Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №345/3785/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/3785/25

Провадження № 22-ц/4808/1198/26

Головуючий у 1 інстанції Сирко Й. Й.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Струць Тетяни Ігорівни на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року у складі судді Сирка Й. Й., ухвалене у м. Калуші Івано-Франківської області, повний текст якого складено 04 травня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Калуської міської ради про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року позивачка ОСОБА_1 пред`явила до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Калуської міської ради позов про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 квітня 2013 року по 16 січня 2019 року, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що після розірвання шлюбу син сторін залишився проживати з нею та перебувати на її повному утриманні.

Зазначала, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, не спілкується з ним та не приходить до сина, хоча вона жодних перешкод не чинила. Дитина проживає разом із матір`ю, а роль батька для неї виконує її чоловік від нового шлюбу (цивільного) ОСОБА_4 , у якого з ним є спільні діти - доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Посилаючись на те, що нинішній чоловік бажає всиновити малолітнього ОСОБА_3 , натомість його біологічний батько ОСОБА_2 не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не спілкується з ним, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти та жодним іншим способом не проявляє батьківського піклування про неї, просила позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_7 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Калуської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Струць Т. І., посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на неналежну оцінку доказів у справі, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник скаржниці вказує на те, що суд першої інстанції фактично проігнорував реальні життєві обставини дитини, багаторічну фактичну відсутність батька у житті, добровільне визнання відповідачем позову та позитивний висновок органу опіки та піклування.

На думку представника позивачки, суд першої інстанції підмінив критерій оцінки поведінки батька пошуком причин, чому мати звернулась до суду. Однак, предметом доказування у цій справі були не мотиви позивачки, а поведінка відповідача щодо дитини.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось й те, що відповідач жодного разу не заявив про бажання брати участь у вихованні дитини, не просив встановити порядок спілкування, не подав відзиву чи заперечень, не спростував жодної обставини позову та добровільно просив позбавити його батьківських прав. Така поведінка, на її думку, сама по собі свідчить про свідоме самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

Крім того, адвокат Струць Т. І. вважає помилковим висновок суду першої інстанції про зловживання позивачки правом щодо можливого використання позову про позбавлення батьківських прав з метою подальшого отримання відстрочки від проходження військової служби ОСОБА_4 , оскільки жодного належного та допустимого доказу на підтвердження таких припущень матеріали справи не містять. При цьому, сам відповідач уже мав оформлену відстрочку як батько трьох дітей, що прямо встановлено самим судом.

Також представник скаржниці вважає невірним висновок суду про можливість усиновлення без позбавлення батьківських прав, оскільки відповідач жодної нотаріальної згоди не надав, а чинне законодавство не зобов`язує матір обирати інший спосіб захисту прав дитини за наявності передбачених законом підстав для позбавлення батьківських прав. Більш того, суд не врахував, що позивачка не може бути поставлена у повну залежність від майбутньої доброї волі особи, яка роками не бере участі у житті власної дитини.

Представник позивачки звертає увагу суду на те, що відсутність позову про аліменти не свідчить про належне виконання відповідачем батьківських обов`язків та не може спростовувати факту його багаторічного самоусунення від життя дитини. Позивачка самостійно забезпечувала дитину, однак це не звільняє батька від відповідальності за невиконання ним своїх обов`язків.

Поза увагою суду першої інстанції залишились долучені стороною позивача докази, зокрема висновок органу опіки та піклування, характеристика навчального закладу; акт обстеження; пояснення позивачки. При цьому, жодного доказу виконання відповідачем батьківських обов`язків матеріали справи не містять.

Адвокат Струць Т. І. зауважує, що суд першої інстанції не встановив коли саме відповідач спілкувався з дитиною, яким чином він бере участь у її вихованні, чи цікавиться її здоров`ям, чи забезпечує її розвиток, чи має емоційний зв`язок із дитиною. Натомість, суд обмежився загальними міркуваннями про винятковість позбавлення батьківських прав. Однак сама по собі винятковість цього заходу не означає неможливість його застосування.

Також, на думку представника позивачки, суд першої інстанції, захищаючи формальний біологічний зв`язок, фактично проігнорував реальні інтереси дитини.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Струць Т. І. не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.; поведінку самого відповідача.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 та представник Служби у справах дітей Калуської міської радив судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Кутинської Н. Я., яка просила залишити рішення суду без змін, , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що позивачем не надано об`єктивних та безсумнівних доказів свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо наймолодшого сина. При цьому, суд першої інстанції не погодився із висновком органу опіки та піклування, служби у справах дітей Калуської міської ради, від 14 жовтня 2025 року № 01-25/680 щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , оскільки такий висновок носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав. Також суд першої інстанції вказав, що усиновлення малолітнього ОСОБА_3 чоловіком його матері ОСОБА_1 не потребує попередньо ухваленого рішення суду про позбавлення батьківських прав відповідача у справі щодо цієї дитини, оскільки відсутні перешкоди для відповідача надати письмову нотаріально засвідчену згоду на усиновлення його сина іншою особою, що відповідає вимогам ст. 217 СК України.

З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що сторони у справі з 03 квітня 2013 року по 16 січня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилося троє дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12-13).

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2019 року шлюб між сторонами розірвано, дітей залишено на проживання з позивачкою ОСОБА_1 .

Також судом першої інстанції із відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановлено, що 19 грудня 2017 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області видано судовий наказ №345/4302/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 аліментів на утримання: сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на кожну дитину, починаючи з 14 грудня 2017 року до досягнення дітьми повноліття.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 30 вересня 2025 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 30 вересня 2025 року (а.с. 44).

Згідно копії Акта обстеження житлово-побутових умов проживання здобувача освіти ОСОБА_3 від 06 жовтня 2025 року, син сторін ОСОБА_3 проживає проживання у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , разом з мамою, бабусею, дідусем, двома братами та двома сестрами (а.с.45-46).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, служби у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, від 14.10.2025 №01-25/680 з метою соціального захисту малолітнього ОСОБА_3 орган опіки та піклування, служба у справах дітей Калуської міської ради, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 33-34).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Тобто, судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Колегія суддів зауважує, що у даній справі суд першої інстанції, враховуючи відсутність обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю, правильно застосував положення статті 164 СК України, з урахуванням правового висновку щодо застосування даної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а також взяв до уваги, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Встановивши фактичні обставини справи, суд, правильно розтлумачивши поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і з`ясувавши, що матеріали справи не містять доказів свідомого умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , який проживає разом з матір`ю.

Апеляційний суд відхиляє доводи представника скаржниці про неврахування судом першої інстанції висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_11 та визнання його судом необгрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції надав правову оцінку висновку органу опіки та піклування, служби у справах дітей Калуської міської ради, від 14 жовтня 2025 року № 01-25/680 щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їхнього здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не можуть бути прийняті до уваги.

Також апеляційний суд вважає за доцільне зауважити, що наявність у матеріалах справи заяви відповідача про визнання позовних вимоги та відсутність заперечення про позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батька від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22,.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Струць Тетяни Ігорівни - залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта