Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №172/2275/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6257/26 Справа № 172/2275/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І.Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року у складі судді Битяка І.Г. по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-4), в обґрунтування якого посилалось на те, що 06.12.2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1295766353. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано грошові кошти на суму 65 058 грн, дата закінчення кредитного договору 10.12.2024 року. АТ «Таскомбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором №1295766353 від 06.12.2021 року з усіма наступними додатками та змінами. Факт передачі права вимоги за вищезазначеним договором, а також відповідний розмір зобов`язання, що існував на момент передачі підтверджуються реєстром прав вимоги до договору відступлення права вимоги, випискою та розрахунком заборгованості. Умови вищезазначеного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті. Як наслідок, станом на 12.05.2025 року заборгованість позичальника за кредитним договором №1295766353 від 06.12.2021 року становить 67 162,42 грн, з яких: 33 817,89 грн основний борг (в т.ч. прострочений), 5,37 грн заборгованість за процентами річними, 33 339,16 грн заборгованість за процентами щомісячними. Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати.

Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено (а.с. 80-82).

В апеляційній скарзі АТ «Таскомбанк» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскарженого рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також стягнути судові витрати по справі (а.с. 83-87).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки не врахував та не надав належної оцінки наданим позивачем доказам, які підтверджують наявність заборгованості відповідача та перехід права вимоги до АТ «Таскомбанк». Зокрема, вказує, що матеріали справи містять належні, допустимі та достатні докази укладення та виконання кредитного договору первісним кредитором, а також подальшого відступлення права вимоги, а саме договір про відступлення права вимоги від 01.09.2021 року та відповідні додатки/реєстри, яким судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки, що призвело до неправильного висновку про відсутність у позивача права вимоги.

ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1295766353, оскільки кредитний договір був укладений 06.12.2021 року, а договір про відступлення права вимоги, за умовами якого новому кредитору було передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 01.09.2021 року, тобто задовго до укладення кредитного договору.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 06 грудня 2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1295766353, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 65 058,00 грн на умовах строковості, платності та обов`язку повернення, із нарахуванням процентів за користування кредитом відповідно до умов договору та паспорта споживчого кредиту.

Відповідно до умов зазначеного договору позичальнику надано кредитні кошти на умовах строковості, платності та обов`язку повернення, із визначенням порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитом.

У п. 3.5 кредитного договору сторони погодили, що підписання договору зі сторони кредитодавця може здійснюватися як власноручним підписом уповноваженої особи, так і шляхом накладення електронного підпису або використання факсимільного відтворення підпису та печатки, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором за відповідний період, з якого вбачається факт надання кредитних коштів позичальнику, їх отримання, а також подальше нарахування процентів за користування кредитом.

Доказів, які б спростовували правильність зазначеного розрахунку або свідчили про неналежне виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредитних коштів, відповідачем до суду не подано.

Також з матеріалів справи убачається, що на підтвердження факту виконання кредитного зобов`язання та розміру заборгованості позивачем надано первинні бухгалтерські документи, виписки з особового рахунку та розрахунок заборгованості, які узгоджуються між собою та в сукупності підтверджують наявність невиконаного грошового зобов`язання з боку відповідача.

Отже, надані позивачем докази є належними та допустимими у розумінні статей 76–81 ЦПК України, підтверджують факт виникнення кредитного зобов`язання, його належного виконання кредитодавцем та неналежного виконання позичальником своїх обов`язків щодо повернення кредитних коштів і сплати процентів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц (провадження №61-43067св18)).

У статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що факторинг – це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до статті 350 ГК України факторинг – передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом частини першої статті 6 Закону договір факторингу, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У частині першій статті 514 ЦК України закріплене правило, за яким обсяг прав, що передаються, визначається на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

Формулювання цієї норми вказує на її диспозитивність, тобто не виключається можливість зміни обсягу прав. Таким чином, відступлення прав, обсяг яких буде визначено в майбутньому, вважається законодавчо прийнятним.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підставі частини 1, 2 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Отже, виходячи із положень ст. 1078 ЦК України, за договором факторингу допускається відступлення як наявної, так і майбутньої вимоги.

Таких висновків дійшов також Вищий господарський суд України у постанові від 19 жовтня 2015 року (справа №910/3498/15-г), де вказав, що тільки договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманна можливість здійснювати відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Інші договори, включаючи загальний договір відступлення права вимоги (цесії), розраховані на відступлення лише наявних вимог.

Така конструкція ґрунтується на юридичній фікції щодо майбутньої заборгованості, де майбутнє право вважається таким, що переходить до нового кредитора з моменту укладення договору про цесію. Таким чином, для цілей відступлення права вимоги за майбутньою вимогою враховуються характеристики вже наявної вимоги.

Визначеність переданого права вимоги стосовно його змісту, обсягу та особи боржника має бути встановлена не в момент укладання правочину про цесію, а в момент виникнення права вимоги.

ЦК України не має жодних імперативних вимог щодо способів ідентифікації права вимоги в правочині про його відступлення або майбутнє відступлення новому кредитору. Сторони можуть обрати будь-які засоби або ознаки, що дозволять визначити підстави виникнення вимоги, її характер, обсяг, зміст тощо.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Натомість, до дійсних належать такі права вимоги, які юридично існують, виникнуть в майбутньому, або права по зобов`язаннях, за якими не настав строк виконання. Причому поняття дійсних вимог є ширшим, ніж наявних або існуючих, оскільки дійсними можуть бути не тільки зобов?язальні вимоги, що існують у даний час, а й ті, що виникнуть у майбутньому.

Водночас наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, або право грошової вимоги, можливість здійснення якої залежить від настання певної умови чи спливу строку платежу (так звана недозріла вимога).

Майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто яка з?явиться з тих чи інших договорів, що будуть укладені між клієнтом і боржником після договору факторингу.

Відповідно до повідомлення про відступлення права вимоги, яке міститься в матеріалах справи та підписане представниками первісного та нового кредитора, позичальника було повідомлено про те, що на підставі та в межах договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01 вересня 2021 року, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк», право вимоги за кредитним договором переходить до АТ «Таскомбанк».

Відповідно до пункту 2.2 договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01 вересня 2021 року сторони погодили, що ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» має право щоденно передавати (відступати) АТ «Таскомбанк» права вимоги до позичальників, а АТ «Таскомбанк» зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги, які є невід`ємною частиною договору.

Крім того, відповідно до пункту 3.1.1 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор протягом кожного робочого дня передає новому кредитору дані щодо позичальників, за якими у цей день відбувається відступлення права вимоги.

Згідно з пунктом 3.4 договору про відступлення права вимоги право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає кредитором щодо відповідного позичальника.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання умов договору про відступлення права вимоги позивачем надано реєстр прав вимоги від 07 грудня 2021 року, який підписаний уповноваженими представниками первісного та нового кредиторів, та відповідно до якого ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» передало АТ «Таскомбанк» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1295766353 від 06 грудня 2021 року.

Отже, ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» передано АТ «Таскомбанк» право вимоги за договором між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 №1295766353 від 06 грудня 2021 року у межах строку дії договору між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» передано АТ «Таскомбанк» про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01 вересня 2021 року, що виникла в майбутньому, а саме 06.12.2021 року на підставі реєстру прав вимоги від 07.12.2021 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що право вимоги за кредитним договором №1295766353 від 06 грудня 2021 року було належним чином передано від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» до АТ «Таскомбанк» у порядку та на умовах, визначених договором про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01 вересня 2021 року.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки матеріалами справи підтверджується можливість відступлення майбутніх грошових вимог, а також факт належного переходу права вимоги до АТ «Таскомбанк» після виникнення відповідного кредитного зобов`язання та підписання сторонами реєстру прав вимоги.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було належним чином погоджено механізм відступлення як існуючих, так і майбутніх прав вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги, які є невід`ємною частиною договору про відступлення права вимоги.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що позивач не довів набуття права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки такий висновок не відповідає умовам договору про відступлення права вимоги, положенням статей 512, 514, 1077 ЦК України та фактичним обставинам справи, встановленим під час апеляційного перегляду.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність у АТ «Таскомбанк» права на звернення до суду з даним позовом є помилковим та таким, що спростовується наявними у справі доказами.

Перевіряючи правильність визначення позивачем розміру заборгованості, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту, наданий ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», у якому визначено істотні умови кредитування.

Відповідно до умов кредитного договору №1295766353 від 06 грудня 2021 року кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у визначеному договором розмірі та на встановлених умовах, а позичальник, у свою чергу, зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом.

Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти відповідно до умов договору.

Зі змісту кредитного договору та паспорта споживчого кредиту вбачається, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитування, зокрема суму кредиту, строк користування кредитними коштами, розмір процентної ставки, порядок погашення заборгованості та відповідальність сторін за невиконання зобов`язань.

Відповідно до умов кредитного договору №1295766353 від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 було надано кредитні кошти у розмірі 65 058,00 грн строком користування на умовах, визначених договором, із встановленням процентної ставки за користування кредитом.

Факт надання кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме випискою по особовому рахунку відповідача.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, а сам договір укладено у передбаченій законом формі.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 12 травня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №1295766353 від 06 грудня 2021 року становить 67 162,42 грн та складається з:

33 817,89 грн — заборгованість за основною сумою кредиту;

5,37 грн — заборгованість за річними процентами;

33 339,16 грн — заборгованість за щомісячними процентами.

При цьому, ОСОБА_1 розмір заявленої позивачем заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, контррозрахунку суду не надав, а матеріали справи свідчать про здійснення ним часткового виконання кредитних зобов`язань, що додатково підтверджує факт існування між сторонами кредитних правовідносин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів, користування ними та неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо їх повернення та сплати процентів, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновки суду першої інстанції є помилковими, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

За подання позову та апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та 3 633,60 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до положень статті 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» — задовольнити.

Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року — скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором №1295766353 від 06.12.2021 року у розмірі 67 212 (шістдесят сім тисяч двісті дванадцять) грн 42 коп, яка складається із: 33 817,89 грн - основний борг (в т.ч. прострочений); 5,37 грн — заборгованість за процентами річними; 33 339,16 грн — заборгованість за процентами щомісячними.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судові витрати по справі, а саме: судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у сумі 6 056 грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «22» вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено «28» вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров