Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №645/2546/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 645/2546/25

Номер провадження 22-ц/818/3138/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді (судді-доповідача) Мальованого Ю.М.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2026 року в складі судді Феленко Ю.В. по справі № 645/2546/25 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до банку щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».

02 серпня 2024 року, будучи клієнтом банку, позичальник уклав кредитний договір № АВН0СТ155101722607284538 щодо надання кредиту в розмірі 22 000,00 грн строком на 36 місяців, тобто до 01 серпня 2027 року, зі сплатою процентів у розмірі 85,00 % щорічно та комісії 0 грн.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 16 квітня 2025 року складає 36 088,69 грн, з яких: 22 000,00 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 12 990,65 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 1098,04 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101722607284538 від 02 серпня 2024 року у розмірі 36 088,69 грн станом на 16 квітня 2025 року, а також 2422,40 грн судового збору.

09 травня 2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначив, що жодного кредитного договору з позивачем не укладав. Спірний договір є наслідком шахрайських дій відносно нього, про що 21 серпня 2024 року ним було подано заяву до правоохоронного органу, за якою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024221190001184 та проводиться досудове розслідування.

27 травня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він вказав, що договір (Заява) про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101722607284538 від 02 серпня 2024 року підписана відповідачем простим електронним підписом, у ній зазначено номер карти клієнта, на який було зараховано кошти кредиту. Позивач не повідомляв Банк про втрату кредитної картки, карткою скористались в сервісі "А24", чого без доступу до телефону відповідача і знання ПІН-коду (чи паролю від "А24") зробити неможливо. Сама наявність кримінального провадження не підтверджує факту шахрайства до постановлення відповідного судового рішення.

30 травня 2025 року ОСОБА_1 надав додаткові пояснення, в яких наполягав на тому, що не укладав кредитний договір з позивачем.

Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2026 року позов АТ «Акцент-Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101722607284538 від 02 серпня 2024 року станом на 16 квітня 2025 року в розмірі 34 990,65 грн, з яких: 22 000,00 грн - тіло кредиту; 12 990,65 грн - заборгованість за процентами, а також судовий збір у розмірі 2348,69 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків за кредитним договором у нього утворилась заборгованість, що підлягає стягненню з нього на користь банку. Заперечення відповідача щодо факту укладення ним кредитного договору не знайшли свого підтвердження і спростовуються наданими позивачем доказами. У стягненні пені відмовлено, оскільки вона не підлягала нарахуванню під час запровадження воєнного стану.

На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 02 березня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Захаров В.В. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову банку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не забезпечив повного та всебічного встановлення та дослідження обставин справи та не врахував, що оригіналу кредитного договору не існує, а надана позивачем копія кредитного договору не містить електронного підпису ні кредитора, ні позичальника. Усі висновки у справі ґрунтуються на підставі дослідження копій доказів, які, на думку позивача, доводять факт укладення кредитного договору між сторонами та фактичного перерахування коштів відповідачу. Суд не виконав вимог статті 95 ЦПК України та не витребував у заявника оригіналів електронних доказів. Надана позивачем до матеріалів справи паперова копія кредитного договору без графічного підпису ОСОБА_1 та без додавання належних доказів накладення електронного підпису відповідача саме на цей кредитний договір не є належним доказом по справі. Судом не були прийняті до уваги висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16, від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16, від 04 лютого 2026 року по справі № 758/14925/23.

23 квітня 2026 року від АТ «Акцент-Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому банк просив залишити її без задоволення. Відзив мотивовано тим, що договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису, при підписанні анкети він проходив авторизацію, що підтверджено відеозаписом та скриншотом. Відповідач використав кредитні кошти, тож має їх повернути. ОСОБА_1 не доведено здійснення банком неналежного переказу, а також, що він не замовляв і не оформлював здійснення платіжних операцій.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2026 рокув порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що з Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» від 06 квітня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», виявив бажання укласти договір про надання банківських послуг (а.с. 7).

Підписанням Анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив, що правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень тощо) можуть вчинятися ним з використанням електронного підпису. Визнав, що простий або удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом документів на паперових носіях. Засвідчив генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису з особистим ключем і відповідним йому відкритим ключем 0383f6505a692da014e46ef4689a989cef1a2f7961952ee6ec08034792fc6f5853, що буде використовуватися ним для вчинення правочинів та платіжних операцій.

06 квітня 2024 року ОСОБА_1 підписано заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком, в якій він просив відкрити йому поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні та встановити кредитний ліміт від 1000,00 грн до 200 000,00 грн на строк 240 місяців зі сплатою процентів у розмірі 3,4% на місяць у разі виходу з пільгового періоду, що становить до 62 днів за ставкою 0,000001% (а.с. 8-10).

У подальшому АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з послугою «Швидка готівка» шляхом подачі заяви клієнта від 02 серпня 2024 року № ABH0CT155101722607284538 (а.с. 12-13).

Заявою передбачено умови кредитного договору, а саме: вид кредиту - на споживчі потреби, тип кредиту - строковий, мета отримання - придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг, сума кредиту 22 000,00 грн, строк кредиту - 36 місяців, до 01 серпня 2027 року включно; процентна ставка (фіксована) 85 % на рік, розмір щомісячного платежу 1722,51 грн, номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту, 4323387027934200.

Пунктом 12 заяви передбачено, що у випадку порушення Клієнтом зобов`язань із погашення Заборгованості Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,07% (не менше 1 грн) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 (п`ятнадцять) відсотків суми простроченого платежу.

Позичальник погодився, що ця Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять Договір, він отримав їх примірники, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

Ця Заява, у вигляді паперового документа, - підписується Клієнтом власноручним підписом, а у вигляді електронного документа - підписується Клієнтом цифровим власноручним підписом або простим/удосконаленим електронним підписом у мобільному додатку ABank24 чи в інших каналах дистанційного обслуговування.

Заява підписана ОСОБА_1 шляхом накладання електронного підпису, що перевіряється за допомогою відкритого ключа 0383f6505a692da014e46ef4689a989cef1a2f79 61952ee6ec08034792fc6f5853 (а.с. 13).

З протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 16 квітня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 02 серпня 2024 року підписав документ на пристрої samsung, модель: SM-A505FN (а.с. 15).

Того ж дня ОСОБА_1 електронним підписом підписав Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», який містить інформацію про умови кредитування, чинну до 23:59 01 серпня 2027 року, та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, згідно якої кредит має бути повернутий до 01 серпня 2027 року щомісячними платежами по 1722,51 грн (а.с. 11, 13 зворот - 14).

Перерахування АТ «А-Банк» на рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 22 000,00 грн згідно вказаного договору підтверджується копією меморіального ордеру № TR. 38618992.48558.65455 від 02 серпня 2024 року (а.с. 16).

Випискою по картці ОСОБА_1 за 02 серпня 2024 року підтверджується, що він отримав і користувався кредитними коштами в сумі 22 000,00 грн (а.с. 61). Згідно виписки за період з 02 серпня 2024 року по 15 квітня 2025 року заборгованість склала 36 040,22 грн (а.с. 16 зворот).

З наданого банком розрахунку вбачається, що станом на 16 квітня 2025 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитом в розмірі 36 088,69 грн, з яких: 22 000,00 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 12 990,65 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 1098,04 грн - загальний залишок заборгованості за пенею. При цьому, залишок простроченої заборгованості за тілом кредиту - 1471,49 грн, за простроченими процентами - 12 311,59 грн (а.с. 15 зворот).

20 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою про те, що невстановлена особа шахрайським шляхом оформила кредитні зобов`язання в різних кредитних установах на загальну суму 335 831,00 грн. Відомості за вказаною заявою 21 серпня 2024 року внесені до ЄРДР за № 12024221190001184, що підтверджується витягом (а.с. 43). Згідно листа Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області від 30 травня 2025 року досудове розслідування триває (а.с. 72, 79).

З наданої банком довідки по LOG-файлам по клієнту ОСОБА_1 вбачається, що всі входи до мобільного банкінгу здійснювались за допомогою одного і того ж самого пристрою SM-A505FN|samsung з однаковим ІМЕІ 25320fd0453e8dca та номером телефону НОМЕР_2 (а.с. 162).

Крім того, банком надано відеозаписи проходження ОСОБА_1 верифікації при укладенні договору та скриншоти його зображення з паспортом у руках (а.с. 163-164, відеозаписи у матеріалах електронного суду).

Відповідно до частин 1-2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» (тут і далі в редакції на час укладення договору) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Пунктом 42 частини 1 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.

Частиною 20 статті 38 вказаного Закону передбачено, що користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ від 29 липня 2022 року № 164 (далі - Положення), користувач зобов`язаний: зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Згідно з пунктом 140 розділу VII Положення, користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Пунктом 141 розділу VII Положення, передбачено, що емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення).

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (пункти 146, 147 Положення).

Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов`язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №456/4026/21, від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 190/2037/23, від 01 листопада 2024 року у справі № 332/6036/23, від 19 березня 2025 року у справі № 755/12569/22, від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23, від 02 грудня 2025 року у справі № 211/6872/23.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції надав належну оцінку представленим доказам і дійшов правильного висновку, що 02 серпня 2024 року між АТ "А-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, що підписаний відповідачем електронним підписом відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

В анкеті-заяві від 06 квітня 2024 року ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису з особистим ключем і відповідним йому відкритим ключем 0383f6505a692da014e46ef4689a989cef1a2f7961952ee6ec08034792fc6f5853, і саме таким ключем 02 серпня 2024 року підписано його заяву на отримання кредиту «Швидка готівка».

Підписання ОСОБА_1 02 серпня 2024 року договору електронним підписом на пристрої samsung, модель: SM-A505FN підтверджується також протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Наданою банком довідою по LOG-файлам по клієнту ОСОБА_1 підтверджено, що всі входи до мобільного банкінгу здійснювались за допомогою одного і того ж самого пристрою SM-A505FN|samsung з однаковим ІМЕІ 25320fd0453e8dca та номером телефону НОМЕР_2 , повідомленим відповідачем.

Крім того, при укладенні договору проводилась верифікація клієнта з відеозаписом та пред`явленням паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

У матеріалах справи відсутні докази, що відповідач негайно повідомив АТ «Акцент-Банк» про несанкціоновані платіжні операції, звернувся з вимогою про блокування рахунків тощо.

Натомість ОСОБА_1 користувався наданими коштами, що підтверджується випискою по його рахунку, а також його власними поясненнями у судовому засіданні, згідно яких він вважав, що ці кошти є «допомогою від благодійного фонду», яку йому допомогла отримати особа, що виявилась, на його думку, шахраєм.

При цьому, наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину щодо особи до винесення вироку, яким такі обставини будуть встановлені.

Отже, твердження ОСОБА_1 про неукладення ним кредитного договору спростовуються матеріалами справи.

Кредитний договір є чинним, не скасований, з позовом про його оспорювання ОСОБА_1 до суду не звертався.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції не виконав вимог статті 95 ЦПК України та не витребував у позивача оригіналів електронних доказів, а надана позивачем паперова копія кредитного договору без його графічного підпису та без додавання належних доказів накладення електронного підпису не є належним доказом по справі, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем надані докази накладення на договір електронного підпису відповідача, а відповідач при розгляді справи не заявляв клопотання про витребування у позивача оригіналу договору. Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Підстав ставити під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу у суду не було.

Посилання відповідача на неврахування судом висновків щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16, від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16, від 04 лютого 2026 року по справі № 758/14925/23, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у вказаних справах встановлені інші фактичні обставини, та спірні правовідносини не є подібними.

Оскільки отримані відповідачем кредитні кошти банку не повернуті, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

Разом з тим, щодо розміру такої заборгованості колегія суддів виходить з наступного.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів», який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 вказаного Закону).

У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц дійшла висновку, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Звертаючись до суду з позовом АТ «Акцент-Банк» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором споживчого кредиту «Швидка готівка» № АВН0СТ155101722607284538 від 02 серпня 2024 року у нього утворилась заборгованість в розмірі 36 088,69 грн, з яких: 22 000,00 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 12 990,65 грн - загальний залишок заборгованості за процентами, 1098,04 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.

У позові АТ «Акцент-Банк» вимагає повернення тіла кредиту у розмірі 22 000,00 грн, тобто всієї суми кредиту, що підлягала поверненню щомісячними платежами до 01 серпня 2027 року. Тобто кредитор вимагає від боржника дострокового повернення всієї суми кредиту зі сплатою процентів.

Разом з тим, як вбачається з умов договору та графіку погашення (таблиці), сторонами погоджено строк кредитування до 01 серпня 2027 року, який станом на час звернення банку до суду (18 квітня 2025 року) ще не сплинув.

АТ «Акцент Банк» не надало доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого законодавством обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

ОСОБА_1 не отримував досудову вимогу банку, відповідно не мав об`єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов`язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит.

З наданого банком розрахунку вбачається, що станом на 16 квітня 2025 року залишок простроченої заборгованості за тілом кредиту - 1471,49 грн, за простроченими процентами - 12 311,59 грн. Вказана сума боргу відповідає графіку платежів станом на квітень 2025 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача лише простроченої станом на 16 квітня 2025 року заборгованості за кредитним договором № АВН0СТ155101722607284538 від 02 серпня 2024 рокув розмірі 13 783,08 грн, з яких 1471,49 грн - за тілом кредиту, 12 311,59 грн - за процентами.

При цьому, позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених чинним законодавством вимог щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту або після закінчення строку дії договору 01 серпня 2027 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Частиною 4 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову підлягає зміні зі зменшенням розміру заборгованості, що піддягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк», з 34 990,65 грн до 13 783,08 грн.

Доводів щодо незгоди з рішенням суду у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені апеляційна скарга відповідача не містить, тож підстав для його перегляду і зміни чи скасування у цій частині колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частин 1, 10 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с. 1). Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на 38,19 %, з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню судовий збір у розмірі 925,11 грн (2422,40*38,19%).

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 4992,00 грн (а.с. 200), хоча підлягало сплаті 3 633,60 грн. Апеляційну скаргу задоволено частково, відповідно на 61,81%, отже відповідачу позивачем підлягає відшкодуванню 2 245,93 грн судового збору (3633,60*61,81%).

Шляхом взаємозаліку зазначених сум з АТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 320,82 грн (2245,93 - 925,11).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2026 року змінити в частині суми стягнення та розподілу судових витрат.

Зменшити розмір заборгованості за договором № АВН0СТ155101722607284538 від 02 серпня 2024 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», з 34 990,65 грн до 13 783 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн 08 коп, з яких 1471,49 грн - за тілом кредиту, 12 311,59 грн - за процентами.

Перерозподілити судові витрати.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 1436008) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )судовий збір у розмірі 1 320 (одна тисяча триста двадцять) грн 82 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова