Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №591/775/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/775/26

Номер провадження 22-ц/816/2645/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого звернулась ОСОБА_2 , на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 червня 2026 року 591/775/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У лютому 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» – Усенко М.І. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 11872,50 грн, судовий збір в сумі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу, в сумі 8000,00 грн.

Позовна заява вмотивована тим, що 23.09.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №103142356, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 3000 грн. Позивальник зобов`язувався повертати кредит частинами щомісячно згідно з графіком, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки визначені договором. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість. 28.02.2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги №105-МЛ/Т, згідно з яким відбулося відступлення прав вимог за рядом кредитних договорів та відповідно до вказаного договору ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», у тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №103142356 від 23.09.2023.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» складає 11872,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 3000 грн.; заборгованість за відсотками – 8302,50 грн., заборгованість за комісією за видачу кредиту – 570 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.06.2026 було частково задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК Кредит Капітал». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №103142356 від 23.09.2023 в розмірі 11872,50 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в даній справі у розмірі 2000 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «ФК Кредит Капітал» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачем кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідач погодився на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов`язалась їх сплатити. ТОВ «ФК Кредит-Капітал» отримало права вимоги до відповідача за кредитним договором на підставі договорів відступлення права вимоги від 28.02.2024 №105-МЛ/Т. Разом з тим, суд частково задовільнив вимогу, щодо стягнення витрат на правничу допомогу, стягнувши 2000,00 грн та 2422,40 грн витрат на сплату судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Представник скаржника, адвокат Кондратенко С.Ю., вважає, що рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.06.2026 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, суд неналежним чином дослідив докази порушуючи норми матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення відсотків та змінити в частині розподілу судових витрат.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано норми закону, а саме не враховано, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому має пільги по сплаті процентів, які передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на підтвердження чого надала докази перебування на військовій службі. Зазначила, що факт отримання кредиту визнає, просить суд скасувати рішення першої інстанції в частині стягнення з відповідача процентів.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 22.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29.07.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Позиція апеляційного суду

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає в повній мірі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 23.09.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №103142356, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 3000 грн. Відповідач підписав договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора (а.с.7-12).

Згідно умов пунктів 1.2 – 1.4 договору сума кредиту склала 3000,00 грн, кредит надається загальним строком на 120 днів з 23.09.2023 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів: пільговий період складає 30 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 23.10.2023; поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 21.01.2024 (дата остаточного погашення заборгованості).

Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 23.10.2023 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 21.01.2024 (останнього дня строку кредитування).

Згідно підпункту договору 1.5.1, комісія за надання кредиту: 570.00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду:1800.00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 8100,00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (підпункти 1.5.2.-1.5.3. договору).

Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,2.3 цього Договору.

Як узгоджено сторонами у пункті 2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти № НОМЕР_1 .

Умови та порядок пролонгації строку кредитування погоджені сторонами у пункту 2.3 договору.

Порядок укладення договору визначений умовами розділу 6 договору.

Факт ідентифікації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с.15).

Факт перерахування відповідачеві кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням №73047700 від 23.09.2023 про зарахування переказу у сумі 3000,00 грн на рахунок ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_1 (а.с.16 зв. бік).

28.02.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір №105-МЛ/Т про відступлення права вимоги (а.с.18-23).

Згідно пункту 1.1 договору №105-МЛ/Т про відступлення права вимоги, вказано, що на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості).

Відповідно до Витягу Реєстру Боржників до договору про відступлення права вимоги №105-МЛ/Т від ТОВ «Мілоан» до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором №103142356 на загальну суму у розмірі 11872,50 грн, що також підтверджується і додатковою угодою №1 до договору №105-МЛ/Т про відступлення права вимоги (а.с.26-27).

Реєстр боржників переданий позивачу за Актом приймання-передачі реєстру боржників від 28.02.2024, складеним на виконання вимог пункту 8.3 договору відступлення прав вимоги у новій редакції, згідно додаткової угоди №1 від 04.02.2025 (а.с.28 зв. бік).

Додатковою угодою № 1 від 04.02.2025 сторони договору про відступлення права вимоги внесли зміни до форми Реєстру боржників та виклали його у редакції, наведеній у додатковій угоді (а.с.26 зв.бік).

Дані докази доводять, що позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит №103142356 у розмірі 11872,50 грн, з яких 3000 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 8302,50 грн сума заборгованості за відсотками, 570 грн сума заборгованості за комісією.

Застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 23.09.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №103142356, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у сумі 3000 грн на визначених умовах строковості та платності кредиту.

