Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №583/1531/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/1531/26

Номер провадження 22-ц/816/2697/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Собини О.І., Сидоренко А.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2026 року, ухвалене у м. Охтирка у складі судді Плотникової Н.Б.,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

12 березня 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-капітал» звернулося до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано такими обставинами.

27 січня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 484337, за яким відповідачка отримала кредит у розмірі 7 000 грн у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на зазначений клієнтом банківський картковий рахунок, строком на 26 днів, зі сплатою процентів.

11 лютого 2020 року, за зверненням клієнта, у зв`язку з неможливістю виконання у повному обсязі у встановлений строк зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» укладено додатковий договір № 615587, за умовами якого продовжено строк користування позикою на строк, що дорівнює строку, встановленому пунктом 1.2 договору, та визначено нову дату повернення кредиту - не пізніше 04 березня 2020 року. Процентна ставка за користування позикою погоджена у розмірі 1,60 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах строку її повернення.

У подальшому, з тих самих підстав, 04 березня 2020 року та 10 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» укладено ще два додаткові договори № 769393 та № 484337 відповідно, якими продовжено строк користування позикою за основним договором та встановлено нові дати повернення позики і сплати нарахованих процентів: спочатку - не пізніше 31 березня 2020 року за процентною ставкою 1,60 %, а надалі - не пізніше 07 травня 2020 року за процентною ставкою 1,90 %.

16 листопада 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № ККЛУ_16112020, за яким до позивача за плату перейшло право грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 , у розмірі 21 428 грн, з яких 7 000 грн - тіло кредиту, 14 428 грн - проценти за користування кредитними коштами.

ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-капітал» у розмірі 21 428 грн, яку товариство просило стягнути з неї на свою користь, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-капітал» заборгованість за договором про надання коштів у позику від 27 січня 2020 року № 484337, у розмірі 21 428 грн та 4662,40 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що наданими позивачем доказами підтверджено факт укладення між відповідачкою та первісним кредитором кредитного договору в електронній формі, отримання позичальницею кредитних коштів та невиконання нею зобов`язань щодо їх повернення, а також перехід до позивача права вимоги за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу. З огляду на це суд погодився з наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд урахував відносну нескладність цієї справи та зменшив заявлений позивачем розмір таких витрат до 2 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, вирішити питання розподілу судових витрат.

Зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення між нею та ТОВ «Лінеура Україна» кредитного договору. Вказує, що надана копія договору не містить її власноручного чи електронного підпису, номера одноразового ідентифікатора або інших належних відомостей, які б підтверджували її волевиявлення на укладення саме цього договору та погодження його умов, аналогічні заперечення висловлює щодо додаткових угод від 11 лютого, 04 березня та 10 квітня 2020 року.

Звертає увагу на невідповідність дат у документах щодо одноразового ідентифікатора: за даними первісного кредитора, його було направлено 25 липня 2019 року, тоді як кредитний договір укладено 27 січня 2020 року, а додаткові угоди - у 2020 році. На її думку, зазначена обставина ставить під сумнів можливість використання цього ідентифікатора для підписання спірних документів. Посилається на відсутність доказів попередньої письмової згоди на використання аналога власноручного підпису.

Спростовує належність наданої позивачем копії електронного договору як доказу, зазначаючи, що не підтверджено його цілісність та незмінюваність, а також неможливо встановити, що саме цей текст договору існував на момент його укладення. Посилається і на те, що позивач не довів погодження нею саме тієї редакції Правил надання коштів у позику та інших умов кредитування, на які посилається у справі.

Заперечує факт належного виконання ТОВ «Лінеура Україна» обов`язку з надання кредитних коштів. Зазначає, що саме по собі надходження 27 січня 2020 року на її картковий рахунок двох платежів по 7 000 грн не доводить, що ці кошти були перераховані саме первісним кредитором на виконання спірного кредитного договору. На її думку, позивач мав надати первинні документи та банківські документи, які б підтверджували рух коштів від ТОВ «Лінеура Україна» до відповідача.

Посилаючись на те, що право вимоги могло перейти до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» лише за наявності у первісного кредитора відповідного права, апелянт стверджує, що недоведеність факту надання кредиту виключає виникнення у ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги та, відповідно, можливість його подальшого відступлення фактору.

Також ОСОБА_1 не погоджується з поверненням її зустрічного позову, зазначаючи, що вимога про встановлення факту невиконання ТОВ «Лінеура Україна» обов`язку з надання кредитних коштів безпосередньо пов`язана з первісним позовом, оскільки від встановлення цієї обставини залежить наявність заборгованості та права вимоги у позивача.

Вважає, що розрахунок кредитора, сам по собі не підтверджує факту надання кредиту, здійснення платежів та правильності нарахування процентів. Водночас, виходячи з умов наданої позивачем копії договору, строку кредитування 26 днів, суми кредиту 7 000 грн та здійснених, за її розрахунком, платежів на 9 834 грн, апелянт вказує, що навіть за умови дійсності договору можливий залишок заборгованості становить 624 грн, а не 21 428 грн.

Крім того, апелянт вважає безпідставним нарахування договірних процентів після закінчення встановленого договором 26-денного строку кредитування, посилаючись на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу строку кредитування.

Вважає умови договору щодо розміру процентів та наслідків прострочення несправедливими і непропорційними, наголошуючи на необхідності врахування положень законодавства про захист прав споживачів та принципів справедливості, добросовісності, розумності й пропорційності. Зокрема, звертає увагу на значне не співвідношення нарахованих процентів до суми основного боргу.

Заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що позивач заявляв до відшкодування 8 000 грн, тоді як суд першої інстанції зменшив їх розмір до 2 000 грн. На думку апелянта, навіть зазначена сума є необґрунтованою з огляду на типовий характер спору, його нескладність, професійну діяльність позивача та значну кількість аналогічних справ, які ним ведуться.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Правом на відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

27 січня 2020 року ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір № 484337 про надання коштів у позику, у тому числі на умовах споживчого кредиту, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 7 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою (п. 1.1). Позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом (п. 1.6), строком на 26 днів (п. 1.2), зі сплатою процентів за стандартною ставкою 1,90 % від суми позики за кожен день користування позикою (п. 1.3.2) (т. 1 а.с. 7-9).

У випадку прострочення клієнтом виконання зобов`язань за договором чи неможливості виконання зобов`язань у повному обсязі застосовується стандартна процентна ставка відповідно до пунктів 3.4, 3.5 цього договору.

Відповідно до пункту 1.7 договору, у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати повернення позики шляхом укладення додаткової угоди до договору позики у порядку, передбаченому Правилами.

Додатком № 1 до договору про надання коштів у позику є Графік платежів до договору, яким визначено дату повернення позики та сплати нарахованих процентів - не пізніше 22 лютого 2020 року, суму позики - 7 000 грн, суму нарахованих процентів - 3 458 грн, разом до оплати - 10 458 грн, а також наведено реквізити для оплати. У примітці зазначено, що цей графік платежів складено без урахування передбачених договором пролонгацій строку користування позикою та строку дії договору (т. 1 а.с. 10).

Також ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) (т. 1 а.с. 12-13).

11 лютого, 04 березня та 10 квітня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено додаткові договори до договору № 484337 про надання коштів у позику, за умовами яких продовжено строк користування позикою та встановлено нові дати її повернення і сплати нарахованих процентів - відповідно, не пізніше 04 березня, 31 березня та 07 травня 2020 року. При цьому процентну ставку за користування позикою встановлено у розмірі 1,60 % від суми позики за кожен день користування позикою за додатковими договорами від 11 лютого та 04 березня 2020 року, а за договором від 10 квітня 2020 року - 1,90 % (т. 1 а. с. 10, 13, 16).

Разом із кожним додатковим договором ОСОБА_1 також підписала електронним підписом відповідний паспорт споживчого кредиту (т. 1 а.с. 11, 14, 17).

Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою ТОВ «Лінеура Україна», клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з якою укладено договір від 27 січня 2020 року № 484337, ідентифікована товариством. Акцепт договору позичальником здійснено з використанням одноразового ідентифікатора Т301, який був відправлений позичальнику 25 липня 2019 року на номер мобільного телефону НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 18).

Листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 07 січня 2026 року № 1-0701 повідомило, що діючи на підставі укладеного з ТОВ «Лінеура Україна» договору на переказ коштів від 12 березня 2019 року №ФК-П-19/03-01, 27 січня 2020 року о 12:07:01 було успішно перераховано кошти в сумі 7000 грн на платіжну картку клієнта № НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 47332811 (т. 1 а.с. 19зв.).

Згідно із наданою інформацією АТ «УніверсалБанк» від 05 травня 2026 року та довідкою про рух коштів по картці від 04 травня 2026 року, на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 , на яку 27 січня 2020 року зараховано платіж у сумі 7 000 грн (т. 1 а.с. 54-59).

16 листопада 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-капітал» укладено договір факторингу № ККЛУ-16112020, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК «Кредит-капітал» право грошової вимоги за договором про надання коштів у позику № 484337, укладеним 27 січня 2020 року з ОСОБА_1 (т. а.с. 30-34).

Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 16 листопада 2020 року (додаток №2) та витягом із Реєстру боржників до договору факторингу від 16 листопада 2020 року № ККЛУ-16112020 (додаток №1) підтверджується набуття ТОВ «ФК «Кредит-капітал» права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 січня 2020 року № 484337 у розмірі 21 428 грн (т. 1 а.с. 34, 35).

Оплата за відступлення права вимоги за договором від 16 листопада 2020 року № ККЛУ-16112020 підтверджується платіжною інструкцією від 18 листопада 2020 року № 20164 (т. 1 а.с. 35).

Згідно із наведеним позивачем розрахунком за вказаним кредитним договором станом на 17 листопада 2020 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Кредит-капітал» становить 21 428 грн, з яких 7 000 грн тіло кредиту, 14 428 грн проценти за користування кредитними коштами (за період із 27 січня 2020 року по 05 серпня 2020 року). При цьому відповідно до розрахунку на погашення заборгованості ОСОБА_1 здійснено платежі: 11 лютого 2020 року - 2 128 грн, 04 березня 2020 року - 2 464 грн, 10 квітня 2020 року - 4 242 грн та 13 травня 2020 року - 1 000 грн, усього на суму 9 834 грн (т. 1 а.с. 20-23).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 526, частиною 1 статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин 3, 12 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Щодо підтвердження укладення кредитного договору

За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, електронними доказами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, а оцінці підлягають належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як убачається з матеріалів справи, 27 січня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір, а у подальшому і додаткові до нього договори, які відповідачка підписала за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на зазначений нею номер мобільного телефону. Із довідки про ідентифікацію вбачається, що відповідачка була належним чином ідентифікована із використанням її персональних даних, реєстраційного номера облікової картки платника податків, номера мобільного телефону та реквізитів платіжної картки, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Сторони у належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема щодо суми кредиту, строку кредитування, порядку його повернення, а також порядку їх нарахування, що підтверджується змістом договорів.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, колегія суддів вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для висновку про укладення між сторонами договору про споживчий кредит та виникнення між ними договірних правовідносин. Відповідачка не надала доказів, які б спростовували факт укладення договору, проходження нею електронної ідентифікації чи підписання договору одноразовим ідентифікатором.

Щодо доводів про ненадання електронних доказів укладення кредитного договору

Колегія суддів, дослідивши наявні у справі докази, не встановила обґрунтованих сумнівів щодо їх належності та достовірності на підтвердження обставин укладення кредитного договору. Надані документи є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою та в сукупності підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору, погодження його істотних умов та виникнення відповідних кредитних правовідносин.

Також колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про недостовірність наявних у матеріалах справи доказів, їх невідповідність оригіналам або відсутність волевиявлення відповідачки на укладення кредитного договору.

Саме по собі посилання відповідачки на ненадання позивачем оригіналів електронних доказів не спростовує наданих позивачем доказів та не свідчить про відсутність між сторонами кредитних правовідносин. Їх сукупність є достатньою для встановлення факту укладення кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та невиконання нею зобов`язань щодо їх повернення і сплати процентів.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо виникнення між сторонами кредитних правовідносин та невиконання відповідачкою договірних зобов`язань, а тому не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Щодо підтвердження видачі кредитних коштів

На виконання умов договору ТОВ «Лінеура Україна» 27 січня 2020 року перерахувало на картковий рахунок відповідачки кредитні кошти в сумі 7 000 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 07 січня 2026 року № 1-0701 та інформацією АТ «Універсал Банк» від 05 травня 2026 року і довідкою про рух коштів по картці від 04 травня 2026 року (т. 1 а. с. 19 зв., 54-59).

У постанові Верховного Суду від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 зазначено, що тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця, покладається саме на позичальника, який шляхом обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову.

Також Верховний Суд у постанові від 03 липня 2025 року у справі № 219/10735/2013 звернув увагу, що за загальним правилом тягар доказування обґрунтованості позовних вимог покладається на позивача, а перевага надається не кількості доказів, а їх належності, допустимості, достовірності та достатності для застосування стандарту більшої переконливості. Аналогічний правовий висновок викладено у пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Оскільки позивач надав належні, допустимі та достовірні докази перерахування кредитних коштів відповідачці, які у своїй сукупності підтверджують належне виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредиту, а відповідачка не подала доказів, які б спростовували факт зарахування кредитних коштів на належний їй картковий рахунок, достовірність наданих позивачем документів, використання її персональних даних третіми особами чи укладення кредитного договору без її волевиявлення, колегія суддів доходить висновку, що надані позивачем докази є достатніми та більш вірогідними, ніж заперечення відповідачки про невиконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.

Щодо відступлення права вимоги за кредитом

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України (у редакції на час виникнення правовідносин) передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке настане у майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України у редакції на час виникнення правовідносин).

У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 у справі №727/2790/25 зробив висновок, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення.

Факт переходу до позивача прав вимоги за вказаним кредитним договором до боржника підтверджується відповідним договором про відступлення права вимоги, складеними на його виконання актом прийому-передачі Реєстру боржників та Реєстром боржників, платіжною інструкцією.

Також за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Докази сплати заборгованості за кредитними договорами жодному із кредиторів у матеріалах справи відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильність розрахунку заборгованості

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки умовами укладених сторонами додаткових договорів було продовжено строк користування позикою та погоджено відповідні процентні ставки. Наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснено з урахуванням зазначених умов договорів та проведених відповідачкою платежів, у зв`язку з чим підстав для визначення заборгованості у розмірі 624 грн колегія суддів не вбачає.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування процентів після закінчення строку кредитування

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги, оскільки вони не знаходять свого підтвердження. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що після закінчення встановленого договором строку кредитування проценти за користування кредитними коштами не нараховувалися.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно повернення зустрічної позовної заяви

Вбачається, що відповідні процесуальні дії суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалися і не є предметом апеляційного перегляду, а тому апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку їх законності та обґрунтованості. Доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги про несправедливість та непропорційність умов кредитування

Колегія суддів зазначає, що погоджені сторонами умови кредитного договору, зокрема розмір процентної ставки та строк користування кредитними коштами, були відомі відповідачці на момент укладення договору та прийняті нею шляхом його підписання, а тому такі умови підлягають виконанню сторонами. Надалі строк кредитування та розмір процентної ставки також змінювалися за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових договорів.

Саме по собі посилання відповідачки на значний розмір нарахованих процентів та їх не співвідношення із сумою кредиту не свідчить про несправедливість чи непропорційність погоджених сторонами умов та не є підставою для невиконання взятих на себе договірних зобов`язань.

За відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови кредитного договору суд не може без позовної вимоги споживача визнати умову договору недійсною, змінити договір і на цій підставі самостійно зменшити розмір процентів (див.: постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 7 вересня 2026 року у справі № 552/672/23).

За таких обставин доводи апеляційної скарги про несправедливість та непропорційність умов кредитування не дають підстав для зменшення визначеної договором плати за користування кредитними коштами.

Інші доводи апеляційної скарги щодо невідповідності дати направлення одноразового ідентифікатора даті укладення кредитного договору, відсутності письмової згоди на використання аналога власноручного підпису, відсутності підтвердження цілісності та незмінності електронного договору, непідтвердження погодження відповідачкою конкретної редакції Правил та умов кредитування, зарахування на її картковий рахунок двох платежів по 7 000 грн в один день та невстановлення джерела одного з них, а також належності укладення додаткових договорів та погодження відповідачкою змін до строку кредитування і процентної ставки не містять належних і достатніх доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входять до предмета доказування у справі.

Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, крім іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 137 ЦПК України йдеться про те, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат передбачено, що віднесено до їх складу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частинами першою-третьою статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд у тому числі враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

У разі недотримання вимог частини четверта статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям (див.: пункти 139-145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

У позовній заяві товариство просило відшкодувати витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 8 000 грн, яка надавалась адвокатом Усенком М.І. на підставі договору про надання правової допомоги.

Надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують факт надання йому професійної правничої допомоги у цій справі та розмір понесених у зв`язку з цим витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності, у зв`язку з чим суд обґрунтовано зменшив їх із урахуванням наведених у рішенні обставин. Підстав для подальшого зменшення визначеного судом розміру витрат колегія суддів не вбачає.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для відшкодування заявнику судових витрат зі сплати судового збору за її подання відсутні.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена 29 вересня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: О.І. Собина

А.П. Сидоренко