Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №343/642/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 343/642/26

Провадження № 22-ц/4808/1275/26

Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар: Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє – адвокат Комарницький Едуард Григорович на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 травня 2026 року в складі судді Андрусіва І. М., ухвалене в м. Долина Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позов обґрунтовано тим, що він з відповідачкою перебуває у шлюбі, зареєстрованому 07.10.2023 Долинським відділом державної реєстраціцї актів цивільного стану у Калуському районі Івано - Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №165. Спільне життя у них не склалось через різні характери, різницю у поглядах на життя та інші життєві проблеми і на даний час їхній шлюб вже є формальним. Більше року вони спільно не проживають. Від даного шлюбу дітей у них немає. Оскільки подальше збереження шлюбу суперечитиме його інтересам, просить розірвати укладений між сторонами шлюб, не надаючи строк на примирення.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 травня 2026 року позов задоволено.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07.10.2023 Долинським відділом державної реєстраціцї актів цивільного стану у Калуському районі Івано - Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №165 - розірвано.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що подружнє життя у сторін не склалося, вони припинили шлюбні відносини, позивач не бажає зберегти сім`ю, відповідачка з цього приводу заперечень не заявляла, тому відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє – адвокат Комарницький Е. Г. подала апеляційну скаргу у якій просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у серпні 2025 року між подружжям виник сімейний конфлікт, унаслідок якого апелянт - ОСОБА_1 тимчасово змінила місце проживання, переїхала проживати до іншого міста, що призвело до роздільного проживання сторін. У цей час остання працювала та перебувала у стані вагітності, про що відповідачу відомо не було. Апелянт неодноразово інформувала суд та просила відкласти судове засідання, оскільки мала намір самостійно прибути в судове засідання та повідомити відповідачу безпосередньо про цю новину, але суд 01.05.2026 року ухвалив рішення про розірвання шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась донька – ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 09.05.2026 року.

Пізніше апелянтка дізналася про те, що її чоловіка ОСОБА_2 було мобілізовано. Вважає, що якби останній знав про народження ОСОБА_4 , то змінив би своє рішення.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 . У зв`язку із реєстрацією шлюбу позивачка змінила прізвище із " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 " (а.с. 3).

Згідно зі свідоцтвом про народження від 09 травня 2026 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 43).

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило в інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Тож, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013року (заяви №№ 29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів... Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення..., держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».

Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».

Згідно пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч. 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб – це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Надання строку на примирення при розірванні шлюбу є правом, а не обов`язком суду (постанова Верховного Суду від 30 травня 2019року у справі № 442/6319/16-ц).

Із позовної заяви вбачається, що примирення між сторонами неможливе, оскільки шлюб сторін носить формальний характер, через відсутність між ними взаєморозуміння, почуття любові та поваги, у зв`язку з чим сторони вже тривалий час проживають окремо.

За таких обставин, висновок суду про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, а відмова суду першої інстанції у розірванні шлюбу могла б свідчити про примушування ОСОБА_2 до шлюбу проти його волі.

Суд буде вживати заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства і примирення подружжя допоможе зберегти сім`ю. У випадку виявлення обставин або фактів, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі, та з позицій інтересів подружжя, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку для примирення.

Отже за наведених умов, апеляційний суд дійшов до переконання, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше спільне життя сторін неможливе, а збереження сім`ї суперечить їх інтересам.

Що стосується доводу відповідачки про те, що народження дитини ОСОБА_4 , може змінити позицію позивача щодо розірвання шлюбу, то такий на увагу суду не заслуговує.

Так, ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2026 року про відкриття провадження у справі разом з копією апеляційної скарги позивач отримав 25 червня 2026 року (а.с. 58). Однак, на час розгляду даної скарги судом, примирення між сторонами не відбулось, заяв про відмову від позову, або залишення позову без розгляду позивач не подавав, що свідчить про бажання останнього розірвати шлюб з відповідачкою.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Так, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє – адвокат Комарницький Едуард Григорович – залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта