Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №589/4856/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/4856/25

Номер провадження 22-ц/816/2637/26

Категорія - 18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні з залі суду в м. Суми у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої звернувся адвокат Солдаткін О.С. на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області ухваленого під головуванням судді Левши С. Л. від 28.02.2026 у справі№ 589/4856/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Мірра» до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів), трьох відсотків річних та інфляційних втрат,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

14.10.2025 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека Мірра» звернулося до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначав, що внаслідок технічної помилки бухгалтера при заповненні платіжних відомостей, на картковий рахунок відповідача було помилково перераховано грошові кошти у розмірі 64775,34 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач перебувала у трудових відносинах з позивачем з 07.03.2023 по 16.05.2023, звільнена з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Мірра» за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП (наказ №81/1-к від 16.05.2023).

В день звільнення – 16.05.2023, з відповідачем було проведено повний розрахунок по заробітній платі.

10.11.2023 ОСОБА_2 позивачем було помилково перераховано платіж на карту банку АТ «ПУМБ» (номер карти № НОМЕР_1 , рах. НОМЕР_2 ) в сумі 64775,34 грн.

Враховуючи, що між сторонами відсутні будь-які договірні чи інші правові зобов`язання, позивач просив суд стягнути вказану суму на підставі ст. 1212 ЦК України з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, всього 81547 грн 52 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28.02.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачки ОСОБА_2 на користь Позивача безпідставно набуті кошти та судові витрати. Щодо стягнення інфляційних витрат та 3-х відсотків річних відмовлено за безпідставністю.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись із цим рішенням, відповідачка ОСОБА_3 в інтересах якої звернувся її адвокат Солдаткін О.С. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що відповідачка не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи судом першої інстанції. Також скаржник зазначає, що відповідачка ОСОБА_3 раніше перебувала у трудових відносинах із позивачем, і перерахована сума є заборгованістю із заробітної плати при звільненні.

Окремо представник відповідачки заперечував проти долучення судом апеляційної інстанції надані позивачем на стадії апеляційного розгляду додаткові докази щодо повного розрахунку з відповідачкою при звільненні.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29.07.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Короткий зміст відзиву

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу — без задоволення, посилаючись на її безпідставність.

Крім того, вказав, що оскільки відповідачка наполягає на тому, що кошти були їй сплачені як заборгованість по заробітній платі, просив долучити додаткові докази: заява про прийом на роботу, витяг зі штатного розпису, розрахункові відомості за березень – травень 2023 року.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо суд розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів встановлено відсутність належних, допустимих та достовірних доказів (у розумінні статей 77–79 ЦПК України), які б підтверджували факт вручення відповідачці судової повістки-виклику або повідомлення її у будь-який інший передбачений законом спосіб про розгляд справи судом першої інстанції.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є прямим порушенням фундаментальних принципів цивільного судочинства — рівності сторін перед законом і судом, змагальності процесу, а також нівелює право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню з переходом апеляційного суду до розгляду справи за правилами, встановленими для розгляду справи в суді першої інстанції.

Щодо обґрунтування та мотивів прийняття додаткових доказів позивача.

Представник відповідача заперечував проти долучення до матеріалів справи наданих позивачем додаткових доказів, а саме: заява про прийом на роботу, витяг зі штатного розпису, розрахункові відомості за березень – травень 2023 року, реєстри перерахування, посилаючись на приписи статті 367 ЦПК України щодо преклюзії права на надання доказів в апеляційній інстанції.

Колегія суддів вважає процесуальні заперечення представника відповідача неспроможними з огляду на таке.

Системний аналіз процесуального законодавства свідчить, що у разі скасування рішення суду першої інстанції на підставі частини третьої статті 376 ЦПК України та переходу апеляційного суду до розгляду справи за правилами першої інстанції, імперативні обмеження щодо надання нових доказів, передбачені для ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не застосовуються, оскільки метою такого розгляду є усунення процесуального порушення та забезпечення повноцінного судового дослідження, під час якого сторони на засадах рівності реалізують своє право на доказування.

За загальними правилами апеляційного провадження, частина третя статті 367 ЦПК України допускає прийняття додаткових доказів, якщо учасник справи обґрунтує неможливість їх подання до суду першої інстанції з поважних причин, які від нього не залежали.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом цього спору є матеріально-правова вимога про стягнення безпідставно набутого майна (коштів) на підставі статті 1212 ЦК України, де предметом доказування є факт перерахування коштів, факт помилки відправника та відсутність правової підстави для транзакції.

Колегія суддів звертає увагу, що оскільки відповідач не з`явився до суду першої інстанції та не подав відзиву, позивач об`єктивно не знав і не міг передбачити правову позицію відповідача, а саме наполягання на тому, що перерахування коштів було саме заборгованістю по заробітній платі. Твердження про характер спірних коштів було висунуто відповідачкою безпосередньо в апеляційній скарзі.

Отже, необхідність надання документів, які підтверджують повний розрахунок з працівником при звільненні, виникла у позивача лише на стадії апеляційного розгляду як законний засіб спростування нових доводів скаржника. Неприйняття цих доказів призвело б до порушення принципу змагальності сторін та ухвалення рішення на основі односторонніх, документально не підтверджених тверджень апелянта.

На підставі викладеного, колегія суддів визнає поважними причини неподання доказів до суду першої інстанції та залучає їх до матеріалів справи.

Розглядаючи справу по суті позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, зважаючи на таке.

Фактичні обставини справи.

З фотокопії наказу виданого ТОВ «Аптека Мірра» «Про прийняття на роботу» від 06.03.2023 за №41/2-К, вбачається, що ОСОБА_2 прийнято на посаду асистента фармацевта аптеки №36 з 07.03.203 з випробувальним терміном 3 місяці, з посадовим окладом згідно до штатного розпису. Підстава – заява ОСОБА_4 від 06.03.2023 (мат. ел.с).

Відповідно до фотокопії витягу з наказу виданого ТОВ «Аптека Мірра» «Про припинення трудового договору ОСОБА_2 , ОСОБА_2 звільнено з посади асистента фармацевта 16.05.2023 за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП. Також, зазначено: «Бухгалтерії виплатити ОСОБА_5 компенсацію за 5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки». Підстава - заява ОСОБА_2 від 02.05.2023 (мат. ел.с).

Як вбачається з фотокопії заключної виписки за період з 10.11.2023 по 10.11.2023 виданої АТ КБ «Приватбанк»: дата та час операції 10.11.2023 12:56; сума 64775 грн 34 коп.; призначення платежу- лікарняні та декретні за жовтень 2023, податки повністю сплачено 06.11.2023; реквізити контрагента – найменування ЄДРПОУ: Соц. Страх Аптека Мірра ТОВ 36865664, рахунок банк (мат. ел.с)

Згідно з фотокопії доповідної бухгалтера Косенко В. директору ТОВ «Аптека Мірра» від 10.11.2023, бухгалтером доведено до відома директору, що було помилково перераховано платіж на карту банка АТ «ПУМБ» (номер карти № НОМЕР_1 , рах. НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) в сумі 64775 грн 34 коп. Вказана сума підлягає сплаті іншій особі, як соціальний платіж, а саме декретні кошти. Помилка виникла у зв`язку з системою оплати на карти працівників, під час внесення ІПН працівника та її картки, та у зв`язку з великим об`ємом було введено ІПН однієї людини, а номер картки – іншої (мат. ел.с)

Відповідно до фотокопії відомостей розподілу виплат ТОВ «Аптека Мірра» від 10.11.2023, заробітна плата в сумі 64775 грн 34 коп. призначалася іншому працівнику - ОСОБА_6 (мат. ел.с)

Відповідно до фотокопій вимог про повернення безпідставно набутих грошових коштів від 11.12.2023 та 30.01.2024 адресованої ОСОБА_2 від ТОВ «Аптека Мірра», останні пропонують ОСОБА_2 повернути кошти в сумі 64775 грн 34 коп (мат. ел.с)

Відповідно до інформації наданої АТ «Перший український міжнародний банк» 13 лютого 2026 року за №КНО НОМЕР_4 , в АТ «ПУМБ» на ім`я ОСОБА_7 ( НОМЕР_5 ) була випущена платіжна картка НОМЕР_1 до рахунку № НОМЕР_6 у гривні. У період з 10.11.2023 по 19.11.2025 виявлена операція по надходженню грошових коштів у сумі 64775 грн 34 коп. через сервіс іншого банку. Зняття коштів готівкою за вказаним платежем з карти НОМЕР_1 яка відкрита на ім`я ОСОБА_7 за період з 10.11.2023 по 19.11.2025 не відбувалось. (а.с.34,35)

Згідно копії витягу зі штатного розпису ТОВ « Аптека Мірра» асистент фармацевта станом на 01.03.2023 має посадовий оклад 10250 грн.

Згідно копії заяви ОСОБА_2 від 06.03.2023, остання просила директора ТОВ «Аптека Мірра» прийняти її на посаду асистент фармацевта.

Згідно розрахункових відомостей ОСОБА_2 працювала в ТОВ «Аптека Мірра» з 07.03.2023 по 16.05.2023 і з нею проведено розрахунки за березень, квітень, травень 2023 року.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 1 та 2 статі 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частини 6 та 7 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо вирішення спору по суті позовних вимог.Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню на підставі такого.

Дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно доповідної бухгалтера ОСОБА_8 директору ТОВ «Аптека Мірра» від 10.11.2023, бухгалтером доведено до відома директору, що було помилково перераховано платіж на карту банка АТ «ПУМБ» (номер карти № НОМЕР_1 , рах. НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) в сумі 64775 грн 34 коп. Вказана сума підлягала сплаті іншій особі, як соціальний платіж, а саме декретні кошти. Помилка виникла у зв`язку з системою оплати на карти працівників, під час внесення ІПН працівника та її картки.

Згідно з наданою пояснювальною запискою бухгалтерії позивача, вказана транзакція мала виключно помилковий характер та відбулася внаслідок технічної (механічної) помилки оператора при введенні номера платіжної картки у зведену відомість.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент здійснення вказаного платежу між позивачем та відповідачкою не існувало жодних діючих договірних, цивільно-правових чи інших зобов`язальних правовідносин, які б виступали правовою підставою для перерахування та отримання відповідачкою зазначеної суми грошових коштів.

При цьому, за змістом зазначеної норми права, ознаки безпідставності набуття майна мають місце у разі, якщо відсутня юридична підстава для його утримання. Сама по собі помилка відправника коштів (у даному випадку — технічна помилка бухгалтера підприємства) не створює для отримувача жодних цивільних прав на ці кошти, а навпаки — покладає на нього імперативний обов`язок повернути безпідставно одержане майно потерпілій особі.

Оскільки позивач належними та допустимими письмовими доказами довів факт помилкового перерахування коштів, факт їх отримання відповідачкою та повну відсутність правової підстави для такої транзакції, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України є повністю законними, обґрунтованими та доведеними.

Отже, встановивши обґрунтованість позову, апеляційний суд визнає доводи відповідача необґрунтованими з огляду на таке.

Так, відповідач мотивує правомірність утримання грошових коштів тим, що вона раніше перебувала у трудових відносинах із позивачем, і спірна сума є нібито заборгованістю із заробітної плати, яку роботодавець не виплатив їй під час звільнення.

Проте, зазначена правова позиція відповідачки повністю спростовується дослідженими судом письмовими доказами. Згідно з долучених доказів, в день звільнення відповідачки з нею було проведено повний, вичерпний та остаточний розрахунок у суворій відповідності до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). На момент здійснення помилкового платежу будь-яких нарахувань заробітної плати, компенсацій, премій чи інших трудових виплат на користь відповідачки позивачем не здійснювалось, відповідні розпорядчі акти керівництвом підприємства не видавались.

Крім того, колегія суддів наголошує, що сам по собі факт існування між сторонами у минулому трудових відносин не може слугувати законною підставою для привласнення та утримання майна, отриманого внаслідок очевидної операційно-технічної помилки іншої особи. Відповідачка не надала суду жодного належного доказу, який би встановлював правомірність набуття та утримання нею цієї конкретної суми у зазначений день.

Правові відносини щодо безпідставного збагачення (ст. 1212 ЦК України) та правові відносини щодо виплати заробітної плати (КЗпП України) мають абсолютно різну правову природу та регулюються різними галузями права. Відповідач не має права в односторонньому порядку здійснювати так зване «зарахування» нібито існуючого перед ним боргу із заробітної плати за рахунок випадкового та помилкового безпідставного платежу підприємства.

У разі якщо відповідачка вважає, що при звільненні з нею було проведено неповний розрахунок або її трудові права були порушені, вона має безумовне право на захист своїх інтересів у встановленому законом порядку шляхом пред`явлення самостійного позову до суду про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Проте утримання безпідставно одержаних коштів під приводом суб`єктивного переконання про наявність «прихованого боргу» колишнього роботодавця є протиправним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги та заперечення відповідачки є безпідставними, не спростовують встановлених судом обставин безпідставного набуття майна та не містять жодних правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Вирішуючи питання щодо правомірності застосування до правовідносин із безпідставного збагачення норм статті 625 ЦК України (нарахування інфляційних втрат та 3% річних), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування на суму боргу трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні з ОСОБА_1 індексу інфляції та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки сума у розмірі 64775,34 грн підлягає до стягнення не у зв`язку із порушенням зобов`язання відповідачкою, а у зв`язку із безпідставним утриманням вказаних коштів.

Згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року (справа № 910/3831/22) момент прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, що ТОВ «Аптека Мірра» зверталась до ОСОБА_1 з вимогою про повернення безпідставно перерахованих їй коштів, оскільки, сам факт направлення претензії без вручення відповідачу не є належним доказом звернення з вимогою.

А тому, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідачки не виникло грошове зобов`язання і вона не може нести відповідальність за прострочення його невиконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви ТОВ «Аптека Мірра» сплачено судовий збір в сумі 2422 грн 40 коп. (платіжна інструкція №3402 від 01 жовтня 2025 року).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково у розмірі 64775 грн 34 коп., що становить 79,43 відсотка від позовної вимоги - 81547 грн 52 коп., тому з відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1924 грн 11 коп., що становить 79,43 % від сплаченого позивачем розміру судового збору - 2422 грн 40 коп.

Колегія суддів також зазначає, що відповідачем при поданні апеляційної скарги було сплачено судовий збір. Оскільки за результатами розгляду справи матеріально-правова позиція відповідача визнана судом безпідставною, а апеляційну скаргу задоволено лише в частині процесуальних підстав для скасування рішення без зміни кінцевого результату вирішення спору по суті, понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача та відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.

Ухвалене судом рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, а тому колегія суддів дійшла висновку про його скасування та ухвалення нового

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд, —

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої звернувся адвокат Солдаткін О.С. задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28.02.2026 у справі№ 589/4856/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Мірра» до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів), трьох відсотків річних та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Мірра» (код ЄДРПОУ 36865664, адреса місцезнаходження: поштовий індекс 07501, Київська область, Броварський район, селище Баришівка, вулиця Польова, будинок 2А) безпідставно набуті кошти в розмірі 64775 (шістдесят чотири тисячі сімсот сімдесят п`ять) гривень 34 копійки та судовий збір у розмірі 1924 (одна тисяча дев`ятсот двадцять чотири) гривні 11 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик