Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №742/5672/25 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/485/26

Єдиний унікальний № 742/5672/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Фетісової Н.В., за участю секретаря судового засідання Шептун В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Універсальна Біржа», Комунальне підприємство «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору міни дійсним,

УСТАНОВИВ:

Представник позивачів звернувся до суду, через електронний суд, з позовною заявою до ОСОБА_5 , треті особи: ТОВ «Українська Універсальна Біржа», КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору міни дійсним, а саме: визнати дійсним договір міни №НМП-14, посвідчений Укаїнською Універсальною Біржею 29.01.1999 року та зареєстрованого Прилуцьким міжміським бюро технічної інвентаризації 19 лютого 1999 року, запис у книзі 14 за реєстровим номером 279/29.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що позивачі по справі 29 січня 1999 року уклали з відповідачем ОСОБА_5 договір міни №НМП-14, який був засвідчений Українською Універсальною біржею та зареєстрований у Прилуцькому МБТІ 19.02.1999, відразу після придбання та реєстрації Договору відбувся обмін квартирами та позивачі зареєструвалися у квартирі яку придбали на підставі даної угоди, а саме: квартира АДРЕСА_1 , де зареєстровані і до сьогоднішнього дня (даний факт підтверджено реєстрацією місця проживання позивачів в їхніх паспортах). Фактично сторони досягли узгодження всіх істотних умов та на виконання договору було вчинено обмін квартирами, в результаті якого позивачі переїхали АДРЕСА_2 , а відповідач отримав у власність та переїхав до кв. АДРЕСА_3 . Пройшло 25 років, позивачі вільно та відкрито користуючись своєю квартирою, не були обізнані щодо можливих проблем в реалізації своїх прав по відчуженню своєї частки. Всі ці роки сплачувалися комунальні платежі та квартира утримувалася в належному житловому стані. Позивачі узгодили, оформити договір дарування. Проте 13.10.2025 у вчиненні нотаріальної дії посвідчені договору дарування було відмовлено з підстав недійсності нашого договору міни, а саме відсутності нотаріального посвідчення. Наразі посвідчити договір дарування нотаріусом позивачі не можуть так як у останніх відсутня можливість зв`язатися з відповідачем та через дані обставини змушені звернутися до суду з даним позовом про визнання договору міни укладеного біржею – дійсним. Підставою звернення до суду з позовом про визнання договору міни дійсним стала та обставина, що позивачі на даний час позбавлені можливості вільно розпоряджатися майном, яке їм належить. Оскільки договір міни, зареєстрований біржею та не був посвідчений нотаріально, хоча фактично відбулося повне виконання договору та сторонами було проведено обмін квартирами, і з моменту укладення договору і по теперішній час жодна із сторін не заявила про недійсність правочину договору міни нерухомого майна. Фактично сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджено письмовими доказами.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2025 визначено суддю ОСОБА_6 для розгляду даної справи.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.03.2026 та розпорядження «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» від 26.03.2026, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_6 з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. Визначено головуючого суддю Фетісову Н.В.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2026 року позовну заяву прийнято до свого провадження та призначено судове засідання, яке було відкладено до 09 липня 2026 року.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, яке відкладено до 28.09.2026.

Позивачі в судове засідання не з`явились, проте від їхнього представника надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивачів. Позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити. Судові витрати не стягувати, не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідач у судові засідання не з`явився, через не вручення рекомендованих поштових відправлень, які повернулися на адресу суду без вручення за адресою його місця проживання вказаного у позовній заяві.

Представник третьої особи – КНП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Глік С.А. подав заяву до суду в якій не заперечував проти позовних вимог та повідомив, що не буде приймати участь в судових засіданнях по даній справі.

Представник третьої особи – ТОВ «Українська Універсальна Біржа» в судове засідання також не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

У зв`язку з цим суд на підставі ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільного позову, приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом установлено, що відповідно до копії договору міни №НМП-14 від 29.01.1999, який був засвідчений Українською Універсальною Біржею та зареєстрований у Прилуцькому МБТІ 19.02.1999 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє за себе та від імені своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали договір міни, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 здійснили обмін належної їм квартири АДРЕСА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_5 (а.с.10,11).

Відповідно до копії довідки КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» №1255 від 11.08.2026 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , згідно матеріалів архівної справи КП «Прилуцьке МБТІ» станом на 31.12.2012 значиться зареєстрованим право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 (1/4 частка), ОСОБА_2 (1/4 частка), ОСОБА_7 (1/4 частка) та ОСОБА_3 (1/4 частка) на підставі договору міни №НМП-14, посвідчений Українською Універсальною Біржею 29.01.1999 (а.с.12).

Відповідно до копії довідки КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» №1255 від 11.08.2026 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , за даними технічної інвентаризації станом на 07.08.2025 має наступну коротку технічну характеристику: 2 житлові кімнати, житлова площа – 22,2 кв.м., загальна площа – 60,4 кв.м. Примітка: зміна АДРЕСА_4 на підставі рішення 19 сесії 23 скликання Прилуцької міської ради від 31.05.2001р. Загальна та житлова площа змінилася за рахунок зміни цільового призначення приміщення та демонтування перегородок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №488 згідно проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна не є самочинною (а.с.12 зворот).

Відповідно до копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , станом на 07.08.2025 наявні наступні приміщення: 1 - коридор, площею 3,3 кв.м., 2 - кухня-вітальня, площею 27,1 кв.м., 3 – балкон, площею 0,8 кв.м., 4 – кімната, площею 13,4 кв.м., 5 – балкон, площею 0,8 кв.м., 6 – кімната, площею 8,8 кв.м., 7 – передпокій, площею 1,8 кв.м., 8 – санвузол, площею 4,4 кв.м. Загальна площа приміщень – 60,4 кв.м., житлова – 22,2 кв.м., допоміжна – 38,2 кв.м. (а.с.13,14,зворот).

Відповідно до копії рішення Прилуцького міського суду Чернігівської області від 16 квітня 1999 року по справі №2-709 1999 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири таким, що відбувся – позовні вимоги задоволено. Визнано такою, що відбулася угода купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , яка відбулася 11.02.99 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

Згідно з копії витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.08.2006, ОСОБА_8 є власником квартири АДРЕСА_3 , на підставі рішення Прилуцького міського суду Чернігівської області від 16 квітня 1999 року по справі №2-709 1999.

Відповідно до копії купівлі-продажу квартири від 23 серпня 2006 року ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_9 придбав однокімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_5 .

Згідно копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватного нотаріуса Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Сидоренко Л.О. від 13.10.2025 за №351/02-31, остання відмовила ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні такої нотаріальної дії, як посвідчення договору дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить їм на праві власності на підставі договору №НМП-14 міни, виданого Українською універсальною біржею 29.01.1999. Оскільки відповідно до вимог статтей 227, 241, 242 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на момент придбання вищевказаної квартири, такий договір міни повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Біржова угода може бути письмовим доказом того, що сторони домовились шоло всіх істотних умов договору, однак визнання договору дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України та ч.2 ст. 47 ЦК Української РСР можливе за дотримання всіх вимог, зазначених у цих правових нормах. В зв`язку з чим роз`яснено, що відповідно до ст. 220 ЦК України суд може визнати такий договір дійсним, і відповідно до статті 392 власник майна може звернутися до суду за визнанням його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (а.с.16,зворот).

Вирішуючи питання щодо правових наслідків укладення сторонами договору міни №НМП-14 від 29 січня 1999 року без його нотаріального посвідчення, суд виходить із того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент вчинення відповідного правочину.

Судом установлено, що спірний договір міни був укладений 29 січня 1999 року на Українській Універсальній Біржі, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією договору, та зареєстрований КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» 19 лютого 1999 року.

Після укладення договору міни сторони фактично виконали його умови: позивачі набули у володіння квартиру АДРЕСА_1 , користуються нею, зареєстровані в ній, несуть витрати з її утримання, а право власності на квартиру було зареєстроване органом технічної інвентаризації на підставі спірного договору.

При цьому квартира АДРЕСА_3 після укладення договору міни була відчужена ОСОБА_5 іншій особі, що підтверджується рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 16 квітня 1999 року у справі № 2-709/1999, витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 серпня 2006 року та договором купівлі-продажу квартири від 23 серпня 2006 року.

13 жовтня 2025 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Сидоренко Л.О. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у посвідченні договору дарування квартири АДРЕСА_1 . Підставою відмови зазначено, зокрема, відсутність нотаріального посвідчення договору міни №НМП-14.

Вирішуючи питання про правові наслідки укладення договору міни №НМП-14 від 29 січня 1999 року, суд виходить із того, що відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, застосовується законодавство, яке діяло на момент виникнення відповідних правовідносин, з урахуванням установлених законом правил щодо дії нормативно-правових актів у часі.

Оспорюваний договір міни укладений 29 січня 1999 року, тобто в період дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

На час укладення договору міни діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року, статтею 47 якого було передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною 48 цього Кодексу.

Відповідно до статті 241 ЦК УРСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше, при цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

За правилами статті 242 ЦК УРСР до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.

Водночас правовий статус біржових угод та особливості їх оформлення визначалися спеціальним Законом України «Про товарну біржу», чинним на момент укладення спірного договору.

За змістом частини другої, четвертої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (у редакції, чинній на час укладення договору) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню, якщо інше не було передбачено законом. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Відповідно до частини першої статті 15 цього Закону біржовою операцією визнавалася угода, що відповідала сукупності визначених законом умов, зокрема якщо вона являла собою купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі, її учасниками були члени біржі, а сама угода була подана до реєстрації та зареєстрована на біржі у встановлений законом строк.

Отже, при визначенні форми спірного договору міни суд має враховувати не лише загальні положення Цивільного кодексу Української РСР щодо нотаріального посвідчення угод, а й спеціальні норми законодавства, які регулювали порядок укладення та оформлення біржових угод.

З наявної у матеріалах справи копії договору міни №НМП-14 та відомостей про його реєстрацію на Українській Універсальній Біржі суд встановлює, що спірний правочин був оформлений та зареєстрований саме як біржова угода, а його реєстрацію здійснено Українською Універсальною Біржею 29 січня 1999 року.

Отже, за умови дотримання сторонами та біржею передбачених статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» вимог до біржової операції, спірний договір міни не підлягав подальшому нотаріальному посвідченню.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 25 березня 2024 року у справі №336/6023/20 (провадження №61-11523сво23).

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що вимоги щодо змісту та форми правочину визначаються законодавством, чинним на момент його вчинення. При цьому спеціальна норма частини другої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, має перевагу над загальними положеннями статей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Верховний Суд дійшов висновку, що укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його подальше нотаріальне посвідчення в силу прямої законодавчої вказівки. При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що стаття 227 ЦК УРСР встановлювала обов`язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу саме жилого будинку, а ЦК УРСР не встановлював загального обов`язку нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, укладеного за участю фізичної особи. Зазначений підхід є актуальним і після постановлення вказаної постанови Об`єднаної палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №501/896/23 Верховний Суд, розглядаючи вимогу про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного на товарній біржі, дійшов висновку, що за встановлених обставин такий договір не підлягав нотаріальному посвідченню, а тому підстав вважати його недійсним у зв`язку з відсутністю нотаріального посвідчення не було. При цьому Верховний Суд зазначив, що суди правильно відмовили у задоволенні позову, однак помилилися у мотивах такого рішення. Такий спосіб захисту як визнання дійсною угоди очевидно є неналежним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже, саме по собі відсутність нотаріального посвідчення договору міни №НМП-14 від 29 січня 1999 року не свідчить про його недійсність.

Разом з тим суд звертає увагу, що правова підстава позову полягає саме у необхідності визнання договору міни дійсним у зв`язку з його не нотаріальним посвідченням. Однак, як установлено судом, за законодавством, чинним на момент укладення договору, його нотаріальне посвідчення не було необхідною умовою його дійсності, за умови дотримання вимог законодавства про біржові операції.

Таким чином, відсутня передбачена законом підстава для застосування механізму визнання договору дійсним, оскільки такий механізм спрямований на подолання наслідків недодержання обов`язкової нотаріальної форми правочину, тоді як у спірних правовідносинах така форма законом не вимагалася.

Встановлені судом обставини також свідчать про фактичне виконання сторонами договору міни: позивачі отримали у володіння та користування квартиру АДРЕСА_1 , право власності на неї було зареєстроване за ними органом технічної інвентаризації на підставі спірного договору, а інша сторона договору фактично розпорядилася квартирою, отриманою в результаті міни.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, положення законодавства, чинного на момент укладення договору міни № НМП-14 від 29 січня 1999 року, а також правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку, що вимога про визнання зазначеного договору міни дійсним задоволенню не підлягає.

Відмова у задоволенні позову зумовлена не недійсністю договору міни через відсутність його нотаріального посвідчення, а відсутністю правових підстав для визнання дійсним правочину, який відповідно до законодавства, чинного на момент його укладення, не підлягав подальшому нотаріальному посвідченню.

При цьому суд не встановлює недійсності договору міни № НМП-14 від 29 січня 1999 року та не вважає його таким, що не породжує правових наслідків, оскільки наведені в позові обставини та досліджені судом докази не свідчать про його недійсність саме з підстави відсутності нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 4 ЦПК України судовий захист надається у разі порушення, невизнання або оспорювання цивільного права чи інтересу. Саме по собі звернення до суду за визнанням дійсним правочину, який за законом не потребував нотаріального посвідчення, не створює правової підстави для задоволення такої вимоги.

Суд також враховує, що позивачі пов`язують необхідність звернення до суду з постановою нотаріуса про відмову у посвідченні договору дарування. Однак предметом розгляду у цій справі є не правомірність нотаріальної відмови як такої, а заявлена позивачами вимога про визнання договору міни дійсним.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні можуть бути оскаржені до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії. Отже, закон передбачає самостійний спосіб судового захисту у випадку незгоди особи з відмовою нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.

Разом з тим у цій справі позивачами такої вимоги не заявлено.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №185/9284/23 вказано, що «можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судова процедура оскарження має на меті забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц зазначено, що «обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Таким чином, суд не вправі самостійно змінювати предмет або підстави позову, а також обирати замість позивачів інший спосіб захисту їх цивільного права.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що заявлений позивачами спосіб захисту не може призвести до задоволення їх вимог за встановлених у справі обставин, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, то судові витрати із відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Універсальна Біржа», Комунальне підприємство «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору міни дійсним - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду. Позивач, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Наталія ФЕТІСОВА