Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №344/432/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/432/24

Провадження № 22-ц/4808/14/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Девляшевського В. А.,

Луганської В. М.,

секретар: Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2024 року, в складі судді Польської М. В., ухвалене в місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 21 жовтня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

В обґрунтування позову зазначає, що з відповідачем по справі вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 06 липня 2016 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 червня 2022 року шлюб було розірвано. Від спільного подружнього життя мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часу розірвання шлюбу дитина проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач добровільно обов`язку по утриманню дитини не виконує, сплачувати грошові кошти відмовився. Також зазначає, що відповідач - ОСОБА_1 молодого віку, стан здоров`я задовільний, працездатний, на даний час перебуває на службі ЗС України, у зв`язку з чим отримує високі доходи.

Враховуючи наведене, просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 07 грудня 2023 року і до досягнення нею повноліття.

07 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про зупинення провадження по даній справі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2024 року провадження по даній справі було зупинено до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 травня 2024 року ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2024 року скасовано та направлено для продовження розгляду справи.

27 червня 2024 року ОСОБА_1 подано повторно заяву про зупинення провадження по справі, однак 20 серпня 2024 року ухвалою Івано-Франківського міського суду дане клопотання залишено без розгляду.

10 вересня 2024 року ОСОБА_1 втретє звернувся із заявою про зупинення провадження по даній справі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви про зупинення провадження по даній справі.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2024 рокупозов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 від всіх видів доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Стягнення аліментів розпочато з 09 січня 2024 року.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що відповідач є працездатною особою, інших аліментних зобов`язань не має, що свідчить про його матеріальну можливість сплачувати аліменти у визначеній частці.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 31 січня 2024 року відповідачем подано до суду першої інстанції заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Проте, за наслідками розгляду зазначеної заяви, Івано-Франківським міським судом не ухвалено жодного процесуального рішення, що свідчить про грубе порушення судом норм процесуального права. Як наслідок, вказана вище обставина є самостійною та об`єктивною підставою для скасування рішення суду.

Крім того, зазначає, що позивач ОСОБА_2 при зверненні до суду першої інстанції, завідомо неправдиво вказала в позовній заяві адресу, за якою зареєстроване його місце проживання, внаслідок чого будь-якого судового документа, зокрема, ухвали про відкриття провадження у справі, будь-яких судових повісток про виклик, відповідачу не надходило та такий не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Також, як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що матеріали справи не містять належним чином засвідченої копії рішення Івано-Франківського міського суду від 22 червня 2022 року по справі № 344/19349/21, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю, що підтверджує обов`язок того з батьків, з яким дитина проживає окремо на сплату аліментів. Так, вважає, що відсутність в матеріалах справи вищевказаного рішення суду свідчить про невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи та є окремою самостійною та об`єктивною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Крім того, апеляційна скарга містить заперечення на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 жовтня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про зупинення провадження у справі від 05 вересня 2024 року. Вказує, що у суду були всі підстави для зупинення провадження у справі в зв`язку з перебуванням апелянта у складі ЗС України, що переведені на воєнний стан.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судове засідання ОСОБА_2 , не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, а саме шляхом надсилання судової повістки - повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний Суд».

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання та не направили своїх представників.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_1 – адвоката Романка В. М., який брав участь у судовому засіданні в режимі ВКЗ та просив скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скаргапідлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції встановив, ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження (а. с. 8).

Згідно рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 червня 2022 року у цивільній справі №344/19349/21 шлюб між сторонами розірвано, малолітню ОСОБА_4 , залишено проживати з матір`ю ОСОБА_4 (а. с. 9-16).

Щодо повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду цивільної справи, апеляційний суд зазначає про таке.

Відповідно до частин 6, 8 статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно частини 10 вказаної статті якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Частиною 6 статті 128 ЦПК України визначено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачкою зазначено, що місцем проживання відповідача є АДРЕСА_1 (т.1, а. с. 1).

Згідно даних відповіді № 401316 від 10 січня 2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається за параметрами « ОСОБА_1 » зазначено адресу реєстрації: АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 18).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду.

Згідно даних супровідного листа від 10 січня 2024 року копію ухвали та копію позовної з додатками направлено відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 21).

Матеріали справи не містять відомостей щодо вручення вказаного поштового відправлення.

Крім того, про судове засідання, яке відбулося 17 жовтня 2024 року, за наслідками якого судом було ухвалено рішення по суті розгляду позовних вимог, ОСОБА_1 належним чином повідомлений не був, оскільки судова повістка про виклик до суду була надіслана останньому за адресою: АДРЕСА_1 , та повернулося з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.2, а.с. 3).

Ураховуючи відсутність у матеріалах справи відомостей про повідомлення відповідача про розгляд справи, ураховуючи те, що судова кореспонденція направлена на адресу, за якою відповідач не зареєстрований, апеляційний суд погоджується із доводами скаржника, що матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2024 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із частинами 2, 3 статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частини 7, 8 статті 7 СК України).

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до частин 2, 3 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Як передбачено частинами 1-3 статті 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу)платника аліментів (частини 1, 2 статті 182 СК України).

Згідно із частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині 2 статті 182 СК України.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка просила суд стягнути аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з 07 грудня 2023 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ( частина 1 статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилалася позивач.

Визначаючи розмір аліментів, що підлягають стягненню із відповідача апеляційний суд враховує, що відповідач є працездатним та не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

З урахуванням вимог статті 182 СК України, зокрема, відсутності у платника аліментів інших дітей, відсутності в матеріалах справи будь-яких даних щодо матеріального становища відповідача, грошових коштів апеляційний суд вважає, що розмір аліментів, що підлягає стягненню з відповідача на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має бути визначений в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погоджується з вимогою позивачки про стягнення аліментів з 07 грудня 2023 року, оскільки позов подано 09 січня 2024 року, що підтверджується відміткою суду, відтак стягнення аліментів слід розпочати з вищенаведеної дати (09 січня 2024 року).

Крім того, 19 серпня 2026 року апелянтом до суду апеляційної інстанції подано копію тимчасового судового наказу окружного суду міста Нойзідль-ам-Зее від 23 січня 2025 року (Республіка Австрія), відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язано сплачувати тимчасовий щомісячний внесок на утримання ОСОБА_5 у розмірі : 148, 00 євро. Тимчасове утримання визначається починаючи з 21 січня 2025 року до подальшого повідомлення, але не пізніше, ніж до закінчення провадження про визначення розміру аліментів, розпочатого за заявою від 21 січня 2025 року.

Враховуючи вищенаведене є несправедливою можливість повторного стягнення з боржника одних і тих саме сум одній і тій саме особі. Найкращі інтереси дитини у першу чергу повинні бути захищені, проте у порядку, передбаченому законодавством. Відтак, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_4 у період з 09 січня 2024 року і до 21 січня 2025 року (початок стягнення щомісячних внесків з відповідача на тимчасове утримання доньки у відповідності до наказу окружного суду міста Нойзідль-ам-Зее від 23 січня 2025 року).

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином, зважаючи на встановлене апеляційним судом порушення вимоги процесуального закону щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце проведення судового засідання з огляду на ухвалення рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2024 року за відсутності ОСОБА_1 , чим заявник обґрунтував свою апеляційну скаргу, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2024 року з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2024 року – скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 аліменти на утримання дитини – доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 09 січня 2024 року і до 21 січня 2025 року.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

В. М. Луганська