Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №348/714/15-ц — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/714/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1259/26

Головуючий у 1 інстанції Максименко О. Ю.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар Петрів Д. Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника АТ КБ «Приватбанк» адвоката Бережної Наталії Миколаївни на ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року та додаткове рішення цього суду від 04 червня 2026 року у складі судді Максименко О. Ю., постановлені у м. Надвірна Івано-Франківської області, у справі за скаргою АТ КБ «Приватбанк» на постанову приватного виконавця від 18 лютого 2026 року про закінчення виконавчого провадження №78047320 щодо примусового виконання виконавчого листа №348/714/15-ц, виданого 07 квітня 2016 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області у справі №348/714/15-ц,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із скаргою на постанову приватного виконавця Ткачука Л. М. від 18 лютого 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 78047320 щодо примусового виконання виконавчого листа № 348/714/15-ц, виданого 07 квітня 2016 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області у справі № 348/714/15-ц. В обґрунтування поданої скарги скаржник вказував, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № IFN0AE000075888 від 10 квітня 2008 року в іноземній валюті та гривні, яка (включаючи еквіваленти для пені та штрафів) загалом становила 7 319,69 доларів США, а також судовий збір у розмірі 2 778,79 грн. 07 квітня 2016 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області було видано виконавчий лист № 348/714/15-ц.

Скаржник зазначав, що приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачуком Л. М. 09 травня 2025 року було відкрито виконавче провадження № 78047320 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа на підставі заяви банку про стягнення боргу в розмірі 7 319,69 доларів США та судового збору у розмірі 2 778,79 грн. У своїй заяві про відкриття ВП від 05 травня 2025 року банк наголошував, що у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. В подальшому, 18 лютого 2026 року приватним виконавцем Ткачуком Л. М. було ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження №78047320 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із сплатою боржником заборгованості, винагороди приватного виконавця та витрати виконавчого провадження.

Однак, згідно з обліковими даними банку, а також як вбачається з офіційної відповіді приватного виконавця від 28 лютого 2026 року № 5499, стягнута рішенням суду заборгованість у повному обсязі не сплачена, оскільки на транзитний рахунок банку надійшли кошти двома транзакціями на загальну суму 266 480,78 грн., що еквівалентно 6157,64 доларів США. Залишок непогашеної заборгованості за виконавчим документом становить 1 162,05 дол. США. Також кошти про стягнення судового збору до банку не надходили. З метою з`ясування причин неповного погашення заборгованості, 25 лютого 2026 року банк направив приватному виконавцю заяву про проведення звірки руху коштів № E.00.0.0.0/3-260225/17109. У своїй відповіді від 28 лютого 2026 року за вих. № 5499 приватний виконавець надав розрахунок та зазначив, що перераховані кошти покривають усю заборгованість, оскільки гривнева частина боргу (пеня, штрафи та судовий збір) була перерахована разом із доларовою, з урахуванням офіційного курсу НБУ на дату перерахування (04.02.2026 та 18.02.2026). Також виконавець повідомив, що зарахування судового збору на єдиний рахунок замість окремого відбулося на підставі інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5.

Посилаючись на те, що стягувач категорично не погоджується з таким розрахунком та діями виконавця, оскільки у заяві про відкриття виконавчого провадження банком чітко заявлялась сума до стягнення у розмірі 7 319,69 доларів США, а фактично надійшло 6 157,64 доларів США, АТ КБ «Приватбанк» просило визнати постанову приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Л. М. від 18 лютого 2026 року у виконавчому провадженні №78047320 про закінчення виконавчого провадження незаконною та скасувати її, а також зобов`язати приватного виконавця Ткачука Л. М. відновити виконавче провадження № 78047320 та стягнути залишок заборгованості згідно з виконавчим листом у розмірі 1 162,05 дол. США та судовий збір на відповідний рахунок банку.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року відмовлено у задоволенні скарги АТ КБ «Приватбанк» на постанову приватного виконавця від 18 лютого 2026 року про закінчення виконавчого провадження №78047320 щодо примусового виконання виконавчого листа №348/714/15-ц, виданого 07 квітня 2016 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області у справі №348/714/15-ц.

Додатковим рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року задоволено заяви представника ОСОБА_1 адвоката Щербаня Д. М. та представника приватного виконавця Ткачука Л. М. адвоката Олійника В. Б. про ухвалення додаткового рішення. Постановлено стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та на користь приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Л. М. 17 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У апеляційних скаргах на зазначені ухвалу та додаткове рішення суду представник АТ КБ «Приватбанк» адвокат Бережна Н. М., посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, неповне дослідження обставин справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення скарги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі, а додаткове рішення просить скасувати та постановити нове рішення, яким заяви представника ОСОБА_1 адвоката Щербаня Д. М. та представника приватного виконавця Ткачука Л. М. адвоката Олійника В. Б. про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду.

Представник скаржника зауважує, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що в резолютивній частині рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської від 08 грудня 2015 року у справі № 348/714/15-ц судом зазначено стягнення коштів в іноземній валюті еквівалентно в гривні, в тому числі щодо стягнення пені та штрафів. А тому, на її думку, виконання за виконавчим листом виданим на підставі вказаного рішення повинно було здійснюватися в іноземній валюті, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14, Верховного Суду, висловленого у постанові від 05 лютого 2020 року у справі №750/2000/18.

Також представник АТ КБ «Приватбанк» звертає увагу суду на те, що відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець на відповідний рахунок приватного виконавця.

Щодо ухвалення додаткового рішення представник скаржника зауважує, що АТ КБ «Приватбанк» було позбавлене права заявити клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки копії зазначених заяв разом із доданими до них документами АТ КБ «Приватбанк» не було надіслано, а матеріали справи не містять належних доказів виконання заявниками такого процесуального обов`язку.

Крім того зазначає, що Василик Л. І. є заінтересованою особою, як боржник у виконавчому провадженні, а приватний виконавець Ткачук Л. М. – особою, рішення та дії якої оскаржувалися. Жоден із них не набув процесуального статусу позивача чи відповідача у розумінні ст. 48 ЦПК України. Відтак, на думку представника скаржника за відсутності прямої норми ЦПК України, яка б передбачала можливість стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь заінтересованої особи та приватного виконавця у провадженні за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця, суд першої інстанції дійшов передчасного та необгрунтованого висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення щодо стягнення таких витрат.

Також представниками заявників до закінчення судових дебатів (до закінчення судового розгляду) не зроблено відповідної заяви про подання ними протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів про надання правничої допомоги. А тому, суд першої інстанції повинен був залишити без розгляду їх заяви про ухвалення додаткового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» представник приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокат Олійник В. Б. доводи апеляційної скарги заперечує, ухвалу суду вважає законною та обґрунтованою, а тому просить залишити її без змін. Додатково вказує, що рішенням Надвірнянського районного суду від 08 грудня 2015 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 21 грудня 2015 року було проведено чіткий та детальний розподіл заборгованості ОСОБА_1 за валютними ознаками, а саме: основна заборгованість (тіло кредиту), проценти за користування кредитом та комісія — стягнуті судом в іноземній валюті — доларах США, пеня у розмірі 2 345,07 грн., штрафи у розмірі 14 203,62 грн., а також судові витрати (судовий збір) у розмірі 2 778,79 грн. — стягнуті виключно у національній валюті України — гривні.

А тому, приватний виконавець не мав жодних правових підстав проводити штучну конвертацію чи перерахунок пені та штрафів, оскільки це призвело б до незаконного розширення обсягу виконавчого документа та порушення прав боржника.

Також адвокат Олійник В. Б. звертає увагу суду на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 17 червня 2025 року у справі № 128213201 згідно яких виконавець здійснює виконавчі дії у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом. Виконавець на власний розсуд не може змінювати суму та валюту зобов`язання, яку суд відобразив у своєму рішенні. Будь-які самовільні змінені розрахунки виконавця поза текстом виконавчого документа є протиправними.

Також відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» подано представником Василик Л. І. адвокатом Щербанем Д. М., у якому зазначені аналогічні спростування доводів апеляційної скарги. Додатково вказує, що рішення суду від 08 грудня 2015 року та ухвала про виправлення описки від 21 грудня 2015 року набрали законної сили. Банк їх не оскаржував, а отже погодився із присудженими сумами у відповідній валюті. Також вказує, що у виконавчому листі від 07 квітня 2016 року були зазначені вказані суми в рішенні і скаржник пред`явив вказаний лист до виконання, тим самим підтвердивши свою згоду з його змістом. Аналогічно і в постанові про відкриття виконавчого провадження від 09 травня 2025 року приватний виконавець розрахував та стягнув з боржника заборгованість так, як це визначено у виконавчому листі: суми пені та штрафів визначені в гривнях. Таким чином, Банк мав численні можливості на різних етапах відстояти свою позицію законним процесуальним способом. Натомість він жодного разу не скористався цим правом. Водночас, на думку представника Василик Л. І. подання скарги на дії виконавця є спробою фактично збільшити розмір стягнення в спосіб, який не передбачений процесуальними законом.

Просить апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу – залишити без змін.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ КБ «Приватбанк» Гнатюка А. Ю., який просив апеляційну скаргу задовольнити, Представник боржника ОСОБА_1 адвоката Щербаня Д. М. та представника приватного виконавця Ткачука Л. М. адвоката Олійника В. Б., які просили залишити ухвалу суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні скарги АТ КБ «Приватбанк» на постанову приватного виконавця від 18 лютого 2026 року про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції встановив, що в рішенні Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2015 року та в ухвалі про виправлення описки від 21 грудня 2015 року, сума пені та штрафів, яка підлягає стягненню, зазначена саме в гривнях. Аналогічно, в постанові про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем чітко зазначено стягнення суми пені та штрафу у гривні, і зазначену постанову стягувачем оскаржено не було. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновків, що в матеріалах справи та доводах представника АТ КБ «Приватбанку» відсутні підстави, які б свідчили про порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження.

З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. З урахуванням ухвали суду від 21 грудня 2015 про виправлення описки в рішенні постановлено стягнути з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №IFN0AE000075888 від 10 квітня 2008 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 217,28 доларів США, що еквівалентно 122 348,64 грн.; заборгованості за процентами у розмірі 410,81 доларів США, що еквівалентно 9 633,79 грн.; заборгованості за комісією у розмірі 85,93 доларів США, що еквівалентно 2 015,12 грн.; пені в сумі 2 345,07 грн., що еквівалентно 1 000 доларам США; штрафів в сумі 14 203,62 грн., що еквівалентно 605,28 доларам США, а також 2 778,79 грн. судових витрат (а.с. 72-73, 74).

На підставі вищезазначеного рішення Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області 07 квітня 2016 року було видано виконавчий лист № 348/714/15-ц (а.с. 5).

05 травня 2025 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до ОСОБА_2 із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просив на підставі ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» прийняти до виконання виконавчий документ Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2016 року по справі № 348/714/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість 7 319,69 доларів США, а також судовий збір 2 778,79 грн. (а.с. 6-7).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачуком Л. М. 09 травня 2025 року було відкрито виконавче провадження № 78047320 з примусового виконання виконавчого листа № 348/714/15-ц від 07 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № IFN0AE000075888 від 10 квітня 2008 року, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 5 217,28 доларів США, заборгованості за процентами у розмірі 410,81 доларів США, заборгованості за комісією у розмірі 85,93 доларів США, пені в сумі 2 345,07 грн., штрафів в сумі 14 203,62 грн., та 2 778,79 грн. судових витрат (а.с. 8).

Постановою приватного виконавця Ткачука Л. М. від 18 лютого 2026 року виконавче провадження №78047320 на підставі п.9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» закінчено у зв`язку з стягненням з боржника ОСОБА_1 заборгованості, винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження в повному обсязі (а.с. 9).

25 лютого 2026 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до приватного виконавця Ткачука Л.М. із заявою про проведення звірки руху коштів (акт звірки), в якому зазначив, що на транзитний рахунок банку надійшли кошти двома транзакціями (04 та 18 лютого 2026року на загальну суму 266 480,78 грн., що еквівалентно 6 157,64 доларам США. Залишок непогашеної заборгованості за виконавчим документом становить 1 162,05 доларів США. Також кошти про стягнення судового збору до банку не надходили (а.с. 10).

Приватним виконавцем Ткачуком Л. М. було надано відповідь № 5499 від 28 лютого 2026 року, зі змісту якої вбачається, що ним було проведено стягнення заборгованості, зазначеної у виконавчому листі. Зокрема, ним на рахунок АТ КБ «Приватбанк» було перераховано наступні суми: 04 лютого 2026 року – 33 747,43 грн., з яких: 19 327,48 грн. – судові витрати, 14 419,95 грн. – заборгованість за кредитом, що за офіційним курсом НБУ станом на 04 лютого 2026 року становить 333,85 доларів США, та 18 лютого 2026 року – 232733,35 грн. залишок заборгованості, що за офіційним курсом НБУ станом на 18 лютого 2026 року становить 5 380,16 доларів США (а.с. 11).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У справі, що переглядається скаржником при оскарженні постанови про закінчення виконавчого провадження висловлюється незгода з розрахунком та діями приватного виконавця під час стягнення суми заборгованості в іноземній валюті, гривневий еквівалент якої зазначений в рішенні суду. Зокрема, у заяві про відкриття виконавчого провадження Банком чітко заявлялась сума до стягнення у розмірі 7 319,69 доларів США , а фактично надійшло 6157,64 доларів США. Відповідно, залишок непогашеної заборгованості за виконавчим документом становить 1 162,05 дол. США. Крім того, скаржник стверджує, що перерахування коштів на рахунок стягувача повинен був відбутись в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 зроблено висновки про те, що ч.1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.

У справі, що переглядається судом першої інстанції встановлено і матеріалами справи підтверджується, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2015 року з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № IFN0AE000075888 від 10 квітня 2008 року у іноземній валюті із зазначенням її гривневого еквіваленту, зокрема: 5 217,28 доларів США, що еквівалентно 122 348,64 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 410,81 доларів США, що еквівалентно 9 633,79 грн. – заборгованості за процентами; 85,93 доларів США, що еквівалентно 2 015,12 грн. – заборгованості за комісією; 2 345,07 грн. - пені, що еквівалентно 1 000 доларам США; 14 203,62 грн., що еквівалентно 605,28 доларам США штрафів, а також 2 778,79 грн. судових витрат (а.с.72-73, 74).

На виконання виконавчого листа № 348/714/15-ц від 07 квітня 2016 року,приватним виконавцем Ткачуком Л. М. на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» було здійснено перерахування заборгованості у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на день перерахування. Зокрема, ним на рахунок АТ КБ «Приватбанк» було перераховано наступні суми: 04 лютого 2026 року – 33 747,43 грн., з яких: 19 327,48 грн. – судові витрати, 14 419,95 грн. – заборгованість за кредитом, що за офіційним курсом НБУ станом на 04 лютого 2026 року становить 333,85 доларів США, та 18 лютого 2026 року – 232 733,35 грн. залишок заборгованості, що за офіційним курсом НБУ станом на 18 лютого 2026 становить 5380,16 доларів США.

Таким чином, підсумовуючи суми заборгованості у іноземній валюті, які були перераховані на рахунок АТ КБ «Приватбанк» за офіційним курсом НБУ станом на день їх перерахування у гривневому еквіваленті, сума заборгованості, яка підлягала стягненню за рішенням суду з ОСОБА_1 була фактично нею погашена. Відтак, у приватного виконавця Ткачука Л. М. були підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №78047320 від 18 лютого 2026 року.

З огляду на вищезазначене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що приватний виконавець повинен був перерахувати саме іноземну валюту, визначену судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

Необґрунтованими є й доводи апеляційної скарги про те, що виконавець повинен був здійснити перерахування штрафів та пені в іноземній валюті, оскільки як в рішенні суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, так і в постанові про відкриття виконавчого провадження чітко зазначено стягнення суми пені та штрафу у гривневому еквіваленті, з якими стягувач погодився та не оскаржував їх у судовому порядку.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час його перегляду в суді апеляційної інстанції.

Ухвалюючи додаткове рішення у даній справі, суд першої інстанції прийшов до висновків, що понесені учасниками справи витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 32 500 грн., є належним чином обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами. При цьому, суд зазначив, що представник АТ КБ «Приватбанк» не оспорював розмір витрат на правову допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року №755/9215/15-ц та постанові від 05 липня 2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). Такі ж висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 677/1985/23, постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі № 681/947/24, постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 752/18031/22.

Також слід зазначити, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.

У справі, що переглядається апеляційним судом встановлено, що учасники справи, зокрема представник боржника ОСОБА_1 адвокат Щербань Д. М. та представник приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокат Олійник В. Б. в судовому засіданні 11 травня 2026 року під час судових дебатів зробили відповідні заяви про понесення їх довірителями витрат на правничу допомогу та подання ними відповідних доказів їх розміру, що підтверджується відповідним звукозаписом судового засідання від 11 травня 2026 року.

В подальшому, після ухвалення судового рішення, що оскаржується, представник боржника ОСОБА_1 адвокат Щербань Д. М. та представник приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокат Олійник В. Б. 18 травня 2026 року подали до суду відповідні заяви про ухвалення додаткового рішення у даній справі із доказами щодо розміру понесених їх довірителями витрат на правничу допомогу на суми відповідно 15 000 грн. та 17 500 грн. Таким чином, вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України щодо права на подачу такої заяви та дотримання передбачених вказаною нормою строків їх подачі представниками боржника ОСОБА_1 адвокатом Щербанем Д. М. та представником приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокатом Олійник В. Б. були виконані (а.с. 91-92,100-102).

Відтак, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що представниками заявників до закінчення судових дебатів (до закінчення судового розгляду) не зроблено відповідної заяви про подання ними протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів про надання правничої допомоги, що є наслідком для залишення без розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення.

Колегія суддів зауважує, що представником боржниці ОСОБА_1 адвокатом Щербанем Д. М. на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. надано належні та допустимі докази, а саме: копії договору про надання правової допомоги від 11 березня 2026 року, звіт про виконання доручення клієнта від 12 травня 2026 року із переліком наданих їй послуг на загальну суму 15 000 грн. та рахунок №0001805 від 18 травня 2026 року (а.с 93-97).

В свою чергу представником приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокатом Олійником В. Б. на підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 17 500 грн. також було надано належні та допустимі докази, зокрема: договір про надання правничої допомоги №04/04/24 від 22 квітня 2024 року та додаткові угоди до нього, зокрема №3 від 03 квітня 2025 року, у якій сторони обумовили продовження строку договору про надання правничої допомоги та №5 від 10 березня 2026 року, у якій визначено розмір та порядок оплати юридичних послуг та вартість таких послуг (а.с. 103-105).

Таким чином, надавши оцінку доказам щодо понесенихОСОБА_1 та приватним виконавцем Ткачуком Л. М. витрат на правничу допомогу, зурахуванням вищезазначених норм процесуального права та висновків Верховного Суду, беручи до уваги відмову у задоволенні скарги АТ КБ «Приватбанк» та заперечення скаржника щодо співмірності витрат на правничу допомогу,виходячи із принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія приходить до висновку, що розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 та приватного виконавця Ткачука Л. М. слід зменшити відповідно до 7 500 грн. на користь ОСОБА_1 та 8 750 грн. на користь приватного виконавця Ткачука Л. М.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що ОСОБА_1 та приватний виконавець Ткачук Л. М. не набули процесуального статусу позивача чи відповідача у розумінні ст. 48 ЦПК України та не мають права на відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки за змістом ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні скарги АТ КБ «Приватбанк» на постанови приватного виконавця Ткачука Л. М. про закриття виконавчого провадження, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Разом з тим, ухвалюючи додаткове рішення у даній справі, суд першої інстанції не врахував принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу на ухвалу суду від 11 травня 2026 року без задоволення, а апеляційну скаргу на додаткове рішення у даній справі від 04 червня 2026 року – задовольнити частково.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» адвоката Бережної Наталії Миколаївни на ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року – залишити без задоволення.

Ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року – залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» адвоката Бережної Наталії Миколаївни на додаткові рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року – задовольнити частково.

Додаткові рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року – скасувати.

Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 7 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь приватного виконавця Ткачука Любомира Михайловича 8 750 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта