Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №717/1841/26 — Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа № 717/1841/26

Номер провадження2-а/717/66/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року селище Кельменці

селище Кельменці

Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Кудиби З. І.,

секретаря судового засідання Житарюк А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у якому просить:

-визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № R321156 від 29 січня 2026 року, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , якою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн;

-закрити адміністративну справу за відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

10 вересня 2026 року ухвалою суду провадження у справі було відкрито, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано від відповідача копії всіх матеріалів справи для належного ознайомлення з обставинами, що мають юридичне значення для прийняття рішення.

25 вересня 2026 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, а також на те, що її прийнято уповноваженою посадовою особою в межах наданих законом повноважень. До відзиву відповідачем долучено копії документів, які, на його думку, підтверджують правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач зазначає, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 29 січня 2026 року винесено постанову № R321156 у справі про адміністративне правопорушення, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Як зазначає позивач, копію оскаржуваної постанови йому належним чином не було направлено. Про її існування він дізнався лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, у зв`язку з чим вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними.

Позивач вважає оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю.

Зокрема, позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові вказано, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено його неприбуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, чим, на думку відповідача, ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Водночас позивач стверджує, що в оскаржуваній постанові не зазначено конкретних відомостей, які б давали можливість встановити обставини вчинення ним адміністративного правопорушення, зокрема час та місце, коли він мав прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також інші обставини виклику.

Позивач також зазначає, що в оскаржуваній постанові не наведено конкретних доказів належного його оповіщення про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Зокрема, на його думку, відсутні докази направлення йому повістки, поштове повідомлення з відміткою про відмову від її отримання чи відсутність за відповідною адресою, а також документи поштового оператора про вручення такого поштового відправлення.

Крім того, позивач посилається на те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем не було належним чином з`ясовано всіх обставин, передбачених статтею 280 КУпАП, зокрема не встановлено, чи було ним вчинено адміністративне правопорушення та чи є він винним у його вчиненні.

Позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові не конкретизовано, які саме відомості та реєстрова інформація Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів були досліджені відповідачем та покладені в основу висновку про вчинення ним адміністративного правопорушення. На його думку, наведені в постанові фактичні дані не дають можливості встановити факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Позивач також посилається на те, що в оскаржуваній постанові зазначено про надходження від нього 26 січня 2026 року заяви, в якій він нібито зазначив, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Водночас позивач вважає, що сама наявність такої заяви не звільняла відповідача від обов`язку перевірити викладені в ній фактичні дані та встановити наявність події адміністративного правопорушення, вини особи та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, позивач зазначає, що копію постанови до його електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста не було направлено, а відповідне повідомлення про її винесення в електронному кабінеті відсутнє, що, на його думку, підтверджується долученим до позову скриншотом електронного кабінету. У зв`язку з цим позивач вважає, що він не був належним чином повідомлений про прийняття щодо нього постанови.

Позивач вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а відтак відсутні підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності.

На переконання позивача, при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем не було забезпечено всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а також не виконано покладений на нього як на суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доведення правомірності прийнятого рішення.

З огляду на викладене позивач вважає постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № R321156 від 29 січня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю.

У відзиві на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що постанова № R321156 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн є законною та обґрунтованою.

На обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на положення Конституції України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також постанов Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» та від 30 грудня 2022 року № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 на момент винесення оскаржуваної постанови перебував на військовому обліку військовозобов`язаних рядового, сержантського та старшинського складу ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 не прибув для уточнення даних за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені у повістці № 5703196, сформованій за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, чим, на думку відповідача, порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Крім того, відповідач посилається на те, що 13 лютого 2026 року ОСОБА_1 через мобільний застосунок «Резерв+» особисто подав заяву про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, якою, як зазначає відповідач, підтвердив, що не оспорює факт вчинення адміністративного правопорушення та надає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності.

У зв`язку з цим відповідач зазначає, що на підставі поданої заяви за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів було створено та підписано постанову № R321156 про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Відповідач також посилається на положення статті 279-9 КУпАП та зазначає, що ОСОБА_1 скористався передбаченим цією статтею правом, не заперечив факт допущеного порушення, яке полягало у неявці до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за повісткою, та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим постанова у справі була винесена без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Посилаючись на викладене, відповідач вважає безпідставними доводи позивача щодо порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та зазначає, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням установленої законом процедури.

З огляду на викладене відповідач вважає постанову № R321156 законною та обґрунтованою, а позовні вимоги ОСОБА_1 — безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до частин першої та десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а громадяни, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані виконувати обов`язки, встановлені законодавством про військовий обов`язок і військову службу.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації військовозобов`язані зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені у повістці.

Відповідно до статей 72, 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а в адміністративних справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статей 245, 251 та 280 КУпАП орган (посадова особа), уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, зобов`язаний своєчасно, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, а висновок про винуватість особи має ґрунтуватися на належних, допустимих і достатніх доказах.

Судом встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 № R321156 від 29 січня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

ОСОБА_1 на момент винесення оскаржуваної постанови перебував на військовому обліку військовозобов`язаних рядового, сержантського та старшинського складу ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_1 не прибув для уточнення даних за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені у повістці № 5703196, сформованій за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

26 січня 2026 року ОСОБА_1 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста подав заяву, в якій зазначив, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. У зв`язку з цим, як зазначає відповідач, постанову у справі про адміністративне правопорушення було винесено без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом із тим питання щодо достатності та належності доказів, на підставі яких відповідачем встановлено факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, підлягає оцінці судом з урахуванням змісту оскаржуваної постанови та матеріалів справи.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту належного повідомлення позивача про його виклик до відповідача; про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Копію оскаржуваної постанови йому не було належним чином направлено, у зв`язку з чим позивач не був обізнаний про її винесення та притягнення його до адміністративної відповідальності.

13 лютого 2026 року позивач особисто подав через електронний кабінет заяву, в якій визнав вчинення адміністративного правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим оскаржувану постанову було винесено без його участі.

Оскаржувана постанова не містить конкретних відомостей щодо обставин, які підтверджували б вчинення ним адміністративного правопорушення, а також вказує на відсутність належних доказів його повідомлення про виклик та обставини, що стали підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися юридичною допомогою адвоката. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а за її відсутності справа може бути розглянута лише у випадках, передбачених законом.

Доводи сторін щодо дотримання процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності та реалізації ним права на захист є протилежними і підлягають оцінці судом з урахуванням змісту оскаржуваної постанови та наявних у матеріалах справи доказів.

Однак зазначені доводи відповідача самі по собі не свідчать про те, що під час розгляду справи було належним чином встановлено всі обставини, які мають значення для правильного її вирішення.

Посилання відповідача на подання позивачем через електронний кабінет заяви про визнання адміністративного правопорушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності не звільняло відповідача від обов`язку перевірити обставини вчинення адміністративного правопорушення, встановити наявність у діях позивача його складу та прийняти обґрунтоване рішення відповідно до вимог статей 247, 280 та 283 КУпАП.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем під час винесення оскаржуваної постанови було належним чином перевірено та встановлено всі обставини, необхідні для висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Разом із тим сам факт зазначення відповідачем у постанові про неявку позивача за викликом та посилання на відомості відповідного реєстру не звільняє посадову особу від обов`язку встановити конкретні обставини вчинення адміністративного правопорушення та навести у постанові належне обґрунтування прийнятого рішення.

За таких обставин суд доходить висновку, що під час розгляду справи відповідачем не було забезпечено всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, як того вимагають статті 245 та 280 КУпАП, а висновки, викладені в оскаржуваній постанові, не ґрунтуються на достатній сукупності належних та допустимих доказів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

При цьому суд зазначає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у спосіб, який би давав підстави для висновку про правомірність накладення на нього адміністративного стягнення.

Отже, сама по собі наявність у відповідача інформації про неприбуття позивача за викликом, а також подання ним заяви через електронний кабінет не є достатньою підставою для висновку про доведеність складу адміністративного правопорушення без належного встановлення та обґрунтування всіх його обов`язкових ознак.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної постанови № R321156 від 29 січня 2026 року, а тому позовні вимоги в частині її скасування підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням встановлених судом обставин та недоведеності відповідачем наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, суд вважає за необхідне скасувати постанову № R321156 від 29 січня 2026 року та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

Оскільки позов підлягає задоволенню, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача судового збору у розмірі 665 грн 60 коп.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72–77, 90, 139, 241–246, 250, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 245, 247, 251, 268, 279-9, 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності — задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № R321156 від 29 січня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано апеляційним судом, набирає законної сили після: повернення апеляційної скарги; відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження; прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2026 року.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи відсутній).

Суддя Кудиба З. І.