Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №363/1461/26 — Вишгородський районний суд Київської області

29.09.2026 Справа № 363/1461/26

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участі секретаря Михайлик Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , що подана представником позивача – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

05.03.2026 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 2 300 000 грн., а також судові витрати. Так, в обґрунтування позову позивач посилався на те, що 01.07.2025 року між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою. Згідно з умовами розписки, написаної відповідачем власноручно, останній отримав у борг від позивача грошові кошти в сумі 2 300000 грн. та зобов`язався повернути їх до 01 січня 2026 року. Наявність боргу та факт отримання грошових коштів відповідачем не заперечується. У встановлений строк відповідач борг не повернув. Станом на день подання позову заборгованість становить 2 300000 грн. Наявність оригіналу розписки у позивача, згідно з ч. 3 ст. 545 ЦК України, підтверджує невиконання зобов`язання відповідачем. Про необхідність повернення суми боргу позивачем неодноразово наголошувалось відповідачу в усній формі, проте останній, обіцяючи виконати свої зобов`язання, грошові кошти досі не повернув.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 19.03.2026 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

09.07.2026 року до суду від представника відповідача – адвоката Карпенко А.В. надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, підтвердив, що взяв в борг у позивача зазначену суму, про що власноруч написав розписку та повинен був повернути до 01.01.2026 року. У зв`язку з фінансовими труднощами, зобов`язання у встановлений строк не виконав.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30.07.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, при цьому до суду від представника позивача – адвоката Косенко Т.В. надійшла заява, в якій остання просила розгляд справи проводити за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, при цьому до суду від представника відповідача – адвоката Карпенко А.В. надійшла заява, в якій остання просила розгляд справи проводити за її відсутності та відсутності відповідача, позовні вимоги відповідач визнав та просив задовольнити позов.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників провадження суд враховує їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, наявність заяв про можливість розгляду справи за відсутності сторін, визнання позову відповідачем, а також положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:

Судом встановлено, що 01.07.2025 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 , було укладено договір позики у вигляді складання боргової розписки, згідно якої відповідач отримав від позивача у борг кошти в розмірі 2 300 000 гривень (а. с. 6, 70).

За умовами розписки, грошові кошти у розмірі 2 300 000 грн. ОСОБА_3 зобов`язувався повернути в строк до 01.01.2026 року.

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначав, що грошові кошти до цього часу не повернуто.

Крім того, суд враховує, що відповідач не заперечує факт написання боргової розписки та отримання грошових коштів, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Між сторонами склалися договірні відносини за умовами договору позики, які регулюються нормами Цивільного кодексу України в частині позики (§1.Позика Глави 71), а також загальними положеннями про договір та зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 509 ЦК України - зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України - на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі за №464/3790/16-ц та постановах Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі за №369/3340/16-ц, від 06.04.2020 року у справі за №464/5314/17.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України потрібно установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі за № 6-63цс13 та від 13.12.2017 року у справі за №6-996цс17, від 25.03.2020 року у справі за №569/1646/14-ц, від 14.04.2020 року у справі за №628/3909/15, від 21.07.2021 року у справі за №758/2418/17.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2022 року у справі за №753/1349/20, від 23.12.2021 року у справі за №501/1243/20.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи, визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку, щодо підтвердження факту укладення між сторонами по справі договору позики грошових коштів, що підтверджується розпискою про отримання відповідачем від позивача суми позики.

Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Слід зазначити, що у даному випадку власноручне підписання ОСОБА_3 розписки від 01.07.2025 року із зобов`язанням повернути суму позики до 01.01.2026 року підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми.

Наявність оригіналу розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане і позика не повернута.

Зазначена розписка є належним та допустимим письмовим доказом, який підтверджує як факт передачі грошових коштів, так і умови їх повернення.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами було укладено договір позики у розумінні ст. 1046 ЦК України, який уважається укладеним з моменту передання грошових коштів позичальнику, відповідно, у відповідача виник цивільно-правовий обов`язок повернути отриману суму у порядку та строки, визначені умовами зобов`язання, з урахуванням положень ст. 1049 ЦК України. Однак відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, отримані грошові кошти позивачу не повернув, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт повернення боргу або відсутність заборгованості, суду не надав.

Отже, на підставі досліджених доказів, суд прийшов до переконання про доведеність факту не виконання відповідачем зобов`язання з повернення грошових коштів, а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення суми позики підлягають задоволенню. За таких обставин, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 01.07.2025 року у розмірі 2 300 000 грн.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 року у справі за №569/24347/18, від 26.09.2018 року у справі за №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 року у справі за №707/2606/16-ц.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позов задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 13 312 грн..

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України - у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що відповідач по справі до початку розгляду справи по суті визнав позов, про що свідчить поданий відзив, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 % судового збору, а 50 % судового збору підлягає компенсації відповідачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 522, 530, 536, 610-612, 617, 625, 629, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 4,12,13,76,81,141,280,289 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , що подана представником позивача – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою від 01.07.2025 року у розмірі 2 300 000 (два мільйони триста тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50 % витрат по сплаті судового збору у розмірі 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) гривень 00 копійок.

Повернути з Державного бюджету ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 50% судового збору,

сплаченого за платіжною інструкцією за №2.547636529.1 від 25.02.2026 року, у розмірі 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт за № НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Головуюча суддя О.П. Дьоміна