Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №713/714/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року місто Чернівці справа №713/714/26

провадження №22-ц/822/1577/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Лисака І.Н.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»,

відповідачка – ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2026 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, головуючий в суді першої інстанції суддя Кириляк А.Ю.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі по тексту ТОВ «Факторинг партнерс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Посилалося на те, що 05.05.2021 між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та Позичальником ОСОБА_1 на підставі Заявки на пролонгацію від 05.05.2021 до договору позики №555143924132, підписаної Позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики №555143924132001 (пролонгація), відповідно до якого Сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання Позичальника по погашенню заборгованості за попереднім Договором №555143924132 в сумі 3000,00 грн. на новий строк 30 днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти.

03.02.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №3608247.

Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме до ТОВ «Авентус Україна», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Відповідно до умов кредитного договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІКС Кредитодавця, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний застосунок "CreditPlus". Ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет/ Мобільний застосунок "CreditPlus", в порядку передбаченому Договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Кредитодавецем правильності введення коду, направленого Кредитодавцем на номер мобільного телефону Споживача, вказаний Споживачем при вході (в т.ч. через месенджери), та/або шляхом перевірки правильності введення відповідно Пароля входу до Особистого кабінету/Мобільного застосунку "CreditPlus".

На умовах, встановлених Договором, Кредитодавець надає Споживачу кредит у гривні, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір): 15000,00 гривень.

Кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав Позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах та в розмірі, передбачених договором. Строк кредиту 360 днів. Сторони договору, також узгодили, що грошові кошти кредиту надаються Кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника.

Відповідно до умов кредитного договору, Позичальник зобов`язався повернути Кредит Кредитодавцю в строк передбачений Кредитним договором. Проте, своїх зобов`язань з повернення грошових коштів Відповідач не виконав, внаслідок чого у Позичальника виникла заборгованість.

18.12.2023 було укладено договір №18/12-2023 відповідно до якого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555143924132001.

ТОВ ««Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 555143924132001. 30.11.2021 було укладено договір № 30112021 відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3608247. 23.05.2024 було укладено договір № 23/05/24 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3608247. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №3608247.

Розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №555143924132001 від 05.05.2021, що підлягає стягненню з позичальника відповідно до розрахунку заборгованості, становить 7684,80 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 3000,00 грн., - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 4684,80 грн.

Розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №3608247 від 03.02.2021, що підлягає стягненню з позичальника відповідно до розрахунку заборгованості, становить 49200,00 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 15000,00 грн., - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 34200.00 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними Договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 56884,80 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 18000,00 грн., - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 38884.80 грн.

Просили стягнути з відповідача на користь ТОВ ««Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитними у розмірі 56884,80 грн.; судовий збір у розмірі 2662,40 гривні, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2026 року позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс», заборгованість за:

- Кредитним Договором №555143924132001 від 05.05.2021 р., яка , становить 7684.80 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 3000.00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 4684.80 грн.;

- Кредитним договором №3608247 від 03.02.2021 р., в сумі 49200.00 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 15000.00 грн., - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 34200.00 грн., всього 56884,80 грн. понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Повний текст рішення виготовлено 05 червня 2026 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, відповідачка ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Калінін С.К. сформував в системі «Електронний Суд» 06 липня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Вказує, що рішення прийняте з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, при цьому суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою неправильне вирішення справи по суті, не сприяв повному, об`єктивному її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Просить скасувати оскаржуване рішення і прийняти постанову якою відмовити у задоволенні позову.

Висновки Вижницького районного суду Чернівецької області суперечать висновкам зробленим Верховним Судом у постанові від 04.02.2026 по справі №758/14925/23, в якій розглянуто аналогічний спір про стягнення заборгованості за кредитним договором укладеного в електронній формі.

Щодо заборгованості за договором №555143924132001 від 05.05.2021 (пролонгація).

Матеріалами справи не підтверджено укладення між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 договору позики №555143924132 від 02.04.2021, договору №555143924132001 від 05.05.2021 (пролонгація), погодження ними умов кредитування та надання відповідачу кредиту.

Також матеріалами справи не підтверджено укладення між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 договору №3608247 про надання споживчого кредиту від 03.02.2021, погодження ними умов кредитування.

ОСОБА_1 заперечує факт укладення договору та розмір заборгованості. З наданих позивачем доказів не можливо дослідити електронну складову його укладення, а саме: цілісність накладення електронних підписів у кредитному договорі, шлях та метод ідентифікації ОСОБА_1 в інформаційній телекомунікаційній системі кредитора при укладенні кредитного договору.

В матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було б установити, що ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Авентус Україна» при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону чи електронну пошту, які б вона сама зазначила.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 не визнає факт заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання кредитного договору та одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір.

На підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс» не надало договір позики №555143924132 від 02.04.2021 між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1

ТОВ «Факторинг Партнерс» разом з позовною заявою надано договір позики №555143924132001 від 05.05.2021 (пролонгація) між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та споживачем ОСОБА_1 .

У договорі зазначено, що ОСОБА_1 підписала його за допомогою одноразового ідентифікатора «5117».

Сторона відповідача категорично заперечує факт укладення з відповідачем кредитного договору, його належну ідентифікацію при укладенні, факт перерахування коштів на картку відповідача.

У даному випадку виходячи з матеріалів справи зокрема документів наданих позивачем суд позбавлений можливості з`ясувати: (а) чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно- комунікаційній системі; (б) якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); (в) чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди.

Так, позивачем направлено до суду роздруківку невідомого походження, яку останній намагається видати за нібито укладений договір № 555143924132001 від 05.05.2021.

В той же час, у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору.

Отже, матеріали судової справи взагалі не містять жодного доказу, що нібито укладення договору №555143924132001 від 05.05.2021 відбувалось в порядку визначеному чинним законодавством.

Всі докази, які спромігся надати позивач суду, це довідка про ідентифікацію яка створена кредитором ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», як зацікавленою особою та роздруківка договору яку останній намагається видати за нібито укладений договір № 555143924132001 від 05.05.2021.

Таким чином, позивач не надав доказів укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) умов договору, а надані докази є неналежними, недопустимими і недостовірними у розумінні ст. ст. 77, 78, 79, 100 ЦПК України.

Позивачем, разом з позовною заявою через систему Електронний суд надано пдф-файл який підписано: «2 Кредитний договір № 555143924132001 від 05.pdf» зміст якого – Договір позики № 555143924132001 від 05.05.2021.

В позовній заяві позивач заначив: «Оригінали документів (доказів), копії яких додаються до даної позовної заяви і які були створені за участі позивача (наприклад, договір відступлення/факторингу укладений між Позивачем та Попереднім Кредитором, а також, документи які були передані в рамках такого відступлення), знаходяться у Позивача..».

Доданий до позову пдф-файл – «2 Кредитний договір № 555143924132001 від 05.pdf» відкривається за допомогою стандартному програмного забезпечення «Adobe Acrobat Pro».

Відкривши електронний файл з договором №555143924132001 від 05.05.2021 в програмному забезпеченні «Adobe Acrobat Pro» та обравши параметри «Свойства документа» встановлено, що відсутня обов`язкова інформація про дату створення електронного файлу з договором, а також відсутня інформація про додаток (програмне забезпечення) за допомогою якого створений такий електронний доказ (файл документу), що підтверджується на скрін-шот № 1.

Відсутність дати створення в документі дає підстави вважати, що даний договір редагувався за допомогою програм, які дозволяють змінювати дату створення, вносити зміни та доступу файлів, наприклад: SKTimeStamp, Fale Date Changer, BulkFileChanger.

Також в «Свойства документа» в полі виробник PDF зазначено: pypdf. PyPDF — це бібліотека Python з відкритим кодом, яка дозволяє розробникам працювати з PDF-файлами, створювати, редагувати, об`єднувати, розділяти та витягувати інформацію з документів. Це не формат файлу, а інструмент для обробки файлів у форматі Portable Document Format (PDF).

Таким чином, відсутність дати створення файлу електронного договору виключає отримання відповідачем будь-якого одноразового ідентифікатора та підписання договору № 555143924132001 від 05.05.2021.

Враховуючи той беззаперечний факт, що позивачем не надано до суду оригіналу електронного доказу, а саме спірних договорів № 555143924132 від 02.04.2021, № 555143924132001 від 05.05.2021 (пролонгація), матеріали судової справи не місять доказів укладення таких електронних договорів, як і не містять таких договорів, взагалі.

Звертає увагу суду, що неможливо перевірити підписання оспорюваного кредитного правочину кредитодавцем. Адже, тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора (кредитодавця) можуть слугувати доказом таких фактів.

Таким чином неможливо пересвідчитись, що договір містить електронний підпис як з боку «первісного кредитора» так і з боку відповідача.

Встановлено, що договір № 555143924132001 від 05.05.2021 (пролонгація), не містить підпису ОСОБА_1 та ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, договір №555143924132001 від 05.05.2021 (пролонгація) є нікчемним, оскільки не підписаний відповідачем та кредитором, а тому такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (нікчемністю).

Таким чином, враховуючи те, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а договір № 555143924132001 від 05.05.2021 не є укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», відсутні підстави вважати, що ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги на підставі укладеного між ним та ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» договору факторингу № 18/12-2023 від 18.12.2023 до ОСОБА_1 .

Також, на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами ТОВ «Факторинг Партнерс» разом із позовною заявою не надало належні та достовірні докази надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов договору № 555143924132 від 02.04.2021 в розмірі 3 000,00 грн.

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, що є предметом дослідження у даній справі, сторона відповідача зазначає, що такі самі по собі не є безспірним доказом наявності заборгованості, оскільки такі документи складаються одноособово стороною позивача, та не є первинними документами, які б підтверджували умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зміст зазначених доказів повністю залежить від волевиявлення кредитора або його правонаступника.

Крім цього, звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути заборгованість за відсотками 4 684,80 грн. нарахованими за період з 05 травня 2021 року по 14 жовтня 2023 року.

За умовами наданого договору № 555143924132001 від 05.05.2021 (пролонгація) надавався кредит строком на 30 днів до 04 червня 2021 року.

У Графіку платежів № 555143924132001-1 від 05.05.2021 (додаток № 1 до Договору), який є невід`ємною частиною договору, зазначено, що загальна вартість кредиту за період з 04.06.2021 по 03.07.2021 становить 5 609,60 грн., з яких: сума кредиту 4 578,60 грн., сума нарахованих процентів за користування кредитом за 30 днів розрахункового періоду становить 1 578,00 грн., що розраховані за процентною ставкою – 2,17 %.

Матеріали справи не містять доказів зміни умов Договору в частині строку надання кредиту. Позовна заява також не містить посилань на такі обставини.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Тому, право нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору 04.06.2021 (30 днів), тому починаючи із зазначеної дати, товариство не мало право нараховувати проценти за користування кредитом.

У свою чергу ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» нарахувало проценти за межами строку кредитування в значно більшому розмірі, та відступили право вимоги процентів у такому розмірі позивачу.

Незважаючи на недоведеність позовних вимог, сторона відповідача вважає за необхідне звернути суд увагу, що визначений позивачем розмір річної відсоткової ставки по процентам, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Так, позивач просить стягнути заборгованость за процентами в розмірі 4684,80 грн., який визначив, зокрема, виходячи з двох розмірів процентної ставки - 1,75 % (52,60 грн.) від суми кредиту за кожен день, що відповідає умовам п. 1.1.1.1. договору № 555143924132001від 05.05.2021, а також процентної ставки - 2,60 % (78,08) від суми кредиту за кожен день пролонгованого строку, що відповідає умовам п. 1.1.1.2 договору № 555143924132001від 05.05.2021.

За таких встановлених у справі обставин, вважають, що визначений ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» у вказаному вище договорі розмір процентів (1,75 % за кожен день, тобто 640,00 % річних та 2,60 % за кожен день, тобто 950,00 % річних) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункти 1.1.1.1., 1.1.1.2 договору позики є несправедливими і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Щодо заборгованості за договором № 3847133 від 19.03.2021, то ОСОБА_1 визнає, що уклала з ТОВ «Авентус Україна» договір про надання споживчого кредиту № 3608247 від 03.02.2021 та отримала кредит в розмірі 15 000,00 грн.

Проте, відвідач не може погодиться з позовними вимогами про стягнення заборгованості 49 200,00 грн.

Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути заборгованість за відсотками 34 200,00 грн. нарахованими за період з 03 лютого 2021 року по 27 лютого 2026 року (фактично відсотки нараховувалися по 02.09.2021).

Згідно умов договору № 3608247 від 03.02.2021 кредит надавався строком на 30 днів, з 03 лютого 2021 року по 05 березня 2021 року (п. 1.4 договору).

Укладаючи з ТОВ «Авентус Україна» кредитний договір шляхом приєднання (акцепту оферти) відповідач ОСОБА_1 скористалася належною первісному кредитору інформаційно-телекомунікаційною системою де їй було надано можливість самостійно обрати «суму кредиту», «термін» (строк кредитування) (згідно з Алгоритмом дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Авентус Україна» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору. Заповнивши усі запитувані кредитором дані, відповідач акцептувала оферту на зручних для нього умовах, які у момент акцепту пропонував йому первісний кредитор самостійно, в автоматичному порядку було сформовано Заявка на кредит № 3608247, дата створення: 03 лютого 2021 року.

У такій Заявці визначено, що сума кредиту становить 15 000,00 грн., строк кредиту 30 днів. Акцепт оферти було підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що засвідчує спрямування волевиявлення сторони договору (позичальника) на встановлення саме таких істотних умов кредитного договору.

Таким чином, ОСОБА_1 акцептувала, зокрема істотну умову договору – це строк кредитування 30 днів, а не 120 днів як помилково вважає позивач.

В паспорті споживчого кредиту так само зазначено, що строк кредитування 30 днів. Інформація яка наявна у паспорті споживчого кредиту зберігала чинність та є актуальною до 04.02.2021. З іншою інформацією щодо умов кредитування відповідач не був ознайомлений.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Відтак, згідно умов наданого договору ТОВ «Авентус Україна» мало право нараховувати проценти лише по 05 березня 2021 року.

У додатку №1 до договору (Графік платежів), який є невід`ємною частиною

договору, зазначено, що загальна вартість кредиту становить 21 412,50 грн., з яких: сума кредиту 15 000,00 грн., сума нарахованих процентів за користування кредитом за 30 днів розрахункового періоду становить 6 412,50 грн., що розраховані за процентною ставкою – 1,425 %.

Загальна вартість кредиту зазначена у п. 1.8 Договору та у додатку 1 (графік

платежів) за договором № 3608247 від 03.02.2021 у розмірі 21 412,50 грн., з яких зокрема відсотки 6 412,50 грн., і саме на таку вартість кредиту очікував відповідач, укладаючи кредитний договір.

Також, пунктом 4.3.1. Договору передбачено, сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп. 4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Посилання на умови пункту 4.3. договору щодо автопролонгації строку кредиту без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставним.

Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відсотків в розмірі 34 200,00 грн., які нараховані позивачем на період часу після закінчення строку дії кредитування є необґрунтованими.

Отже, відповідач станом на 05.03.2021 повинен був сплатити всього 21 412,50 грн., з яких: основна сума заборгованості у розмірі 15 000,00 грн. та 6 412,50 грн. відсотки за користування кредитними коштами.

За таких встановлених у справі обставин, вважає, що визначений ТОВ «Авентус Україна» у вказаному вище договорі розмір процентів, який застосований при розрахунку заборгованості (1,9 % за кожен день, тобто 693,5% річних та 1,425 % за кожен день, тобто 520,125% річних) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункти 1.5., 1.5.1. договору № 3608247 від 03.02.2021 є несправедливим і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Як вбачається із розрахунку заборгованості наданого позивачем, відповідачем було сплачено всього 24 225,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором № 3608247 від 03.02.2021.

Отже, ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором № 3608247 від 03.02.2021, остання в повній мірі повернула грошові кошти, тому у неї відсутня заборгованість перед ТОВ «Факторинг Партнерс» (15 000,00 грн. тіло кредиту + 6 412,50 грн. відсотки за користування кредитом = 21 412,50 грн. – 24 225,00 грн. сума сплачена ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором).

Відповідач у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції поніс витрати на професійну правничу (правову) допомоги в розмірі 7 000,00 грн., на виконання умов п. 2 Додатку № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/26 від 17.03.2026 укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Калінін і Партнери».

Також, відповідач у зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді очікує понести витрати на професійну правничу (правову) допомоги в розмірі 5 000,00 грн., на виконання умов п. 2 Додатку № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/26 від 08.06.2026 укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Калінін і Партнери».

Разом з апеляційною скаргою не можуть бути подані докази на підтвердження оплати судових витрат за надання професійної правничої (правової) допомоги, що пов`язано із визначеним в договорі порядком розрахунків між сторонами.

Також, звертає увагу, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 по справі № 178/1522/18).

Таким чином, відповідач у зв`язку із розглядом справи поніс та очікує понести витрати в розмірі 12 000,00 грн. (7 000,00 грн. + 5 000,00 грн.) – розгляд справи в першій та апеляційній інстанціях. Також відповідачем понесено витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3993,60 грн.

Просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення змінити та здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з ТОВ «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги в суді першої інстанції в розмірі 7 000,00 грн.

Стягнути з ТОВ «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги в апеляційному суді в розмірі 5 000,00 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993,60 грн.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс» вказали, що за наданими суду доказами не спростовано презумпцію правомірності правочину, відтак договір є обов`язковим для виконання сторонами. Правомірність укладеного Договору відповідачем не була оскаржена. До апеляційної скарги нових доказів також не надано.

Всі інші посилання відповідача є нічим іншим як непогодженням з позовними вимогами та поясненнями наданими в відповіді на відзив без належного правового обґрунтування з урахуванням визначеності правомірності правочину. Жодних доказів на підтвердження своїх заперечень апелянтом не надано, відтак вказані посилання є голослівними та сумнівними. В тому числі, не надано жодних доказів на противагу наданими стороною позивача доказам.

На підставі наданих доказів, було встановлено, що укладений кредитний Договір між первісним кредитором та відповідачем (апелянтом) відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.

Відповідно до п. 1.1. Договору позики, на підставі заявки на пролонгацію від 05.05.2021 до договору позики №555143924132 тип позики "Миттєва позика", підписаної Позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (0008 електронний підпис одноразовим ідентифікатором (СМС-код), Сторони договору домовились продовжити строк виконання зобов`язань Позичальника по погашенні заборгованості по договору позики №555143924132 в сумі 3 000, 00 грн на строк 30 календарних днів під проценти, вказані в п. 1.1.1., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику та сплатити зазначені проценти.

Відповідно до розділу 2 Договору позики, який визначає порядок надання позики, згідно з п.2.1. Позика пролонгується на новий термін на підставі заявки на пролонгацію та сплати Позичальником заборгованості по процентах за користування попередньою позикою в сумі 900,00 грн., не пізніше 04.05.2021.

Пунктом 2.2. цього Договору визначено, що у разі не повної оплати Позичальником заборгованості по процентах за користування попередньою позикою та оплати процентів за пролонгацію, вказаних в пункті 2.1 цього Договору, до 04.05.2021 включно, заявка на пролонгацію анулюється Позикодавцем та Позичальник зобов`язаний погасити заборгованість по позиці у строк відповідно до договору позики № 555143924132.

З урахуванням наведеного, сам факт укладення договору позики №555143924132001 (пролонгації), про що Кредитодавцем було складено відповідну довідку про ідентифікацію, та здійснення Відповідачем платежу, передбаченого п.2.1. Договору, що також підтверджується довідкою Кредитодавця про погашення по договору №555143924132 від 02.04.2021 року, свідчить про визнання останнім наявної у нього непогашеної заборгованості за попередньо укладеним договором позики №555143924132 від 02.04.2021 року. Оскільки, у разі відсутності факту надання грошових коштів, а також здійснення Відповідачем часткового платежу, необхідного для пролонгації, така пролонгація була б об`єктивно неможливою, оскільки відсутній предмет зобов`язання. За таких обставин доводи Відповідача про недоведеність факту перерахування грошових коштів є необґрунтованими, оскільки спростовуються його ж власними діями та документами, доданими до матеріалів справи.

В рішенні суду було зазначено, щодо факту підписання договорів, а саме «Даний факт жодним доказом не спростовано ні відповідачем ні його представником. Крім того відповідач не оспорив у встановленому законом порядку укладення ним вказаних кредитних договорів, а також не надав суду належних і допустимих доказів виконання ним зобов`язань за даним кредитним договором у повному обсязі».

Таким чином, матеріали справи містять належні докази на підтвердження виконання Кредитодавцем своїх зобов`язань за Договором щодо видачі кредитних коштів, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», який регулює правовідносини, що є предметом розгляду у даній справі

Твердження Апелянта про те, що не надано належних доказів перерахування кредитних коштів, тощо не заслуговують на увагу.

Вбачається, що Відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит.

Апелянт вказує лише на недоведеність позовних вимог, але будь-яких доказів цьому не надає. Таким чином апелянтом не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами повністю спростовуються твердження апелянта.

Щодо розрахунку заборгованості за договором №555143924132001 вбачається, що заборгованість по процентам нарахована з 05.05.2021 року станом на 03.07.2021 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків було здійснено за пільговою ставкою (тобто, у пільговий встановлений строк), та в подальшому нарахування процентів було здійснено за стандартною ставкою відповідно до погодженого п. 1.1.1.2 Договору.

Тобто, не виконавши зобов`язання у визначений строк 30 днів, нарахування процентів було здійснено відповідно до п. 1.1.1.2 Договору у межах періоду прострочення, але не більше 30 (тридцяти) календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення», відтак в межах вищезазначеного строку 30 днів, до 03.07.2021 року.

Щодо розрахунку заборгованості за договором №3608247, то у 9 розділі Договору про надання споживчого кредиту (п. 9.8 Договору) міститься застереження наступного змісту: Позичальник підтверджує, що до укладання Договору уважно ознайомився з текстом Кредитного договору та Правилами, а також отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України.

Дане застереження засвідчене особистим електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором, що беззаперечно підтверджує факт ознайомлення відповідача з усіма умовами та Правилами отримання та користування кредитними коштами.

Договір було підписано сторонами, екземпляр договору надано Відповідачу (в Особистому кабінеті на сайті Кредитодавця). Підстав для сумніву у змісті договору Відповідачем не наведено. Отже, долучена копія договору є належним та достатнім доказом.

Відповідно до п. 4.3.1 Договору сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2- 4.2.4. Договору.

Отже, Клієнт на виконання п. 4.2. Кредитного договору в момент закінчення строку кредиту через Особистий кабінет ініціював продовження його строку шляхом здійснення платежу на суму розміру процентів, що нараховані на дату такого ініціювання.

Оскільки відповідач сплатив нараховані відсотки, тим самим продовжив термін дії договору на 90 днів.

Тобто, враховуючи умови Договору та проведені відповідачем часткові погашення – була ініційована пролонгація строку кредитування за договором. Останнє погашення було здійснено 05.05.2021 року. Відповідно до умов договору щодо пролонгації та відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Авентус Україна» вбачається, що заборгованість за процентами нарахована станом на 02.09.2021 року – тобто, протягом встановленого строку 90 днів відповідно до погодженого п. 4.3.1 Договору.

В тому числі, в рішенні суду було обґрунтовано розрахунок з урахуванням проведених сплат Позичальником. Проте, з урахуванням порушення умов договору, а саме строків внесення сплат за договором, в повному обсязі заборгованість погашена не була, відтак є такою, що підлягає до сплати Позичальником.

Всі нарахування стягувачем були проведені на підставі погоджених умов договору, відтак суд може перевірити розрахунки сторін з посиланням на відповідні пункти договору та норми діючого законодавства.

Жодних доказів щодо порушення порядку надання споживачеві інформації під час укладання договору чи підтвердження визнання умов договору несправедливими відповідачем не надано. Вказані висновки є одноособовими заключеннями, намаганням відповідача уникнути виконання зобов`язання.

Орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, який Позивач планує понести під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, складає 10 000,00 грн. Всі відповідні докази будуть подані у визначений законом строк.

З урахуванням вищевикладеного, вважають рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2026 року по справі №713/714/26 законним та ухваленим з урахуванням всіх наданих сторонами доказів по справі. Апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та не спростовує доводів, викладених в рішенні суду.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 05.05.2021 між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та Позичальником, яким є ОСОБА_1 на підставі Заявки на пролонгацію від 05.05.2021 до договору позики 555143924132, підписаної Позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики № 555143924132001 (пролонгація) , відповідно до якого Сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання Позичальника по погашенню заборгованості за попереднім Договором № 555143924132 в сумі 3000.00 грн. на новий строк 30 днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти.

Даний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором СМС код- 5117 (а.с.34).

03.02.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3608247.

18.12.2023 було укладено договір №18/12-2023 відповідно до якого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555143924132001.

ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 555143924132001.

30.11.2021 було укладено договір №30112021 відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3608247.

23.05.2024 було укладено договір №23/05/24 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3608247. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 3608247.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №555143924132001 від 05.05.2021 відповідно до розрахунку заборгованості, становить 7684.80 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 3000.00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 4684.80 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №3608247 від 03.02.2021 відповідно до розрахунку заборгованості, становить 49200.00 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 15000.00 грн.- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 34200.00 грн.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт укладення договорів та факт переходу права вимоги від первісних кредиторів до позивача ТОВ «Факторинг Партнерс», відповідач одержав та використав кредитні кошти, про що свідчить розрахунок заборгованості. Однак взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим допустив виникнення заборгованості. Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаними договорами, відповідачем по справі суду не надано.

Крім того відповідач не оспорив у встановленому законом порядку укладення ним вказаних кредитних договорів, а також не надав суду належних і допустимих доказів виконання ним зобов`язань за даним кредитним договором у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо суті розгляду позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитних договорів та перерахування кредитних коштів

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до положень статті 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 2 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних – фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо кредитного договору №3608247 від 03.02.2021

У справі, що переглядається встановлено, що 03 лютого 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Авентус Україна» був укладений в електронному вигляді договір №3608247 про надання споживчого кредиту, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором А409083.

У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, електронна поштова скринька, номер особистого електронного платіжного засобу.

Відповідач створила заявку на отримання кредиту, пройшла перевірку та верифікацію, для цього надавши свої персональні дані, після чого отримала доступ до особистого кабінету для ознайомлення з офертою щодо укладення кредитного договору та правилами надання споживчих кредитів. Після прийняття оферти відповідачка самостійно ввела номер банківської картки, на яку бажала отримати кредит, а кредитодавець надіслав на вказаний під час реєстрації номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-повідомлення, який відповідачка використала для підписання кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що зазначений при реєстрації номер телефону належав іншій особі або був використаний без волевиявлення відповідачки.

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором перед відповідачем виконало та надало йому кредит в сумі 15 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.

Зокрема, п.1.2. договору передбачено, що на умовах, встановлених Договором, Кредитодавець надає Споживачу кредит у гривні, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Сума кредиту (загальний розмір) складає: 15000,00 гривень. Тип кредиту – кредит. Строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується у графіку платежів, що є Додатком №1до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору (п.п.1.3., 1.4. договору).

Сторони договору, також узгодили, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.

Відповідачкою не надано суду жодних доказів, які б спростовували факт реєстрації в інформаційній системі кредитора, використання одноразового ідентифікатора для підпису договору або факт зарахування коштів на її власний картковий рахунок.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і не спростовують факт виникнення кредитних зобов`язань.

Наявні у матеріалах справи докази підтверджують перерахування відповідачці коштів за договором позики, чого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Водночас відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером № НОМЕР_2 , яка вказана нею в договорі, їй не належить і не надано виписки з особового рахунку за своїм картковим рахунком на спростування обставин отримання чи не отримання кредиту в сумі 15000 грн.

Отож, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем підтверджено факт укладення відповідачем із ТОВ «Авентус Україна» договору позики від №3608247 від 03.02.2021, отримання відповідачем коштів позики у розмірі 15000 грн, порядок і розмір нарахування заборгованості за тілом позики, яку не сплачено відповідачкою в обумовлені строки, в свою чергу відповідачкою не спростовано розмір використаних кредитних коштів та заявленого позивачем розміру заборгованості за тілом позики, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15000 грн.

Колегія суддів також звертає увагу апелянта, що його позиція є не послідовною та суперечливою, оскільки по тексту апеляційної скарги відповідач спочатку заперечує укладення вказаного договору, а потім визнає укладення договору та отримання кредитних коштів в сумі 15000 грн.

Щодо кредитного договору №555143924132001 від 05.05.2021

05 травня 2021 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та позичальником ОСОБА_1 на підставі Заявки на пролонгацію від 05 травня 2021 року до договору позики 555143924132, підписаної позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики №555143924132001 (пролонгація), відповідно до якого сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання Позичальника по погашенню заборгованості за попереднім Договором №555143924132 в сумі 3000.00 грн. на новий строк 30 днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти.

Зокрема, відповідно до п. 1.1. Договору позики, на підставі заявки на пролонгацію від 05.05.2021 до договору позики №555143924132 тип позики "Миттєва позика", підписаної Позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Сторони договору домовились продовжити строк виконання зобов`язань Позичальника по погашенні заборгованості по договору позики №555143924132 в сумі 3 000, 00 грн на строк 30 календарних днів під проценти, вказані в п. 1.1.1., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику та сплатити зазначені проценти.

Вказаний договір підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором 5117, в договорі зазначені всі персональні дані відповідачки.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що по усіх спірних договорах сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строки та умови надання грошових коштів у позику, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення таких Договорів, на таких умовах шляхом підписання Договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Також до суду не надано доказів того, що вказані договори позики оспорювались відповідачкою чи були визнані недійсними.

Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладеність кредитних договорів та ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитні договори не були би укладені сторонами, а тому ці правочини відповідно до Закону № 675-VIII вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

Крім цього, договором №555143924132001 від 05.05.2021 видача кредитних коштів фактично не відбувалась як така, оскільки відповідно до п. 2.3. Договору, Позика надається шляхом погашення Позикодавцем заборгованості за раніше укладеним Договором позики та проведення відповідних бухгалтерських проводок в системі з одночасним формуванням за Позичальником заборгованості за цим Договором, в розмірі що дорівнює не погашеній заборгованості за попереднім Договором позики. Датою надання позики при проведенні пролонгації/реструктуризації за раніше укладеним Договором позики є дата проведення Позикодавцем відповідних бухгалтерських проводок в системі, направлених на погашення попередньої заборгованості за раніш укладеним Договором позики з одночасним формуванням за Позичальником заборгованості за цим Договором в розмірі що дорівнює не погашеній заборгованості за попереднім Договором позики.

Вказане у свою чергу підтверджується складеною Кредитодавцем довідкою про погашення по договору №555143924132 від 02.04.2021, відповідно до якої первісним кредитором підтверджено, що клієнтом ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , було погашено заборгованість по договору №555143924132 від 02.04.2021 шляхом перерахування коштів згідно умов Договору позики (пролонгації) №555143924132001 від 05.05.2021, який укладено на підставі заявки про пролонгацію.

Тобто, вказаний правочин хоч і має назву «Договір позики (пролонгація)», але фактично за своєю суттю є договором новації, в якому сторони погодили нові умови користування кредитними коштами, виданими за раніше укладеним договором позики. З урахуванням наведеного, сам факт укладення договору позики №555143924132001 (пролонгації), про що Кредитодавцем було складено відповідну довідку про ідентифікацію, та здійснення відповідачем платежу, передбаченого п. 2.1. Договору, що також підтверджується довідкою Кредитодавця про погашення по договору №555143924132 від 02.04.2021.

Щодо доведеності виконання кредитодавцем зобов`язання з надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на його картковий рахунок, апеляційний суд вказує наступне.

Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків. (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, а сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України "Про електронну комерцію" розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.

Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення).

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254.

Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі (абзац другий пункту 4.10. Положення).

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення ).

Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (згідно із абзацом першим пункту 5.3. Положення ).

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.

По своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16.

Водночас апеляційний суд наголошує, що відповідачкою не надано доказів, що вказані нею картки їй не належать, а також не надано виписки з особового рахунку за картковими рахунками на спростування обставин отримання чи не отримання кредитних коштів.

Доводи відповідачки є суперечливими та не послідовними, оскільки відповідачка зазначаючи про не отримання кредитних коштів за договорами, при цьому зазначає вимоги про необхідність зменшення їй розміру відсотків.

У такий спосіб відповідачка намагається уникнути належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про доведеність обставини перерахування кредитних коштів відповідно до умов вище вказаних договорів, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 лютого 2023 року у справі №757/22453/20 (провадження №61-11009св22).

У цій частині помилковими є аргументи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні первинні фінансові документи про видачу кредиту, з огляду на позицію Верховного Суду, наведену у постанові 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20 (провадження № 61-7018св21), відповідно до якої Закон України «Про електронну комерцію» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.

Щодо відступлення прав вимоги

Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

30 листопада 2021 року було укладено договір №30112021 відповідно до якого ТОВ ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3608247 (а.с.35-36).

На підтвердження переходу права вимоги долучено: Договір факторингу №30112021 від 30.11.2021; Акт приймання-передачі реєстрів боржників від 30.11.2021 до Договору факторингу №30112021 від 30.11.2021; Витяг з реєстру боржників від 30.11.2021 в якому вказана ОСОБА_1

23 травня 2024 року було укладено договір №23/05/24 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3608247 (а.с.54-56).

На підтвердження переходу права вимоги до позивача долучено: Договір факторингу №23/05/24 від 23.05.2024; Додаткову угоду №1 від 20.12.2024 до Договору факторингу №23/05/24 від 23.05.2024; Акт приймання-передачі реєстру заборгованостей від 23.05.2024 до Договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023; Платіжну інструкцію №422780413, що підтверджує оплату по договору 23/05/24 від 23.05.2024; Реєстр заборгованостей від 23.05.2023 до Договору факторингу 23/05/24 від 23.05.2024.

Відповідно до Реєстру заборгованостей №1 до Договору факторингу 23/05/24 від 23.05.2024, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 3608247 від 03.02.2021 в сумі 49200 грн, з яких: 15000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 34200 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с.66).

18 грудня 2023 року було укладено договір №18/12-2023, відповідно до якого ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників (а.с.41-43, 53).

На підтвердження переходу права вимоги до позивача долучено: Договір факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023; Додаткову угоду №1 до Договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023; Акт приймання-передачі реєстрів боржників від 22.12.2023 до Договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023; Платіжна інструкція №793, що підтверджує оплату по договору №18/12-2023 від 18.12.2023; Реєстр божників від 22.12.2023 до Договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором №555143924132001 від 05.05.2021 в сумі 7684,80 грн, з яких: 3000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4684,80 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с.53).

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за договором № 3608247 від 03 лютого 2021 року та за договором №555143924132001 від 05 травня 2021 року.

Щодо розміру заборгованості за укладеними договорами

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постановах від 05.03.2023 у справі № 910/4518/16, від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів за користування коштами може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо кредитного договору №3608247 від 03.02.2021

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до розрахунку заборгованості, заборгованість відповідачки за вказаним договором становить 49 200 грн., з яких: 15 000 грн. — заборгованість за тілом кредиту та 34 200 грн. - нараховані проценти за користування кредитом.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині нарахованих та стягнутих процентів за користування позикою, з огляду на наступне.

Укладаючи 03 лютого 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту №3608247 сторони узгодили наступні умови:

Згідно з п.п.1.3, 1.4, Кредитного договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 15000 грн, строк кредиту 30 днів і він може бути продовжений у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього Договору.

Відповідно до п.1.5. договору, стандартна процентна ставка становить 1.90% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2 договору, у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 договору.

Згідно з п.3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Відповідно до п.4.1. Договору, Сторони домовились, що строк кредиту може бути продовжено: - за ініціативою Споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору (30 днів), якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2 (пп4.2.1.-4.2.4.) Договору; або – в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п.4.3. (пп.4.3.1.-4.3.2.) Договору.

Пункт 4.2.2. Договору передбачає, що пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Споживач зобов`язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів.

Пунктом 4.3 Договору сторони домовились про порядок автопролонгації строку кредиту.

Так, у п.4.3.1 сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку) кредиту після пролонгації або авто пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до п.п. 4.2.2-4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Пункт 4.3.2. Договору передбачає, що Споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в п.4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п.4.2.Договору.

Згідно наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 на виконання п. 4.2. Кредитного договору в момент закінчення строку кредиту через Особистий кабінет ініціювала продовження його строку шляхом здійснення 02.03.2021 платежу на суму розміру процентів 5985 грн., що нараховані на дату такого ініціювання.

В подальшому відповідачка знову ініціювала продовження його строку договору шляхом здійснення платежів на суму розміру процентів, а саме 01.04.2021 в сумі 8550 грн, 05.05.2021 в сумі 9690 грн.

Оскільки відповідачка сплатила нараховані відсотки, тим самим продовжила термін дії договору на 90 днів.

Враховуючи вищезазначені умови Договору №3608247 від 03.02.2021, який був підписаний сторонами, у тому числі, відповідачкою, яка погодилася з усіма його умовами, доводи сторони відповідача про те, що нарахування відсотків після спливу строку кредитування є неправомірним, не заслуговують на увагу, враховуючи умови вказаного Договору (п.4.3 Договору), які передбачають можливість збільшення строку кредитування шляхом продовження користування Позичальником кредитними коштами після завершення строку кредитування, що не може перевищувати 90 днів та відповідно продовжують нараховуватись за стандартною процентною ставкою 1,9% в день. А тому проценти за користування кредитом слід нараховувати за перших 30 днів (строк початкового кредитування) + 90 днів (максимально можливий строк кредитування з урахуванням усіх пролонгацій).

Враховуючи умови кредитного договору, умови якого були погоджені при його укладанні як з боку відповідачки так і первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна», суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з відповідачки на користь позивача, який має права вимоги до боржника (відповідачки), підлягають стягненню відсотки за вказаним договором в розмірі 32400,00 грн (120х1,9%х15000), які згідно умов договору передбачають нарахування після спливу строку кредитування, але не можуть перевищувати 90 днів (30+90).

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, а відтак ОСОБА_1 продовжила користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично на 90 календарних днів, що відповідає умовам договору.

Апеляційний суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23 зауважив, що: «станом на 13 травня 2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»); за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит; суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору; натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що за договором №3608247 від 03.02.2021 з відповідача підлягає стягненню 49200 грн, з яких: 15 000 грн — заборгованість за тілом кредиту та 34200 грн — заборгованість за процентами.

Щодо кредитного договору №555143924132001 від 05.05.2021

Як встановлено судом, 05.05.2021 між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір №555143924132001, відповідно до умов якого на підставі Заявки на пролонгацію від 05.05.2021 до договору позики 555143924132, підписаної Позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики № 555143924132001 (пролонгація) , відповідно до якого Сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання Позичальника по погашенню заборгованості за попереднім Договором № 555143924132 в сумі 3000.00 грн. на новий строк 30 днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти.

Відповідно до п. 1.1.1 Договору позики Сторони погодили тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання Позичальником умов договору та становить:

1.1.1.2 Стандартна процента ставка, фіксована 2,6% (950,00%) річних від суми Позики застосовується: - у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1 цього Договору, якщо позичальник не виконав умови зазначені в пп.1.1.1.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки, та у межах періоду прострочення, але не більше 30 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 част.1 статті 1048 Цивільного кодексу України.

Підписанням договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Порядок і розмір нарахування заборгованості за тілом позики, яку не сплачено боржником в обумовлені строки, в свою чергу відповідачем не спростовано розмір використаних кредитних коштів та заявленого позивачем розміру заборгованості, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3000 грн та нарахованих процентів у розмірі 4684,80 грн відповідно до умов договору.

Отже, наведене свідчить про те, що умовами договору сторони погодили порядок продовження строку кредитування, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачкою своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, а відтак ОСОБА_1 продовжила користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії договору відбулась автоматично на 30 календарних днів (30+30), що відповідає умовам договору, а відтак позивачем вірно нараховано відсотки.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до власного тлумачення відповідачем діючого законодавства.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні суду першої інстанції, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

В поданому позові позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 16000 грн., суд першої інстанції стягнув витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині стягненні судових витрат, колегія суддів виходить із того, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Аналізуючи викладене, колегія суддів у даній справі визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу яку суд стягнув у розмірі 7000 грн., враховує однотипність даної справи, наявність підстав для висновку про їх шаблонність, що, у свою чергу, ставить під сумнів витрачання адвокатом значного часу на підготовку позовної заяви та розгляд справи в суді першої інстанції.

Отож, з урахуванням конкретних обставин даної справи, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахувавши характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру до ціни позову та до предмету спору, сімейний та фінансовий стан відповідачки вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу та вважає за необхідне частково присудити стороні, на користь якої ухвалено судове рішення витрати на правову допомогу та покласти на відповідачку витрати у розмірі 3000 грн.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, від 22 травня 2024 року у справі №205/5969/15-ц, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а рішення у даній справі слід змінити в частині визначення суми витрат позивача на правничу допомогу, яку має відшкодувати відповідач, визначивши її в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2026 року в частині визначення суми витрат позивача на правничу допомогу змінити, визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на професійну правничу допомогу у розмір 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2026 року в іншій частині – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена судом 25 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Н. Лисак