Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №636/7338/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 636/7338/25 Головуючий суддя І інстанції Грошова Н.М.

Апеляційне провадження № 33/818/1583/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м.Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря – Чабанової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що водій ОСОБА_1 , 14.08.2025, о 07:43 год. на 547 км автодороги Київ-Харків-Довжанський, блок-пост «Джерело», керував автомобілем ВАЗ 11113, номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, що зафіксовано на нагрудний відеореєстратор Тексар 280/331. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 20.03.2026 у цій справі, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Свої апеляційні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що висновки суду, викладені в оскаржуваній постанові, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у протокол про адміністративне правопорушення внесені неправдиві відомості та у нього не було ознак алкогольного сп`яніння.

Крім того, апелянт зазначає, що працівник поліції не вручив йому другий примірник акта огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, не роз`яснив йому процесуальні права за ст.268 КУпАП і ст.63 Конституції України, не було залучено свідків під час складання адміністративного матеріалу, не пропонував конкретний спеціальний технічний засіб для проходження огляду на стан сп`яніння на місці, не вручив письмове направлення на огляд водія у медичний заклад, у зв`язку з чим протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 422506 від 14.08.2025 є неналежним та недопустимим доказом у справі.

Також зазначає, що в матеріалах справи відсутнє направлення на огляд, а долучений відеозапис не є безперервним та на ньому не зафіксовані усі обставини, які мають суттєве значення для ухвалення рішення у цій справі. Зазначає, що в своїх запереченнях він вказував, що не керував транспортним засобом, у нього не було ознак алкогольного сп`яніння, що було проігноровано судом першої інстанції.

Таким чином, на думку апелянта, обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Окрім цього, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, визнавши причини пропуску поважними, оскільки він участі під час судового розгляду не приймав, а копію постанови отримав лише 05.05.2026, а тому він не мав можливості своєчасно подати апеляційну скаргу у строк, передбачений чинним законодавством.

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.

За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1

23.09.2026 в судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, але він був належним чином повідомлений про дату, місце та час судового розгляду, про що свідчить відомості рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме про отримання останнім судової повістки 12.08.2026.

Апеляційним судом також направлялася ОСОБА_1 судова повістка в електронному вигляді на номер мобільного телефону, який зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с.1) та апелянтом у своїй заяві про отримання електронних повісток від 14.08.2025 (а.с.10), що підтверджується відомостями довідки про отримання 29.07.2026 о 10 год. 01 хв. судової повістки у мобільному додатку «Viber» (а.с.65), що повністю відповідає Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасників судового процесу, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 №28.

Крім того, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді Чугуївського міського суду Харківської області від 20.03.2026 у цій справі.

Водночас, до Харківського апеляційного суду також не надходило клопотань від ОСОБА_1 про відкладення апеляційного розгляду або щодо його обов`язкової участі під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Також, згідно з усталеною практикою Суду, учасники справи в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; процесуальна бездіяльність скаржника не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється за апеляційною скаргою особи, яка її подала.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. ст. 268, 294 КУпАП та наявність відомостей про належне повідомлення ОСОБА_1 про місце, дату і час апеляційного розгляду, а також відсутність клопотань про відкладення судового засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності апелянта, виходячи з відомостей, що є наявні в матеріалах цієї справи, та доводів поданої апеляційної скарги.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні вимог п.2.5 Правил дорожнього руху.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції послався на докази, які безпосередньо дослідив під час судового розгляду та дав їм обґрунтовану оцінку в оскаржуваному судовому рішенні.

Зокрема, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 422506 від 14.08.2025 зафіксований факт керування 14.08.2025 о 07 год. 43 хв. на 547 км автодороги Київ-Харків-Довжанський, блок-пост «Джерело», ОСОБА_1 транспортним засобом ВАЗ 11113, номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови. Відмовився від проходження огляду на стану алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, що зафіксовано на технічний засіб відеозапису, а саме на нагрудний персональний відеореєстратор Тексар 280/331, чим порушив п.2.5. ПДР – Відмова особи, яка керує ТЗ, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Відмовився від надання письмових пояснень на підставі ст.63 Конституції України (а.с. 1).

З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14.08.2025 (далі – направлення на огляд водія транспортного засобу від 14.08.2025) вбачається, що у результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної поліції, у ОСОБА_1 виявлені наступні ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови. Відмовився від направлення до закладу охорони здоров`я – Чугуївська лікарня ім.Кононенка (а.с. 3).

Відповідно до відомостей акта огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 14.08.2025 (далі – Акт огляду водія від 14.08.2025), ОСОБА_1 , який мав ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови), відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатору Drager Alcotest 6820 (а.с.4).

З матеріалів справи, у тому числі зі світлин із застосунку «Дія», також вбачається, що 03.06.1989 ОСОБА_1 отримував посвідчення водія серії НОМЕР_2 , категорії «А, В» (а.с.5, 8-9).

При цьому, вищезазначені відомості письмових доказів також узгоджуються та підтверджуються відомостями відеозаписів (відеофайли «VID250814-074332F-006391-280331-0061», «VID250814-074833F-006391-280331-0062», «VID250814-075333F-006391-280331-0063», «VID250814-075833F-006391-280331-0064», «VID250814-080333F-006391-280331-0065», «VID250814-080834F-006391-280331-0066»), долучених до матеріалів справи (а.с.11).

Зокрема, з відомостей відеозапису (відеофайл «VID250814-074332F-006391-280331-0061») вбачається рух та зупинка транспортного засобу ВАЗ 11113, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 . При цьому, під час спілкування працівник поліції повідомив ОСОБА_1 , що у нього виявленні ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатору «Драгер» на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоровя - Чугуївська лікарня ім.Кононенка, але ОСОБА_1 відповів відмовою (відеофайл «VID250814-074332F-006391-280331-0061», починаючи з 02 хв. 27 сек. відеозапису). Після чого, працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 , що у разі відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння, тобто порушення вимог п.2.5 Правил дорожнього руху, буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, що було добре зрозуміло водію (відеофайл «VID250814-074332F-006391-280331-0061», починаючи з 03 хв. 02 сек. відеозапису). Також працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 його процесуальні права за ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України, що також було зрозуміло особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (відеофайл «VID250814-074332F-006391-280331-0061», починаючи з 03 хв. 15 сек. відеозапису).

Крім того, з відомостей долученого відеозапису вбачається, на запитання працівника поліції ОСОБА_1 відповів, що вчора він трошки вживав, оскільки йому багато не можна через проблеми зі здоров`ям (відеофайл «VID250814-074332F-006391-280331-0061», починаючи з 03 хв. 58 сек. відеозапису). Отримавши таку відповідь та відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, працівник поліції повідомив водію, що стосовно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП та інші матеріали до нього.

На інших відеозаписах (відеофайли «VID250814-074833F-006391-280331-0062», «VID250814-075333F-006391-280331-0063», «VID250814-075833F-006391-280331-0064», «VID250814-080333F-006391-280331-0065») зафіксовано складання адміністративних матеріалів у цій справі.

З відомостей іншого відеозапису (відеофайл «VID250814-080333F-006391-280331-0065», починаючи з 02 хв. 15 сек. відеозапису) вбачається, що працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 зміст протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 422506 від 14.08.2025, з яким останній погодився. Також працівник поліції надав можливість ОСОБА_1 надати свої письмові пояснення. Після надання письмових пояснень працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 , що його відсторонено від керування транспортним засобом, автомобіль залишено на місці зупинки без порушень Правили дорожнього руху (відеофайл «VID250814-080834F-006391-280331-0066»).

При цьому, апеляційний суд ставиться критично до апеляційних доводів ОСОБА_1 про те, що наявні докази у справі не підтверджують факт його керування транспортним засобом ВАЗ 11113, державний номерний знак НОМЕР_1 , роз`яснення йому процесуальних прав за ст.268 КУпАП, ст.63 Конституції України, а також свідчать про порушення порядку проведення його огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки повністю спростовуються відомостями вищезазначених відеозаписів, долучених до матеріалів справи.

Належить також врахувати, що з відомостей долученого відеозапису об`єктивно вбачається, що працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору Драгер, так і у закладі охорони здоров`я, від чого він відмовився. При цьому, працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 , що такі дії останнього є порушенням вимог п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП, що було добре зрозуміло особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, який зазначив, що проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння він не буде.

Крім того, з наявного відеозапису у справі об`єктивно вбачається, що ОСОБА_1 жодного разу не заперечував щодо обставин, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 422506 від 14.08.2025 за ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд також враховує, що стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Аналізуючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про те, що 14.08.2025 о 07 год. 43 хв. на 547 км автодороги Київ-Харків-Довжанський, блок-пост «Джерело», ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 11113, номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та в закладі охорони здоров`я, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 422506 від 14.08.2025.

Доводи ОСОБА_1 про відсутність у нього ознак алкогольного сп`яніння не можуть бути прийняті до уваги, оскільки підстави вважати чи перебуває особа у стані сп`яніння відноситься до виключних повноважень працівників поліції, цьому кореспондує обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому законом порядку медичний огляд, що і було запропоновано останньому.

Належить також зазначити, що підстави, умови та порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння визначені ст.266 КУпАП, п.2.5 Правил дорожнього руху та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція).

За змістом цих нормативних документів водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти огляд з метою встановлення стану сп`яніння.

Відповідно до ч.2 Розділу І вищезазначеної Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно ч.3 Розділу І Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак алкогольного сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак алкогольного сп`яніння є його дискреційними повноваженнями, але суд може їх врахувати, якщо вони підтверджуються іншими доказами у справі.

При цьому, з долучених до справи відеозаписів об`єктивно вбачається, що після зупинки транспортного засобу працівник поліції встановив у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, про що йому повідомив та останній не заперечував ці обставини.

Разом з цим, належить також зазначити, що наявність ознак алкогольного сп`яніння самі по собі не означають, що особа перебуває в стані такого сп`яніння.

Поняття «виявлення у особи ознак сп`яніння» та «встановлення стану сп`яніння особи» є різними за своїм змістом. Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, тощо і саме ці ознаки є підставою для проходження огляду на стан сп`яніння (п.2.5 ПДР).

Отже, спростування або підтвердження перебування водія в стані алкогольного сп`яніння, відбувається за рахунок проведення відповідного огляду у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, що і було запропоновано ОСОБА_1 .

При цьому, законодавець в п.2.5 Правил дорожнього руху передбачив безальтернативний (імперативний) обов`язок виконання водієм вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння, у разі виявлення у нього ознак такого сп`яніння.

Відмова від виконання вимог працівника поліції щодо проходження водієм огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння за наявності незаконності такої вимоги.

Водночас, стороною захисту не надано суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження доводів щодо незаконності дій працівників поліції в частині вимоги щодо проходження ОСОБА_1 огляду на стан алкогольного сп`яніння.

При цьому, ОСОБА_1 був обізнаний з порядком проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку та йому роз`яснені наслідки його відмови від проходження огляду, але він відмовився від проходження такого огляду, зазначивши, що вживав напередодні, але небагато, оскільки він має проблеми зі здоров`ям.

Отже, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання апеляційного суду, ОСОБА_1 не вживав активних дій на виконання законної вимоги працівників поліції щодо проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоров`я, тобто своїми діями свідомо проігнорував вимогу працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, належить врахувати те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має посвідчення водія посвідчення водія серії НОМЕР_2 , категорії «А, В», працівник поліції роз`яснював ОСОБА_1 наслідки його відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, але останній все одно відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоров`я.

Крім того, вимога поліцейського про необхідність проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння була чіткою і зрозумілою для сприйняття, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було об`єктивних підстав для не проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку, що, у свою чергу, свідчить про умисне бажання уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.

Отже, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо проігнорував вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП, у зв`язку з чим, такі дії ОСОБА_1 були правильно розцінені працівником поліції як відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Належить також зазначити, що саме відмова від проходження огляду на стан сп`яніння за вимогою працівника поліції в установленому порядку є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, незалежно від того, чи був водій в стані алкогольного сп`яніння чи ні, у зв`язку з чим апеляційний суд ставиться критично до тверджень сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_1 складу цього правопорушення через, що він не перебував в стані алкогольного сп`яніння.

Таким чином, працівники поліції виконали всі необхідні дії, передбачені КУпАП та Інструкцією №1452/735, виявивши ознаки алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 , а відмова останнього від проходження огляду на стан сп`яніння не може свідчити про порушення працівниками поліції процедури такого огляду.

Також належить врахувати, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 скористався своїм процесуальним правом на подачу заяви до правоохоронних органів, у порядку ст.214 КПК України, щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків при складанні адміністративного матеріалу щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП.

Також стороною захисту не надано відомостей про оскарження дій працівників поліції до їх безпосереднього керівництва або до вищестоящого органу в порядку ст.267 КУпАП, хоча ОСОБА_1 мав для цього достатньо часу.

Цих відомостей не надано і суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційним судом не встановлено будь-яких порушень в діях працівника поліції під час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , проведення процедури огляду останнього на стан алкогольного сп`яніння, а також складення поліцейським протоколу та інших процесуальних документів, у зв`язку з чим відомості, які зафіксовані в письмових доказах та на відеозаписах з нагрудного камери поліцейського, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, доповнюють один одного, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом доводів апелянта щодо незаконності дій працівників поліції, відсутності доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом за фактичних обставин події у цій справі, а також щодо фальсифікації матеріалів справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відомості відеозапису не можуть бути оцінені у цій справі, оскільки відеозапис не є безперервним, на переконання апеляційного суду, є необґрунтованими та суб`єктивними з огляду на наступне.

Належить звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Норми ст. 251 КУпАП встановлюють характер джерел та змісту доказової інформації по справі, це «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Слід зазначити, що тільки у справах про адміністративні правопорушення докази можуть мати відносний характер і полягають у тому, що зміст таких доказів відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обстановку, що має значення для правильного розгляду справи. Водночас, докази, що мають відносний характер можуть незначно корелювати з фактичними даними, які мають тісний зв`язок із фактами предмета доведення, що, в свою чергу, здатні підтвердити існування чи відсутність доказових фактів.

При цьому, належить врахувати, що до матеріалів справи долучений DVD-R диск (а.с.11), на якому міститься відеозапис з нагрудної камери працівника поліції, який складається з 6-ти відеофайлів (відеофайли «VID250814-074833F-006391-280331-0062», «VID250814-075333F-006391-280331-0063», «VID250814-075833F-006391-280331-0064», «VID250814-080333F-006391-280331-0065»).

Водночас, належить врахувати, що на вищезазначених відеозаписах зафіксовано зупинка транспортного засобу ВАЗ 11113, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , спілкування останнього з працівником поліції, встановлення у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, вимога поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоров`я, відмова водія від проходження цього огляду, а також складання адміністративних матеріалів у цій справі, з якими в подальшому було ознайомлено особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Належить також зазначити, що з долучених відеозаписів об`єктивно вбачається, що працівник поліції не вимикав свою нагрудну камеру та здійснював відеофіксацію на протязі усього часу з моменту зупинки транспортного засобу під керування ОСОБА_1 та до закінчення ознайомлення останнього зі складеним протокол про адміністративне правопорушення.

Окрім цього, адміністративні матеріали за протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 422506 від 14.08.2025 остаточно були сформовані та направлені до суду першої інстанції посадовими особами Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про національну поліцію» врегульовано застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Крім того, статтею 266 КУпАП та положеннями «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» унормовано використання поліцейськими технічних засобів відеозапису при фіксуванні відмови особи, від проходження огляду на стан сп`яніння.

Згідно з пунктом 2 Розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026 (далі Інструкція № 1026), застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

З відомостей матеріалів справи вбачається, що відеозапис у цій справі доданий до протоколу ЕПР1 №424076 від 15.08.2025 відповідальною особою, а матеріали справи не містять даних про незаконне його походження.

Отже, хоча наявні в матеріалах справи відеозаписи є фрагментарними, водночас вони є послідовними, не містять будь-яких ознак монтажу, на них зафіксовано в повному обсязі обставини, що підлягають з`ясуванню та дають можливість встановити в діях особи склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Таким чином, відеозаписи додані до протоколу про адміністративне правопорушення відображають відомості для встановлення процесуально визначальних фактів для об`єктивного розгляду цієї справи, а саме керування та зупинка працівником поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , законну вимогу поліцейського щодо проходження ОСОБА_1 огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння, у зв`язку з чим, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, як це передбачено ст.251 КУпАП.

Поряд із цим, вказаний відеозапис не є єдиним доказом у справі, цей запис узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 був зупинений поліцейським без законних підстав, а тому, складений відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП не можна вважати допустимим доказом, то апеляційний суд звертає увагу на те, що питання поважності чи неповажності причин зупинки транспортного засобу не є предметом судового розгляду в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Більш того, транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено на блокпості «Джерело» за фактичних обставин у цій справі.

Відповідно до п.11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Поліцейський, згідно з п.п.2, 3 ч.1 ст.32 Закону України «Про Національну поліцію», має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби, якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжено і діє на даний час.

Згідно з п. 5 та 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: - запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування; - перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.

Згідно з п. 10 «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1456, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби зокрема і в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Окрім того, відповідно до п.20 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» від 29.12.2021 р. № 1455, заходи з контролю в`їзду/виїзду, окрім іншого, включають перевірку на блокпостах документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Отже, з відомостей долучених до матеріалів справи письмових доказів та відеозапису вбачається, що подія у цій справі відбувалась на блокпості «Джерело», а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що працівники поліції діяли в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з дотриманням вимог «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», у зв`язку з чим порушень працівником поліції вимог чинного законодавства не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги щодо незаконності зупинки транспортного засобу є безпідставними та суб`єктивними.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що копія направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складається працівником поліції та одночасно вручається особі, яка має проходити такий огляд, є також безпідставними та суб`єктивними, з огляду на наступне.

Так, огляд особи на стан сп`яніння проводиться відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 09.11.2015, а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України № 1103 від 17.12.2008 (зі змінами), згідно яких, якщо водій погодився на проведення огляду він направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції (п. 8 розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015).

З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення (п. 9 розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015 та п. 7 Порядку від 17.12.2008).

Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку, перший примірник якого видається під підпис поліцейському (п.п. 17, 20 розділу ІІІ Інструкції від 09.11.2015, п. 13 Порядку від 17.12.2008).

Отже, за змістом вищенаведених норм, направлення водія транспортного засобу на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння складається не для вручення водію і йому не передається, як помилково вважає апелянт, а складається працівником поліції для лікаря, як підстава проведення цим лікарем огляду особи, і відповідно таке направлення залишається у лікаря, а в разі відмови водія від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу має бути долучена до матеріалів адміністративного провадження. Вся процедура огляду водія у медичному закладі проводиться виключно за участю працівників поліції, які і доставляють водія до лікарні, а не водій сам прибуває туди із направленням.

Крім того, апеляційний суд критично ставиться до апеляційних доводів ОСОБА_1 з тієї підстави, що йому не було вручено другий примірник акта огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, оскільки він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а тому відсутні порушення з боку працівника поліції вимог п.10 Розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015, у зв`язку з чим апеляційна скарга в цій частині також є необґрунтованою та суб`єктивною.

Твердження ОСОБА_1 про те, що поліцейський не роз`яснив йому, яким саме спеціальним технічним засобом буде проведено його огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу – також є безпідставними, оскільки згідно відомостей долученого відеозапису об`єктивно вбачається, що поліцейський запропонував ОСОБА_1 пройти огляд за допомогою газоаналізатору «Драгер», від чого останній відмовився (відеофайл «VID250814-074332F-006391-280331-0061», починаючи з 02 хв. 27 сек. відеозапису).

При цьому, відповідно до вимог п. 5 розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015, тільки на вимогу особи, яка підлягає огляду на стан сп`яніння, поліцейський надає сертифікат відповідності та/або сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки, та/або декларацію про відповідність та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, але ОСОБА_1 не висував відповідних вимог працівнику поліції, відмовившись від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, що додаткове свідчить про необґрунтованість та суб`єктивність доводів поданої апеляційної скарги.

Апеляційні доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції перебрав на себе функцію сторони обвинувачення, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Статтею 7 КУпАП регламентовано порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення, участь прокурора під час розгляду справ про адміністративні правопорушення передбачена лише у випадках, коли прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Участь представника органу, яким було складено протокол про адміністративне правопорушення нормами КУпАП також не передбачена.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п.п. 21, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.08.2023 (справа №208/712/19), згідно із законодавством України керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння є адміністративним правопорушенням. Відтак процедура розгляду відповідних судових справ належить до сфери регулювання не Кримінального процесуального кодексу України, а КУпАП.

У частині першій статті 250 КУпАП для прокурора та його заступника передбачено право брати участь у розгляді справи. Однак процесуального порядку забезпечення такої участі не передбачено ані цим Кодексом, ані Законом України «Про прокуратуру», ані підзаконними нормативно-правовими актами. Законодавець у главі 21 КУпАП «Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення» не включає прокурора до складу учасників цього провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 КУпАП, прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення на водіїв штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та не передбачає такого виду стягнення, що був би пов`язаний з обмеженням особистої свободи громадян.

Не передбачено обов`язкової участі прокурора при розгляді справ за ч. 1 ст. 130 КУпАП і положеннями ст. 250 КУпАП, яка розкриває повноваження прокурора при здійсненні ним нагляду, а тому такі повноваження кореспондуються із положеннями ч. 5 ст. 7 КУпАП щодо здійснення нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

3 огляду на викладене, законом не передбачено здійснення нагляду прокурором за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративне правопорушення передбачене ст. 130 КУпАП.

Посилання ОСОБА_1 на практику ЄСПЛ, де у рішеннях сформовано висновок про те, що прокурори зобов`язані брати участь у справах про притягнення водіїв до відповідальності за керування у нетверезому стані, є помилковим з огляду на те, що така практика не є релевантною, адже Європейський суд з прав людини у справі «Фігурка проти України» від 16.11.2023 оприлюднив нову позицію, у якій вказав, що відсутність прокурора під час апеляційного перегляду судом постанови про притягнення водія до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за умови дотримання критеріїв безсторонності суду, не порушує Конвенцію.

На переконання апеляційного суду, в даному конкретному випадку суд першої інстанції у цій справі не переймав сторону обвинувачення, не збирав докази, не ініціював виклику свідків, розглянув справу за наявними у справі доказами, а тому був безстороннім та неупередженим. Як наслідок, відсутність прокурора не є порушенням положень Конвенції про права людини.

Більше того, в суді першої інстанції сторона захисту не ініціювала процес залучення прокурора та не обґрунтовувала необхідності його участі під час розгляду даного провадження, а лише зазначила в апеляційному суді про його відсутність, однак не ініціювала обґрунтовано необхідність присутності прокурора, під час перегляду справи в апеляційному суді.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, дотримуючись принципу неупередженості та об`єктивності, з дотриманням вимог ст.ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, дав належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованих висновків про доведеність вини ОСОБА_1 «поза будь-яким розумним сумнівом» у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а тому підстав для закриття провадження у справі, визначених п.1 ст.247 КУпАП, на чому наполягає апелянт, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Згідно з вимогами п. 1.3 Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, аналізуючи відомості вищезазначених доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому закону порядку.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що, виходячи з вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, справа підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах поданої апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1) ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).

Решта доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , які він зазначив в своїй апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду щодо наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та розцінюється апеляційним судом як спосіб захисту і уникнення ОСОБА_1 відповідальності за вчинене правопорушення.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи.

З огляду на викладене, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому доводи поданої апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості постанови суду першої інстанції є безпідставними.

Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП та вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2026 року у цій справі – задовольнити, поновивши цей процесуальний строк.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков