Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №521/7529/19 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/246/26

Справа № 521/7529/19

Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2023 року

у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення складу спадщини, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 ,

за заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання будинку спадковим майном,

встановив:

У травні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду вказаним вище позовом, у якому просив визнати спадковим майном ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , придбаним за особисті кошти: 1022/10000 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1106775551101; 1022/10000 частин у праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,0565га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 679212251101, кадастровий номер 5110137300:32:006:0005.

Позов, обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом свого брата ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08.11.2016 року між ОСОБА_4 і відповідачкою був укладений шлюб.

01.12.2016 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_5 7000 дол. США для придбання будинку АДРЕСА_1 , під умовою повернення грошей протягом 10-ти днів з дати продажу належної спадкодавцеві на праві власності квартири АДРЕСА_2 .

22.12.2016 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Пашичевою Г.Л. і зареєстрованим в реєстрі за № 3425, ОСОБА_4 придбав за 145 323 грн у власність 1022/10000 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1106775551101.

22.12.2016 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Пашичевою Г.Л. і зареєстрованим в реєстрі за № 3427, брат позивача ОСОБА_4 придбав за 24 200 грн у власність 1022/10000 частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,0565га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 679212251101, кадастровий номер 5110137300:32:006:0005.

14.02.2017 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 10 000 дол. США для здійснення ремонтних та оздоблювальних робіт у придбаному будинку із зобов`язаннями повернути борг до кінця 2018 року.

13.06.2017 року за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим ПН ОМНО Юхневич М.М. і зареєстрованим в реєстрі за № 746 ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_2 , яка належала йому на праві особистої приватної власності, після чого 21.08.2017 року повернув позикодавцю ОСОБА_5 позичені кошти у повному обсязі, що підтверджується відповідною розпискою.

Отже нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , хоча і було придбано ОСОБА_4 у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1 , але за кошти, які останній заборгував під власну квартиру, та які він повернув після її продажу, тож таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а має бути визнано спадковим майном.

Крім того, 08.01.2018 року під час перебування у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 було госпіталізовано до Одеської Клінічної Лікарні на залізничному транспорті з діагнозом: “діабетична ангіопатія нижніх кінцівок”, внаслідок чого йому була проведена ампутація лівої ноги на рівні стегна, про за весь час перебування у стаціонарі відповідачка майже не відвідувала його, а після того як його було виписано з лікарні відмовилась надавати йому належний догляд. У зв`язку з викладеним, 16.03.2018 року ОСОБА_4 заповів усе належне йому майно позивачу ОСОБА_2 .

За заявою третьої особи ОСОБА_3 від 16 вересня 2021 року до провадження у межах цієї справи судом були прийняті самостійні позовні вимоги про встановлення обсягу спадкового майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будинку АДРЕСА_1 , на ремонт якого за життя ОСОБА_4 14.02.2017 року у ОСОБА_3 було позичено 10 000 дол. США.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення складу спадщини, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 задоволено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано заперечення проти позову, яким вважає судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та вимог третьої особи.

Скаржниця наполягає, що проживала із ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2012 року, а спірне нерухоме майно було придбано ними за спільні кошти у розмірі 25 000 дол. США, зазначена ж у договорах купівлі-продажу за № 3425 та № 3427 не відповідає дійсній вартості придбаного майна. Про факт продажу квартири АДРЕСА_2 , отримані від такого грошові кошти та на що їх було витрачено у скаржниці відсутня будь-яка інформація. ОСОБА_1 зауважує, що сам по собі продаж ОСОБА_4 квартири не свідчить автоматично, що отриманні від такого кошти були використані для виконання боргових зобов`язань за договором позики від 01.12.2016 року.

Також зазначає, що також позичала грошові кошти на придбання спірного нерухомого майна та саме за рахунок її коштів, а також подарунків її родичів було відремонтовано та оздоблено відповідний будинок.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , заперечуючи проти її задоволення, зазначає про законність та обґрунтованість рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2023 року, з викладених у ньому мотивів.

Учасники у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов та вимоги третьої особи, суд першої інстанції виходив з того, що відповідні будинок та земельну ділянку було придбано ОСОБА_4 за особисті кошти, позичені у ОСОБА_5 за договорами позики, виконання зобов`язань за якими відбулось за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири, що належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду, зважаючи на таке.

Згідно наданого позивачем суду першої інстанції оригіналу розписки від 06.08.2016 року, дослідженої судом під час судового засідання, ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_5 7 000 дол. США.

08.11.2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладений шлюб.

01.12.2016 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_5 7000 дол. США для придбання будинку АДРЕСА_1 , під умовою повернення грошей протягом 10-ти днів з дати продажу належної спадкодавцеві на праві власності квартири АДРЕСА_2 .

22.12.2016 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Пашичевою Г.Л. і зареєстрованим в реєстрі за № 3425, ОСОБА_4 за 145 323 грн придбав у 1022/10000 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1106775551101.

22.12.2016 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Пашичевою Г. Л. і зареєстрованим в реєстрі за № 3427, за 24200 грн ОСОБА_4 придбав у 1022/10000 частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,0565 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 679212251101, кадастровий номер 5110137300:32:006:0005.

14.02.2017 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 10 000 дол. США для здійснення ремонтних та оздоблювальних робіт у придбаному будинку із зобов`язаннями повернути борг до кінця 2018 року.

13.06.2017 року за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим ПН ОМНО Юхневич М.М. і зареєстрованим в реєстрі за № 746, ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_2 , що належала останньому на праві приватної власності за договором дарування від 29.10.2002 року реєстр. № 2007.

16.03.2018 року ОСОБА_4 склав заповіт на свого брата і позивача у справі ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Поляковою Т.Ю. і зареєстрований в реєстрі за № 1155.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

16.10.2018 року за заявою позивача про прийняття спадщини приватним нотаріусом ОМНО Поляковою Т.Ю. була відкрита спадкова справа № 17/2018 до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.11.2018 року відповідачкою ОСОБА_1 була складена заява про прийняття спадщини її померлого чоловіка ОСОБА_4 , посвідчена приватним нотаріусом ОМНО Хома А.С., реєстр. № 1906.

12.12.2018 року відповідачкою за місцем відкриття спадкової справи була подана заява про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину у спільному сумісному майні подружжя, а саме: на 1/2 частину від 1022/10000 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також на 1/2 частину від 1022/10000 частин у праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,0565 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 п. 3 ст. 369 ЦК України згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 77-79 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (ст. ст. 12, 13,81 ЦПК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Так, відповідно до ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 4 та 5 ст. 71 СК України встановлено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від21.12.2007№11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

З огляду на зміст ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Зважаючи на ст. 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що відповідні будинок та земельну ділянку було придбано ОСОБА_4 за особисті кошти, позичені у ОСОБА_5 за договорами позики, виконання зобов`язань за якими відбулось за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири, що належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

Так, щодо зазначення у тексті розписки від 01.12.2016 року, що 7000 дол. США позичаються саме на придбання будинку АДРЕСА_1 , апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначення у тексті розписки її специфічних умов, зокрема зазначення позичальником мети отримання у борг відповідних грошових коштів, має регулюючу силу тільки для сторін такого правочину, та не є підставою для виникнення для прав та обов`язків у третіх осіб (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (№ 61-9767св22) та від 04.09.2024 року у справі № 754/9261/19 (провадження № 61-106св24).

При цьому не релевантними обставинам цієї справи є посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.07.2015 року у справі № 6-612цс15. Так, у справі, що переглядалась касаційним судом договір позики одним з подружжя було укладено за один день до укладення договору купівлі-продажу спірного майна, при цьому, факт використання саме позичених грошей підтверджувався банківськими виписками.

Проте, за обставинами цієї справи договір позики від 06.08.2016 року було укладено ОСОБА_4 більше ніж за чотири місяці до придбання відповідного нерухомого майна, а договір позики від 01.12.2016 року – за 21 день відповідно.

Відтак, за обставинами цієї справи ані хронологічно, ані документально неможливо встановити, що саме позичені 06.08.2016 року та 01.12.2016 року кошти було витрачено на купівлю 1022/10000 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1106775551101 та 1022/10000 частин у праві спільної часткової власності та земельну ділянку загальною площею 0,0565га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 679212251101, кадастровий номер 5110137300:32:006:0005.

З викладених вище підстав апеляційний суд також вважає, що посилання у вказаній вище розписці на заплановане джерело погашення такої позики таким, що не підтверджує факт того, що повернення боргу ОСОБА_5 07.07.2017 року відбулось саме грошовими коштами, отриманими від продажу квартири АДРЕСА_2 13.06.2017 року, тобто майже через місяць після продажу.

Щодо боргових зобов`язань за договором позики від 14.02.2017 року , за яким ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 10 000 дол. США для здійснення ремонтних та оздоблювальних робіт у придбаному будинку із зобов`язаннями повернути борг до кінця 2018 року.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що боргові кредитні зобов`язання, якщо вони доведені, можуть бути предметом судового спору при поділі майна подружжя (стаття 544 ЦК України, стаття 65 СК України).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 08 липня 2020 року у справі № 754/11103/16 (провадження № 61-18262св19).

Особа, яка сплатила кредит, якщо довела, що його надано на сімейні потреби і зі згоди іншого з подружжя, буде мати право на компенсацію цих сум, а не на зарахування для поділу майна подружжя, не виділяючи одному з них жодного майна.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21).

Отже, стягнення боргу за договором позики від 14.02.2017 року, у випадку доведення того, що відповідні грошові кошти було витрачено на сімейні потреби, може бути предметом спору між кредитодавцем, спадкоємцями померлого члена подружжя та тим, хто пережив останнього, при цьому сума не підлягає зарахуванню для поділу майна подружжя (а за обставинами цієї справи – для збільшення частки у спільному сумісному майні, що спадкується).

Апеляційний судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 та вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення складу спадщини, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 .

Відмовити у задоволенні самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання будинку спадковим майном.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді В.А. Коновалова

М.В. Назарова