Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №591/12491/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/12491/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Сибільов О. В.

Номер провадження 33/816/788/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 124 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Леоненко К. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 591/12491/25 за апеляційною скаргою представника потерпілої БРОВКА Р. М. на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 19.11.2025, якою провадження в справі за ст. 124 КУпАП відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1

закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

потерпілого – ОСОБА_2 ,

представника потерпілого – адвоката Бровка Р. М.,

захисника – адвоката Маховика Р. В.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_3 – адвокат БРОВКО Р. М. просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову судді та прийняти нову постанову, якою визнати винуватою ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП та накласти на неї стягнення, оскільки суд безпідставно не визнав ОСОБА_2 потерпілим та вчинив дії щодо усунення потерпілої сторони від участі в розгляді справи, за власною ініціативою викликав і допитав експерта, при цьому не викликав поліцейських, не надав можливості ставити питання експерту. Крім того, наявних у матеріалах справи доказів достатньо для висновку про порушення ОСОБА_4 п. 10.5 ПДР.

Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 19.11.2025 провадження в справі за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_4 закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 496317 від 28.10.2025, водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем Daewoo Nexia, н. з. НОМЕР_1 в м. Суми по вул. Борова, 47 на перехресті з вул. Миколи Сумцова, виконуючи поворот ліворуч, при виїзді з перехрещення проїзних частин, виїхала на смугу зустрічного руху та скоїла зіткнення з автомобілем ЗАЗ TF698K, н. з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався по вул. Миколи Сумцова, внаслідок чого, автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушила вимоги п. 10.5 ПДР.

Розглянувши вказаний протокол, суддя суду першої інстанції дійшов висновку про те, що у матеріалах справи відсутні достатні докази порушення ОСОБА_4 вимог п. 10.5 ПДР, що перебувало б в причинному зв`язку з подією ДТП.

Вислухавши доводи потерпілого ОСОБА_2 та його представника Бровка Р. М., які підтримали апеляційну скаргу, доводи захисника Маховика Р. В., який заперечив проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

За змістом приписів ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 496317 від 28.10.2025, суддя суду першої інстанції дійшов висновку про те, що у матеріалах справи відсутні достатні докази порушення ОСОБА_4 вимог п. 10.5 ПДР, що перебувало б в причинному зв`язку з подією ДТП.

Однак зазначені висновки судді суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_4 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251, ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП.

Ухвалення суддею суду першої інстанції необґрунтованого та невмотивованого рішення є безумовною підставою для його скасування через порушення норм процесуального права, оскільки право на отримання належним чином умотивованого судового рішення є процесуальним елементом і складовою «права на справедливий суд», гарантованого ст. 6 Конвенції та національним законодавством України, які містить гарантії справедливого судочинства. ЄСПЛ неодноразово вказував, що «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).

Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити».

З огляду на викладене, суддею суду першої інстанції не надана належна правова оцінка усім наявним в справі доказам (як окремо кожному доказу, так і в їх сукупності), а рішення про відсутність складу правопорушення умотивовано тим, що суду не було надано належних і достатніх доказів наявності в діях ОСОБА_4 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, тобто, що наявні у справі докази не дають можливості встановити в діях останньої порушення вимог п. 10.5 ПДР.

У той же час, всупереч висновкам судді суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_4 , керуючи т/з Daewoo Nexia, н. з. НОМЕР_1 в м. Суми по вул. Борова, 47 на перехресті з вул. Миколи Сумцова, виконуючи поворот ліворуч, при виїзді з перехрещення проїзних частин, виїхала на смугу зустрічного руху та скоїла зіткнення з т/з ЗАЗ TF698K, н. з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався по вул. Миколи Сумцова, внаслідок чого т/з отримали механічні пошкодження, чим порушила п. 10.5 ПДР, що відповідає фактичним обставинам справи і об`єктивно підтверджується доказами у справі, зокрема: схемою наслідків ДТП, якою зафіксовано дані щодо місця пригоди на перехресті вул. Борова та вул. М. Сумцова, положення т/з із відповідними замірами, пошкодження т/з, дорожні знаки тощо; фотографіями з місця ДТП; показаннями потерпілого ОСОБА_2 , який пояснив, що він керував т/з по вул. М. Сумцова. На перехресті з вул. Боровою він їхав прямо. В цей момент т/з Daewoo Nexia, д. н. з. НОМЕР_1 , здійснював виїздив з вул. Борової на вул. М. Сумцова та «зрізав» перехрестя, у зв`язку з чим відбулося зіткнення.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження, крім іншого, т/з. Оскільки зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколі поліцейського є посилання на порушення водієм ОСОБА_4 вимог 10.5 ПДР, згідно яких поворот необхідно виконувати так, щоб під час виїзду з перехрещення проїзних частин т/з не опинився на смузі зустрічного руху.

Положення п. 10.5 ПДР встановлює порядок виконання маневру повороту, спрямований на забезпечення розмежування зустрічних транспортних потоків після завершення маневру. Вимога про те, що під час виїзду з перехрещення проїзних частин т/з не повинен опинитися на смузі зустрічного руху, означає обов`язок водія завершити поворот таким чином, щоб після залишення геометричної зони перетину проїзних частин т/з зайняв смугу, призначену для руху у своєму напрямку. При цьому поняття «виїзд з перехрещення проїзних частин» стосується моменту, коли т/з залишає межі зони, утвореної перетином проїзних частин доріг, а не всієї траєкторії його руху під час виконання повороту. Отже, сама по собі дугоподібна траєкторія руху в межах перехрестя не є порушенням зазначеної норми; визначальним є те, щоб після завершення проїзду перехрещення проїзних частин т/з не опинився на смузі зустрічного руху.

Таким чином, п. 10.5 ПДР покладає на водія обов`язок обрати таку траєкторію повороту, яка виключає виїзд після завершення маневру на смугу, призначену для зустрічного руху т/з. Тобто, зміст цієї норми зобов`язує водія обрати таку траєкторію виконання повороту, яка забезпечить виїзд т/з із перехрещення на частину проїзної частини, призначену для руху в обраному ним напрямку, та виключить його потрапляння на смугу зустрічного руху.

Виконуючи поворот ліворуч, ОСОБА_4 повинна була врахувати конфігурацію Т-подібного перехрестя та ширину проїзної частини і відповідно сформувати траєкторію руху таким чином, щоб при виїзді з перехрещення проїзних частин керований нею т/з знаходився на стороні дороги, призначеній для його подальшого руху.

Особливості конфігурації цього Т-подібного перехрестя вимагали виконання лівого повороту без передчасного спрямування автомобіля по діагоналі в бік смуги зустрічного руху. Траєкторія повороту мала бути сформована таким чином, щоб після проходження необхідної частини перехрещення автомобіль виходив із нього безпосередньо на належну сторону проїзної частини, а не шляхом скорочення радіуса повороту та фактичного «зрізання» його внутрішньої частини.

Натомість аналіз схеми місця ДТП свідчить, що обрана ОСОБА_4 траєкторія лівого повороту зазначеним вимогам не відповідала. При цьому такий висновок апеляційного суду ґрунтується не лише на візуальному сприйнятті графічного зображення схеми чи кінцевому положенні т/з після зіткнення, а на сукупності зафіксованих у ній об`єктивних даних щодо конфігурації перехрестя, його геометричних параметрів, лінійних прив`язок т/з та матеріальних слідів ДТП, а також місць осипу уламків.

Так, відповідно до схеми загальна ширина проїзної частини у місці ДТП становить 7,6 м. На схемі також зафіксовано конкретні лінійні прив`язки до країв проїзної частини – 3,15 м, 3,95 м, 3,65 м, 2,15 м та 1,05 м, а також поздовжні відстані 4,7 м та 5,7 м. Вказані виміри у взаємозв`язку з графічною частиною схеми дозволяють співвідносити просторове розташування т/з та слідів ДТП з незмінними елементами дорожньої обстановки.

Апеляційний суд не надає будь-якому з наведених замірів самостійного вирішального значення, а оцінює їх у сукупності з геометрією Т-подібного перехрестя та напрямком виконуваного ОСОБА_4 лівого повороту. Саме таке співставлення свідчить про те, що автомобіль під її керуванням проходив перехрестя не за траєкторією, яка б забезпечувала його послідовний вихід на належну сторону дороги, а за скороченою діагональною траєкторією.

Іншими словами, ОСОБА_4 , не продовживши рух у межах перехрещення до положення, з якого подальше виконання повороту забезпечувало б виїзд безпосередньо на сторону дороги, призначену для її напрямку руху, передчасно спрямувала свій автомобіль ліворуч, скоротивши таким чином радіус повороту та фактично «зрізавши» його внутрішню частину.

Такий висновок знаходить своє підтвердження й у розташуванні матеріальних слідів ДТП.

Особливе доказове значення у цьому аспекті має зафіксований на схемі осип уламків т/з, який розташований у межах перехрещення проїзних частин, саме в районі виїзду з нього автомобіля ОСОБА_4 під час виконання нею лівого повороту.

Локалізація осипу уламків є істотною для встановлення механізму події, оскільки характеризує ділянку контактної взаємодії т/з. Водночас апеляційний суд оцінює цей матеріальний слід не самостійно, а у взаємозв`язку з напрямком виконуваного ОСОБА_4 маневру, геометричними межами перехрестя та наведеними на схемі лінійними вимірами.

Сукупність цих даних свідчить, що контакт т/з відбувся саме під час виїзду автомобіля ОСОБА_4 з перехрещення проїзних частин, тобто на тому етапі виконання повороту, щодо якого п. 10.5 ПДР прямо встановлює вимогу не допустити потрапляння т/з на смугу зустрічного руху. При цьому місце контактної взаємодії знаходилося на частині проїзної частини, яка для обраного ОСОБА_4 напрямку подальшого руху була смугою зустрічного руху.

Отже, місце осипу уламків у сукупності з конфігурацією перехрестя, напрямком лівого повороту та зафіксованими на схемі лінійними прив`язками не лише дозволяє визначити район зіткнення, а й характеризує фактичне положення автомобіля ОСОБА_4 на тому етапі маневру, коли вона здійснювала виїзд з перехрещення проїзних частин.

Апеляційний суд враховує, що кінцеве положення т/з після зіткнення саме по собі не може безумовно ототожнюватися з його положенням у момент первинного контакту. Саме тому воно не покладається в основу висновку ізольовано, а оцінюється разом із місцем осипу уламків, лінійними прив`язками, конфігурацією перехрестя та напрямком виконуваного ОСОБА_4 маневру. Таке співставлення об`єктивних даних утворює послідовну та взаємоузгоджену картину розвитку дорожньої обстановки.

Встановлені обставини свідчать не лише про факт перебування автомобіля ОСОБА_4 на частині проїзної частини, призначеній для зустрічного руху, а й дозволяють встановити безпосередню причину такого його положення – обрану нею скорочену траєкторію виконання лівого повороту.

Напрямок руху керованого нею автомобіля був сформований таким чином, що при продовженні руху за обраною траєкторією виїзд із перехрещення проїзних частин без потрапляння на смугу зустрічного руху був неможливим. Для дотримання вимог п. 10.5 ПДР ОСОБА_4 мала сформувати траєкторію повороту таким чином, щоб у момент виїзду з перехрещення т/з уже знаходився в межах сторони проїзної частини, призначеної для його подальшого руху.

Таким чином, у цьому випадку йдеться не про випадкове зміщення т/з після завершення повороту або лише про його кінцеве положення після зіткнення, а саме про характер обраної ОСОБА_4 траєкторії виконання маневру, яка проходила навскіс через перехрестя зі скороченням радіуса лівого повороту та фактичним «зрізанням» його внутрішньої частини.

Таким чином, аналіз наведених вище доказів у їх сукупності та встановлених фактичних обставин справи підтверджує, що ОСОБА_4 , керуючи т/з та виконуючи поворот ліворуч з вул. Борової на вул. М. Сумцова, допустила виїзд керованого нею т/з на смугу зустрічного руху під час виїзду з перехрещення проїзних частин, чим порушила вимоги п. 10.5 ПДР, а допущене нею порушення перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з ДТП та зіткненням транспортних засобів.

Одночасно необхідно зауважити, що відповідно ЗУ «Про дорожній рух» виключно Правила дорожнього руху України встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України; інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3), так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні стосовно ОСОБА_4 протоколу про адміністративне правопорушення дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси останньої, а вказаний вище протокол містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП): суть правопорушення (об`єктивна сторона), конкретний пункт ПДР – 10.5 і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за недотримання приписів ПДР – ст. 124 КУпАП. Зміст об`єктивної сторони правопорушення в протоколі і посилання на п. 10.5 ПДР є достатнім для правової кваліфікації дій ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП.

Апеляційний суд у межах обставин, зазначених у протоколі, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі уповноваженою особою Національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення відповідно ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, дійшов висновку про їх достатність у сукупності та взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Щодо доводів апеляційної скарги про невизнання ОСОБА_2 потерпілим у цій справі апеляційний суд зазначає таке.

Згідно ст. 269 КУпАП потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 зазначила, що факт правомірності володіння особою т/з є достатньою підставою для звернення такої особи за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.

Такий висновок узгоджується з положеннями п. 2.2 ПДР, відповідно яких власник т/з може передавати його у користування іншій особі, яка має посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей т/з.

Як установлено з матеріалів справи, на момент ДТП ОСОБА_2 керував автомобілем ЗАЗ на законних підставах, маючи переданий власником реєстраційний документ на цей т/з. Унаслідок ДТП зазначений автомобіль отримав механічні пошкодження.

За таких обставин правомірне користування ОСОБА_2 т/з та заподіяння цьому т/з майнової шкоди внаслідок ДТП давали достатні підстави для визнання ОСОБА_2 потерпілим у розумінні ст. 269 КУпАП.

Незважаючи на це, під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 був допитаний як свідок, а не як потерпілий, унаслідок чого його фактичне процесуальне становище було визначено неправильно.

Апеляційний суд звертає увагу, що процесуальний статус особи у провадженні у справі про адміністративне правопорушення визначається не самим найменуванням такого статусу судом чи іншим органом, а характером правовідносин, у яких перебуває ця особа, та наявністю передбачених законом обставин, з якими пов`язується набуття відповідного процесуального статусу.

У цьому випадку такими обставинами є правомірне користування ОСОБА_2 т/з та заподіяння цьому т/з майнової шкоди внаслідок події, яка є предметом цього провадження. Тому сам факт того, що суд першої інстанції допитав ОСОБА_2 як свідка, не усуває передбачених ст. 269 КУпАП підстав для визнання його потерпілим та не змінює характеру заподіяної йому шкоди.

Більше того, процесуальне становище потерпілого та свідка за своєю правовою природою є різним. Потерпілий є учасником провадження, права та законні інтереси якого безпосередньо зачіпаються наслідками адміністративного правопорушення, тоді як участь свідка обумовлена наявністю у нього відомостей про обставини, які підлягають встановленню у справі. Тому наявність у потерпілого відомостей про обставини ДТП сама по собі не є підставою для позбавлення його статусу потерпілого та визначення його процесуального становища виключно як свідка. При цьому допит ОСОБА_2 судом першої інстанції як свідка не спростовує факту заподіяння йому майнової шкоди та не може бути підставою для висновку про відсутність у нього статусу потерпілого, оскільки такий статус випливає безпосередньо з установлених обставин справи та положень ст. 269 КУпАП.

Отже, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 , який на законних підставах користувався т/з ЗАЗ, пошкодженим унаслідок цієї ДТП, відповідав передбаченим ст. 269 КУпАП ознакам потерпілого, а тому суд першої інстанції безпідставно визначив його процесуальний статус виключно як свідка.

Водночас сама по собі помилкова процесуальна кваліфікація судом першої інстанції статусу ОСОБА_2 як свідка не є підставою для неврахування наданих ним пояснень під час оцінки сукупності доказів у справі. Такі пояснення підлягають оцінці апеляційним судом у взаємозв`язку з іншими наявними доказами, з урахуванням того, що ОСОБА_2 є особою, якій унаслідок події ДТП заподіяно майнову шкоду та яка має процесуальний статус потерпілого.

Крім того, як установлено апеляційним судом під час перегляду справи, суд першої інстанції з власної ініціативи викликав у судове засідання та допитав експерта ОСОБА_5 , який повідомив, що на підставі відомостей, відображених у схемі місця ДТП, неможливо зробити висновок про порушення ОСОБА_4 вимог п. 10.5 ПДР.

Апеляційний суд звертає увагу, що зазначені пояснення експерта стосувалися одного з ключових питань, яке підлягало вирішенню у цій справі, а саме механізму ДТП та можливості встановлення на підставі наявних доказів факту дотримання чи недотримання ОСОБА_4 вимог п. 10.5 ПДР. При цьому ініціатива щодо отримання таких пояснень виходила не від учасників провадження, а безпосередньо від суду першої інстанції. Фактично суд, виявивши недостатність наявних у матеріалах справи доказів для підтвердження певного висновку щодо механізму ДТП, самостійно вжив заходів для одержання додаткових відомостей із цього питання, після чого використав отримані таким способом пояснення при вирішенні справи.

На переконання апеляційного суду, така процесуальна діяльність суду першої інстанції не узгоджується з вимогами щодо об`єктивної безсторонності суду.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення, які за своєю суттю охоплюються кримінальним аспектом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно здійснюватися із дотриманням принципу розмежування функції судового розгляду та функції доведення обставин, покладених в основу притягнення особи до адміністративної відповідальності. Суд, залишаючись незалежним та безстороннім арбітром, повинен оцінювати надані йому докази, а не перебирати на себе функцію самостійного пошуку доказів для усунення недоліків доказової бази однієї зі сторін.

Особливого значення це набуває тоді, коли відомості, які суд одержує за власною ініціативою, стосуються безпосередньо питання про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення та надалі використовуються судом як аргумент на користь певного вирішення справи.

У цьому контексті апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ в рішенні від 06.02.2025 у справі «Гайдашевський проти України» (заява № 11553/21), згідно якої за відсутності сторони обвинувачення апеляційний суд з власної ініціативи долучив до матеріалів провадження додаткові докази, які були використані для спростування доводів заявника та підтвердження його винуватості. ЄСПЛ дійшов висновку, що за конкретних обставин тієї справи така процесуальна поведінка створила враження змішування функцій обвинувачення і суду та породила обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної безсторонності суду.

Отже, значення наведеної практики ЄСПЛ для цієї справи полягає не в установленні абсолютної заборони суду ставити питання учасникам провадження чи з`ясовувати обставини справи, а в тому, що активність суду не повинна досягати такого ступеня, за якого суд фактично самостійно формує або доповнює доказову базу з питання, що має вирішальне значення для встановлення винуватості чи невинуватості особи.

Між тим у цій справі суд першої інстанції не обмежився оцінкою доказів, які містилися в матеріалах справи та були надані учасниками провадження, а за власною ініціативою викликав експерта ОСОБА_5 для отримання від нього додаткових відомостей саме щодо можливості встановлення порушення вимог п. 10.5 ПДР за схемою місця ДТП.

Більше того, отримані таким способом пояснення стосувалися не другорядних чи технічних питань, а безпосередньо одного з визначальних питань справи – чи дозволяють об`єктивні дані, зафіксовані на схемі місця ДТП, установити порушення водієм вимог ПДР.

За таких обставин суд першої інстанції фактично вийшов за межі пасивної оцінки наявної доказової сукупності та самостійно ініціював отримання додаткових відомостей для усунення невизначеності щодо ключового фактичного питання у справі. При цьому саме по собі прагнення суду повно та всебічно з`ясувати обставини події не може виправдовувати таку процесуальну активність, якщо внаслідок неї суд фактично перебирає на себе функцію формування доказової бази та створює обґрунтовані сумніви щодо збереження ним ролі незалежного і безстороннього арбітра.

Пояснення експерта про неможливість на підставі схеми місця ДТП зробити висновок щодо порушення п. 10.5 ПДР не можуть підміняти собою оцінку судом фактичних даних, безпосередньо зафіксованих у цій схемі.

Визначення доказового значення схеми місця ДТП, співставлення відображених у ній відстаней, конфігурації перехрестя, місця осипу уламків, положення транспортних засобів та інших матеріальних слідів події належить до оцінки доказів у їх сукупності, яку суд повинен здійснити самостійно при вирішенні справи, тому висловлена експертом загальна думка про неможливість встановлення за схемою порушення п. 10.5 ПДР сама по собі не усуває обов`язку суду надати оцінку конкретним об`єктивним даним, зафіксованим у цьому документі, та встановити, які фактичні обставини вони підтверджують або спростовують.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, з власної ініціативи викликавши та допитавши експерта з питання, яке мало істотне значення для вирішення справи, а надалі поклавши отримані таким способом пояснення в основу своїх висновків, допустив процесуальну активність, яка не узгоджується з вимогою об`єктивної безсторонності суду та принципом розмежування функцій судового розгляду і доказування.

Вказані порушення у сукупності з неналежною оцінкою об`єктивних даних, зафіксованих у схемі місця ДТП, вплинули на повноту та об`єктивність встановлення фактичних обставин справи та призвели до неправильних висновків суду першої інстанції щодо відсутності порушення ОСОБА_4 вимог п. 10.5 ПДР.

Таким чином, з огляду на встановлені під час апеляційного перегляду обставини, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для скасування постанови судді суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та допущеними під час розгляду справи порушеннями процесуального характеру.

Водночас, вирішуючи питання щодо подальшого провадження у справі, апеляційний суд враховує строки накладення адміністративного стягнення, встановлені ст. 38 КУпАП, згідно яких якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через 3 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через 3 місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у ч. 3-8 цієї статті (ч. 2).

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, крім іншого, за таких обставин: 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу (ст. 247 КУпАП).

У справі про адміністративне правопорушення, суддя виносить одну з таких постанов: 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при наявності обставин, передбачених ст. 247 КУпАП (ч. 1 ст. 284 КУпАП).

Правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, ОСОБА_4 вчинила 12.09.2025, тому процесуальний строк, установлений ч. 2 ст. 38 КУпАП для цієї категорії правопорушень, сплинув 12.12.2025, внаслідок чого провадження у справі підлягає закриттю з наведених вище підстав.

З огляду на викладене, апеляційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню, постанова судді суду першої інстанції – скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням суддею суду першої інстанції норми матеріального права і порушенням норм процесуального права, а провадження у справі – закриттю на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент апеляційного розгляду строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Апеляційну скаргу представника потерпілої БРОВКА Р. М. задовольнити частково.

Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 19.11.2025 стосовно ОСОБА_1 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням суддею суду першої інстанції норми матеріального права і порушенням норм процесуального права, а провадження у справі за ст. 124 КУпАП закрити на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент апеляційного розгляду справи строку накладення стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов