Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №729/587/26 — Бобровицький районний суд Чернігівської області

Справа № 729/587/26

2-о/729/23/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2026 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:

судді Демченко Л.М.,

за участю секретарів Романченко С.С., Роєнко А.П.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи Мартишевського Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління державної міграційної служби в Чернігівській області про встановлення факту постійного проживання в Україні,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на час проголошення незалежності України – 24 серпня 1991 року та на час набрання чинності Законом України «Про громадянство України» – 13 листопада 1991 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області, її батьки були громадянами колишнього СРСР. З народження проживала на території України, навчалася та працювала на території Чернігівської області, створила сім`ю та народила дитину. У 1990–1991 роках проживала на території колишнього Бобровицького району Чернігівської області та за межі України на постійне місце проживання не виїжджала.

Необхідність встановлення зазначеного юридичного факту обґрунтовує тим, що не має документів, які в установленому законодавством порядку підтверджують її постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, у зв`язку з чим органом Державної міграційної служби не встановлено її належності до громадянства України та вона не може бути документована паспортом громадянина України.

26 травня 2026 року до суду від Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області надійшли письмові пояснення щодо заявлених вимог, у яких заінтересована особа зазначила, що відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» № 2235-III від 18 січня 2001 року громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України, а також особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким визначено перелік документів, що подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України, а також перелік документів, що готуються для припинення громадянства України внаслідок його втрати, скасування рішень про встановлення, оформлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та процедуру подання таких документів і провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку встановлення належності до громадянства України стосується, зокрема, громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон і не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до пункту 9 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Відповідно до пункту 10 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Посилаючись на положення частини першої статті 318 ЦПК України та зазначаючи про відсутність у додатках до заяви доказів на підтвердження актуальних відомостей щодо постійного проживання заявниці в Україні станом на 24 серпня 1991 року та проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області вважає за доцільне надати заявниці додаткові належні докази на підтвердження відповідних обставин.

Водночас звертають увагу на те, що до заяви ОСОБА_1 не додано належних доказів, які б підтверджували актуальні відомості щодо її постійного проживання на території України саме станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, у зв`язку з чим вважала за доцільне надання заявницею додаткових належних доказів на підтвердження зазначених обставин.

У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 у судовому засіданні надав пояснення щодо заявлених вимог та порядку встановлення належності до громадянства України, підтримавши позицію Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, викладену у письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового розгляду, оцінивши наявні у справі докази окремо та в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області, що підтверджується наявним у матеріалах справи повторним свідоцтвом про народження (а.с.6 зв.ст.).

Суд ураховує, що зазначене свідоцтво про народження є повторним та видане заявниці після первинної державної реєстрації її народження. Дата повторної видачі свідоцтва не є датою державної реєстрації народження заявниці, а свідчить про повторну видачу документа на підтвердження раніше зареєстрованого акту цивільного стану. Відомості, які містяться у повторному свідоцтві, підтверджують дату та місце народження ОСОБА_1 , а також відомості про її батьків.

Згідно з довідкою Новобасанської сільської ради від 24 грудня 2024 року № 646 ОСОБА_1 з народження проживала у с. Нова Басань Ніжинського району Чернігівської області (а.с.12).

Відомості про проживання заявниці на території України у період, що передував 1991 року, підтверджуються також даними погосподарського обліку.

Так, відповідно до витягу з погосподарської книги № 4 за 1986–1990 роки, виданого Новобасанським старостинським округом 30 липня 2026 року № 241, у складі домогосподарства, головою якого зазначений ОСОБА_3 , значиться його дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У погосподарській книзі міститься відмітка про вибуття ОСОБА_1 19 листопада 1990 року (а.с.60).

Разом з тим зазначена відмітка про вибуття заявниці з попереднього місця проживання не свідчить про її виїзд за межі території України.

Навпаки, подальше місце її проживання у цей період підтверджується іншими письмовими доказами, дослідженими судом.

Відповідно до довідки Вороньківського старостинського округу від 13 серпня 2026 року № 01-13/4/85 ОСОБА_1 у період з 01 серпня 1990 року по 31 грудня 1991 року працювала в колгоспі «Червона зірка» та проживала без реєстрації у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.62).

Таким чином, відомості погосподарського обліку про вибуття ОСОБА_1 з попереднього місця проживання у 1990 році та відомості Вороньківського старостинського округу не спростовують одне одного, а у сукупності підтверджують зміну заявницею місця проживання в межах території України.

При цьому період проживання заявниці у с. Вороньки, зазначений у довідці, – з 01 серпня 1990 року по 31 грудня 1991 року – безпосередньо охоплює як 24 серпня 1991 року – дату проголошення незалежності України, так і 13 листопада 1991 року – дату набрання чинності Законом України «Про громадянство України».

Суд також ураховує, що наведена довідка містить відомості не лише про факт трудової діяльності ОСОБА_1 на території України, а безпосередньо про факт її проживання на території України протягом конкретно визначеного тривалого періоду.

Крім того, відповідно до довідки КНП «Бобровицька опорна лікарня» Бобровицької міської ради від 28 липня 2026 року № 405 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дитину жіночої статі у пологовому відділенні Бобровицької центральної районної лікарні, що підтверджується відомостями журналу прийому вагітних, роділь і породіль (ф. № 002/о) (а.с.59).

Згідно з копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Бобровиця Чернігівської області, про що 07 червня 1991 року складено відповідний актовий запис № 73. Матір`ю дитини зазначена ОСОБА_1 . Повторне свідоцтво про народження видано 28 листопада 2025 року (а.с.9).

Таким чином, відомості про народження заявницею дитини на території України у січні 1991 року були внесені до актового запису цивільного стану ще 07 червня 1991 року, тобто до проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Та обставина, що наявне у матеріалах справи свідоцтво є повторним та видане 28 листопада 2025 року, не змінює дати державної реєстрації народження дитини та змісту відповідного актового запису.

Зазначена обставина сама по собі не є достатнім доказом постійного проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року, однак вона узгоджується з іншими дослідженими судом доказами та додатково підтверджує перебування заявниці на території України в межах того самого періоду, протягом якого, відповідно до довідки Вороньківського старостинського округу, вона проживала у с. Вороньки.

Подальше проживання ОСОБА_1 на території України також підтверджується наявними у справі документами.

Згідно з довідкою Бригинцівського старостинського округу від 04 серпня 2026 року № 44 ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 31 березня 2025 року фактично проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.61).

Відповідно до довідки Бобровицької міської ради від 05 серпня 2026 року № 107 з квітня 2025 року ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.58).

Разом з тим суд зазначає, що відомості про проживання заявниці у 2021–2026 роках самостійно не підтверджують факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, а тому оцінюються судом лише у взаємозв`язку з іншими доказами та як відомості щодо подальших обставин її проживання.

Із матеріалів справи також убачається, що заявниця зверталася до органу Державної міграційної служби України з питання документування паспортом громадянина України.

За результатами розгляду її звернення органом Державної міграційної служби заявниці повідомлено про неможливість документування паспортом громадянина України у зв`язку з відсутністю належного документального підтвердження обставин, необхідних для встановлення належності до громадянства України, та роз`яснено можливість підтвердження факту проживання на території України у юридично значущий період у судовому порядку (а.с.10).

Таким чином, заявниця позбавлена можливості підтвердити необхідний юридичний факт у позасудовому порядку, що й стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Належність до громадянства України визначається Законом України «Про громадянство України».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України – 24 серпня 1991 року – постійно проживали на території України.

Особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону, є громадянами України з 24 серпня 1991 року.

Водночас п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянами України є особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» – 13 листопада 1991 року – проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Отже, законодавець розмежовує дві самостійні юридичні підстави встановлення належності до громадянства України: для застосування п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону юридичне значення має постійне проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, тоді як для застосування п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону – проживання особи в Україні станом на 13 листопада 1991 року за умови відсутності громадянства іншої держави.

Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень затверджено Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001.

Відповідно до положень цього Порядку встановлення належності до громадянства України стосується, зокрема, громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон і не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року.

Для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону особою, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України та перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подається, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону особою, яка проживала на території України станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подається, зокрема, судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Отже, судове рішення про встановлення відповідного юридичного факту є одним із документів, які законодавством прямо передбачені для подальшого вирішення органом Державної міграційної служби питання про належність особи до громадянства України.

При цьому суд наголошує, що предметом розгляду цієї цивільної справи не є встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України.

Прийняття рішення про встановлення або оформлення належності до громадянства України відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України» віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

У порядку окремого провадження суд встановлює виключно юридичний факт, наявність якого є необхідною передумовою для подальшого вирішення компетентним органом питання щодо належності заявниці до громадянства України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи надані заявницею докази, суд виходить із того, що факт постійного проживання особи не може визначатися виключно наявністю чи відсутністю формальної реєстрації місця проживання, а має встановлюватися з урахуванням усієї сукупності обставин, що характеризують сталість проживання особи на відповідній території у юридично значущий період.

Відсутність у ОСОБА_1 реєстрації місця проживання у гуртожитку в с. Вороньки сама по собі не спростовує факту її фактичного постійного проживання на території України.

Суд ураховує, що саме відсутність належного документального підтвердження реєстрації місця проживання заявниці на юридично значущу дату стала причиною неможливості вирішення відповідного питання органом Державної міграційної служби у позасудовому порядку та зумовила необхідність звернення до суду.

При цьому суд не ототожнює саме по собі перебування особи на території України з її постійним проживанням.

Про постійний характер проживання ОСОБА_1 свідчить сукупність установлених у справі обставин.

Заявниця народилася на території Української РСР; тривалий час проживала у с. Нова Басань; у 1990 році вибула з попереднього домогосподарства, однак не за межі України, а змінила місце проживання в межах Чернігівської області; у період з 01 серпня 1990 року по 31 грудня 1991 року одночасно проживала та працювала у с. Вороньки; ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дитину у Бобровицькій центральній районній лікарні.

Встановлений письмовими доказами період її проживання у с. Вороньки тривав понад рік та чотири місяці та безперервно охоплював 24 серпня 1991 року.

Більше того, цей самий період охоплював і 13 листопада 1991 року, а проживання заявниці у с. Вороньки тривало до 31 грудня 1991 року.

Таким чином, докази у справі підтверджують не одноразове чи короткочасне перебування ОСОБА_1 на території України безпосередньо 24 серпня 1991 року, а її проживання на цій території протягом тривалого періоду як до, так і після зазначеної дати.

Суд також ураховує, що документ, виданий Вороньківським старостинським округом, містить прямі відомості саме про проживання заявниці у відповідний період, а не лише про її працевлаштування.

Тому висновок суду про постійне проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року не ґрунтується виключно на факті її трудової діяльності або на припущенні про місце її проживання у зв`язку з працевлаштуванням.

Дані про трудову діяльність, фактичне проживання, народження дитини є взаємоузгодженими та у своїй сукупності формують послідовний ланцюг обставин щодо проживання заявниці на території України у юридично значущий період.

Відомостей про те, що ОСОБА_1 у період, який охоплює 24 серпня 1991 року, вибула за межі України на постійне місце проживання чи мала інше постійне місце проживання поза межами України, матеріали справи не містять.

Доказів, які б спростовували відомості офіційних документів щодо проживання заявниці у с. Вороньки у період з 01 серпня 1990 року по 31 грудня 1991 року, суду не надано.

Оцінюючи всі досліджені докази окремо та в їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.

При цьому суд бере до уваги, що надані докази фактично підтверджують перебування та проживання заявниці на території України і станом на 13 листопада 1991 року.

Однак для застосування п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», з огляду на юридичну мету звернення заявниці та встановлені судом обставини, достатнім є встановлення юридичного факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Встановлення зазначеного факту має для ОСОБА_1 юридичне значення, оскільки створює передбачені законом умови для подальшого вирішення компетентним органом питання щодо її належності до громадянства України.

Іншим шляхом отримати документ, який би належним чином підтверджував її постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, заявниця можливості не має, що підтверджується матеріалами її звернення до органу Державної міграційної служби.

Встановлення зазначеного факту не пов`язане з вирішенням спору про право, а тому підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються належними та достатніми доказами, а заява про встановлення факту постійного проживання на території України підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 13, 76-81, 258, 259, 293-294, 315, 354, 355 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління державної міграційної служби в Чернігівській області про встановлення факту постійного проживання в Україні - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Найменування сторін: заявник – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ); заінтересована особа – Управління державної міграційної служби в Чернігівській області (14013, вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів, ЄДРПОУ 37804450).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 вересня 2026 року.

Суддя Л.М.Демченко