Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №588/572/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №588/572/26

Номер провадження 22-ц/816/2784/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сізова Д.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 червня 2026 року, ухвалене в м. Тростянець у складі судді Лебедя О.В. у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬЛНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-

в с т а н о в и в:

05 квітня 2026 року представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» (далі - ТОВ «СВЕА ФІНАНС») звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 грудня 2024 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем було укладено Договір № 1991725, відповідно до якого йому було надано кредит у сумі 14400,00 грн строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1% в день.

30 червня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 01.02-18/25, відповідно до якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» відступило ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за плату права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 1991725 від 31 грудня 2024 року.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача за зазначеним договором становить 47664,00 грн, з яких: 14400,00 грн - заборгованість за основним боргом, 26064,00 грн - заборгованість за процентами, 7200,00 грн - пеня.

29 січня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5281091 шляхом обміну електронними повідомленнями, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 0,95 % на день.

26 серпня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 01.02-33/25, відповідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за плату права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 5281091 від 29 січня 2025 року.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача за вказаним договором становить 14380,00 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за основним боргом, 7980,00 грн - заборгованість за процентами, 2000,00 грн - пеня, 400,00 грн - комісія.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за договором № 1991725 від 31 грудня 2024 року в розмірі 47664,00 грн, за договором № 5281091 від 29 січня 2025 року в розмірі 14380,00 грн, а також судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 18 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитними договорами № 1991725 від 31 грудня 2024 року та № 5281091 від 29 січня 2025 року у загальному розмірі 52444 грн 00 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» кошти на відшкодування судових витрат у розмірі 2250 грн 26 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 06 серпня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на неналежне повідомлення його про розгляд справи, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості подати відзив та надати заперечення проти позову. Зазначає, що копії позовної заяви та доданих до неї документів не отримував, а про ухвалене судове рішення дізнався лише 28 липня 2026 року через застосунок «Дія». Також вказує, що є військовослужбовцем та не завжди перебуває за місцем реєстрації.

Крім того, зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів фактичного надання йому кредитних коштів за спірними договорами. Зокрема, відсутні платіжні документи, банківські виписки чи інші первинні документи, які б підтверджували зарахування кредитних коштів на рахунок відповідач, та належність йому електронного платіжного засобу, використаного для отримання коштів.

Відповідач посилається на те, що самі кредитні договори та розрахунки заборгованості не підтверджують факту перерахування коштів та не дають можливості перевірити правильність формування і розмір заявленої заборгованості. У зв`язку з цим вважає недоведеними факт виникнення заборгованості та її розмір.

Також відповідач вказує на недоведеність позивачем набуття права вимоги до нього та розміру такої вимоги. Зазначає, що договори факторингу, акти приймання-передачі та витяги з реєстрів боржників самі по собі не підтверджують факту надання кредитних коштів та розміру заборгованості, а позивачем не надано банківських виписок, платіжних документів чи інших доказів отримання відповідачем коштів та формування заявленої до стягнення заборгованості.

Крім того, посилається на те, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України, а тому, на його думку, відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за спірними кредитними договорами не підлягають нарахуванню та стягненню.

Відзив на апеляційну скаргу від представника позивача до суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині вирішення про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 31 грудня 2024 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 1991725, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 14400,00 грн із зобов`язанням повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними. Строк кредитування визначено тривалістю 360 днів, а стандартну процентну ставку за користування кредитом - у розмірі 1% (а.с. 9–15).

Зазначений договір укладено в електронній формі та підписано сторонами одноразовим ідентифікатором Т646.

Сторони погодили графік платежів, який є додатком № 1 до кредитного договору, а також паспорт споживчого кредиту (а. с.15, 17–18).

Крім того, 29 січня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5281091, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн із зобов`язанням повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними. Строк кредитування визначено тривалістю 360 днів, а стандартну процентну ставку за користування кредитом - у розмірі 0,95% (а.с. 49-61).

Договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором 48739.

Сторони також погодили графік платежів, який є додатком № 1 до кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту (а.с. 62, 64-65).

На підтвердження умов укладених договорів позивачем до позовної заяви долучено Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», а також Статут ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (а.с. 19-28, 67-75, 98-105).

Матеріалами справи підтверджується, що 31 грудня 2024 року ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» виконало свої зобов`язання за кредитним договором № 1991725 та перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 14400,00 грн через сервіс онлайн-платежів ТОВ «ПЕЙТЕК» (а.с. 32).

