалій роботі, відповідач сформував податковий кредит з ПДВ за цими податковими накладними.

Відповідач вважає відсутнім обов`язок здійснювати оплату за послуги, які реально позивачем надані не були, а позивач не надав належних доказів, які б підтверджували протилежне.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про те, що надані позивачем докази у своїй сукупності, з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, підтверджують обставини вчинення господарських операцій між сторонами на суму 2 868 000,00 грн та обставини оплати відповідачем отриманих послуг лише частково на суму 1 194 000,00 грн., при цьому відповідач не надав доказів відсутності договірних відносин з позивачем, сплати позивачу вартості отриманих послуг на суму 1 674 000,00 грн, а також не надав будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості.

Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт покликається на такі доводи:

- банківські виписки позивача щодо розрахунків на суму 1 194 000, 00 грн. не є належними доказами того, що між позивачем та відповідачем виникли взаємні зобов`язання щодо додаткового об`єму транспортних послуг на суму 1 674 000 грн;

- для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок; відображення господарської операції повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку;

- понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення; до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції;

- фактом підтвердження господарських операцій є первинні документи, які позивачем не були надані до суду, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цих операцій, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції;

- первинних документів бухгалтерського обліку, які б підтверджували реальний економічний зміст господарських операцій, нібито здійснених позивачем на суму 1 674 000, 00 грн., за наслідками яких останній з власної ініціативи помилково зареєстрував відповідні податкові накладні, матеріали справи не містять, оскільки такі документи ніколи не створювались та не підписувались, а ні позивачем, а ні відповідачем;

- як встановлено з матеріалів справи, позивач у період фактичної співпраці з відповідачем сформував та зареєстрував податкові накладні на загальну суму 2 868 000,00 грн., а не на вартість фактично наданих послуг у сумі 1 194 000, 00 грн.; відповідач не має жодного впливу на процес формування та реєстрацію позивачем будь-яких податкових накладних чи інших документів, що перебувають під його контролем;

- формування та реєстрація у листопаді – грудні 2020 року податкових накладних на суму 1 674 000, 00 грн. за послуги, які реально надані не були, позивач здійснив з власної ініціативи без погодження із відповідачем, тобто помилково;

- певні неточності в обліку позивача обумовлені систематичним характером надання послуг і при наданні послуг в подальшому мали відбутись відповідні коригування в податковому обліку (реєстрація розрахунків коригування до помилково зареєстрованих податкових накладних);

- в оскаржуваному рішенні суд змістив акцент на те, що відповідач не уточнив розрахунок сум ПДВ саме на момент подачі позову, хоча, у правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, який застосував суд в оскаржуваному рішенні, мова йде про те, що пояснення відповідача щодо вчинення юридично значимих дій мають містити обґрунтування цих дії саме на момент їх вчинення, а не на момент встановлення їх судом; при цьому, вказаний правовий висновок не містить приписів стосовно того, що пояснення щодо вчинення юридично значимої дії повинні також роз`яснювати дії відповідача щодо усунення/не усунення наслідків цих дій на момент розгляду справи судом;

- на момент формування податкового кредиту з ПДВ відповідач сподівався на добропорядність позивача, цілком довіряв йому стосовно того, що між ними продовжиться співпраця і в подальшому позивач здійснить відповідні коригування в податковому обліку (реєстрація розрахунків коригування до помилково зареєстрованих податкових накладних) на підставі яких, з врахуванням наданих в подальшому реальних послуг, відповідач уточнить розрахунок сум ПДВ, виходячи з дійсного обсягу наданих послуг; саме ця обставина обумовила те, що відповідач на момент подачі податкових декларацій з ПДВ за листопад 2020 року, грудень 2020 року та січень 2021 року вчинив таку юридично значиму дію, як відображення податкового кредиту з ПДВ, на підставі зареєстрованих позивачем податкових накладних на суму 1 674 000 грн;

- з правового висновку Верховного Суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 випливає, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка вчинила юридично значимі дії жодним чином не пояснює їх; відповідач надав суду першої інстанції логічні пояснення про причини вчинення ним юридично значимих дій щодо податкових накладних позивача на суму 1 674 00 грн. на момент фактичного здійснення ним цих дій; за таких обставин ці податкові накладні самі по собі, за відсутності жодних первинних документів, не є допустимими доказами факту надання послуг позивачем та прийняття їх відповідачем на спірну суму;

- як прослідковується із наданих позивачем податкових накладних, останній здійснював їх формування та реєстрацію практично щодня, починаючи з 16.11.2020 до 30.12.2020, всього позивач за цей період зареєстрував 43 податкові накладні на суму 2 868 000, 00 грн.; враховуючи вартість на транспортні послуги в той період (в межах 15-20 тисяч гривень за рейс), позивач фактично за півтора місяці не зміг би їх надати саме в такій кількості, оскільки на той момент не володів а ні власними, а ні орендованими транспортними засобами та трудовими ресурсами у необхідній кількості для надання саме такого обсягу послуг; матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження можливості залучення матеріальних та трудових ресурсів для надання відповідачу саме такого обсягу послуг у період з 16.11.2020 до 30.12.2020;

- відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, вкладеної у постанові від 06.02.2026 у справі №904/2953/24: «Правова природа обов`язку з реєстрації податкових накладних є суто публічною, що унеможливлює його трансформацію в цивільне зобов`язання навіть за згодою сторін у договорі. Оскільки сфера оподаткування регулюється імперативними нормами, будь-яке договірне регулювання, що їм суперечить, не створює передбачених договором правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності»;

- податкові декларації відповідача з ПДВ за листопад 2020 року, грудень 2020 року та січень 2021 року підтверджують виключно факт вчинення дій з оподаткування операцій, на підставі вже зареєстрованих податкових накладних позивача, і самі по собі без первинних документів не свідчать про реальність всіх господарських операцій за цими податковими накладними;

- сам по собі факт оподаткування господарської операції не є вирішальною ознакою її реальності без наявності, складених відповідно до чинного законодавства, первинних документів, яких позивачем до суду не надано;

- засобами доказування реальності господарських операцій на суму 1 674 000, 00 грн., що являється предметом доказування у цій справі, є складені відповідно до чинного законодавства, первинні документи, яких позивачем до суду не надано, а надані позивачем документи податкового обліку, трансформація яких у господарське зобов`язання, не можлива навіть за спільною згодою позивача та відповідача;

- сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс; подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18;

- суд першої інстанції визнав доведеними обставини щодо реальності господарських операцій на суму 1 674 000, 00 грн., на підставі документів податкового обліку, які не є належними засобами доказування таких обставин;

- позивач не виконав свого обов`язку та не передав ліквідатору Огульковій А.М., яка є його представником у цій справі, своєї бухгалтерської документації, і зазначена обставина сприйнята судом першої інстанції як обґрунтована підстава відсутності у ліквідатора первинних документів позивача, при цьому, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що позивач є недобросовісним контрагентом також і відносно відповідача;

- позивач не надав відповідачу первинні документи на фактично надані послуги на суму 1 194 000, 00 грн., помилково зареєстрував податкові накладні на суму 1 674 000, 00 грн. та в подальшому не здійснив відповідні коригування в податковому обліку (реєстрація розрахунків коригування до помилково зареєстрованих податкових накладних) щодо податкових накладних на суму 1 674 000, 00 грн., що б дозволило відповідачу відкоригувати свій податковий кредит з ПДВ щодо зазначеної суми;

- суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що позивач протягом шести років з моменту реєстрації податкових накладних на спірну суму до моменту порушення справи про банкрутство жодного разу не звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості, що також вказує на те, що послуги ним на спірну суму не надавались, а відтак заборгованість у відповідача перед ним відсутня;

- виходячи з принципу вірогідності, відповідач доводить факт відсутності спірних послуг таким: - відсутністю ресурсів у позивача для надання послуг в такому обсязі; - відсутністю первинних документів; - не переданням позивачем документів, як ліквідатору так і відповідачу; - відсутністю вимог позивача про оплату, натомість позивач доводить надання спірних послуг лише фактом включення відповідачем до податкового кредиту сум ПДВ по сформованим самим же позивачем податкових накладних;

- в оскаржуваному рішенні, поміж іншого, суд першої інстанції зазначив таке: «В результаті виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області, яка міститься в матеріалах основної справи № 907/1109/24, Державна податкова служба України надала копію податкової декларації Відповідача з податку на додану вартість разом з додатком 5 до неї, яка повністю підтверджує формування податкового кредиту за операцією з придбання Відповідачем у Позивача транспортних послуг», однак відповідачу про існування зазначеної ухвали Господарського суду Закарпатської області з невідомою датою її постановлення стало відомо лише з оскаржуваного рішення, оскільки: - позивач, в порушення вимог ст. ст. 80, 164 ГПК України, цю ухвалу разом із позовною заявою та в ході підготовчого провадження до суду та відповідачу не надав; - відповідач не є учасником основної справи № 907/1109/24 про банкрутство, а відтак не має доступу до її матеріалів через особистий Електронний кабінет; - в ході судового розгляду справи зазначена ухвала безпосередньо не досліджувалась судом першої інстанції; таким чином, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не був проінформований про наявність судового рішення, на підставі якого щодо нього була отримана конфіденційна інформація, яку позивач в подальшому використав, як єдиний доказ на підтвердження своїх позовних вимог;

- в ході розгляду справи судом першої інстанції від відповідача фактично була прихована ухвала, на підставі якої суд отримав інформацію про відображення відповідачем у своїй податковій звітності господарських операцій з позивачем, та за допомогою якої, формально легалізував допустимість таких доказів, як податкові накладні позивача на спірну суму, тобто єдиних доказів, якими обґрунтовано оскаржуване рішення;

- під час розгляду справи судом першої інстанції щодо відповідача були порушені основні засади (принципи) господарського судочинства, а саме: відкритість інформації щодо справи (ст. 9 ГПК) – відповідач був позбавлений права на доступ до судового рішення, що стосується його справи; рівність перед законом і судом (ст. 7 ГПК) – на відміну від відповідача, позивач, який є учасником основної справи про банкрутство, був обізнаний про постановлення такої ухвали, мав до неї вільний доступ через свій особистий кабінет та використав її на свою користь; змагальність сторін (ст. 13 ГПК) – безпосередньо не дослідивши в ході судового розгляду справи зазначену ухвалу, суд першої інстанції діяв необ`єктивно та упереджено, чим у закритий від відповідача спосіб формально легалізував єдині докази, якими обґрунтував оскаржуване рішення;

- постановою Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, на яку суд першої інстанції посилається в оскаржуваному рішенні, як на правову підставу задоволення позову, підтверджено правильність відмови у задоволені позову з тієї причини, що інформація про відображення відповідачем у своїй податковій звітності спірних господарських операцій та оформлення податкового кредиту за ними, були одержані з порушенням вимоги підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України та частини другої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині отримання конфіденційної інформації, що стосується інших осіб без їх попередньої згоди.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:

- центральний довід апеляційної скарги полягає в тому, що відсутність у ліквідатора первинних документів нібито автоматично доводить відсутність господарських операцій; це є типовою конструкцією «негативного доказу», за якої сторона не доводить власну версію подій позитивними доказами, а намагається вивести її істинність виключно з недоліків доказової бази опонента;

- у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/18036/17 роз`яснено сутність стандарту вірогідності доказів: суд має зіставляти докази сторін і вирішувати, яка версія подій є більш імовірною; аналогічний підхід послідовно застосовується Верховним Судом: принцип змагальності не створює обов`язку суду вважати доведеною обставину лише тому, що інша сторона її заперечує або не надала конкретного документа;

- позивач надав не абстрактне припущення, а взаємопов`язану систему доказів: 43 зареєстровані податкові накладні на загальну суму 2 868 000,00 грн; податкові декларації відповідача з ПДВ та додатки 5, у яких відповідач відобразив придбання послуг у позивача і сформував податковий кредит; банківські виписки, що підтверджують часткову оплату 1 194 000,00 грн; визнання відповідачем факту існування між сторонами усної домовленості про перевезення і фактичного надання частини послуг; відсутність будь-яких дій відповідача з виправлення податкового обліку; на противагу цьому відповідач не надав жодного позитивного доказу своєї версії: листа про помилковість накладних, вимоги про коригування, уточнюючої декларації, бухгалтерської довідки, листування сторін щодо майбутнього зарахування послуг, доказів звернення до контролюючого органу чи будь-якого іншого документа, створеного до виникнення спору;

- відповідач не надав первинних документів навіть за тими операціями постачання послуг, які він оплатив та визнає їх отримання;

- суд першої інстанції не переклав тягар доказування на відповідача, а порівняв дві версії подій, версія позивача підтверджена об`єктивними даними, створеними до спору, тоді як версія відповідача виникла лише після пред`явлення вимоги про оплату та ґрунтується на поясненнях його представника;

- визначальним доказом є не лише факт реєстрації позивачем податкових накладних, а зустрічні юридичні дії відповідача: він включив усі спірні операції до податкової звітності, ідентифікував позивача у своїй власній податковій звітності як постачальника, відобразив відповідні суми у додатку 5 та сформував податковий кредит;

- податкова декларація — це офіційна заява платника податків державі про юридично значимі факти, за достовірність якої відповідає сам платник; подання декларації та формування податкового кредиту означало, що відповідач заявив контролюючому органу: він придбав у позивача відповідні послуги і має законне право зменшити суму податкового зобов`язання;

- Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 сформулювала правовий висновок, безпосередньо застосовний до цього спору: якщо покупець, заперечуючи факт поставки, водночас відобразив податковий кредит за операцією з контрагентом і не надав належного пояснення правової підстави таких дій, його поведінка не є добросовісною і розумною; податкова накладна у сукупності з юридично значимими діями покупця може бути допустимим доказом факту поставки; суд першої інстанції застосував зазначений висновок не формально, а з урахуванням конкретних обставин, адже відповідач не просто «отримав» зареєстровані накладні: він самостійно використав їх для формування податкового кредиту, його дії тривали кілька звітних періодів: декларації за листопад 2020 року подано 17.12.2020, за грудень 2020 року — 19.01.2021, за січень 2021 року — 17.02.2021, що виключає версію про одиничну технічну помилку, непомічену до моменту спору;

- той факт, що частина послуг у сумі 1 194 000,00 грн була оплачена, також має доказове значення, він підтверджує реальність саме того виду відносин, періоду співпраці та механізму розрахунків, на які посилається позивач; банківські виписки не доводять окремо кожен неоплачений рейс, але в сукупності з податковою звітністю, накладними і визнанням відповідачем усної домовленості підтверджують єдину безперервну господарську взаємодію сторін;

- в апеляційній скарзі декларування придбання послуг на 1 674 000,00 грн названо «певними неточностями в обліку», при цьому апелянт не визначає: хто, коли і в якому документі виявив помилку; які саме накладні були помилковими; яким був правильний показник; чому одна й та сама «неточність» повторювалася у кількох звітних періодах; чому вона не була виправлена;

- версія апелянта передбачає одночасний збіг десятків нібито помилкових дій: позивач безпідставно і помилково зареєстрував 43 накладні; відповідач безпідставно і помилково включив їх до звітності тричі (три місяці поспіль); ідентифікував позивача та суми; сформував податковий кредит; скористався податковою вигодою; протягом років не виявив або не усунув помилку; такий ланцюг подій є істотно менш вірогідним, ніж висновок про реальне отримання послуг;

- позивач не має відношення до складення податкової декларації ТзОВ «КЛАЙМ ПРОГ», не визначав у ній контрагента та не формував за відповідача податковий кредит, тому апелянт не може перекласти відповідальність за власну офіційну звітність на позивача;

- пояснення про «довіру» і «сподівання на подальшу співпрацю» суперечить пункту 198.2 статті 198 ПК України, який визначає датою віднесення сум ПДВ до податкового кредиту дату події, що відбулася раніше: списання коштів з рахунка на оплату товарів/послуг або отримання товарів/послуг; можливі лише дві правові версії подій: послуги були отримані, тому відповідач правомірно сформував податковий кредит; послуги не були отримані і не оплачені, а відповідач свідомо наніс державі шкоду в розмірі 279 000,00 грн;

- наведене апелянтом пояснення не спростовує правового висновку у справі №922/2115/19, адже Верховний Суд вимагає не будь-якого словесного пояснення, а розумного, добросовісного і такого, що узгоджується із законом та підтверджується обставинами; посилання на суб`єктивні сподівання, які прямо суперечать механізму статті 198 ПК України і не підтверджені жодним документом, не є належним поясненням;

- якщо б відповідач дійсно вважав спірні накладні помилковими, від нього як від добросовісного платника податків очікувалася б послідовна поведінка: негайне звернення до позивача з вимогою про розрахунки коригування, письмове заперечення щодо операцій, внутрішня бухгалтерська довідка, уточнення податкової звітності, звернення до контролюючого органу;

- тривала бездіяльність має самостійне доказове значення, вона не використовується як формальна санкція за неподання документа, а оцінюється як невідповідність фактичної поведінки заявленій версії подій; особа, яка переконана, що в її обліку безпідставно відображено придбання на 1 674 000,00 грн і сформовано податковий кредит, за звичайного перебігу господарської діяльності не залишає ситуацію невиправленою роками;

- у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 Верховний Суд розкрив доктрину venire contra factum proprium як прояв принципу добросовісності: поведінкою, що суперечить добросовісності, є, зокрема, поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або діям сторони, за умови що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно покладалася на них; проте, для податкових правовідносин відповідач офіційно заявив, що операції існували; для приватноправового спору він заявляє, що тих самих операцій не було; правопорядок не може одночасно захищати обидві взаємовиключні позиції, обрані залежно від економічної вигоди;

- апелянт стверджує, що суд першої інстанції нібито змістив акцент на те, що відповідач не уточнив ПДВ саме на момент подання позову, проте це не відповідає тексту рішення; суд оцінив об`єктивний факт: відповідач не скористався законним механізмом виправлення помилки взагалі;

- відповідач стверджує, що позивач нібито не мав достатньої кількості власних або орендованих транспортних засобів і працівників, однак ця теза не підтверджена належними доказами; відповідач визнає фактичне надання позивачем транспортних послуг на 1 194 000,00 грн у той самий період і за тією самою усною моделлю співпраці, тому абстрактне посилання на ресурси не спростовує ані здатності позивача організовувати перевезення, ані відображених самим відповідачем операцій;

- у період часу надання транспортних послуг та безпосередньо після його завершення відповідач не звертався до позивача з будь-якими наріканнями (претензіями, заявами тощо) на так звану «відсутність трудових ресурсів у необхідній кількості», як він це зазначив у відзиві на позов в суді першої інстанції;

- апелянт заявляє, що від нього нібито було «приховано» ухвалу, на підставі якої суд у справі про банкрутство отримав податкову інформацію, а позивач використав її як єдиний доказ, цей довід змішує доказ із процесуальним джерелом його одержання.

- вимога апелянта механічно дублювати у кожному відокремленому позовному провадженні всі процесуальні документи основної справи не ґрунтується на КУзПБ і суперечить процесуальній економії, водночас у цій справі предметом оцінки були саме податкові документи, а не ухвала про їх витребування;

- апелянт не доводить, яким чином недолучення окремої копії ухвали змінило зміст його власних податкових декларацій, спростувало формування податкового кредиту або перешкодило надати пояснення щодо цих обставин, він фактично оспорює не можливість захиститися, а результат законного розкриття інформації, яка суперечить його нинішній позиції;

- посилання на постанову Верховного Суду від 06.02.2026 у справі №904/2953/24 не стосується предмета спору, адже у цій справі не заявлено вимогу про примушення до реєстрації податкової накладної, не стягується договірний штраф за її нереєстрацію і не відбувається трансформація податкового обов`язку у цивільний; податкові документи використовуються як докази факту та обсягу господарських операцій у сукупності з поведінкою покупця; саме таку доказову функцію прямо визнає постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 03.06.2022 у справі №922/2115/19; апелянт зіставляє різні правові питання: природу обов`язку реєстрації накладної і доказове значення податкової звітності; висновок у справі № 904/2953/24 не усуває можливості оцінювати податкові документи за статтями 76– 86 ГПК України;

- оскаржуване рішення не ґрунтується на автоматичному прирівнюванні податкової накладної до акта приймання-передачі, суд установив і оцінив: факт тривалих господарських відносин сторін; усну модель замовлення та оплати перевезень, визнану відповідачем; реєстрацію 43 накладних; відображення всіх операцій самим відповідачем у податковій звітності; часткову оплату; відсутність коригування; відсутність доказів усунення помилки та недобросовісність суперечливої позиції відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

З документів, доданих до позовної заяви, встановлено такі обставини:

Головне управління ДПС у Закарпатській області у відповідь на запит арбітражного керуючого Анни Огулькової листом №4588/6/07-16-12-02-10 від 14.03.2025 надало інформацію про рахунки у банках та фінансових установах, надану платником податків або банківськими установами щодо Товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія Перевізник 2008” станом на 13.03.2025, а саме товариства мало відкриті рахунки в органах Державної казначейської служби України (СЕА ПДВ) до 04.12.2023, та в АТ КБ “ПриватБанк” з 16.09.2020 до березня 2021 року.

В ході ліквідаційної процедури від АТ КБ “Приватбанк” було отримано виписки про рух коштів на рахунках ТзОВ “Транспортна компанія Перевізник 2008”, а також отримано доступ до податкового кабінету.

Згідно з інформацією, отриманою із податкового кабінету позивача, ліквідатор встановила, що ТзОВ «БІГ ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 42490036, попередня назва боржника) в період з листопада 2020 року до січня 2021 року зареєструвало податкові накладні щодо надання транспортних послуг ТзОВ «Клайм Прог» на загальну суму 2 868 000, 00 грн, а саме: № 17 від 01.12.2020р. на суму 85 700,00 грн, № 18 від 02.12.2020р. на суму 74 200,00 грн, № 19 від 03.12.2020р. на суму 71 900,00 грн, № 20 від 04.12.2020р. на суму 86 400,00 грн, № 21 від 05.12.2020р. на суму 69 400,00 грн, № 22 від 07.12.2020р. на суму 87 200,00 грн, № 23 від 08.12.2020р. на суму 83 600,00 грн, № 24 від 09.12.2020р. на суму 88 100,00 грн, № 25 від 10.12.2020р. на суму 82 500,00 грн, № 26 від 11.12.2020р. на суму 83 200,00 грн, № 27 від 12.12.2020р. на суму 71 400,00 грн, № 28 від 13.12.2020р. на суму 60 200,00 грн, № 29 від 14.12.2020р. на суму 86 400,00 грн, № 30 від 15.12.2020р. на суму 87 700,00 грн, № 31 від 16.12.2020р. на суму 82 100,00 грн, № 68 від 01.12.2020р. на суму 61 000,00 грн, № 69 від 18.12.2020р. на суму 54 900,00 грн, № 70 від 19.12.2020р. на суму 60 300,00 грн, № 71 від 20.12.2020р. на суму 61 600,00 грн, № 72 від 21.12.2020р. на суму 69 200,00 грн, № 73 від 22.12.2020р. на суму 55 500,00 грн, № 74 від 23.12.2020р. на суму 67 900,00 грн, № 75 від 24.12.2020р. на суму 56 400,00 грн, № 86 від 16.11.2020р. на суму 59 500,00 грн, № 81 від 26.12.2020р. на суму 64 800,00 грн, № 87 від 17.11.2020р. на суму 59 800,00 грн, № 82 від 27.12.2020р. на суму 63 900,00 грн, № 88 від 18.11.2020р. на суму 54 700,00 грн, № 83 від 28.12.2020р. на суму 67 200,00 грн, № 89 від 19.11.2020р. на суму 59 800,00 грн, № 84 від 29.11.2020р. на суму 63 100,00 грн, № 90 від 20.11.2020р. на суму 59 200,00 грн, № 85 від 30.12.2020р. на суму 52 200,00 грн, № 91 від 21.11.2020р. на суму 55 900,00 грн, № 92 від 22.11.2020р. на суму 58 100,00 грн, № 93 від 23.11.2020р. на суму 56 400,00 грн, № 94 від 24.11.2020р. на суму 52 200,00 грн, № 95 від 25.11.2020р. на суму 59 600,00 грн, № 96 від 26.11.2020р. на суму 57 500,00 грн, № 97 від 27.11.2020р. на суму 59 300,00 грн, № 98 від 28.11.2020р. на суму 59 400,00 грн, № 99 від 29.11.2020р. на суму 59 800,00 грн, № 100 від 30.11.2020р. на суму 58 800,00 грн.

Аналіз ліквідатором виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ “Приватбанк” показав, що ТзОВ “КЛАЙМ ПРОГ” за надані послуги перерахувало позивачу лише 1 194 000,00 грн.

Згідно з податковими деклараціями з податку на додану вартість, яку подало ТзОВ “КЛАЙМ ПРОГ” в період з листопада 2020 року до січня 2021 року до податкового органу в розрізі контрагентів, відповідач вказав операцію з придбання послуг у позивача на загальну суму 2 868 000,00 грн.

13.10.2025 ліквідатор скерувала відповідачу запит та акт звірки взаєморозрахунків, лист було отримано 28.10.2025.

02 грудня 2025р. ліквідатор звернулася до відповідача з вимогою-претензією вих. № 02-12-25/10/02-05 про погашення заборгованості перед ТзОВ “Транспортна компанія Перевізник 2008”. Вказане поштове відправлення, з штрихкодовим ідентифікатором № 0311011597659, 07.12.2025р. прибуло до відділення, проте було повернуто позивачу.

Відповідь на вказану вимогу-претензію ліквідатор відповідно не отримала, так само як і не виконано зобов`язання з погашення заборгованості.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 1 674 000,00 грн вартості наданих послуг.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом позовних вимог є стягнення заборгованості в розмірі 1 674 000,00 грн, яка за твердженням позивача, виникла у зв`язку з неповною оплатою наданих транспортних послуг.

Щодо позивача порушено справу про банкрутство, яка перебуває на стадії ліквідаційної процедури, при цьому, за твердженням ліквідатора їй не було передано жодної документації банкрута, відтак на підтвердження позовних вимог додано виписку по банківському рахунку боржника, зареєстровані боржником податкові накладні та подану відповідачем податкову декларацію, у якій відображено операцію з придбання послуг у позивача.

Також позивач склав акт звірки взаєморозрахунків, а згодом – вимогу-претензію про сплату заборгованості та скерував їх відповідачу, однак відповіді не отримав.

Відповідач на спростування підстав позову доказів суду не подав, однак наполягає на тому, що надані позивачем послуги було сплачено в повному обсязі, жодних інших реальних послуг позивач не відповідачу фактично не надавав.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 цього Кодексу).

Згідно з положеннями частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновки у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідно до усталеної судової практики, алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (висновки у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що банківські виписки та податкові накладні можуть враховуватися господарським судом під час установлення господарських операцій, однак предметом доказування у спорі про стягнення оплати за надання послуг є підстави виникнення заборгованості, її розмір та наявність у відповідача обв`язку сплатити позивачу таку заборгованість.

Водночас, у спірному випадку в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, з наданих позивачем доказів – податкових накладних позивача та податкової декларації відповідача, неможливо встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2020 та 2021 роках, умови надання послуг, порядок розрахунків між сторонами, строки здійснення оплати за надані послуги тощо.

Зокрема, до транспортних послуг належать як послуги перевезення пасажирів так і послуги перевезення вантажу та послуги транспортного експедирування, які мають різне правове регулювання, в тому числі щодо спеціальної позовної давності.

З наданих позивачем доказів не є можливим встановити які саме договірні правовідносини існували між сторонами, натомість в оскарженому рішенні суд першої інстанції послався і на загальну норму ст. 901 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, і на норми ст. ст. 929, 931 ЦК України, які регулюють договір транспортного експедирування, і на норми ст.909 ЦК України, які регулюють договір перевезення вантажу.

Позивач покликається на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, відповідно до яких у разі, якщо сторона заперечує господарську операцію, але водночас формує податковий кредит за цією операцією і не пояснює правової підстави такої своєї поведінки, така поведінка не є добросовісною та розумною, а податкова накладна за таких обставин може бути допустимим доказом прийняття товару/послуги на визначену суму, якщо покупець учинив юридично значимі дії, зокрема відобразив податковий кредит за відповідною операцією.

Однак, у справі №922/2115/19 були відмінні від спірних фактичні обставини, а саме судами було встановлено, що сторони уклали договір поставки, встановлено умови такого договору, факт укладення додатків до цього договору, які передбачали строк поставки товару, його вартість та строк оплати, на підтвердження факту поставки товару позивач у справі №922/2115/19 надав ряд видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, за якими здійснювалась часткова оплата товару, натомість, у зв`язку із запереченням відповідачем фактів поставки товару в певні періоди, позивач додатково надав суду ряд доказів, в тому числі, лист податкового органу про те, що відповідач у своїй податковій звітності відобразив спірні господарських операції та оформив податковий кредит за ними.

Крім того, у зазначеній постанові об`єднана палата конкретизувала, що податкова накладна залежно від установлених обставин може бути допустимим доказом постачання товару покупцю та його прийняття останнім, якщо сторона, яка заперечує факт постачання, вчинила юридично значущі дії щодо відповідної господарської операції, зокрема відобразила її у податковому та бухгалтерському обліку і сформувала податковий кредит. Оцінюючи податкові накладні, господарські суди повинні враховувати їх у сукупності з іншими доказами, а також фактичні дії постачальника і покупця.

Натомість, у цій справі відсутні первинні документи, які б дозволили встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2020 та 2021 роках, умови надання транспортних послуг, вид таких послуг, факт їх належного виконання, умови та строки їх оплати тощо.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регулюється Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення № 88).

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з підпунктом 2.2. пункту 2 Положення № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Також, керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено (п. п. 2.13. п. 2 Положення № 88).

Разом з тим, підпунктом 2.15. пункту 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Згідно з підпунктом 2.16. пункту 2 Положення №88 у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення № 88, та відображають реальні господарські операції.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21, Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т. ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19.

У постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23 зазначено, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

У постанові Верховного Суду від 21.05.20206 у справі № 902/1083/24 викладено правові висновки, відповідно до яких у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що сукупність наведених доказів, а саме: складання та реєстрація податкових накладних позивачем, формування відповідачем податкового кредиту за відповідною господарською операцією, а також здійснення відповідачем часткової оплати вартості отриманих послуг з чітким зазначенням у призначенні платежу посилання на рахунки, свідчить про фактичне виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин та реальне виконання сторонами їх умов. Наявність здійснення оплат, з чітким призначенням платежу, якою відповідач визнав існування зобов`язання та здійснив його часткове виконання, є самостійним і належним доказом не лише факту оплати, а й підтвердженням укладення договору, отримання послуг та погодження сторонами істотних умов господарського зобов`язання. Таким чином, поведінка сторін у спірних правовідносинах узгоджується між собою, є послідовною та взаємопов`язаною, що унеможливлює висновок про відсутність між ними договірних відносин або недоведеність факту отримання послуг.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тому, що надані позивачем податкові накладні боржника, податкові декларації відповідача можуть свідчити про існування договірних правовідносин, разом з цим, без наявності первинних документів не є можливим встановити обставини, які є предметом доказування у спорах про стягнення заборгованості за надані послуги.

Відтак не відповідає дійсним обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що наявність здійснення оплат, з чітким призначенням платежу, якою відповідач визнав існування зобов`язання та здійснив його часткове виконання, є самостійним і належним доказом не лише факту оплати, а й підтвердженням укладення договору, отримання послуг та погодження сторонами істотних умов господарського зобов`язання.

Так, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату а не лише наявність первинних документів. аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що відсутність спростування відповідачем існування договірних відносин, часткова оплата наданих послуг і відображення операції придбання послуги у позивача у податковій звітності підтверджує обґрунтованість позовних вимог, адже саме на позивача покладається тягар обґрунтування та доведення наявності підстав для задоволення позовних вимог. Відсутність доказів на спростування самих лише тверджень позивача не може зумовлювати визнання таких тверджень доведеними.

Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/151/26) - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із положеннями ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача із врахуванням того, що ухвалою суду від 24.02.2026 було відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" сплату судового збору у справі до вирішення справи по суті.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальності “Клайм Прог” від 14.06.2026 (вх. №01-05/1896/26 від 15.06.2026) – задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/151/26) скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.

3. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги – покласти на позивача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008” (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) 20 088,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008” (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КЛАЙМ ПРОГ” (02160, місто Київ, вул.Регенераторна, будинок 4, квартира 3-322, код ЄДОПОУ 41041085) 30132,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повну постанову складено 28.09.2026.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.