Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №127/27289/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/27289/26

Провадження № 33/801/972/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, а також стягнуто з нього судовий збір в розмірі 665 грн 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, 25.07.2026 о 22:18 год. у м. Вінниця на вул. Батозька, 6А, керував транспортним засобом «BMW», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та порушення мови. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився усвідомлюючи усі наслідки, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю в його діях як водія події і складу адміністративного правопорушення.

Основними доводами апеляційних скарги є те, що оскаржена постанова є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи. Вказує, що після його ознайомлення з матеріалами справи та ознайомлення його захисника в найкоротший термін буде подана уточнена (доповнена) апеляційна скарга із викладенням мотивів та доказів незаконності, необґрунтованості, порушень норм матеріального та процесуального права, невідповідності фактичним обставинам справи оскаржуваної постанови.

Вважає, що суд допустив спрощений підхід при розгляді справи, всебічно не з`ясував всі обставини події у справі про адміністративне правопорушення. Вважає, що оскаржена постанова не ґрунтується на доказах, що містяться в матеріалах справи та не відповідає фактичним обставинам справи.

Одночасно ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, обґрунтовуючи його тим, що, справу розглянуто у його відсутність, постанову не отримував та виклику до суду щодо розгляду справи не отримував. Про дану постанову дізнався лише 30.08.2026. Повідомляє, що суддя виніс постанову за відсутності скаржника, нехтуючи його процесуальними правами передбаченими КУ, КУпАП та міжнародними договорами. Тому вважає, що процесуальний строк на подання апеляційної скарги пропущений з поважних причин.

Згідно ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 289 КУпАП, в разі пропуску строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.

При вирішенні питання про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження апеляційний суд виходить із того, що постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року була ухвалена за відсутності ОСОБА_1 та була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 17 серпня 2026 року.

З матеріалів справи вбачається, що копія постанови надіслана скаржнику супровідним листом 17 серпня 2026 (а.с. 20). Проте докази фактичного отримання цієї постанови ОСОБА_1 відсутні, а апеляційну скаргу скаржник подав засобами поштового зв`язку 04 вересня 2026 року.

Беручи до уваги зазначені обставини, положення Конституції України щодо права на апеляційне оскарження судових рішень, а також усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Мельник проти України», «Пономарьов проти України»), де підкреслено необхідність забезпечення реального та ефективного доступу до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження було пропущено з поважних причин.

Враховуючи це, апеляційний суд вважає за можливе поновити строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року.

У судове засідання 28.09.2026 ОСОБА_1 не з`явився, хоча був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою поштового відділення з відміткою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з тим, що «адресат відсутній», хоча така адреса вказана апелянтом в апеляційній скарзі адреса для листування. Така відмітка відповідно до вимог процесуального законодавства є належним повідомленням особи про дату судового розгляду, оскільки.

Крім того, за клопотанням адвоката Баглая Я. Р. розгляд справи вже відкладався. Враховуючи, що апеляційний перегляд справи має бути здійснений у встановлений законом строк протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду, апеляційний суд не вбачає підстав для подальшого відкладення її розгляду.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що сторона, яка бере участь у судовому провадженні, зобов`язана з розумними інтервалами часу цікавитися перебігом відомого їй провадження, добросовісно користуватися наданими процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки. Такий підхід викладено, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року (заява № 8371/02) та «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява № 3236/03).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц та від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц, сама по собі неявка сторони чи її представника не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Основною умовою для відкладення є наявність обставин, які перешкоджають вирішенню справи у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, з урахуванням належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання, його неявки, а також того, що розгляд справи вже відкладався за клопотанням його адвоката, апеляційний суд не вбачає підстав для подальшого відкладення розгляду справи.

Відповідно до статті 268 КУпАП неявка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не перешкоджає розгляду справи за умови її належного повідомлення про місце і час розгляду справи, якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи або якщо таке клопотання не задоволено. Обов`язкова участь особи при розгляді справи за частиною першою статті 130 КУпАП законом не встановлена.

З огляду на наведене, враховуючи вимоги щодо розгляду справи у встановлений законом строк, передбачені частиною четвертою статті 294 КУпАП, а також практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку учасників провадження добросовісно користуватися процесуальними правами, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що за наведених обставин не порушує його процесуальних прав.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

За змістом ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності, а положеннями ст. 245 цього ж Кодексу визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався.

З аналізу ст. ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КпАП України).

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ “Про національну поліцію”, поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Судом встановлено, що відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 729057 від 25.07.2026 вбачається, що водій ОСОБА_1 25.07.2026 о 22:18 год. у м. Вінниця на вул. Батозька, 6А, керував транспортним засобом «BMW», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та порушення мови. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився усвідомлюючи усі наслідки, чим порушив пункт 2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП.

Висновки суду першої інстанції про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильними і узгоджуються з дослідженими судом доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; поясненнями; рапортом; поясненнями свідка ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та дослідженим відеозаписом події.

Докази в сукупності узгоджуються між собою, відображають реальний перебіг події, підтверджують факт відмови правопорушника від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Суд першої інстанції, діючи згідно зі ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, і дійшов вірного висновку порушення ним п. 2.5 Правил дорожнього руху, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція) огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно п. 7 даної Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП (далі заклад охорони здоров`я).

