Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №527/1984/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 527/1984/25

провадження № 22-ц/818/2107/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Савенка М.Є.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року ухвалене у складі судді Паляничко Д.Г.,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ТОВ «Коллект-Центр» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №4290786 від 10.06.2021 року, у розмірі 65 970,95 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн та 16000,00 грн витрат понесених на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.06.2021 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 у електронній формі уклали договір про надання споживчого кредиту № 4290786, відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 20 000,00 грн строком на 30 днів.

24.01.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 24-01/2022, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором № 4290786.

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь позивача права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором № 4290786

Враховуючи зазначене, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості, на момент подання позовної заяви, за вищевказаним договором у сумі 65 970 грн 95 коп. Також позивач просить покласти судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу на відповідача.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Коллект Центр» заборгованість за договором № 4290786 від 10.06.2021 у сумі 65970,95 грн, та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16000,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не виконано належним чином свого обов`язку з повернення кредиту, тому з нього на користь позивача як нового кредитора підлягають стягненню тіло кредиту і відсотки за користування кредитом, нараховані у межах строку кредитування.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача заборгованість в розмірі тіла кредиту – 20000,00 грн та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Коллект-Центр» в іншій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив несправедливе та незаконне рішення. Відповідач частково погоджується із позовними вимогами, зокрема в частині стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту, проте заперечує проти стягнення з нього 3% річних та інфляційних витрат та процентів за користування кредитом оскільки вважає що відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» вони є завищеними, несправедливими та не відповідають передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Також апелянт зазначає що кредит було отримано відповідачем за договором на строк 30 днів, однак і після закінчення строку дії договору проценти за користування позиченими грошовими коштами нараховувались кредитором, що є неправомірним. Також апелянт зазначає що відповідач є учасником бойових дій, та відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільняється від сплати штрафів/ пені та процентів за користування кредитом.

27 лютого 2026 року надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим. Зазначає що між сторонами укладеного кредитного договору було досягнуто домовленості за всіма істотними умовами договору зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. В матеріалах справи наявні всі докази на підтвердження факту отримання таких коштів та невиконання відповідачем обов`язку щодо їх повергнення. Крім того зазначає що заборгованість відповідача за кредитними договорами була нарахована до 24.02.2022, а після цієї дати відповідачу не нараховувалися проценти за користування кредитними коштами, тому відповідач не може буди звільнений від обов`язку щодо сплати заборгованості на підставі положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 10.06.2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали електронний договір № 4290786 про надання споживчого кредиту. Укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.

Відповідно до змісту договору № 4290786 від 10.06.2021 сторони погодили такі умови кредитування: згідно п. 1.3 сума кредиту – 20 000,00 грн; тип кредиту – кредит; п. 1.4 строк кредиту – 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується – Графік платежів) , що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору; п. 1.5.1 Стандартна процентна ставка – 1,90% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п.4.2 Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 Договору. П. 1.5.2. знижена процентна ставка – 0,285 % в день та застосовується відповідно до наступних умов: Якщо Споживач у межах строку, визначеного в п.1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою Споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, Споживач як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту, але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 Договору, а у випадку пролонгації - до дати пролонгації (не включно), буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Споживач розуміє та погоджується, що застосування стандартної процентної ставки без знижки не можна вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки, а можливість отримання індивідуальної знижки забезпечена для Споживача лише як для учасника Програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Якщо Споживач є учасником Програми лояльності - розмір зниженої процентної ставки зазначений в Договорі має значення, що є меншим за розмір стандартної процентної ставки, зазначеної в Договорі. Якщо Споживач не є учасником Програми лояльності, розмір зниженої процентної ставки дорівнює розміру стандартної процентної ставки, у зв`язку з чим цей підпункт Договору носить технічний характер та не має юридичного змісту для Споживача. 1.6. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. 1.7.Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: 1.7.1. за стандартною ставкою 24079,41% річних. 1.7.2. за зниженою ставкою 171,33% річних. 1.8. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: 1.8.1. за стандартною ставкою 31 400,00 грн. 1.8.2. за зниженою ставкою 21 710,00 грн. 1.9. Обчислення орієнтовної реальної річної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту базується на припущенні, що Договір залишається дійсним протягом погодженого строку та, що Товариство і Споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені Договором. При цьому, орієнтовна реальна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною та зниженою ставками застосовані виходячи з умов застосування цих ставок, що передбачені Договором, але у межах погодженого строку виконання Споживачем зобов`язань за Договором. Крім того, при обчисленні вказаних показників, не враховуються витрати Споживача, обов`язковість сплати яких не передбачена цим Договором та/або законодавством України та/або оплата яких здійснюється незалежно від походження коштів (власні, кредитні), в тому числі, але не виключно: витрати пов`язані з технічними, програмними і комунікаційними ресурсами, що необхідні Споживачу для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства, здійснені переказу коштів через третіх осіб в погашення заборгованості за Договором, з отриманням від третіх осіб інформаційних послуг (підбір кредитної пропозиції) та інше. 1.10. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. 1.11. Укладення цього Договору не потребує укладання договорів щодо додаткових та супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (а.с. 27-31).

Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором M654324, 10.06.2021 03:37:26, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та прирівнюється до підписання Договору.

Крім того в матеріалах справи явний паспорт споживчого кредиту в якому визначені істотні умови кредитування зокрема: сума / ліміт кредиту: 20 000,00 грн; строк кредитування: 30 днів з можливістю пролонгації та автопролонгації відповідно до умов договору; мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби; спосіб та строк надання кредиту: шляхом перерахування Кредитодавцем грошових коштів за реквізитами платіжної картки зазначеної споживачем не пізніше трьох календарних днів від дати підписання договору. Стандартна процента ставка, відсотків річних: (застосовується протягом строку кредиту, якщо не виконані умови для застосовування зниженої процентної ставки, в період пролонгації та автопролонгації) 693,50% річних (1,90% в день). Знижена процента ставка, відсотків річних: (застосовується протягом початкового строку кредиту, а у випадку пролонгації - до дати пролонгації, якщо споживачем виконані умови для отпримання знижки на стандартну процентну ставку, зокрема протягом строку кредиту (+3 дні) здійснено повне погашення заборгованості або пролонгацію строку кредиту) 104,03% річних (0,285% в день). Тип процентної ставки: фіксована. Загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою: 11 400,00 грн.; загальні витрати за кредитом за зниженою процентною ставкою: 1 710,00 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за стандартну ставкою за весь строк користування кредитом (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі): 31 400,00 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за зниженою ставкою за весь строк користування кредитом (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі): 21 710,00 грн, реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою, відсотків річних: 24079,41 %; реальна річна процентна ставка за зниженою ставкою, відсотків річних: 171,33 % Крім того зазначений паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором M654324, 10.06.2021 03:37:26 (а.с. 71-73).

Відповідно до додатку №1 до договору про надання споживчого кредиту № 4290786 від 10.06.2021 наявна таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит,яка підписана електронним підписом ОСОБА_1 , а саме одноразовим ідентифікатором M654324, 10.06.2021 03:37:26 (а.с. 53).

Відповідно до інформаційної довідки № 5554-ВП від 06.03.2025, виданою ТОВ «Вей Фор Пей», вбачається що 10.06.2021 на номер платіжної картки НОМЕР_1 перераховано кошти у сумі 20 000,00 грн, код авторизації 229202, номер транзакції в системі WayForPay – creditplus-19472789 (а.с. 6), що не заперечується стороною відповідача (а.с. 126).

За інформацією з картки обліку Договору (розрахунку заборгованості) за договором № 4290786 від 10.06.2021 вбачається за відповідачем обліковується заборгованість що складає 65 600,00 грн, яка складається з: 20 000,00 грн – тіло кредиту; 45 600 – заборгованість за процентами (а.с. 10-15).

24 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 24-01/2022, відповідно до умов якого Клієнт – Первісний Кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 43 020 921,51 (сорок три мільйони двадцять тисяч дев`ятсот двадцять одна гривня 51 копійка), а Фактор зобов`язується, здійснивши Фінансування в порядку, передбаченому цим Договором, прийняти право грошової вимоги до Боржників, що належить Клієнту, і стає Новим Кредитором за договорами ро надання фінансових послуг, укладеними між Клієнтом і Боржниками (а.с. 18-26).

З витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу № 24-01/2022 від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Вердикт Капітал» вбачається, що перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 65 600,00 грн (а.с . 35-37, 38), що підтверджується платіжним дорученням № 323110003 від 24.01.2022 (а.с. 32), актом приймання-передавання Реєстру Боржників в електронному вигляді за Договором Факторингу № 24-01/2022 від 24.01.2022 (а.с. 33), актом приймання-передавання Реєстру Боржників за Договором Факторингу № 24-01/2022 від 24.01.2022 (а.с. 34), що свідчить про виконання Фактором своїх обов`язків за вищевказаним Договором факторингу.

Відповідно до розрахунку заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» (кр. дог. 4290786, НКС 15615844), станом на 13.06.2025, сума заборгованості становить 65 970,95 грн, з яких: 20 000,00 грн - заборгованість по основній сумі кредиту; 45 60,00 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 50,95 грн - нараховані 3% річних за користування грошовими коштами у відповідності до ст. 625 ЦК України; 320,00 грн - інфляційні збитки за користування грошовими коштами у відповідності до ст. 625 ЦК України (а.с. 16).

10 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Первісного кредитора до боржників, надалі за текстом – Боржники, зазначених у Додатках № 1 та № 3 до цього Договору (надалі також – Реєстр Боржників), включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за Договорами позики (Кредитними договорами), з урахуванням усіх змін. Доповнень і додатків до них, надалі за текстом – «Основні договори», надалі за текстом – Права вимоги. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та порядку, визначених цим Договором (а.с 39-49).

Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу № 10-01/2023 від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 65 970,95 грн (а.с . 54-56, 57), що підтверджується актом зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 50-51), актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023 (а.с. 52), що свідчить про виконання Фактором своїх обов`язків за вищевказаним Договором факторингу.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Коллект Центр», станом на 13.06.2025, сума заборгованості становить 65 970,95 грн, з яких: 20 000,00 грн - заборгованість по основній сумі кредиту; 45 60,00 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 50,95 грн - нараховані 3% річних за користування грошовими коштами у відповідності до ст. 625 ЦК України; 320,00 грн - інфляційні збитки за користування грошовими коштами у відповідності до ст. 625 ЦК України (а.с. 17).

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 16.08.2022 на підставі указу Президента України № 542/2022 від 17.05.2022 призваний у ЗСУ за мобілізацією та 03.06.2024 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 15-РС від 01.06.2024 за п.п. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 звільнений (демобілізований) у запас, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .

Крім того ОСОБА_1 – учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 13.04.2023, та особа з інвалідністю ІІ (другої) групи, що підтверджується посвідченням особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_4 від 13.12.2024.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 969503, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав ІІ (другу) групу інвалідності з 12.11.2024, у зв`язку із захистом Батьківщини.

За інформацією з довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 053284, вбачається, що ОСОБА_1 , втратив 70% одноразово з 07.11.2023 (пов`язано із захистом Батьківщини), отримав 25% з 09.05.2023 одноразово по другому захворюванні (захворювання пов`язано із захистом Батьківщини), підстава: акт огляду МСЕК № 875 від 29.11.2023.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України вбачається, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Так, за договором кредиту банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст.1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається в письмовій формі (ст.1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України регламентує, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст. 599 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктами 1-1, 2, 10, 11 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що договір про споживчий кредит – вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача – сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; споживче кредитування – правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит – (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з ч.1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст.14 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пунктом 5 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (п.7 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Інформування потенційних покупців (замовників, споживачів) щодо товарів, робіт, послуг здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» та може здійснюватися шляхом надсилання комерційних електронних повідомлень (ч.1 ст.10 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Термін «електронний підпис» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронний цифровий підпис» (ч.2 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку, визначеному законом або договором (ч.1 ст.17 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про електронну комерцію», вирішення спорів між учасниками відносин у сфері електронної комерції здійснюється в порядку, визначеному законодавством.

За приписами пунктів 1, 10, 11, 14, 15 ст.1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» автентифікація – електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних; електронна довірча послуга – послуга, яка надається для забезпечення електронної взаємодії двох або більше суб`єктів, які довіряють надавачу електронних довірчих послуг щодо надання такої послуги; електронна ідентифікація – процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; електронна послуга – будь-яка послуга, що надається через інформаційно-комунікаційну систему; електронний підпис – електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Враховуючи викладене колегія суддів вважає що позивачем доведено факт укладення кредитного договору №4290786 від 10.06.2021 між первісним кредитором та відповідачем в електронній формі з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про споживче кредитуванн» та що не заперечується сторонами.

Також колегія вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором№4290786 від 10.06.2021що підтверджується, зокрема копіями договорів факторингу від 24 січня 2022 № 24-01/2022 (а.с. 18-26), та від 10 січня 2023 № 10-01/2023 (а.с 39-49).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу від 24 січня 2022 № 24-01/2022 та договору факторингу від 10 січня 2023 № 10-01/2023.

Щодо нарахування процентів колегія суду зазначає.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1.3. Договору сума кредиту(загальний розмір) складає: 20000,00 гривень. Строк кредиту 30 днів (п. 1.4. Договору).

За приписами п. 1.5.1. Договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п.4.2 Договору; - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 Договору.

Знижена процентна ставка 0.285% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживач у межах строку, визначеного в п.1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості (п. 1.5.2. Договору)

Згідно з пунктом 3.1. Договору .нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації),виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

За п. 4.1. Договору строк кредиту може бути продовжено за ініціативою Споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2.(пп. 4.2.1.-4.2.4.) Договору або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1 - 4.3.2) Договору.

Сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту (пункт 4.3.1 Договору).

Відповідно до пп.4.3.2 споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п.4.2.Договору.

Отже враховую викладене колегія суддів приходить до висновку що сторонами кредитного договору було погоджено умови щодо продовження строку кредитування (пролонгації) та нарахування процентів за користування кредитом понад визначений у п.1.4 договору строку у 30 днів.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 4290786 від 10.06.2021 вбачається за відповідачем обліковується заборгованість що складає 65 600,00 грн, яка складається з: 20 000,00 грн – тіло кредиту; 45 600 грн – заборгованість за процентами. Нарахування процентів здійснювалось з 10.06.2026 по 08.10.2021 що відповідає умовам кредитного договору.

Щодо твердження апелянта щодо несправедливості умов договору, що містять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, зокрема щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсними договору № 4290786 від 10.06.2021 до суду не звертався, добровільно погодився на договірні умови та взяв на себе відповідні зобов`язання, підписавши кредитний договір 4290786 від 10.06.2021 (а.с. 27-31), паспорт споживчого кредиту (а.с. 71-73), таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 53) за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором M654324, 10.06.2021 03:37:26, що фактично підтверджує отримання та ознайомлення його з інформацією про умови кредитування, й про орієнтовну вартість кредиту, зважаючи на обрані ним умови кредитування, твердження апелянта про несправедливість умов договору апеляційним судом не приймаються. Крім цього, суд зауважує, що договір про надання споживчого кредиту та паспорт споживчого кредиту, крім іншого містять інформацію про суму кредиту, його тип, строк кредитування з можливістю пролонгації та автопролонгації відповідно до умов договору, спосіб та строк надання кредиту, тип процентної ставки кредиту, відсотки річних, строки їх нарахування та порядок змін; загальні витрати за кредитом, виходячи з суми кредиту; орієнтовану загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом; реальну річна процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, які є складовими частинами кредитного договору, відповідно до вимог ст. 3, 627 ЦК України, на які відповідач добровільно погодився та взяв на себе відповідні зобов`язання.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові Верховного Суд від 02.12.2020 у справі № 284/157/20-ц.

Крім того, колегія суддів враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові у справі № 552/672/23 щодо способів коригування розміру процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит.

Так, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду, аналізуючи положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшла висновку, що за відсутності підстав для застосування конструкції нікчемності умови договору до правових способів коригування процентів за користування кредитом належать, зокрема, оспорювання відповідної умови чи договору про споживчий кредит, зміна договору про споживчий кредит та тлумачення його умов.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що суд без відповідної позовної вимоги споживача може застосувати такий спосіб коригування процентів, як тлумачення умов договору, якщо такі умови є нечіткими або двозначними. Натомість оспорювання умови чи договору про споживчий кредит або зміна договору про споживчий кредит без відповідної позовної вимоги споживача судом здійснюватися не може.

Отже, у разі якщо споживач не заявляв позовних вимог про визнання відповідної умови кредитного договору несправедливою (недійсною), про зміну договору або про інше коригування його умов, суд не вправі за власною ініціативою змінювати погоджений сторонами розмір процентів за користування кредитом лише з мотивів їх несправедливості чи непропорційності.

Такий підхід узгоджується також із принципом свободи договору, закріпленим, зокрема, у пункті 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства. Верховний Суд неодноразово наголошував, що принцип свободи договору передбачає право сторін на власний розсуд визначати зміст договору, враховуючи при цьому встановлені законом обмеження.

Таким чином, саме по собі посилання відповідача на несправедливість визначеного договором розміру процентів не є підставою для їх довільного зменшення судом у межах розгляду позову кредитодавця про стягнення заборгованості. Зміна погодженого сторонами розміру процентів як наслідок визнання відповідної умови несправедливою передбачає наявність належної матеріально-правової вимоги споживача про оспорювання відповідної умови договору або про зміну договору.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не звертався із самостійними позовними вимогами, у тому числі зустрічним позовом, про визнання недійсною умови кредитного договору щодо розміру процентів, про зміну відповідної умови договору або про зміну договору в цій частині, суд першої інстанції не мав правових підстав самостійно змінювати погоджений сторонами розмір процентів за користування кредитом.

Крім того колегія суддів зазначає що відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Проте, вказана норма застосовується щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не відсотків за користування кредитом.

Крім того, Верховний Суд України на засіданні Судової палати 2 грудня 2015 року при розгляді справи №6-1341цс15 сформулював наступну правову позицію. Закон "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, що виникли з кредитних правовідносин, лише у тому випадку, якщо основою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типових процентних ставках, валютних скидках і так далі, передуючих укладенню договору.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Коллект Центр» не повернуті, а також, беручи до уваги не виконання вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що ТОВ «Коллект Центр» має право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) вказано, що «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що норми ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України ", введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів – витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 проходив військову службу з 16.08.2022 на підставі указу Президента України № 542/2022 від 17.05.2022 призваний у ЗСУ за мобілізацією та 03.06.2024 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 15-РС від 01.06.2024 за п.п. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 звільнений (демобілізований) у запас.

Крім того ОСОБА_1 – учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 13.04.2023, та особа з інвалідністю ІІ (другої) групи, що підтверджується посвідченням особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_4 від 13.12.2024.

Як вбачається зі змісту розрахунку заборгованості за договором № 4290786 від 10.06.2021 загальна заборгованість складає 65 600,00 грн, з яких: 20 000,00 грн –основний борг; 45 600 – заборгованість за процентами (а.с. 10-15), була нарахована відповідачу з 10.06.2021 по 08.10.2021, а 3% річних та інфляційні збитки за користування грошовими коштами за приписами ст. 625 ЦК України нараховувалися у період з 24.01.2022 по 23.02.2022 (а.с. 16), тобто до початку введення в Україні воєнного стану та до початку проходження відповідачем військової служби, тому положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не застосовуються до нього до дати початку проходження військової служби. Тобто, суду не надано доказів на підтвердження того, що на час нарахування суми заборгованості відповідач ОСОБА_1 проходив військову службу.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог ТОВ «Колект Центр» та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №4290786 від 10.06.2021 року, у розмірі 65 970,95 грн.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 24 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

М.Є. Савенко