Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №646/8466/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 646/8466/25

провадження № 22-ц/818/4565/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.

розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 28 квітня 2026 року, постановлене суддею Поповим В.О.

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 74604,12 грн та вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 28 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та розподілити судові витрати.

Зазначає, що позивачем доведено і підтверджено матеріалами справи, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед ТОВ «Діджи Фінанс» не сплачена і складає 74604,12 грн, даний факт підтверджується наданим до позовної заяви розрахунком заборгованості, якому не надана належна оцінка з боку суду першої інстанції. Розрахунок заборгованості або довідка, за тілом кредиту, відсотками та ін. не є складовою кредитної справи, а формується окремо відповідальною особою банку за допомогою ліцензованого програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Тобто, це документ, який створюється у процесі діяльності банку та займає певний проміжок часу. Договір факторингу не передбачає формування таких розрахунків та не передбачає передачу програмного забезпечення, що здійснює таке нарахування. Зазначаємо, що ПАТ «Банк Михайлівський» від 23.05.2016 знаходився у стані ліквідації, а до обов`язків ФГВФЩ не входить формування таких розрахунків. Отже, запитати такі документальні докази також немає можливості. Тому ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» зазначена сума заборгованості, яка розрахована банком та зазначена в додатку до договору факторингу (реєстрі). Щодо додатку 1 до договору факторингу.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається з наданого представником позивача копії графіку платежів до кредитного договору № 200428205 від 10.01.2016 адресованого ОСОБА_1 від ПАТ «Банк Михайлівський», повідомляє, що банк уклав з нею вказаний кредитний договір та надав їй кредит в розмір 24 570 грн 56 коп. та відкрив для неї рахунок № НОМЕР_1 для використання в рамках вказаного кредитного договору (а.с. 42). Матеріали справи не містять виписки по рахунку № НОМЕР_1 , зазначений у заяві № 200428205 від 10.01.2016. Всупереч вимог ст.12, 81 ЦПК України позивачем не надано доказів на підтвердження того, що позичальнику відповідно до умов договору № 200428205 від 10.01.2016 замість рахунку № НОМЕР_1 відкрито рахунки № № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» із заявою (оферта) № 200428205, в якій згідно п. 2 просила надати їй кредит на таких умовах: назва продукту – споживчий кредит 0-12-24/2,25, рахунок клієнта – 29093528020401, сума кредиту – 24 570 грн 56 коп., строк кредиту – 731 день з 10.01.2016 по 10.01.2018, розмір процентної ставки за кредитом – 0,0001% річних; графік платежів: щомісячний платіж – 1320 грн, останні платіж – 13 24 грн 64 коп. Вказана заява підписана ОСОБА_1 власноруч (т. 1 а.с. 39).

Окрім цього 10 січня 2016 року ОСОБА_1 заповнила та підписала анкету № 2253877, в якій зазначені її особисті дані, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспорті дані, адресу реєстрації місця проживання, місце роботи, дохід тощо (т. 1 а.с. 40).

До позовної заяви додано Довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, підписану власноруч ОСОБА_1 , в якій зазначені умови кредитування аналогічно викладеному в заяві (оферта) № 200428205 від 10.01.2016 (т. 1 зворот. бік а.с. 42).

На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду виписки за період з 23.05.2016 по 27.07.2020 по особовим рахункам ОСОБА_1 , зокрема, за рахунками № № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 49-250, т. 2 а.с. 1-80).

Згідно розрахунку, сформованого директором ТОВ «Діджи Фінанс», сума заборгованості за кредитним договором № 200428205 від 10.01.2025 , інфляційних втрат та 3% річних складає: сума боргу – 57 011 грн 41 коп., інфляційне збільшення 12 466 грн 37 коп., штрафні санкції – 5 126 грн 34 коп., всього – 74 604 грн 12 коп. (т. 1 а.с. 47).

20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір №7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк ПАТ «Банк Михайлівський» відступає новому кредитору ТОВ «Діджи Фінанс» належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, що підтверджується копією вказаного договору (т. 1 а.с. 17-18).

Відповідно до наданої копії платіжного доручення № 25 від 09 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило ПАТ «Банк Михайлівський» грошові кошти у сумі 5307 308 39 коп. (т. 1 а.с. 19).

З наданої представником позивача копії витягу з Додатку №1 до Договору № 7_БМ про відступлення права вимоги від 20.07.2020 Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, в якому під № 15871 зазначено наступні відомості: боржник - ОСОБА_1 , кредитний договір № 200428205 від 10.01.2016, загальний розмір заборгованості 57 011 грн 41 коп., з яких: 19 370 грн 56 коп. -заборгованість за кредитом, 37 640 грн 85 коп. -заборгованість за відсотками (т. 1 а.с. 7-9).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 536 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За статтями 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва ; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, справа №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.

У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» відповідно до умов кредитного договору надало ОСОБА_1 кредит у сумі 19370,56 грн, зі встановленим строком користування з 10.01.2016 по 05.01.2018.

Згідно з п.2 дослідженого кредитного договору №200428205 від 10.01.2016, відповідачці було відкрито рахунок № НОМЕР_1 для використання виключно в рамках вказаного кредитного договору.

Також п.1.5 кредитного договору передбачено списання у безготівковому порядку за рахунок наданого кредиту суму страхової премії у розмірі 5471,76 грн.

Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 19370,00 грн. та сплати 5471,76 грн страхового платежу.

Позивачем надано виписку за рахунком, з якого убачається надання коштів за кредитним рахунку та наявність простроченої заборгованості.

Позивачем доведено отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 19370,56 грн (а.с.57 зворот), та сплачено 5471,76 грн страхового платежу, укладений договір та додатки до нього, підписані відповідачем, свідчать про обізнаність позичальника з умовами кредиту, обставинами сплати процентів, процентних ставок, умов, за яких вони застосовуються. Відповідачем взяті на себе зобов`язання не виконані, борг не повернуто.

Таким чином з відповідачки підлягає стягненню тіло кредиту 19370,56 грн; та страховий платіж у сумі 5471,76 грн.

Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості відповідачем не надано.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Власного розрахунку на спростування наданого товариством, відповідачем суду не надано, наявними в матеріалах справи доказами не спростовано.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія зазначає наступне.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Позивач просить стягнути 3% річних та інфляцію за період за період 01.03.2019 по 23.03.2022 року.

Сума боргу 24842,32 грн, сукупний індекс інфляції становить 1,21866444 (24842,32*1,21866444-24842,32= 5432,13 грн.

А також 3% річних становлять 24842,32*3%*1095/365/100=2235,80 грн.

Доводи відповідача про те, що у період дії військового стану штрафні санкції не застосовують судова колегія не приймає, оскільки вимоги про стягнення ст. 625 ЦК України за період з 01.03.2019 по 23.03.2022 року, тобто до запровадження військового стану.

Підстав для відмови у стягненні сум в порядку ст. 625 ЦК України не має.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

В позовній заяві ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 7 000,00 грн та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 4 000,00 грн.

На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано: договір № 26 від 15.02.2024 року, який укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та Адвокатським Бюро «Анастасії Міньковської».

Згідно акту про підтвердження надання правничої (правової) допомоги вартість виконаних робіт, за надання правничої допомоги в суді першої інстанції, становить 7 000 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті та обов`язковості умов договору для сторін, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 24842,32 грн, з яких тіло кредиту – 19370,56 грн, страховий платіж 5471,13 грн, а також 3% річних у сумі 2235,80 грн та інфляційні втрати 5432,13 грн, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 адвокат Габор В.В. заперечувала щодо розміру заявлених витрат.

Отже зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції позовні вимоги Товариства задоволено частково, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують рішення суду першої інстанції.

Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами 1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що під час звернення до суду Товариством було сплачено: судовий збір у розмірі 2422,40 грн за подання позову та 3633,60 грн за подання апеляційної скарги.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (43,58%) з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 2639,20 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 28 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 24842,32 грн, з яких тіло кредиту – 19370,56 грн, страховий платіж 5471,13 грн, а також 3% річних у сумі 2235,80 грн та інфляційні втрати 5432,13 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати в розмірі 2639,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правову допомогу в розмірі 3050,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

Ю.М. Мальований