Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №742/1422/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/1529/26

Єдиний унікальний № 742/1422/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Фетісової Н.В., за участю секретаря судового засідання Шептун В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 08.01.2020 між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №433952 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронному вигляді та який було підписано за допомогою електронного підпису, відтвореного шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланого на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Згідно з умовами кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні, (далі - кредит), на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором на наступних умовах: сума виданого кредиту 3000 грн.; дата надання кредиту 08.01.2020; строк кредиту 29 днів; валюта кредиту UAH; процентна ставка 1,9 % (проценти) на добу.

Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

30 листопада 2023 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір відступлення права вимоги №1-30/11/2023, згідно з яким ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» відступило ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 30 листопада 2023 року до договору відступлення права вимоги №1-30/11/2023, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Відповідач не виконував належним чином зобов`язання за договором, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 70830 грн., з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту 3000 грн., прострочена заборгованість за процентами 67830 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення даної заборгованості та судових витрат у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 16.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання, яке відкладено до 28.09.2026.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно позовної заяви та відповіді на відзив просили розгляд справи проводити без їх участі.

Відповідач та її представник адвокат Денисенко С.В. в судове засідання також не з`явились, проте про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Згідно письмового відзиву заявлені позовні вимоги не визнають та просять відмовити в їх задоволенні. Свої заперечення мотивують тим, що позивач не є належним позивачем по справі та не має права вимагати стягнення з відповідача коштів за кредитним договором. Між позивачем та відповідачем відсутні будь-які договірні чи не договірні відносини, на підставі яких позивач мав би право вимоги до відповідача. У справі також відсутні докази про надання кредиту та його отримання відповідачем. Відповідач особисто не зверталася до ТОВ «Джобер» за отриманням кредиту, кредитного договору не укладала і не підписувала. Крім того, позивачем проведено нарахування відсотків в порушення ст.1048 ЦК України поза межами строку кредитування, який згідно кредитного договору становить 29 днів. Отже за умовами кредитного договору проценти за користування кредитом мають становити 1653 грн. (3000 грн. х1,9%х29 днів). У відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу також просили відмовити в повному обсязі (а у разі їх стягнення -зменшити розмір відшкодування). Крім того, просили відшкодувати витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідача у розмірі 25000 грн.

Відповідно до відповіді на відзив представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі. Вказали, що для укладення кредитного договору відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладення вказаного договору в електронній формі. У відповідності до умов укладеного кредитного договору, кошти надавалися позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладенні кредитного договору. Крім того, відсутні правові підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідача у розмірі 25000 грн. з урахуванням принципу розумності та реальності. Крім того, просили стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.01.2020 між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) №433952 на умовах терміновості, повернення та платності, в національній валюті України гривні, у розмірі та на умовах, встановлених договором.

За умовами вказаного договору тип кредиту - кредит. Загальний розмір наданого кредиту (сума коштів, які кредитодавець зобов`язується надати позичальникові за цим договором) складає 3000 грн. Строк, на який надається кредит складає 29 календарних днів з моменту підписання цього договору та перерахування (видачі) коштів позичальнику. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту, а у разі часткового погашення - на непогашену частину, та встановлюються в розмірі 1,9% відсуми кредиту в день. Тип процентної ставки - фіксована.

Кредитодавець надає позичальнику кредит у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки позичальника протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання договору. Датою надання кредиту вважається день списання грошових коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок банківської платіжної картки позичальника (п.п. 2.1-2.2 кредитного договору).

08.01.2020 на картковий рахунок відповідача перераховано кредитні кошти в роз мірі 3000 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів.

Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором №433952 станом на 26 грудня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за період з 08 січня 2020 по 26 грудня 2025 року становить 70830 грн, з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту 3000 грн., прострочена заборгованість за процентами 67830 грн.

У відповідності до довідки АТ КБ «Приватбанк» від 14.07.2026 за №20.1.0.0/7-260713/37486-БТ, вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ). По вказаному рахунку було зарахування коштів на суму 3000 грн. за період з 08.01.2020-05.02.2020: від 09.01.2020, від 08.01.2020.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщосторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторонни домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється відвідповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір–це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор–це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що наддав таку пропозицію.

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умовиви користання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Суд констатує, що у данному випадку договір про надання кредиту ОСОБА_1 підписані за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 08.01.2020 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Відповідач пройшов процедуру ідентифікації, надав згоду на обробку персональних даних, пройшов процедуру верифікації своєї платіжної картки, ознайомився із текстом примірного договору, відповідними правилами та умовами надання кредиту. Після прийняття відповідачем умов кредитного договору, останній, уклав кредитний договір, який був підписаний відповідно до вимог ст.ст. 6, 8, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , з урахуванням особливостей укладення кредитного договору в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 08.01.2020 уклала Кредитиний договір №433952 з ТОВ «ФК «ДЖОБЕР».

Судом встановлено, що ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» свої зобов`язання перед відповідачем за Кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 3000 грн., що підтверджено як інформаційною довідкою так і листом АТ «Приватбанк» від 14.07.2026.

Таким чином, встановивши факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, а також факт отримання відповідачем коштів за кредитиним договором та їхне не повернення відповідно до умов вказаного договору та у строки визначені сторонами, наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3000 грн.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

30 листопада 2023 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір №1-30/11/2023 відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» відступило ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 30 листопада 2023 року до договору відступлення права вимоги №1-30/11/2023, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 70830 грн., з яких залишок по тілу кредиту 3000 грн., залишок по процентах 67830 грн.

Квитанцією про виконання платіжної інструкції №1063 від 27 листопада 2025 року підтверджено факт сплати грошових коштів за договором відступлення права вимоги.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування підвідступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, якиймає в такому зобов`язанні кредитор.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробиввисновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Отже, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 08.01.2020.

Суд також враховує, що ОСОБА_1 не зверталася із письмовою заявою про припинення дії договору до ні до первісного кредитора, ні до його правонаступника.

Перевіряючи аргументи сторін судом встановлено, що у кредитному договорі сторонни обумовили, що розмір процентів за користування кредитом за ставкою 1,9 % (процентів) на добу. Строк, на який надається кредит, складає 29 календарних днів з моменту підписання договору та перерахування коштів, а саме з 08.01.2020 по 05.02.2020.

Суд враховує, що матеріали справи не містять належних доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.

Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що прострочена заборгованість за відсотками становить 67830 грн.

У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила власний висновок, зроблений у постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту/позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитуваннячи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі №912/1120/16 (пункт 6.19).

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Враховуючи вищевикладене помилковим є посилання позивача на можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування.

Таким чином, належних доказів про продовження кредитного договору матеріали справи не містять, а тому нарахування процентів після спливу цих строків є безпідставним із відповідача вони стягненню не підлягають.

Зі змісту Договору та додатків до нього вбачається, що сторонами погоджено строк кредитування терміном 29 днів, тобто з 08.01.2020 по 05.02.2020, зі спливом якого відповідач зобов`язався повернути кредит у розмірі 3000 грн (тіло кредиту) та проценти за відповідною ставкою.

З огляду на викладене, з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, до якої входить тіло кредиту у розмірі 3000 грн, проценти, нараховані в межах строку кредитування у розмірі 1653 грн (3000 грн х 1,9% х 29днів), і становить 4653 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторонни пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на 7%, тому з відповідача на користь позивача слід пропорційно стягнути 186 грн. 36 коп., сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви.

Крім того, позивачем заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу та в їх підтвердження надано: договір про надання правової допомоги №09/07/2025 від 09.07.2025, акт про отримання правової допомоги від 05.05.2026 та платіжну інструкцію №2704 на суму 13000 грн.

Оцінюючи надані позивачем докази, зважаючи на результати розгляду справи та ухвалене судом рішення про часткове задоволення позову, суд вважає, що існують підстави для стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме на професійну правничу (правову) допомогу.

Визначаючись з розподілом витрат на правничудопомогу, відповідно до вимог ст. 137, 141 ЦПК України суд враховує, що дані витрати пов`язані із розглядом цієї справи, та з урахуванням результатів розгляду справи вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 910 грн витрат на правничу допомогу (пропорційно розміру задоволених вимог (7%).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу заявлені відповідачем, суд виходить із натупного.

На підтвердження понесених витрат відповідач подав: договір про надання правової допомоги №30/04/26 від 30.04.2026, акт виконаних робіт №1 до договору про надання правничої допомоги від 07.05.2026 та протокол погодження вартості послуг на суму 25 000 грн.

Представник позивача заявив клопотання про зменшення цих витрат, посилаючись на типовий характер спору, його невисоку складність, ціну позову та неспівмірність заявленого гонорару з фактично виконаною адвокатом роботою.

Вирішуючи це клопотання, суд враховує характер спірних правовідносин, ціну позову, обсяг матеріалів справи, зміст та складність виконаних адвокатом робіт, а також те, що спір виник із типового кредитного договору і не вимагав опрацювання значного обсягу складних фактичних або правових питань.

За таких обставин, з урахуванням критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає обґрунтованим зменшити їх розмірі з 25000 грн до 5 000 грн.

Водночас визначення співмірного розміру витрат на правничу допомогу не усуває необхідності їх подальшого розподілу відповідно до результатів вирішення спору. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 4653 грн. із заявлених 70830 грн., тобто на 7%, із визначених судом 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу на позивача належить покласти 4650 грн.

Керуючись ст. ст.509,525,526,536,610,611,625,629,638,1050,1054 ЦК України, ст. ст.12,13,89,141,259,263-265,280-282,354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором–задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», місцезнаходження: 01042, м.Київ, вул.Саперне Поле, буд.12, інше нежитлове приміщення: 1008, код ЄДРПОУ 44002941) заборгованість за Кредитиним договором №433952 від 08.01.2020 в розмірі 4653 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят три) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженоювідповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», місцезнаходження: 01042, м.Київ, вул.Саперне Поле, буд.12, інше нежитлове приміщення: 1008, код ЄДРПОУ 44002941) 186 грн. 36 коп. сплаченого судового збору та 910 грн. витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», місцезнаходження: 01042, м.Київ, вул.Саперне Поле, буд.12, інше нежитлове приміщення: 1008, код ЄДРПОУ 44002941) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , витрати на правничу допомогу в розмірі 4650 грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Наталія ФЕТІСОВА