За таких обставин, оскільки за змістом ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, є окремою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності незалежно від того тверезий водій чи ні.

Згідно з вимогами п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема – пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння. Не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.

Факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння щодо її бажання проходити огляд на стан сп`янінням у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп`яніння, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції був досліджений відеозапис з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) інспектора патрульної поліції.

Досліджений судом відеозапис є належним та інформативним доказом у справі, оскільки містить безпосередню фіксацію обставин події за допомогою технічного засобу — нагрудного відеореєстратора працівників поліції. Відеозапис дає можливість встановити послідовність подій, дії працівників поліції та поведінку ОСОБА_1 під час з`ясування обставин, а тому підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 був виявлений працівниками поліції на місці дорожньо-транспортної пригоди. Під час з`ясування обставин події він заперечував, що керував автомобілем, та стверджував, що був його пасажиром, а водій залишив місце події. Водночас працівники поліції, перевіряючи зазначені пояснення, опитали очевидців події та дослідили відеозапис, наданий свідком, унаслідок чого встановили, що водієм автомобіля був саме ОСОБА_1 .

Також, з відеозапису слідує, що в подальшому під час спілкування з ОСОБА_1 працівники поліції виявили у нього ознаки алкогольного сп`яніння та запропонували пройти огляд на стан сп`яніння. Від проходження такого огляду ОСОБА_1 відмовився, посилаючись на те, що він не був водієм, та вимагав надати йому докази вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, зафіксовані на відеозаписі обставини безпосередньо стосуються події адміністративного правопорушення, підтверджують послідовність дій працівників поліції та поведінку ОСОБА_1 під час встановлення обставин ДТП і пропозиції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що сам факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння скаржник в апеляційній скарзі не заперечує.

Водій ОСОБА_1 погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна, проте вимоги вказаного пункту ним дотримано не було.

У ч. 7 ст. 294 КУпАП зазначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За загальним правилом одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення, який має відповідну логічно вибудувану конструкцію, унормовано, зокрема, послідовність процедурних дій щодо розгляду та вирішення питань, пов`язаних із притягненням особи до адміністративної відповідальності; порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, ухваленої по суті; порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Процедура перегляду постанови судді у справі про адміністративне правопорушення в апеляційному порядку регулюється положеннями статті 294 глави 24 "Оскарження постанови по справі про адміністративні правопорушення" розділу IV Кодексу. Цільовим призначенням цієї глави є встановлення порядку оскарження, зокрема, постанови судді у справі про адміністративне правопорушення.

Розгляд справи, перевірка рішення суду першої інстанції здійснюється апеляційним судом у тому обсязі, який визначений особою, яка подала апеляційну скаргу.

Тобто суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції лише в тій частині, яка оскаржується в апеляційній скарзі, і розглядає ті питання, про які йде мова в апеляційній скарзі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що буде подана уточнена (доповнена) апеляційна скарга із викладенням мотивів та доказів незаконності, необґрунтованості, порушень норм матеріального та процесуального права, невідповідності фактичним обставинам справи оскаржуваної постанови. Проте в установлені ст. 294 КУпАП уточнена (доповнена) апеляційна скарга суду подана не була.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи, без будь-якої конкретики.

Разом з тим, саме особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна зазначити в чому саме полягає незаконність та/або необґрунтованість судового рішення, яке оскаржується, чого ОСОБА_1 зроблено не було.

Апеляційний суд, за відсутності в скарзі відповідного обґрунтування, не може самостійно визначати, в чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення, якщо про це не зазначено в апеляційній скарзі.

Які саме порушення норм процесуального права допущено судом скаржником не зазначено, як і не зазначено, яким саме фактичним обставинам справи не відповідає постанова.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд розглядаючи справу не вжив належних заходів спрямованих на встановлення всіх обставин справи та підійшов до розгляду справи в спрощеному порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції відповідно до ст. 245 КУпАП у повній мірі дослідив та проаналізував наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази і надав їм належну правову оцінку. Відтак дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і, враховуючи особу правопорушника, характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки, що дане правопорушення являється грубим порушенням правил дорожнього руху є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров`ю, тяжкість ймовірних наслідків, призначив адміністративне стягнення в межах санкції вказаної статті, що відповідає характеру вчиненого правопорушення та меті адміністративного стягнення. Разом з тим, відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає саме після встановлення факту відмови особи від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Так само ОСОБА_1 не обґрунтовано свою позицію в частині невідповідності висновків суду наявним в матеріалах справи доказам.

Апеляційний суд враховує, що апеляційна скарга не містить доводів щодо міри відповідальності, призначеної судом першої інстанції, та щодо обставин, які могли бути не враховані судом при накладенні стягнення.

Наведене вказує на необґрунтованість поданої апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Отже, місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він, керуючи транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, у встановленому законом порядку відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, посилання в апеляційній скарзі на необхідність закриття провадження у справі за відсутності в діях скаржника складу правопорушення, суд вважає безпідставними та не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки судом не було встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко