Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №153/1584/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 153/1584/26

Провадження № 33/801/1020/2026

Категорія: 307

Головуючий у суді 1-ї інстанції Швець Р. В.

Доповідач: Береговий О. Ю.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю.,

за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянув його апеляційну скаргу на постанову Ямпільського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА №142320 від 05 серпня 2026 року, цього ж дня близько 17:27 год, ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно батька ОСОБА_2 , а саме: висловлювався словами нецензурної лайки, словесно ображав та наніс удар палицею в область тулубу, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постановою Ямпільського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 665,60 грн.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, необґрунтованою. Просить скасувати постанову Ямпільського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2026 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

За ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Правовими приписами ч.1 ст.173-2 КУпАП встановлена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм законодавства, під домашнім насильством, умисним вчиненням діянь психологічного характеру, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, розуміють не лише словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, а і інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.

В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА №142320 від 05 серпня 2026 року, цього ж дня близько 17:27 год, ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно батька ОСОБА_2 , а саме: висловлювався словами нецензурної лайки, словесно ображав та наніс удар палицею в область тулубу, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Приймаючи рішення про визнання винним ОСОБА_1 та притягуючи його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, суд першої інстанції виходив з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема:

- протоколу про адміністративне правопорушення, серії ВБА №142320 від 05 серпня 2026 року;

- протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05 серпня 2026 року;

- письмових пояснень ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

- копії термінового заборонного припису стосовно кривдника серії ЕТ №113267 від 05 серпня 2026 року;

- копії форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства.

Вивчивши матеріали справи, апеляційний суд, приходить до висновку, що у справі про адміністративне правопорушення є достатньо достовірних, належних та допустимих доказів, які вказують на доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду правопорушник ОСОБА_1 не заперечував факту висловлення в бік батька нецензурною лайкою та нанесення незначних ударів тростиною по тулубу, однак просив не притягувати його до відповідальності, оскільки ці його дії пов`язані з хворобою.

Оцінивши зібрані у справі докази, вважаю, що дії правопорушника за ч.1 ст. 173-2 КУпАП кваліфіковані вірно, як скоєння дій психологічного та фізичного характеру, тобто вчинення домашнього насильства.

Підстав, що виключають адміністративну відповідальність згідно ст. 17 КУпАП, у справі не встановлено.

Апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Ямпільського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2026 року у справі про його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О. Ю. Береговий