Так само 29 січня 2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало свої зобов`язання за договором № 5281091 та перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн через сервіс онлайн-платежів ТОВ «ПЕЙТЕК» (а.с. 80).

Отже, наданими до суду доказами підтверджується факт укладення між сторонами зазначених кредитних договорів та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у загальному розмірі 18400,00 грн.

Водночас зобов`язання за кредитним договором № 1991725 від 31 грудня 2024 року відповідач належним чином не виконував, у зв`язку з чим, за розрахунком ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», станом на визначену кредитором дату утворилася заборгованість у загальному розмірі 47 664,00 грн, з яких: 14 400,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 26 064,00 грн - заборгованість за процентами; 7 200,00 грн - пеня (а.с. 29–31).

30 червня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 01.02-18/25, відповідно до умов якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» відступило позивачу за плату права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1991725 від 31 грудня 2024 року в розмірі 47 664,00 грн (а.с. 33–39, 48).

Зобов`язання за кредитним договором № 5281091 від 29 січня 2025 року відповідач також належним чином не виконував, у зв`язку з чим, за розрахунком ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», утворилася заборгованість у загальному розмірі 14380,00 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 7980,00 грн - заборгованість за процентами; 2000,00 грн - пеня; 400,00 грн - комісія (а с. 76–79).

26 серпня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 01.02-33/25, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило позивачу за плату права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5281091 від 29 січня 2025 року в розмірі 14380,00 грн (а.с. 81–88, 95).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача за спірними кредитними договорами, а відповідач зобов`язання щодо повернення кредитних коштів не виконав. Суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за обома договорами на загальну суму 52444,00 грн.

У задоволенні вимог про стягнення пені на загальну суму 9200,00 грн суд відмовив з огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими передбачено звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення грошового зобов`язання в період дії воєнного стану.

Також суд відмовив у стягненні 400,00 грн комісії за договором № 5281091, вважаючи умову про її сплату нікчемною, оскільки надання кредиту є обов`язком кредитодавця та не є самостійною послугою, що підлягає оплаті позичальником. При цьому паспорт споживчого кредиту суд не визнав складовою кредитного договору.

Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір про надання фінансового кредиту № 1991725 від 31 грудня 2024 року укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора та підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора Т646.

Також договір про надання фінансового кредиту № 5281091 від 29 січня 2025 року укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора та підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора 48739.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надано паперові форми електронних документів — договору про надання фінансового кредиту № 1991725 від 31 грудня 2024 року та договору про надання фінансового кредиту № 5281091 від 29 січня 2025 року разом із відповідними додатками, які містять персональні дані відповідача, зокрема його реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові, адресу електронної пошти, номери телефонів, а також одноразові ідентифікатори, за допомогою яких було підписано зазначені договори.

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду виходить із того, що укладення спірних договорів передбачало вчинення відповідачем послідовних дій, спрямованих на його укладення, зокрема входу до інформаційно-комунікаційної системи, надання необхідних персональних та платіжних даних, зазначення номера телефону для отримання одноразового ідентифікатора та подальшого використання такого ідентифікатора для підписання правочину.

Без здійснення відповідних дій та надання необхідної інформації укладення договору в електронній формі було б неможливим.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений у передбаченому законом порядку та підписаний одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про належне укладення договору про надання фінансового кредиту № 1991725 від 31 грудня 2024 року та договору про надання фінансового кредиту № 5281091 від 29 січня 2025 року, а також про наявність волевиявлення відповідача на їх укладення.

Аналогічний правовий підхід викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20).

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин, за якими стягується заборгованість у справі.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність доказів зарахування грошових коштів на рахунок відповідача колегія суддів апеляційного суду враховує правову позицію наведену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21.

Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.

Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.

Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу;

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.

Відповідно до листа ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» від 01 липня 2025 року, між Товариством та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» було укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_1 від 01 квітня 2024 року. Відповідно до умов зазначеного Договору 29 січня 2025 року на платіжну картку клієнта було успішно перераховано кошти від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» у розмірі 14400,00 грн на картку 537541хххххх9770 (а.с. 32).

Відповідно до листа ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» від 26 серпня 2025 року, між Товариством та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 03 січня 2024 року. Відповідно до умов зазначеного Договору 29 січня 2025 року на платіжну картку клієнта було успішно перераховано кошти від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» у розмірі 4000,00 грн на картку НОМЕР_3 (а.с. 80).

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами твердження про неотримання ним грошових коштів у наведених розмірах від кредитодавців. Зокрема, відповідачем не надано доказів на підтвердження перерахування зазначених коштів іншою, ніж кредитодавцями, особою, а також не спростовано факту наявності у нього відкритого банківського рахунку та користування банківською карткою № НОМЕР_3 .

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач фактично отримав та використав кредитні кошти. Враховуючи, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування факту отримання ним зазначених коштів, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту у зазначеному розмірі.

Як встановлено з матеріалів справи, 30 червня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 01.02-18/25, відповідно до якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» за плату відступило ТОВ «СВЕА ФІНАНС» належні йому права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 1991725 від 31 грудня 2024 року на загальну суму 47 664,00 грн (а.с. 33–39).

Відповідно до пункту 2.1 договору факторингу № 01.02-18/25 від 30 червня 2025 року, за умовами цього Договору Клієнт відступає (передає) Фактору права вимоги, а Фактор набуває права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору, у порядку та строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до пункту 2.2 договору факторингу загальний розмір заборгованості становить 62 548 291,48 грн, згідно з реєстром боржників, який складається сторонами у формі електронного документа.

Реєстр Боржників – погоджений сторонами перелік Боржників, їх кредитних договорів, прав вимог за якими відступаються за цим Договором особистих даних і розмірів грошових зобов`язань кожного з них із зазначенням суми заборгованості, а також інших даних у разі їх наявності у клієнта, за формою, наведеною в додатку №1 до цього договору.

Позивачем також надано докази сплати Фактором відповідному Клієнту ціни продажу за договорами факторингу, зокрема платіжну інструкцію від 01 липня 2025 року № 10109 щодо оплати фінансування згідно з договором факторингу № 01.02-18/25 від 30 червня 2025 року на суму 4 268 802,76 грн, акт приймання-передачі реєстру боржників від 30 червня 2025 року до договору факторингу № 01.02-18/25 від 30 червня 2025 року, а також витяг з реєстру боржників до зазначеного договору факторингу (а.с. 43 на звороті, 45, 46, 48).

26 серпня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 01.02-33/25, відповідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за плату відступило ТОВ «СВЕА ФІНАНС» належні йому права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 5281091 від 29 січня 2025 року на загальну суму 14 380,00 грн (а.с. 81–88).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору факторингу за умовами цього Договору Клієнт відступає (передає) Фактору права вимоги, а Фактор набуває права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору, у порядку та строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до пункту 2.2 договору факторингу загальний розмір заборгованості становить 38 256 703,82 грн згідно з реєстром боржників, який складається сторонами у формі електронного документа.

Згідно з умовами договору факторингу, реєстр боржників — це погоджений сторонами перелік боржників, їхніх кредитних договорів, прав вимоги за якими відступаються за цим Договором, персональних даних та розмірів грошових зобов`язань кожного з них із зазначенням суми заборгованості, а також інших даних у разі їх наявності у Клієнта, за формою, наведеною в додатку № 1 до цього Договору.

Позивачем також надано докази сплати Фактором відповідному Клієнту ціни продажу за договором факторингу, зокрема платіжну інструкцію від 01 вересня 2025 року № 10160 щодо оплати фінансування згідно з договором факторингу № 01.02-33/25 від 26 серпня 2025 року на суму 2753891,78 грн, акт приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-33/25 від 26 серпня 2025 року, а також витяг з реєстру боржників до зазначеного договору факторингу (а.с. 92, 93, 95).

Відповідно статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже відповідно до положень ЦК України відступлення права вимоги є підставою заміни кредитора у зобов`язанні та не потребує згоди боржника, а відсутність повідомлення боржника про таке відступлення не впливає на дійсність правочину та не змінює змісту і обсягу зобов`язання.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора має правове значення лише у контексті визначення належного кредитора при виконанні зобов`язання та покладає ризик несприятливих наслідків на нового кредитора, однак саме по собі не звільняє боржника від обов`язку виконати зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, у разі якщо боржник не був письмово повідомлений про таку заміну, ризик несприятливих наслідків покладається на нового кредитора. При цьому належним вважається виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові, що не означає припинення самого зобов`язання. Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 761/1543/20.

Крім того, частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі 5.

Колегія суддів доходить висновку, що надані позивачем договори факторингу, акт приймання-передачі реєстру боржників та витяги з реєстру боржників є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин сплати кредитної заборгованості первісному кредитору.

Також відповідач в апеляційній скарзі не визнає позовні вимоги в частині стягнення нарахованих відсотків та вважає, що вони не мали нараховуватися відповідно до норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону яка діяла на час укладення договорів про надання кредитів) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Аналіз змісту цієї норми свідчить, що вона поширюється на дві категорії військовослужбовців: (1) військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; (2) інші військовослужбовці, до яких належать військовослужбовці, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, під час дії особливого періоду.

Для першої категорії військовослужбовців щоб скористатися пільгою необхідно надати докази їх призову на військову службу саме за призовом під час мобілізації, на особливий період. При цьому, вказана пільга надається їм на весь час їх призову. Щодо надання пільги другій категорії військовослужбовців, тобто військовослужбовцям, які перебувають на інших видах військової служби, окрім військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, така надається їм у період перебування безпосередньо в районах та у період здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення. При цьому, вказана пільга надається їм під час дії особливого періоду. Вказані обставини мають бути підтверджені відповідними документами, визначеними Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (із відповідними змінами).

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження №61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

У відповідності до пункту 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Таким чином, статус військовослужбовця надається громадянину, який проходить військову службу відповідно до чинного законодавства України. Такого статусу особа набуває з часу початку проходження нею військової служби, визначеного законодавством.

У цій справі встановлено, що справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно повернутого рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач не отримував копію ухвали про відкриття провадження, відтак не міг надати суду першої інстанції відзив на позовну заяву із долученням доказів (а.с. 115, 118).

До апеляційної скарги відповідач долучив копію військового квитка серії НОМЕР_4 , відповідно до якого ОСОБА_1 прийняв військову присягу 01 травня 2022 року та був призваний на військову службу до Збройних Сил України за мобілізацією на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 (а.с. 141-146).

Також відповідачем до апеляційної скарги долучено довідку, видану командиром військової частини НОМЕР_5 від 31 липня 2026 року № 17839, згідно якої він перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_5 з 26 листопада 2022 року (а.с.139).

Відтак, ОСОБА_1 має статус військовослужбовця Збройних Сил України, який був призвані на військову службу за призовом під час мобілізації.

Договори № 1991725 від 31 грудня 2024 року, укладений між відповідачем та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», та № 5281091 від 29 січня 2025 року, укладений між ним та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» про надання споживчого кредиту, були укладені у період дії Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та перебування відповідача на військовій службі за призовом під час мобілізації.

Отже нарахування відповідачу відсотків за цими договорами є такими, що суперечитимуть приписам ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині незаконного нарахування відсотків за користування кредитом з урахуванням положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є обґрунтованими.

Згідно з розрахунком, здійсненим судом першої інстанції, за кредитним договором № 1991725 від 31 грудня 2024 року підлягають стягненню 14400,00 грн заборгованості за основним боргом та 26064,00 грн заборгованості за процентами, водночас не підлягає стягненню пеня у розмірі 7200,00 грн; за кредитним договором № 5281091 від 29 січня 2025 року підлягають стягненню 4000,00 грн заборгованості за основним боргом та 7980,00 грн заборгованості за процентами, водночас не підлягають стягненню пеня у розмірі 2000,00 грн та комісія у розмірі 400,00 грн.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення процентів та вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення, оскільки їх нарахування суперечить вимогам частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, рішення суду підлягає зміні в частині стягнення розміру заборгованості за кредитним договором, а апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту: за кредитним договором № 1991725 від 31 грудня 2024 року – 14400 грн 00 коп., за кредитним договором № 5281091 від 29 січня 2025 року – 4000 грн 00 коп., а всього у загальному розмірі 18400 грн 00 коп.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі зазначеної норми підлягає зміні розподіл судових витрат та пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 772,09 грн (2662,40 грн х 29%).

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягають стягненню пропорційно до задоволеним вимогам витрати за апеляційний розгляд справи у розмірі 1747,20 грн (4992,00 грн х 35%).

Враховуючи те, що ціна позову у справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 червня 2026 року в частині розміру заборгованості за кредитним договором та розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬЛНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1991725 від 31 грудня 2024 року в сумі 14400 грн 00 коп., за кредитним договором № 5281091 від 29 січня 2025 року в сумі 4000 грн 00 коп., що у загальному розмірі становить 18400 грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬЛНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» кошти на відшкодування судових витрат у розмірі 772 грн 09 коп.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬЛНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 1747 грн 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

Д.В. Сізов