Відповідач факт укладення даного договору не заперечує а тому апеляційним судом в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядається. Колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором № 103142356 від 23.09.2023. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до заперечення нарахування відсотків як військовослужбовцю відповідно до п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Норми ч. ч. 1, 2 ст.1056-1 ЦК України передбачають, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно п.1-1 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит -вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Зі змісту абз. 1 ч. 1 ст.530 ЦК України вбачається, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, які передбачені ч. 1 ст. 611 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 23.09.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №103142356 шляхом обміну електронними повідомленнями та надано ОСОБА_1 кредит в сумі 3000,00 гривень.

Договір укладено на умовах його строковості, поворотності та платності, строком на 120 днів, процентна ставка включає пільговий період та становить 2,00 відсотки та включає поточний період – 3,00 відсотки від фактичного залишку за кожен день.

Встановлено, що позивач, окрім тіла кредиту 3000,00 грн (який не оспорюється) також просить стягнути заборгованість по процентам – 8302,50 гривень, комісію за надання кредиту – 570,00 гривень.

Судом першої інстанції стягнуто суму боргу за тілом кредиту, відсотки та комісію за надання кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 заперечує проти стягнення з нього заборгованості за процентами з огляду на його статус військовослужбовця і положення ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідач не визнає та заперечує проти стягнення з нього процентів за означеним кредитним договором, з огляду на те, що він є військовослужбовцем та має пільги відповідно до положення п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, в ст. ст. 1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей за якими - військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

З моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014 в Україні настав особливий період, скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України; на момент подання позову в Україні діяв особливий період.

Ст.3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Відповідно правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у п. 74 його постанови від 04.09.2024 р. у справі № 426/4264/19: "У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Разом з апеляційною скаргою відповідач подав до суду апеляційної інстанції копію військового квитка серії НОМЕР_2 від 11.04.2022, витяг з наказу №30 від 24.02.2022 про те, що ОСОБА_1 24.02.2022 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлений для проходження військової служби ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідку форми Ф5, довідки про несення військової служби за період з 24.02.2022 по березень 2026 (а.с.66-72), посилаючись на неможливість їх подання до суду першої інстанції, у зв`язку з проходженням військової служби в районі бойових дій.

За змістом ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналізуючи доводи позивача щодо неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції, суд визнає причини їх неподання до суду першої інстанції поважними та ухвалив долучити їх до матеріалів справи.

Відомостей щодо виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини у військовому квитку серії НОМЕР_2 відсутні, натомість є відмітка про зарахування до військової частини – 24.02.2022.

Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що на ОСОБА_1 дійсно, як на військовослужбовця, на особливий період, поширюються пільги передбачені п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час його військової служби, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 з 24.02.2022 по цей час постійно проходить військову службу за мобілізацією у різних військових частинах та приймав безпосередню участь у бойових діях на територіях Донецької та Луганської областях, що підтверджується відповідними довідками, тому вищезазначена норма закону поширюється на період проходження відповідачем військової служби.

Таким чином, на відповідача, як військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюються пільги передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом на весь час його призову.

Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі №642/548/21.

Кредитний договір за №103142356 між відповідачем та первісним кредитором ТОВ «Мілоан» було укладено 23.09.2023, за умовами якого відповідачу було надано грошові кошти у сумі 3000 грн строком на 120 днів з 23.09.2023 по 21.01.2024, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що проценти за користування кредитом не підлягають стягненню з відповідача за весь період кредитування оскільки на останнього поширювалися пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального права при стягненні нарахованої банком комісії за видачу кредиту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 570,00 грн по договору № 103142356 від 23.09.2023 було визначено як плату за надання кредиту.

Водночас в матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту в розумінні комісії 570,00 грн є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 комісії в розмірі 570,00 грн за видачу кредиту відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню, є заборгованість у загальному розмірі 3000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту.

Щодо судових витрат.

Судом першої інстанції вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 2000 грн, понесені в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 гривень за подання позовної заяви. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 11872,50 гривень.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості, до стягнення підлягає 3000,00 гривень, отже позовні вимоги задоволено на 25,27 % (3000,00/ 11872,50 х 100).

Оскільки позов задоволено на 25,27 %, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 612,14 грн (2422,40 х 25,27%) витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 505,40 грн (2000,00 х 25,27%).

Скаржник при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 3633,60 гривень.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 74,73%, тобто підлягає стягненню з позивача на користь відповідача витрати за сплату судового збору при звернені з апеляційною скаргою в сумі 2715,40 гривень (3633,60 х 74,73%).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою та другою статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.06.2026 необхідно змінити.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.06.2026 змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини в новій редакції.

«Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №103142356 від 23.09.2023 року в розмірі 3000,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 612,14 грн., витрати на професійну правничу допомогу в даній справі у розмірі 505,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 2715,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик