Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №405/7338/18 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2026 року м. Кропивницький

справа № 405/7338/18

провадження № 22-ц/4809/172/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_2 ,

відповідач – ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Прохор Любов Євгенівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького (суддя Шевченко І. М.) від 21.07.2025,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

25.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до ОСОБА_3 , зазначивши як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса Кіровоградського міського нотаріального округу Прохор Любов Євгенівну, про визнання недійсним договору дарування 4/5 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 14.01.2014 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 від 23.05.2012.

Вимоги позивача обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 була його матір`ю. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати померла внаслідок чого відкрилася спадщина щодо її майна.

Звернувшись до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Писаковської О. І. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, позивач дізнався про існування оспорюваних ним договору і заповіту.

Так, 14.01.2014 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар 4/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.1958 № 2-1176, посвідченого Першою кіровоградською державною нотаріальною конторою (1/2 частка), та договору купівлі-продажу від 11.04.1974 № 2-3176, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою (3/10 частки).

Позивач вважає, що в момент укладення договору дарування ОСОБА_4 не мала на меті відчуження своєї частки у будинку, оскільки цей будинок був її єдиним житлом, ключі від нього відповідачці вона не передала, а залишилася проживати в ньому. До того ж, вона через хворобу (цереброваскулярну патологію) не розуміла значення своїх дій та не могла розумно керувати ними.

Позивач стверджує, що на час вчинення цих правочинів ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла розумно керувати ними через психічне захворювання, про що відповідачці було відомо.

Натомість позивач постійно проживав з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , доглядав її та був її опікуном згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12.12.2016.

З огляду на ці обставини, він просив задовольнити його позовні вимоги.

10.01.2019 Ленінський районний суд м. Кіровограда постановив ухвалу про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 .

2.Короткий зміст рішення суду

21.07.2025 Подільський районний суд міста Кропивницького постановив рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив, а саме:

- визнав недійсним договір дарування (серія та номер 23) 4/5 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , укладений 14.01.2014 та посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Прохор Л. Є.;

- визнав недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 , посвідчений 23.05.2012 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Прохор Л. Є.

Крім того, в порядку розподілу судових витрат суд стягнув зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на сплату судового збору в сумі 704,80 грн.

Також суд скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2018.

Рішення суду мотивоване тим, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 422 від 29.11.2019 ОСОБА_4 страждала на сукупність захворювань, які потягли за собою незворотні наслідки, що мають постійний характер у формі органічного захворювання головного мозку (ДЕ ІІ ст. змішаного ґенезу), що за МКХ-10 перегляду відповідає рубриці F-01 - судинна деменція. Дане захворювання позбавляло ОСОБА_4 можливості усвідомлювати значення своїх дій, віддавати їм звіт та розумно керувати ними при укладенні договору дарування від 14.01.2014 та при складенні заповіту від 23.05.2012.

Суд також врахував відомості про здоров`я ОСОБА_4 з 1980 по 2017 роки, зокрема встановлений діагноз про судинне захворювання головного мозку у формі дисциркуляторної енцефалопатії І-ІІ ст. ДЕ на фоні церебрального атеросклерозу, а також показання свідків про її поведінку.

З огляду на доведений доказами факт, що на час вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд визнав складений нею заповіт від 23.05.2012 та укладений договір дарування майна від 14.01.2014 недійсними.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Відповідач ОСОБА_3 , від імені якої діє представник – адвокат Гретченко Лариса Леонідівна, звернулася до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 21.07.2025 у справі № 405/7338/18. Вона просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Прохор Любов Євгеніївна, ОСОБА_2 , про визнання заповіту та договору дарування недійсними.

ОСОБА_3 вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неправильним встановленням судом обставин справи внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів, а також пов`язаним з цим неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, апелянт вважає, що висновок судово–психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422 суд помилково оцінив як достовірний доказ неспроможності ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в моменти, коли вона укладала оспорювані заповіт та договір дарування. Суд не врахував юридичних дефектів цього висновку експерта, очевидних сумнівів у його обґрунтованості та неузгодженість з іншими матеріалами справи. Так, експерти не врахували рішення суду у справі № 405/3243/15-ц щодо недієздатності ОСОБА_4 та висновок судово-психіатричної експертизи від 05.09.2016 № 125, рішення суду у справі № 404/5732/14-ц та акт судово–психіатричної експертизи від 17.10.2014 № 532. Крім того, суд не надав експертам витребувані ними додаткові матеріали, а самі експерти досліджували надані їм матеріали вибірково: зокрема, проігнорували показання свідків - нотаріусів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які 26.07.2013 та 17.07.2014 перевіряли дієздатність ОСОБА_4 та не мали щодо цього сумніву.

Висновок судово–психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422 ґрунтується на припущеннях.

Призначивши повторну експертизу, суд висловив сумнів у висновку від 29.11.2019 № 422, а неможливість проведення повторної експертизи не надає достовірності, належності та допустимості висновку № 422, щодо якого є обґрунтовані сумніви.

Висновки судових експертів, отримані в інших цивільних справах № 404/5732/14-ц та № 405/3243/15-ц щодо стану здоров`я ОСОБА_4 та визнання її недієздатною, констатують неможливість однозначно відповісти на питання, з якого часу в неї розпочався психічний розлад у вигляді «судинної деменції».

Вперше психічні розлади у ОСОБА_4 були зафіксовані в медичних документах лише 09.07.2014.

Суд не врахував нотаріально посвідчені довіреності від 26.07.2013, від 17.07.2014, від 15.08.2014 та від 12.11.2015, видані ОСОБА_4 , копії яких наявні в матеріалах справи та повністю спростовують доводи позивача щодо неможливості ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій.

Позивач не довів доказами абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент вчинення правочинів розуміти значення своїх дій.

Суд не застосував презумпцію психічного здоров`я, закріплену у ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», адже ОСОБА_4 була визнана недієздатною лише з 01.03.2017 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12.12.2016 у справі № 405/3243/15-ц.

Оспорювані позивачем заповіт і договір дарування відповідають загальним вимогам дійсності правочинів, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Крім того, суд немотивовано відхилив доказ у справі – висновок спеціаліста у галузі психіатрії ОСОБА_7 від 03.07.2020.

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Завгородня Вікторія Валентинівна - подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому виклала незгоду з вимогами та доводами апелянта. Вказала, що, на її думку, скарга є необґрунтованою. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_4 мала кілька захворювань, які розвивалися поступово, а тому визнання матері сторін у справі недієздатною лише рішенням суду у справі № 405/6981/14-ц не дає підстав стверджувати, що раніше стан її здоров`я дозволяв усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Станом на час оформлення оспорюваного заповіту їй виповнився 81 рік, а на час оформлення договору дарування - 83 роки, отже, вона була похилого віку, мала численні хронічні захворювання та за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій, давати звіт та розумно керувати ними. В апеляційній скарзі не наведено доводів на спростування висновку експертів № 422 та зробленого на його підставі висновку суду.

Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5.Короткий зміст пояснень учасників справи у судовому засіданні 05.02.2026

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник - адвокат Греченко Лариса Леонідівна підтримали апеляційну скаргу. Представник відповідачки подала до суду письмові пояснення від 05.02.2026 із роз`ясненням основних доводів апеляційної скарги.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Прохор Любов Євгенівна висловила свою згоду з доводами апеляційної скарги, вказавши, що вона ретельно перевіряла дієздатність ОСОБА_4 перед посвідченням правочинів та не встановила жодних ознак, які б викликали сумнів щодо цього.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Завгородня Вікторія Валентинівна заперечили проти апеляційної скарги, поданої відповідачкою, посилаючись на її необгрунтованість.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_2 - у судове засідання не з`явився, але подав до суду письмову заяву, суть якої зводиться до того, що він погоджується з вимогами позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають.

7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

18.02.1992 ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої кіровоградської державної нотаріальної контори Волошиною Л. Л., зареєстрований в реєстрі за № 4-511, яким все своє майно, що буде їй належати на день смерті, вона заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

23.05.2012 ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Прохор Л. Є., зареєстрований в реєстрі за № 822, яким усі свої права та обов`язки, а також майно, що належатимуть їй на день її смерті, заповіла дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

14.01.2014 між ОСОБА_4 (Дарувальник за договором) та ОСОБА_3 (Обдарована за договором) було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар 4/5 частки у праві власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3510100000:29:187:0049, площею 0,0956 га, що перебуває у спільному постійному користуванні Дарувальника згідно з державним актом на право постійного користування серії КР № 00009488. Цей договір посвідчено нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Прохор Л. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 23.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25.03.2015 у справі № 404/5732/14-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_3 було скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.02.2015 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ленінської районної у місті Кіровограді ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , недієздатною та встановлення опіки над нею відмовлено.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з актом судово –психіатричної експертизи від 17.10.2014 № 532 ОСОБА_4 на даний час страждає на хронічне психічне захворювання у формі атеросклеротичної деменції. За своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій і розумно керувати ними. Потребує встановлення опіки. Проте із зазначеного висновку експертів вбачається, що експертами не було визначено, що ОСОБА_4 має хронічний та стійкий психічний розлад, що давало б можливість суду відповідно до ч.1 ст. 39 ЦК України вирішувати питання про визнання фізичної особи недієздатною.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12.12.2016 у справі № 405/3243/15-ц, з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 01.03.2017, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано недієздатною та призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , її опікуном. У задоволенні подання виконавчого комітету Ленінської районної у місті Кіровограді ради про призначення ОСОБА_3 опікуном над ОСОБА_4 відмовлено.

ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 87 років померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Кропивницьким міським відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис № 1799.

ОСОБА_4 була матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У визначений ст. 1270 ЦК України строк ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Кіровоградського міського нотаріального округу Писаковській О. І. заяву про прийняття спадщини, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 52640603 від 17.07.2018.

30.10.2018 ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу Кіровоградського міського нотаріального округу Писаковській О. І. заяву про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_4 від 23.05.2012, яка відкрилася 10(11).07.2018.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 повідомили про погіршення стану здоров`я ОСОБА_4 : незважаючи на тривале знайомство вона їх не впізнавала, забувала, а потім могла пригадати, скаржилася на запаморочення.

Натомість інші допитані судом свідки – нотаріуси ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - пояснили, що ОСОБА_4 укладала правочини, які вони посвідчували. При цьому свідок ОСОБА_5 пояснила, що відповідна подія відбувалася у 2013 році й вона особу не пам`ятає. Свідок ОСОБА_6 пояснив, що його запросили до ОСОБА_4 , подія була у 2014 році, у нього не було сумнівів у її адекватності, вона пояснювала для чого довіреність і він пересвідчився у її вільному волевиявленні, посвідчив довіреність.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 422 від 29.11.2019, який підписаний членами комісії в складі ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , було встановлено, що ОСОБА_4 страждала на сукупність захворювань, які потягли за собою незворотні наслідки, які мають постійний характер у формі органічного захворювання головного мозку (ДЕ ІІ ст. змішаного ґенезу), що за МКХ -10 перегляду відповідає рубриці F-01- судинна деменція. Дане захворювання позбавляло ОСОБА_4 , можливості усвідомлювати значення своїх дій, віддавати їм звіт та розумно керувати ними при укладенні договору дарування від 14.01.2014 та при складенні заповіту від 23.05.2012.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Норми права та їх джерела

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. ч. 1 – 3, 5 ст. 203 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ч. 1 ст. 225 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах(ч. ч. 2, 4 ст. 1257 ЦК України).

8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є наявність підстав для оспорення правочину та встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (див. постанови Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/4875/17, від 27.02.2023 у справі № 334/5171/13-ц, від 24.01.2024 у справі № 693/1314/19).

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, бувши належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що заповіт є одностороннім правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 у справі № 496/4851/14-ц виснував, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічний висновок про застосування ч. 1 ст. 225 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду України від 29.02.2012 у справі № 6-9цс12 про визнання заповіту недійсним.

Підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 554/11179/13-ц, від 02.11.2020 у справі № 326/81/15, від 22.12.2021 у справі № 350/792/20 тощо).

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Докази у справі мають відповідати вимогам ст. ст. 77 – 80 ЦПК України щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Частинами 1 – 3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач - колишній опікун померлої ОСОБА_4 та її спадкоємець - звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, заповіту ОСОБА_4 від 23.05.2012, складеного на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також договору дарування частки у праві власності на будинок від 14.01.2014, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12.12.2016 у справі № 405/3243/15-ц, з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 01.03.2017, ОСОБА_4 визнано недієздатною та призначено ОСОБА_1 її опікуном, то, відповідно до змісту положення ч. 2 ст. 225 ЦК України, опікун набув право на пред`явлення позову про визнання недійсними правочинів (заповіту від 23.05.2012 та договору дарування від 14.01.2014), які укладені нею до визнання її недієздатною, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

До смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 такого позову не пред`явив, пояснивши це тим, що він про вказані правочини дізнався лише тоді, коли звернувся до нотаріуса для оформленням спадщини.

Проте, згідно з відомостями ЄДРСР, у серпні 2014 року сама ОСОБА_4 зверталася до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування 4/5 часток житлового будинку від 14.01.2014 (справа № 405/6981/14-ц). Однак у зв`язку зі смертю позивача на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закрив провадження у справі, про що постановив ухвалу від 11.12.2018 (номер рішення у ЄДРСР: 82242680).

З урахуванням положень ч. 4 ст. 1254 ЦК України визнання заповіту ОСОБА_4 від 23.05.2012 недійсним на підставі ст. 225 ЦК України матиме наслідком відновлення чинності попереднього її заповіту від 18.02.1992, яким вона усе своє майно, що буде їй належати на день смерті, вона заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У зв`язку із цим колегія суддів вважає, що не пред`явлення позивачем своєї вимоги про недійсність заповіту від 23.05.2012 до ОСОБА_2 , у випадку задоволення позову, не матиме наслідком до реальне порушення його майновий прав так, як право на спадкування після смерті матері він матиме згідно із її заповітом від 18.02.1992 і в тій самій частці, що за оспорюваним заповітом.

Крім того, визнання недійсним договору дарування від 14.01.2014 дасть можливість спадкоємцям оформити свої спадкові права на майнові права, які є предметом оспорюваного договору, оскільки згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак, у разі доведеності вказаних у позовній заяві підстав для оспорення заповіту та договору дарування слід погодитися з доводами позивача, що його суб`єктивне цивільне право є порушеним, тому він має право на його захист, а обраний ним спосіб захисту є належним та ефективним.

Суд першої інстанції за заявою позивача призначив посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручив експертам Комунального закладу «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня», про що постановив ухвалу від 15.04.2019.

На вирішення експертизи поставлено два питання: 1) чи страждала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 23.05.2012 (день складення заповіту) та 14.01.2014 (день укладення договору дарування) будь-яким психічним захворюванням; 2) якщо так, то чи не позбавляло її це захворювання можливості усвідомлювати значення своїх дій, віддавати їм звіт та розумно керувати ними при складенні заповіту від 23.05.2012 та укладенні договору дарування від 14.01.2014?

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08.07.2019 у справі № 405/7338/18 вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15.04.2019 про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи - без змін.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422, який підписаний членами комісії експертів у складі: Тарасенка О. І., Кухарєва О. С., Григор`євої І. В., встановлено, що ОСОБА_4 страждала на сукупність захворювань, які потягли за собою незворотні наслідки, які мають постійний характер у формі органічного захворювання головного мозку (ДЕ ІІ ст. змішаного ґенезу), що за МКХ-10 перегляду відповідає рубриці F-01- судинна деменція. Дане захворювання позбавляло ОСОБА_4 , можливості усвідомлювати значення своїх дій, віддавати їм звіт та розумно керувати ними при укладенні договору дарування від 14.01.2014 та при складенні заповіту від 23.05.2012 (т. 2, а. с. 112-115).

Висновок експертизи є категоричним, не містить припущень чи будь-яких інших підстав для сумнівів у нездатності ОСОБА_4 у момент вчинення оспорюваного заповіту та в момент вчинення оспорюваного договору дарування розуміти значення своїх дій та розумно керувати ними через органічне захворювання головного мозку – судинну деменцію.

Крім того, висновок судово-психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422 в частині того, що ОСОБА_4 страждала на судинну деменцію, яка позбавляла її можливості усвідомлювати значення своїх дій та розумно керувати ними, узгоджується з іншим висновком судово-психіатричного експерта від 20.10.2017 № 456 (проведену за життя ОСОБА_4 на підставі ухвали суду в іншій цивільній справі № 405/6981/14-ц), згідно з яким з жовтня 2011 року ОСОБА_4 страждала на психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного типу з вираженими когнітивними порушеннями, а з 2013 року – на стійкий психічний розлад, які з жовтня 2011 року й надалі позбавляли її можливості усвідомлювати значення своїх дій та розумно керувати ними (т. 4, а. с. 202 – 204).

Суд першої інстанції дав правильну оцінку висновку судово-психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422 з огляду на таке: при призначенні та проведенні експертизибуло додержано вимоги законодавства; обставин, які виключали участь експертів чи будь-кого з них у справі, не встановлено; експерти є компетентними; експертні дослідження здійснені в межах повноважень експертів; кількість і якість наданих об`єктів дослідження виявилася достатньою для надання категоричного висновку; експерти надали повну і категоричну відповідь на поставлені судом питання; дослідницька частина висновку узгоджується з підсумковим висновком експертизи; висновок є обґрунтованим і не суперечить іншим доказам у справі та фактичним даним.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку судово-психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422 через недостатність наданих медичних документів щодо здоров`я ОСОБА_4 не заслуговують на увагу, так як під час опитування експерта ОСОБА_15 вона пояснила, що для надання висновку було достатньо наданих епікризів ОСОБА_4 за період 1990 – 2016 років, тобто інформації про стан здоров`я особи, факти її звернення за медичною допомогою, її діагнози.

Стосовно неврахування експертами рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25.03.2015 у справі № 404/5732/14-ц, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ленінської районної у місті Кіровограді ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про визнання ОСОБА_4 недієздатною та встановлення опіки над нею відмовлено, а також здобутого у тій справі доказу – акта судово–психіатричної експертизи від 17.10.2014 № 532, то у тій справі предметом розгляду була дієздатність/недієздатність ОСОБА_4 на час звернення до суду з відповідною заявою. У тій справі суд на підставі вказаного акта судово-психіатричної експертизи встановив наявність у ОСОБА_4 хронічного психічного захворювання у формі атеросклеротичної деменції, яке позбавило її можливості розуміти значення своїх дій і розумно керувати ними (т. 3, а. с. 208 – 210). При цьому суд не досліджував і не встановлював час виникнення у неї психічного розладу.

Та обставина, що у справі № 404/5732/14-ц суд відмовив у визнанні недієздатною ОСОБА_4 через відсутність доказів стійкого характеру її психічного розладу, не дає підстав для висновку, що це унеможливлює доведення фактів вчинення нею правочинів у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про те, що під час проведення призначеної судом у справі № 405/7338/18, яка переглядається в апеляційному порядку, експертизи експерти не взяли до уваги показання допитаних у судовому засіданні свідків – нотаріусів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , оскільки за наявності медичної документації про здоров`я ОСОБА_4 показання свідків мають лише побічне значення для встановлення того, чи була вона здатною в конкретні моменти вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно зі ст. 44 Закону України «Про нотаріат» під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

При цьому нотаріус визначає обсяг цивільної дієздатності фізичної особи за встановленими законом документами.

Відсутність у нотаріуса сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, а також відсутність на час вчинення нотаріальної дії доказів наявності у неї психічного розладу чи іншого стану, який впливає на здатність усвідомлювала значення своїх дій та (або) керувати ними, не виключає того, що в дійсності особа не була здатна на вільне волевиявлення (дефект волі та волевиявлення).

Вчинення ОСОБА_4 після 23.05.2012 та 14.01.2014 будь-яких правочинів, які потребували нотаріального посвідчення, та які ніким не були оспорені й не визнанні у встановленому законом порядку недійсними не є беззаперечним доказом того, що станом на час вчинення правочинів 23.05.2012 та 14.01.2014 вона не могла перебувати у стані, який виключає усвідомлення значення своїх дій та(або) можливість керувати ними.

Стосовно твердження апелянта про те, що суд не надав належної оцінки висновку первинної комісійної стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 05.09.2016 № 125, яка була призначена і проведена у справі № 405/3243/15-ц про визнання недієздатною ОСОБА_4 та призначення опікуна, згідно з яким вона страждає на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді «Судинної деменції», що абсолютно позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але однозначно відповісти на питання, з якої дати у ОСОБА_4 розпочався психічний розлад у вигляді «Судинної деменції» не є можливим (т. 3, а. с. 138 – 144).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок експертизи від 05.09.2016 № 125 не містить спростування висновку судово-психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422 з огляду на конкретні питання, які ставилися перед експертами, та обсяг наданих їм об`єктів дослідження.

Неможливість встановлення дати виникнення у ОСОБА_4 стійкого хронічного психічного розладу під час експертизи, яка проводилася у вересні 2016 року, не унеможливлює встановлення відповідних обставин під час подальших експертних досліджень.

Щодо висновку лікаря–психіатра ОСОБА_7 від 03.07.2020 (т. 3, а. с. 15 – 24), на який посилалася відповідач ОСОБА_3 у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі, то по своїй суті він є рецензією на висновок судово-психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що цей висновок є письмовим доказом у справі, а не висновком повторної експертизи. При цьому лікар-психіатр ОСОБА_7 не був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Системне тлумачення змісту ч. 2 ст. 78 та п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України дає підстави для висновку, що психічний стан особи може визначатися лише на підставі висновку відповідної експертизи.

Відтак висновок лікаря–психіатра ОСОБА_7 не є допустимим доказом у цій справі.

Щодо призначення ухвалою суду від 04.08.2022 у справі № 405/7338/18 повторної судово-психіатричної експертизи, то в мотивувальній частині оскаржуваного рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 21.07.2025 вказано, що призначення такої експертизи було обумовлене саме виникненням сумнівів у сторони відповідача щодо висновку первинної експертизи. Проте суд не вважав висновок судово-психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422 необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Отже, з огляду на положення ч. 2 ст. 113 ЦПК України, суд не мав підстав для призначення повторної експертизи, проте призначив її.

Повторна експертиза не була проведена визначеною судом іншою експертною установою – Дніпровською філією судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатрічної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» через відмову ОСОБА_3 у проведенні її оплати.

З клопотанням про зміну виконавця повторної експертизи відповідачка до суду не зверталася.

Таким чином, у справі відсутній інший доказ, який би спростовував висновок судово-психіатричного експерта від 29.11.2019 № 422.

З огляду на таке, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильність установлення місцевим судом обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів, а також неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення дав правильну оцінку доказам у справі: наявним у матеріалах справи висновкам експертиз, а також показанням допитаних свідків, як кожному окремо, так і в цілому.

Встановивши, що ОСОБА_4 під час вчинення нею оспорюваних правочинів не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, суд першої інстанції правильно виснував про наявність правових підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, для визнання зазначених заповіту та договору недійсними.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає встановленим ч. 5 ст. 263 ЦПК України вимогам обґрунтованості, адже суд повно і всебічно з`ясував обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загалом суд надав сторонам докладну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аргументи, які відповідачка навела в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

10.Про судові витрати

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України одним з основних принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції відхиляє вимоги апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції залишає без змін, то відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді першої інстанції.

Крім того, судові витрати, які апелянт поніс у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір у сумі 1 691,50 грн, т. 5, а. с. 138, 156) , покладаються на нього без компенсації.

Доказів очікуваних витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, про які апелянт вказав в апеляційній скарзі, до суду не надано.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 21.07.2025 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 28.09.2026.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник