Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №638/21701/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 638/21701/25

провадження № 22-ц/818/4388/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії - Маміної О.В., Савенка М.Є.,

сторони справи:

позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року ухвалене у складі судді Теслікової І.І., -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2025 року ТОВ «Іннова-Нова» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором позики №7668000425 від 02.04.2025 року у розмірі 39458,10 грн та судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на те, що 02.04.2025 між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у позику № 7668000425. Зазначив, що Договір позики, разом із Правилами надання споживчих кредитів, затверджених 17.11.2024, складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. Посилався, що договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Зазначив, що основними умовами Договору щодо надання коштів у позику, згідно з договором, є: Тип кредиту - кредит.; п. 2.7. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.; п. 2.5. Строк кредиту (строк дії Договору) 360 днів; п. 3.2. Дати надання кредиту: 02.04.2025 року або наступний за ним календарний день; п. 2.6. Тип процентної ставки - фіксована.; п. 2.6.1. Стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору; 0,87% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи зі 181 (ста вісімдесят першого) календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат яка настане раніше); п. 2.2. Товариство надає Позичальнику кредит у гривні, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.; п. 2.6.2. Знижена процентна ставка 0,7% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Посилався, що перерахування позичальнику кредитних коштів у розмірі 16500,00 гривень, в рамках виконання умов договору, було здійснено шляхом грошового переказу, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної відповідачем під час укладання Договору, що підтверджується довідкою про перерахування коштів, виданою ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», з яким у ТОВ «Іннова Фінанс» укладено договір №160523/1 від 16 травня 2023 року, відповідно до якого ТОВ «Іннова Фінанс» доручає ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» здійснювати перекази коштів з використанням реєстру виплат на користь отримувачів відповідно до правил МПС для сервісів Visa Direct/Master Card Money Send. Посилався, що ТОВ «Іннова Фінанс», як позикодавець, свої зобов`язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти у розмірі 16 500,00 грн. В той же час відповідач всупереч умовам договору Позики та норм статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 Цивільного Кодексу України свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив. Отже, посилався, що станом на дату підготовки позовної заяви (включно), заборгованість відповідача перед позивачем складає 39458,10 грн: 16 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 22958,10 грн - заборгованість за процентами. Зауважив, що проценти нараховувалися по 21.10.2025 включно.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Іннова-Нова» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» заборгованість за договором позики в сумі 39458,10 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Рішення мотивовано тим, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачем кредитних коштів. Відповідач свої зобов`язання за договором позики у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі у загальному розмірі 39458,10 грн яка підлягає стягненню з відповідача.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неналежним чином дослідив містяться в матеріалах справи що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що позивачем не додано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору в електронній формі та факту видачі позичальнику кредитних коштів. Крім того відповідач зазначає що сума по відсоткам за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Вказує що передбачення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст. 3 п. 6, ст. 509 ч. 3 та ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 02.04.2025 року між ТОВ «Іннова Фінанс», найменування якого змінено на ТОВ "Іннова-Нова" та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційних систем товариства, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», укладено договір про надання грошових коштів у позику № 7668000425.(т.1 а.с.257-268)

За умовами договору Товариство надає Позичальнику кредит у гривні, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сторони договору погодили його істотні умови, а саме, сума кредиту 16500,00 грн, тип кредиту кредит, строк кредиту (строк дії договору) 360 днів. Дата надання позики: 02.04.2025 оку. Стандартна процентна ставка 1, 00 % в день, та ставка 0, 87 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період зі 181 календарного дня з дати укладення договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до п.3.1 визначено що грошові кошти надаються позичальнику за наступними реквізитами платіжної картки: № НОМЕР_1 .

Договір позики підписано відповідачем електронним підписом із використання одноразового ідентифікатора 2495 відправленого на номер телефону НОМЕР_2 та введеного о 21:28 год 02.04.2025 року. Вказане також підтверджується довідкою відправки одноразового ідентифікатора. (т.1 а.с.270)

Згідно з розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, заборгованість відповідача за договором позики № 7668000425 від 02.04.2025 року становить в розмірі 39458,10 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 16500,00 грн., заборгованість за процентами 22958,10 грн., 0,00 грн.- комісія за надання кредиту.(т.1 а.с.249-251)

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції № 20180-1354-204492131 від 02.04.2025 року ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», від імені платника ТОВ «Іннова Фінанс» за умовами договору про надання платіжних послуг, здійснено грошовий переказ на суму 16500,00 грн, призначення платежу кредитні кошти від ТОВ «Іннова Фінанс», ІД операції: 1584145682, Отримувач: АТ Сенс Банк» (поповнення карт), Надавач платіжних послуг отримувача: АТ «Сенс Банк» (т.1 а.с.272)

На виконання ухвали суду від 04.03.2026 року АТ "Сенс Банк" надано інформацію, згідно якої вбачається, що на ім?я відповідача ОСОБА_1 в АТ "Сенс Банк" емітовано картку № НОМЕР_3 та 02.04.2025 року було зараховано суму коштів у розмірі 16500,00 грн.(т.1 а.с.171-192)

08.09.2025 року загальними зборами учасників ТОВ «Іннова Фінанс» затверджено рішення про зміну найменування Товариство з обмеженою відповідальністю з «Іннова Фінанс» на Товариство з обмеженою відповідальністю з «Іннова-Нова», відповідні зміни внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору позики, а саме: копія договору позики №7668000425 від 02.04.2025 року, де зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

За обставинами даної справи позичальник (відповідач ОСОБА_1 ) шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора 2495, отриманого від позивача на укладення договору позики №7668000425 від 02.04.2025 тобто договір вважається укладеними у відповідності до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, вказаний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодився з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Факт видачі кредитних коштів позичальнику підтверджується листом АТ "Сенс Банк" відповідно до якого вбачається що на ім?я відповідача ОСОБА_1 в АТ "Сенс Банк" емітовано картку № НОМЕР_3 та 02.04.2025 року було зараховано

Вказане також підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 20180-1354-204492131 від 02.04.2025 року ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», від імені платника ТОВ «Іннова Фінанс» за умовами договору про надання платіжних послуг, здійснено грошовий переказ на суму 16500,00 грн, призначення платежу кредитні кошти від ТОВ «Іннова Фінанс», ІД операції: 1584145682, Отримувач: АТ Сенс Банк» (поповнення карт), Надавач платіжних послуг отримувача: АТ «Сенс Банк» (т.1 а.с.272)

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Доводи сторони відповідача щодо не підтвердження належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів, апеляційним судом до уваги не приймається оскільки зазначене суперечить наявним в матеріалам справи доказам.

Крім того колегія суддів зазначає що відповідно до п.3.1 договору позики визначено що кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну карту споживача № НОМЕР_1 . Тобто у апеляційного суду немає сумнівів щодо належності вказаної карти відповідачу оскільки він сам вказав такий платіжний засіб під час укладення договору. Матеріали справи не містять доказі того що відносно ОСОБА_1 вчинялись шахрайські дія, докази звернень до правоохоронних органів відповідача відсутні так і відсутні докази того що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно умов договору №7668000425 від 02.04.2025 визначено, що строк кредитування складає 360 днів, стандартна денна процентна ставка складає 1,00%, сума кредиту - 16500,00 грн, дата надання позики 15.05.2025 року,процентна ставка 0, 87 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період з 181 календарного дняз дати укладення договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту. Знижена процентна ставка 0,7% в день яка застосовується якщо позичальник 02.05.2025 року сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу визначеного графіком платежів.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається що ТОВ «Іннова Нова» здійснювало нарахування процентів з 02.04.2025 року по 21.10.2025 року тобто за 203 дні, у період з 02.04.2025 року по 01.05.2025 року застосовувалась процентна ставка 0,7% у відповідності до п.2.6.2 договору та оскільки відповідачем не було дотримано графіку платежів, з 03.05.2025 року по 29.09.2025 року застосовувалась процентна ставка 1% та з 30.09.2025 по 21.0.2025 року застосовувалась процентна ставка 0,87% у відповідності до п.2.6.1 договору позики.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №7668000425 від 02.04.2025 рокуповністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.

Щодо посилання апелянта на порушення вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», судова колегія не приймає, виходячи з наступного.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення, зокрема, до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Як вбачається з матеріалів справи 02.04.2025 року ТОВ «Іннова-Нова» та ОСОБА_4 уклали електронний договір надання грошових коштів у позику №7668000425 від 02.04.2025за умовами якого позикодавець товариство надає позичальнику кредит у сумі 16500,00 грн у безготівковій формі, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника на платіжну картку №НОМЕР_1 ., тип кредиту кредит, строк дії кредиту 360 днів. тип процентної ставки фіксована, стандартна, стандартна процентна ставка становить 1,0 % в день та застосовується протягом 360 днів з дати укладання договору.

Таким чином зміст договору не суперечить закону.

Отже підстав для зменшення відсотків за даним кредитним договором не вбачається.

Доводи апеляційної щодо встановленого сторонами договору розміру відсотків є несправедливими, надмірними та неспівмірними є безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статтей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовами кредитного договору.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог щодо визнання договору позики недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, суд не може в повній мірі погодитися з розрахунком заборгованості, складеним позивачем, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Відповідно до п.2.7 договору позики №7668000425 від 02.04.2025 передбачено що за надання кредиту нараховується комісія що становить 15% від суми наданого кредиту.

Зі змісту розрахунку заборгованості вбачається що позивачем було нараховано комісію у сумі 2475,00 грн яка була повністю сплачена відповідачем.

Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, колегія суддів доходить висновку щодо зарахування сплачених відповідачем на погашення комісії коштів в рахунок погашення заборгованості за процентами та таким чином зменшивши загальну заборгованість за договором позики №7668000425 від 02.04.2025 року до 36983,10 грн які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне стягнення заборгованості за договором позики кредитом на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повне задоволення позову щодо цієї вимоги, відтак рішення в частині визначення суми заборгованості підлягає зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн, сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 2906,88 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (93,72%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (6,28%) отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 2270,27 грн за подачу до суду позовної заяви та з ТОВ «Іннова-Нова» належить стягнути 182,55 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (2270,27-182,55=2087,72) з ОСОБА_1 належить стягнути 2087,72 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року було вирішено питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги та стягнуто з відповідача на користь позивача 5000,00 грн в рахунок відшкодування вказаних витрат.

За загальним правилом, у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

Додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі № 910/20089/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20).

Тобто скасування первісного судового рішення або його зміна за результатом розгляду апеляційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього та підставою для нового розподілу судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції у цій справі, то в даному випадку наявні підстави для скасування додаткового судового рішення та здійснення нового розподілу судових витрат пов`язаних із витратами на професійну правову допомогу.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Так на підтвердження понесених позивачем судових витрат пов`язаних з наданням професійної правової (правничої) допомоги у суді першої інстанції надано: договір про надання правничої допомоги № 06-05/2025 від 06.05.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги серії АН № 1685922 від 08.05.2025.

Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правничої допомоги № 06-05/2025 від 06.05.2025, укладеного між ТОВ «Іннова Фінанс» та адвокатом Андрущенко Михайлом Валерійовичем, за умовами цього договору виконавець зобов`язується надавати на користь замовника послуги правничого та консультаційного характерів, а замовник приймати та в порядку, визначеному цим договором сплачувати такі надані послуги.

Крім того позивачем також надано заявка № 3443110432 про надання послуг від 30.07.2025, Акт № 3443110432 від 24.04.2026 приймання-передачі наданих послуг до Договору № 06-05/2025 про надання правничої допомоги від 06.05.2025.

Платіжною інструкцією № 4 від 27.04.2026 підтверджується переказ коштів у розмірі 5 000 грн від ТОВ «Іннова Нова» до адвоката Андрущенка М.В. згідно заявки № 3443110432 від 30.07.2025 про надання послуг відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 06-05/2025,@7668000425.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова-Нова» належить стягнути 4686,00 грн понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року - в частині визначеного судом розміру заборгованості - змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (ЄДРПОУ 44127243) заборгованість за договором позики №7668000425 від 02.04.2025 року у загальному розмірі 36983 (тридцять шість тисяч дев`ятсот вісімдесят три) гривні 10 коп.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 травня 2026 року -змінити.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (ЄДРПОУ 44127243) судовий збір у розмірі 2087 (дві тисячі вісімдесят сім) гривень 72 коп.

Стягнути з Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (ЄДРПОУ 44127243) витрати на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції у розмірі 4686 (чотири тисячі вісімсот шість) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

М.Є. Савенко