Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №722/464/26 — Сокирянський районний суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 722/464/26

Номер провадження 2/722/542/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Сокирянський районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого судді Суського О.І.,

секретаря Сімак О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , подану представником позивача - адвокатом Радамовським Миколою Миколайовичем до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Центр надання адміністративних послуг Сокирянської міської ради про надання дозволу на реєстрацію місця проживання з одночасним зняттям із задекларованого місця проживання малолітньої дитини без дозволу та згоди батька,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - адвокат Радамовський М.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вище зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що позивач з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10.12.2021 року розірвано. Від спільного шлюбу мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу проживає з мамою, тобто позивачкою по справі. Позивачка з дитиною зареєстровані у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживають у домоволодінні чоловіка, ОСОБА_4 , з яким з 07.04.2022 року зареєструвала шлюб, за адресою: АДРЕСА_1 .

На даний час позивачка має бажання змінити своє місце реєстрації та її малолітньої дитини і зареєструватися по місцю фактичного проживання у її чоловіка, на що останній надає письмову згоду. З цих підстав вона звернулася до ЦНАП та ДП Сокирянської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання її малолітньої дитини, проте їй було відмовлено, оскільки не надано письмової згоди батька дитини на зміну її реєстрації місця проживання. Отримати згоду відповідача на перереєстрацію дитини на теперішній час неможливо, оскільки відповідач ще до війни виїхав на роботу за кордон, де перебуває до теперішнього часу і повертатись відмовляється. Однак у приватній розмові з ним заперечує щодо надання письмової згоди щодо перереєстрації місця проживання дити, хоча не заперечує щодо місця проживання їх дитини з позивачкою.

Відмова відповідача про надання згоди на реєстрацію місця проживання малолітньої доньки за її фактичним місцем проживання зі своєю матір`ю суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією України та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.

Враховуючи вказані обставини позивач вимушена звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 10.04.2026 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 19.05.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали та просили задовольнити. Крім цього просив замінити на належну сторону по справі третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача на Грубнянський старостинський округ Сокирянської міської ради.

Відповідач в жодне судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив не подав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача без поважних причин або без повідомлення причин, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Сокирянському району та місту Новодністровську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) від 08.08.2020 року, батьками ОСОБА_3 , 06.08.2020 року є сторони по справі.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10.12.2021 року шлюб між сторонами, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , розірвано. При розірванні шлюбу позивачка прізвище не змінила.

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади №2025/010524304 від 30.07.2025 року та №2023/009795841 від 29.11.2023 року зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивачки та її малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є АДРЕСА_1 .

Як вбачається із копії свідоцтвам про шлюб серії НОМЕР_2 виданого 07.04.2022 року Сокирянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дністровському районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), позивачка 07.04.2022 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що також підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_3 виданого 08.06.2022 року, органом 7321.

Позивачка зазначає, що після розірвання шлюбу дитина проживає з нею, та зареєстровані у її батьків за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживають у домоволодінні чоловіка, ОСОБА_4 , з яким з 07.04.2022 року зареєструвала шлюб, за адресою: АДРЕСА_1 , однак має бажання змінити своє місце реєстрації та малолітньої дитини і зареєструватися по місцю фактичного проживання у її чоловіка, ОСОБА_4 , на що батько дитини, ОСОБА_2 , не надає згоду.

Дитина проживає разом із матір`ю, що визнає відповідач та проти чого не заперечує.

Зважаючи на предмет спору, для вирішення спірних правовідносин належать застосуванню як норми національного права, що регулюють обов`язки батьків стосовно дитини та наслідки їх невиконання, а також норми міжнародних договорів, що регулюють правовідносини в сфері захисту дитинства.

Відповідно до ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. (ч.2 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.1 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина, звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень, звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом (ст.154 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Частиною першою статті 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом (частини 1, 3 ст.29 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Таким чином, ОСОБА_1 є законним представником своєї малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) визначено Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року №265 (надалі - Порядок №265).

Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку №265 місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.

Згода іншого з батьків або законних представників дитини підтверджується електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

У разі ненадання одним із батьків згоди відповідно до вимог цього пункту реєстрація місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, здійснюється відповідно до п.33 цього Порядку.

Пункт 33 Порядку №265 передбачає, що подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.

Як встановлено судом, за відсутності письмової згоди батька на реєстрацію, позивач позбавлена можливості зняти з реєстрації з одного місця проживання та зареєструвати за іншим місцем проживання малолітню дитину.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХII (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Відповідно до частин 1, 2 ст.27 зазначеної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства». За змістом статей 11, 18 вказаного Закону кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вирішенні таких спорів судам необхідно з`ясувати питання, чи була вказана відмова одного з батьків безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами.

Так, у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №752/2951/20 (провадження №61-11860св21), викладено висновок щодо застосування пункту 18 Правил реєстрації місця проживання. За змістом вказаного висновку при вирішенні спору між батьками щодо реєстрації місця проживання дитини та зняття її з реєстрації за відсутності згоди іншого з батьків з`ясуванню підлягає питання, чи була вказана відмова безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Якщо відсутність згоди відповідача на реєстрацію місця проживання дитини з позивачем обумовлена наявністю спору між сторонами щодо того, з ким із батьків має проживати дитина і остаточне рішення з цього приводу не ухвалене, саме рішення у справі про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця її проживання і буде ефективним способом захисту прав дитини.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №752/11923/20 (провадження №61-5706св21).

При вирішенні даної справи судом не встановлено наявності спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, у тому числі наявності справи з цього приводу.

Суд, керуючись принципом рівності прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так і зі змісту Конвенції про права дитини, повинен давати оцінку насамперед об`єктивним обставини життя, які б свідчили про те, що хто саме із батьків, і де саме може створити кращі умови для життя дитини.

Враховуючи встановлені по справі обставини та досліджені докази, суд вважає, що фактична неможливість зняття з реєстрації та реєстрації місця проживання малолітньої дитини без письмової згоди батька хоча й передбачена Порядком, однак, не враховує інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дитини та Законом України «Про охорону дитинства».

Отже, суд приходить до висновку про те, що у цьому випадку пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з урахуванням положень Закону України «Про охорону дитинства» та статті 3 Конвенції про права дитини. Зважаючи на це, позивачкою обрано правильний спосіб захисту своєї малолітньої дитини, спосіб захисту відповідає нормам пункту 33 Порядку № 265.

Суд наголошує на тому, що зняття малолітньої дитини з реєстрації має відбуватися одночасно з її реєстрацією за новою адресою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 грн. 20 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280-284, 289, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , дозвіл на реєстрацію місця проживання її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу та згоди батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: