Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №569/21867/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/21867/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Рівне

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Сидорук Є.І., розглянувши матеріали, що надійшли з Рівненького РУП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП ______________,

за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

05.09.2026 року складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення серії ВАД № 751814 згідно якого 05.09.2026 року близько 20 год. 00 хв. за адресою АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 вчинила психологічне та фізичне домашнє насильство характеру відносно цивільного чоловіка ОСОБА_2 , під час якого ображала нецензурними словами, шарпала за та штовхала чим завдала психічної шкоди здоров`ю, після чого в нього піднявся тиск та погіршилося самопочуття.

Своїми діями ОСОБА_1 скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

В судовому засіданні гр. ОСОБА_1 вину у вчиненому правопорушенні заперечила в повному обсязі, суду пояснила що гр. ОСОБА_2 , не проживає за вказаною адресою, крім того пояснила, що ОСОБА_2 не є її чоловіком.

За змістом статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення, тобто сукупності об`єктивних і суб`єктивних ознак, що підтверджується належними доказами.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, виражається у вчиненні домашнього насильства, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктом 17 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Пунктом 4 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Пунктом 14 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Суб`єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення, вчиненого у формі психологічного насильства, характеризується умисною формою вини, тобто дії особи яка вчиняє домашнє насильство зумовлені бажанням спричинити шкоду психічному здоров`ю потерпілого.

Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання, словесні образи, погрози утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи і за умови, що такі дії викликали у потерпілого побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні потерпілому.

При цьому суд наголошує на тому, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних побутових конфліктів, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

Тоді як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями, ситуацію, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Так, у ході судового розгляду ОСОБА_1 надала пояснення, що вона не вчиняв домашнього насильства відносно ОСОБА_2 , вказала, що не проживають разом, та не перебувають у шлюбі.

Разом з цим, на переконання суду, зазначені докази не є належними та достатніми доказами вчинення особою адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.

Доказова база, яка долучена до протоколу про адміністративне правопорушення, ґрунтується лише на письмових поясненнях ОСОБА_2 про обставини вчинення домашнього насильства.

Окрім письмових пояснень потерпілого, матеріали справи не містять жодних об`єктивних доказів, які б підтверджували факт психологічного тиску, реальність погроз чи настання шкоди психічному здоров`ю потерпілого у значенні, яке охоплюється диспозицією ст.173-2 КУпАП. Дані про звернення потерпілого за медичною допомогою, висновки лікарів, психологів або інші докази, що свідчили б про спричинення шкоди його психічному здоров`ю, у матеріалах справи відсутні.

При цьому, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до усталеної судової практики та положень ст.251 КУпАП, не може вважатися достатнім та самостійним доказом вини особи, якщо викладені в ньому відомості не підтверджені іншими належними та допустимими доказами. Формальне зазначення у протоколі про наявність психологічного насильства та його наслідків без їх конкретизації та належного доказового підтвердження не відповідає вимогам закону.

Також суд звертає увагу, що надана у справі форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства має допоміжний, інформаційний характер і не є доказом фактичного вчинення конкретного адміністративного правопорушення у визначений час і за визначених обставин. Вона не підтверджує ні об`єктивну сторону правопорушення, ні вину ОСОБА_3 у його вчиненні.

За таких обставин суд доходить висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, не доведена належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності вини особи, відповідно до принципів адміністративного провадження та положень ст.62 Конституції України, підлягають тлумаченню на її користь.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, у даній справі відсутні належні та допустимі докази, на підставі яких у визначеному законом порядку, поза розумним сумнівом можливо встановити наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суть якого викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, та винність ОСОБА_1 у його вчиненні, а відтак провадження відносно останнього підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 247, 283, 284 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя Рівненського міського суду

Рівненської області Євген СИДОРУК