Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №187/313/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7762/26 Справа № 187/313/26 Суддя у 1-й інстанції - Соловйов І. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №187/313/26 за позовом ОСОБА_1 до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року,ухвалене у складі судді Соловйова І.М., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Машошина А.О. в інтересах позивача звернулась до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини терміном на два місяці з дати набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати – ОСОБА_3 . Вона є єдиним спадкоємцем за законом першої черги, проте пропустила встановлений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважних причин.

Вказує, що з 25 листопада 2022 року вона перебувала за межами України на території Республіки Польща. Через запровадження в Україні воєнного стану, обмеження пересування та виконання трудових обов`язків за кордоном вона не мала об`єктивної можливості своєчасно звернутися до нотаріуса. Лише 02 серпня 2025 року вона повернулася в Україну та уповноважила представника на ведення спадкової справи.

Зазначає, що 29 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся до Петриківської державної нотаріальної контори, однак йому було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії через пропуск встановленого строку.

У зв`язку з чим просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 тривалістю в два місяці, з дня набрання рішенням законної сили.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петренко І.Ф. подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що позивач є донькою спадкодавиці та спадкоємцем першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України, інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , судом не встановлено. На момент відкриття спадщини та протягом шестимісячного строку для її прийняття позивач перебувала за межами України, на території Республіки Польща, де виконувала трудові обов`язки.

Звертає увагу, що з 15 січня 2023 року до 15 липня 2023 року, тобто протягом усього шестимісячного строку для прийняття спадщини, позивач перебувала за межами України.

Зазначає, що після повернення в Україну 02 серпня 2023 року позивач перебувала не за місцем відкриття спадщини та не за місцем знаходження спадкового майна, а у місті Дніпрі, де під час перебування у гостях травмувала ногу, у зв`язку з чим фактично була обмежена у можливості самостійно пересуватися, відвідувати нотаріальні установи, органи місцевого самоврядування, збирати документи та належним чином організувати оформлення спадкових прав.

Зауважує, що суд неправильно застосував ч.3 ст.1272 ЦК України, оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку поважних причин. Отже, питання про поважність причин пропуску строку має вирішуватися судом у кожній конкретній справі з урахуванням усієї сукупності обставин.

Звертає увагу, що суд першої інстанції фактично звів оцінку поважності причин до формального висновку про те, що перебування позивачки за кордоном саме по собі не є підставою для визначення додаткового строку, оскільки вона нібито могла звернутися до консульської установи України або направити заяву поштою.

Вважає, що позивач обґрунтовувала поважність причин пропуску строку не лише фактом перебування за кордоном, а й сукупністю інших обставин, зокрема, відкриття спадщини під час дії воєнного стану; перебування позивачки на території Республіки Польща протягом усього шестимісячного строку; виконання трудових обов`язків за кордоном; обмеженість можливості пересування; правова невизначеність щодо перебігу спадкових строків у період воєнного стану; необхідність оформлення документів в Україні; відсутність інших спадкоємців, які прийняли спадщину; травмування ноги після тимчасового повернення в Україну та фактичне обмеження можливості пересування; відсутність порушення прав інших осіб у разі визначення додаткового строку.

Вказує, що саме ці обставини в сукупності свідчать про наявність істотних труднощів для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини.

Проте суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки, чим неправильно застосував частину третю статті 1272 ЦК У країни.

Зазначає, що суд помилково ототожнив теоретичну можливість звернення до консульської установи або поштою з реальною можливістю позивачки вчинити відповідну дію.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач не надала доказів наявності перешкод для звернення до консульської установи України за кордоном або використання послуг поштового зв`язку для направлення заяви про прийняття спадщини. Однак такий висновок є передчасним.

Вважає, що висновок суду про можливість подання заяви через консульську установу або поштою є припущенням, а не встановленою судом фактичною обставиною. Теоретична можливість вчинення певної дії не може автоматично свідчити про реальну, практичну та ефективну можливість спадкоємця скористатися таким способом у конкретних життєвих обставинах.

Зазначає, що суд першої інстанції фактично поклав в основу відмови висновок про те, що після 02 серпня 2023 року позивач прибула в Україну, перебувала тут понад три місяці й мала можливість звернутися до нотаріуса або органу місцевого самоврядування із заявою про прийняття спадщини. Однак такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи та є неповним.

Зауважує, що після тимчасового повернення в Україну позивач перебувала у місті Дніпрі, де перебуваючи у гостях, травмувала ногу. У зв`язку з цим вона фактично була обмежена у можливості самостійно пересуватися, відвідувати нотаріальні установи, органи місцевого самоврядування, збирати документи, їхати до місця відкриття спадщини та організувати оформлення спадкових прав.

Тобто сам факт фізичного перебування позивачки на території України після 02 серпня 2023 року не свідчить автоматично про наявність у неї реальної можливості звернутися до нотаріуса.

Суд першої інстанції помилково ототожнив перебування особи в Україні з її фактичною здатністю вчинити юридично значимі дії.

Звертає увагу, що у період дії воєнного стану правове регулювання спадкових відносин та нотаріального провадження зазнавало змін, а для осіб, які перебували за межами України, існувала об`єктивна правова невизначеність щодо строків, порядку подання заяви, можливості звернення до нотаріуса, консульської установи або органу місцевого самоврядування.

Наголошує, що позивач не є юристом. Вона перебувала за межами України, виконувала трудові обов`язки, не мала постійного доступу до правової допомоги в Україні та фактично опинилася в ситуації, коли оформлення спадкових прав було істотно ускладненим.

Суд першої інстанції цієї сукупності не оцінив.

Зауважує, що суд першої інстанції не врахував, що спір не виник між кількома спадкоємцями, не стосується захисту прав добросовісного набувача, не зачіпає прав осіб, які вже набули спадкове майно, а фактично стосується лише можливості єдиної доньки спадкодавиці реалізувати своє право на спадкування після смерті матері. Формальна відмова у визначенні додаткового строку в такій ситуації є надмірним втручанням у спадкові права позивачки.

У зв`язку з чим просить рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Представник відповідача Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області -Птишник Ю.І. скориставшись своїм правом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

Зазначає, що представником позивача ОСОБА_2 , було долучено копію довідки КНП «Дніпровський ЦПМСД №11», Амбулаторія №2 ДМР, вих. №Г-24/26 від 14 травня 2026 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 . Зазначеною довідкою підтверджується перебування останньої на стаціонарному лікуванні в період з 08 серпня 2023 року по 14 листопада 2023 року у зв`язку з діагнозом: перелом проксимального відділу великогомілкової кістки зі зміщенням. Разом з тим подана копія довідки засвідчена сімейним лікарем, однак із наявного відбитка засвідчувального напису та підпису неможливо ідентифікувати прізвище, ім`я та по батькові особи, яка засвідчила копію документа, що унеможливлює перевірку її повноважень на вчинення таких дій.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що після смерті матері ОСОБА_3 , залишилося спадкове майно, до складу якого входять: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 2,2216 га, розташована на території Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області. Водночас у позові містяться посилання виключно на земельну ділянку. Таким чином, вимоги щодо житлового будинку в суді першої інстанції не заявлялися та не були предметом розгляду, а тому наведення таких обставин в апеляційній скарзі фактично свідчить про посилання на нові вимоги (або новий предмет спору), які не розглядалися судом першої інстанції.

Вказує, що строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статтями 1270, 1272 ЦК України), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини.

Звертає увагу, що підстави пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини зазначені позивачем не були об`єктивною та непереборною перешкодою, з якою закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

У зв`язку з чим, просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року у справі №187/313/26 - без змін.

Представник відповідача Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області — Птишник Ю.І. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що позивач є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , видане 25 січня 2023 року Царичанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану (актовий запис №72).

Після смерті спадкодавиці відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема на земельну ділянку площею 2,2216 га та житловий будинок у с.Лобойківка, Петриківська ОТГ, Дніпровського району, Дніпропетровської області.

25 серпня 2025 року позивач особисто звернулась до старости Лобойківського старостинського округу Петриківської селищної ради для засвідчення справжності підпису на заяві про прийняття спадщини. Вказана заява була направлена до нотаріальної контори та 03 вересня 2025 року отримана державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л. Г. (зареєстрована за вх. №453), що стало підставою для заведення спадкової справи №98/2025.

Згідно матеріалів спадкової справи позивач є спадкоємцем першої черги за законом, та єдиним спадкоємцем, яка звернулась за оформленням спадкових прав.

У подальшому представник позивача ОСОБА_4 , діючи на підставі довіреності від 24 грудня 2025 року, звернулась 29 грудня 2025 року до того ж державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину.

За результатами розгляду вказаного звернення державний нотаріус 29 грудня 2025 року винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Відмова мотивована тим, що заяву про прийняття спадщини було подано з порушенням встановленого законом шестимісячного строку, який сплив 15 липня 2023 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимог, оскільки наведені позивачем причини пропуску строку на подання заяви про спадщини не є поважними, які при цьому не доведені суду належними доказами, а тому вимоги позивача про надання додаткового строку для подання заяви є безпідставними.

Перебування за кордоном та виконання трудових обов`язків є суб`єктивним вибором особи й не створювали непереборних перешкод для дистанційного звернення до нотаріальних органів через консульські установи, засобами поштового зв`язку або через представника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, тимчасові несприятливі погодні умови тощо.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №381/4482/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18, від 14 лютого 2024 року у справі №357/8183/22.

Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанови Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі №650/48/20, від 27 квітня 2023 року у справі №750/13008/21, від 14 лютого 2024 року у справі №754/3327/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом. В такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Відповідно до пункту 2.1. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, у редакції, чинній на час відкриття спадщини, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

Відповідно до пунктів 3.3-3.6 вказаного Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.

Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 523/4713/19 (провадження № 61-10052св23).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як було встановлено, позивач є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті спадкодавиці відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема на земельну ділянку площею 2,2216 га та житловий будинок у с. Лобойківка, Петриківська ОТГ, Дніпровського району, Дніпропетровської області.

25 серпня 2025 року позивач особисто звернулася до старости Лобойківського старостинського округу Петриківської селищної ради для засвідчення справжності підпису на заяві про прийняття спадщини. Вказана заява була направлена до нотаріальної контори та 03 вересня 2025 року отримана державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л. Г. (зареєстрована за вх. № 453), що стало підставою для заведення спадкової справи № 98/2025.

Представник позивача ОСОБА_4 , діючи на підставі довіреності від 24 грудня 2025 року, звернулась 29 грудня 2025 року до того ж державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину.

За результатами розгляду вказаного звернення державний нотаріус 29 грудня 2025 року винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Відмова мотивована тим, що заяву про прийняття спадщини було подано з порушенням встановленого законом шестимісячного строку, який сплив 15 липня 2023 року.

Тобто, позивач, як спадкоємець, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після спливу 2 років 5 місяців.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач посилалась на те, що на момент відкриття спадщини та протягом шестимісячного строку для її прийняття позивач перебувала за межами України, на території Республіки Польща, де виконувала трудові обов`язки. Після повернення в Україну 02 серпня 2023 року позивач перебувала не за місцем відкриття спадщини та не за місцем знаходження спадкового майна, а у місті Дніпрі, де під час перебування у гостях травмувала ногу, у зв`язку з чим фактично була обмежена у можливості самостійно пересуватися, відвідувати нотаріальні установи, органи місцевого самоврядування, збирати документи та належним чином організувати оформлення спадкових прав.

Суд першої інстанції, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку, що наведені позивачкою причини пропуску строку не є об`єктивно непереборними, з чим і погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги, що суд неправильно застосував частину третю статті 1272 ЦК України, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України, суд може визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини. Зазначена норма не містить вичерпного переліку поважних причин. Питання про поважність причин пропуску строку має вирішуватися судом у кожній конкретній справі з урахуванням усієї сукупності обставин.

Колегія суддів зауважує, що не вчинення позивачем юридично значущих дій, пов`язаних з набуттям спадкових прав протягом тривалого строку, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Із урахуванням викладеного, правильно встановивши обставини справи, надавши належну оцінку поданим доказам, з урахуванням відсутності поважних об`єктивних причин пропуску передбаченого законом строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 – ОСОБА_3 .

Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, судом правильно застосовано норми статей 1270, 1272 ЦК України.

Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги, що висновок суду про можливість подання заяви через консульську установу або поштою є припущенням, а не встановленою судом фактичною обставиною і суд не врахував, що протягом усього шестимісячного строку для прийняття спадщини позивач перебувала за межами України, відхиляються колегією, як безпідставні, оскільки поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення юридично значимих дій.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував той факт, що позивач перебувала за кордоном, не приймаються колегією суддів, оскільки перебування позивача за кордоном не позбавляє її можливості подати заяву про прийняття спадщини. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року по справі №709/79/19.

Колегія суддів зауважує, що головною ознакою поважності причин пропуску строку є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

У справі, що переглядається суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Оскаржене судове рішення відповідає зазначеній вище сталій практиці Верховного Суду.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 28.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв