Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №953/10721/24 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/10721/24

н/п 2/953/127/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

Київський районний суд м. Харкова у складі судді Вітюка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Глазько С.О.

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачки ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5

розглянув у м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Онищенко Світлана Володимирівна про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4 ), в якому просить визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 28.03.2023, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , посвідчений Онищенко С.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 239. Також просив стягнути судові витрати.

Позов обґрунтовано таким:

-сторони перебували в шлюбі з 2001 року, під час якого набули майно, зокрема, дві квартири, два транспортних засоби та торгівельну марку;

-22.12.2022 сторони розірвали шлюб у судовому порядку;

-за домовленістю між сторонами майно (дві квартири, два транспортних засоби та торгівельна марка) були поділені шляхом укладення нотаріально посвідченого договору (зареєстрований за № 239), який оспорюється, за умовами якого позивач отримав у власність кварту за адресою: АДРЕСА_1 , транспортний засіб марки SSANG YONG модель KORANDO рік випуску 2014 та торговельну марку "DEMARIKI", а відповідачка: квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіль марки VOLKSWAGEN модель CADDY, рік випуску 2012;

-договір укладений не зовсім з волі позивача, оскільки складався під тиском, шантажем з боку відповідачки. Спільний син, ОСОБА_6 готувався до вступу в коледж у Словаччині. Для цього позивачу необхідно було оформити договір про виплату аліментів на доньку ОСОБА_7 та договір про фінансове забезпечення ОСОБА_6 . Відповідачка свідомо затримувала підписання цих документів, створюючи ризик зриву вступної компанії сина, поставивши ультиматум: підписання договору і поділ майна (з умовами, які їй вигідні), і лише після цього підписання необхідних документів. Підписання договору відбулося в умовах психологічного тиску, що підтверджує факт наявності шантажу, а тому договір про поділ майна був укладений під впливом тиску та є недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України;

-у процесі виконання договору про поділ спільного майна, позивачу стали відомі нові обставини, які не могли бути враховані на момент укладення договору. Позивачу стало відомо, що відповідачка умисно ввела його в оману, приховавши факт, що донька, яку він вважав своєю рідною, не є його біологічною дитиною. Ця інформація має істотне значення, оскільки вплинула на пропорційну масу розподілу спільного майна, яку позивач узгоджував, виходячи з урахування інтересів малолітньої дитини;

-нормативно обґрунтовує положеннями статей 60, 63, 65, 69 СК України, статей 203, 215, 229 – 233, 651 ЦК України.

Виклад позиції інших учасників справи

10.03.2026 від представника надійшли пояснення, в яких він просив відмовити в задоволенні позову, які мотивовані таким:

-позивач жодним чином не підтверджує наявність причинно-наслідкового зв`язку між вступом на навчання сина та підписання документів (оспорюваного договору, договір про виплату аліментів, фінансового забезпечення доньки). Жодного пояснення, як не підписання договору про сплату аліментів на дитину ОСОБА_7 та договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 могли вплинути на вступ ОСОБА_6 до коледжу у Словаччині, позивач не надав;

-заявляючи про "шантажу" під час підписання договору про поділ майна подружжя, позивач не наводить реальних підстав для такого "шантажу", наводячи у їх якості абсолютно сторонні факти, які жодним чином не пов`язані з підписанням договору та жодним чином не можуть бути використані у якості тиску на позивача;

-жодних доказів на підтвердження того, що відповідачка свідомо затримувала підписання документів, створюючи ризик зриву вступної компанії сина і що такий правочин було підписано в умовах психологічного тиску позивач не надає;

-підписання договору про поділ майна було здійснено на абсолютно справедливих умовах, враховуючи не наявність на утриманні відповідачки неповнолітньої дитини (адже це питання було вирішено саме шляхом підписання договору про сплату аліментів на утримання дитини), а виключно з огляду на майнові відносини сторін, права на які у неповнолітньої дитини відсутні;

-договір про поділ майна було підписано на умовах, за якими відповідачці залишається майно загальною вартістю 2 210 000 грн, а позивачу – 1 820 000 грн. У договорі (п. 3) зазначено, що позивачу залишається торгівельна марка "DEMARIKI", вартість якої оцінена у 100 000 грн. Вартість частки бізнесу відповідача, яка залишилась у розпорядженні позивача, складає відповідну різницю вартості поділеного майна. Тому умови договору про поділ майна подружжя є справедливими та жодним чином не пов`язані з батьківством щодо ОСОБА_7 , а твердження позивача є маніпулятивними та такими, що не відповідають дійсності.

-договір подружжя про поділ майна як за своєю природою, так і у цій справі є виключно інструментом врегулювання майнових відносин подружжя і жодним чином не пов`язаний з відносинами подружжя з дітьми, та, тим більше, встановленням чи визнанням батьківства щодо дитини.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 27.11.2024 відкрив провадження у справі, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Онищенко Світлану Володимирівну та призначив підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23.01.2025 було задоволення клопотання сторін про витребування доказів та продовження підготовчого засідання.

Суд ухвалою від 30.04.2025 задовольнив заяву представника позивача, зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі 953/8919/24.

16.01.2026 суд ухвалою поновив провадження у справі.

Суд ухвалою від 30.03.2026 закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті, задовольнив клопотання представника позивача, викликав у судове засідання у якості свідка ОСОБА_8 .

Судовий розгляд неодноразово відкладався за клопотаннями сторін та з метою забезпечення участі свідка у судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення іншого суду (ухвала від 11.08.2026).

12.08.2026 у судове засідання з`явився свідок ОСОБА_8 (в режимі ВКЗ) і дав пояснення. Повідомив, що з 2022 року проживає з батьком, до цього проживав з матір`ю і молодшою сестрою. У вересні 2022 року прийняли рішення про вступ до навчального закладу за кордоном, а взимку почали збирати необхідні документи. Батько повідомив, що для вступу необхідно виїхати за кордон, для чого потрібний дозвіл матері. Після цього ОСОБА_6 зателефонував матері з проханням надати дозвіл для виїзду за кордон орієнтовно в березні, квітні. Вона йому повідомила, що це не вона не хоче підписувати документи, а батько не хоче підписувати документи. Зазначає, що, наскільки йому відомо, суперечка щодо підписання стосувалась поділу майна. Під час підписання договорів (документів) та дозволу на виїзд за кордон батьками він присутній не був.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 22.09.2026.

22.09.2026 у судове засідання з`явились позивач, його представник та представник відповідачки. Відповідачка та третя особа у судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином шляхом надсилання судової кореспонденції.

Позивач, його представники та представник відповідачки вважали за можливе здійснювати розгляд справи у відсутність відповідачки та третьої особи.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (частина перша статті 223 ЦПК України).

Суд, враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, думку позивача, його представників та представника відповідачки, дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України.

У судовому засіданні позивач та його представники підтримали вимоги позову та просили його задовольнити з підстав, наведених у ньому. Представник відповідачки просив відмови у задоволенні позову.

Фактичні обставини, встановлені судом

10.02.2001 ОСОБА_1 і ОСОБА_9 уклали шлюб, що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про шлюб від 19.02.2022 серії НОМЕР_1 . Після укладення шлюбу прізвище дружини – " ОСОБА_10 ".

24.11.2001 ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 53,1 кв.м., що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору від 24.11.2001, зареєстрований в реєстрі за № 11397.

15.02.2013 ОСОБА_1 і ОСОБА_12 уклали договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_12 прийняв у власність на умовах купівлі-продажу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 54,5 кв.м., що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15.02.2013 зареєстрований в реєстрі за № 1174. Оціночна вартість нерухомого майна становить 316 978 грн, продаж вчинено за суму 343 699 грн (п. 3 договору).

15.02.2013 ОСОБА_13 та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу, згідно з п. 1 якого ОСОБА_13 передала у власність, а ОСОБА_1 і ОСОБА_4 прийняли у власність в рівних частинах, по частині кожний, на умовах купівлі-продажу, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 82,8 кв.м., що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору від 15.02.2013 зареєстрований в реєстрі за № 1186. Оціночна вартість становить 507 627 грн, продаж вчинено ща суму 543 524 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 22.05.2008 серії НОМЕР_2 . Батьками вказано: ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_4 (мати).

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 12.04.2022 серії НОМЕР_3 народилась ОСОБА_14 , актовий запис № 207. Батьками вказано: ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_4 (мати).

Київський районний суд м. Харкова рішенням від 19.06.2025 у справі № 953/8919/24, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від , задовольнив позов ОСОБА_15 , визнав ОСОБА_15 батьком малолітньої ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключити відомості про батька ОСОБА_1 з актового запису, вніс відповідні зміни до актового запису № 207.

22.12.2022 Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням у справі № 303/5276/22 розірвав шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_4

28.03.2023 ОСОБА_1 і ОСОБА_4 уклали договір про поділ спільного майна подружжя, відповідно до п. 1 якого ОСОБА_1 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.02.2001 до 24.01.2023 і розподіляють майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, набуте сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору, зареєстрованого в реєстрі за № 239.

Відповідно до п. 2 договору про поділ спільного майна подружжя від 28.03.2023 у період зареєстрованого шлюбу сторонами було придбане наступне майно, що підлягає поділу:

- квартира АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого нотаріусом 30.08.2019 за реєстровим № 1906, номер запису про право власності: 33022970, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1902782963101;

- квартира АДРЕСА_2 , яка належить на прані спільної часткової власності, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/2 частині в праві власності кожному, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого нотаріусом 15.02.2013 за реєстровим № 1186, номер запису про право власності: 152855; 152896, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 9696963101;

- автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель CADDY, рік випуску 2012, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , тип - легковий універсал-В, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований 15.12.2017 ТСЦ 0741, належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію Т3 НОМЕР_6 ;

- автомобіль марки SSANG YONG, модель KORANDO, рік випуску 2014, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , тип – зальний легковий-загальний універсал-В, колір – червоний реєстраційний номер НОМЕР_8 , зареєстрований 09.07.2020 ТЦ 6341, належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_9 , виданого тим же ТСЦ;

- Торгова марка "DEMARIKI", яка належить ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_10 , виданого відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 12.03.2018.

У п. 3 вказаного договору сторони узгодили, що в особисту приватну власність

-ОСОБА_1 переходить: квартира АДРЕСА_5 ; автомобіль марки SSANG YONG, модель KORANDO, рік випуску 2014. номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_11 , тип загальний легковий-загальний універсал-В, колір – червоний, реєстраційний номер НОМЕР_12 ; Торгова марка "DEMARIKI";

-ОСОБА_4 переходить: квартира АДРЕСА_2 ; автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель CADDY, рік випуску 2012, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_13 , тип - легковий універсал, колір – чорний, реєстраційний номер НОМЕР_14 ;

Відповідно до 4 договору про поділ спільного майна подружжя:

-вартість квартири АДРЕСА_5 , становить 1 400 000,00 грн за домовленістю сторін;

-вартість квартири АДРЕСА_2 , становить 1 800 000,00 грн за домовленістю сторін;

-вартість автомобіля марки SSANG YONG, модель KORANDO, становить 320 000,00 грн за домовленістю сторін;

-вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель CADDY, становить 320 000,00 грн за домовленістю сторін;

-вартість Торгової марки "DEMARIKI" становить 100 000,00 грн за домовленістю сторін.

Згідно з п. 7, 8 вказаного договору сторони стверджують, що однаково розуміють, значення і умови цього договору та його правові наслідки, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, а також те, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Сторони також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані в установленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.

28.03.2023 сторони також уклали договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 242.

У договорі між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 і ОСОБА_4 узгодили:

-місцем проживання Дитини Батьки визначили фактичне тимчасове місце проживання Батька за адресою: АДРЕСА_6 . У разі зміни місця проживання дитини, батько зобов`язується одразу попереджувати мати письмово або усно із вказанням точного місця проживання (п. 1.3.);

-батько зобов`язується не перешкоджати виїзду дитини за кордон разом із матір`ю та оформлювати для цього відповідні документи (п. 3.1.);

-мати зобов`язується не перешкоджати виїзду дитини за кордон разом із батьком та оформлювати для цього відповідні документи (п. 3.2.).

28.03.2026 ОСОБА_1 і ОСОБА_4 уклали нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів на дитину, зареєстрований у реєстрі за № 243. Указаним договором сторони узгодили:

- розмір, строки та порядок виплати аліментів на утримання доньки, ОСОБА_14 (п. 1);

- малолітня донька, ОСОБА_14 буде постійно проживати зі своє матір`ю, ОСОБА_4 (п. 2);

- ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання дитини в розмірі 200 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на наступні три роки, щомісячно. По закінченню трирічного строку сторони домовились переглянути умови цього договору (п. 3).

Відповідно до звіту про оцінку майна вартість квартири загальною площею 82,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 складає 1 615 770,00 грн. Дата оцінки 04.03.2025.

Відповідно до звіту про оцінку майна вартість квартири загальною площею 48,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 складає 642 165,00 грн. Дата оцінки 04.03.2025.

Відповідно до звіту про оцінку майна вартість транспортного засобу SSANG YONG, модель KORANDO, загальний легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_15 становить 331 440,00 грн. Дата оцінки 04.03.2025.

Відповідно до звіту про оцінку майна вартість транспортного засобу VOLKSWAGEN, модель CADDY, загальний легковий універсал, реєстраційний номер НОМЕР_5 становить 455 730,00 грн. Дата оцінки 04.03.2025.

Позивач та відповідачка у судовому засіданні також пояснили, що позивач звертався до відповідачки з проханням укласти договір про сплату аліментів на ОСОБА_7 та договір про визначення місця проживання Максами, щоб давало позивачу можливість виїхати за кордон та супроводжувати ОСОБА_6 під час вступу до навчального закладу за кордоном. Позивач вказує, що умовою відповідачки було укладення оспорюваного правочину про поділ майна. Відповідачка стверджує, що саме з ініціативи позивача укладались правочин щодо дітей, що надавало б йому можливість не бути мобілізованим, а договір про поділ майна було укладено на узгоджених сторонами умовах. Вказала, що ні позивач ні син не звертались до неї з проханням супроводжувати ОСОБА_6 під час вступу у навчальний заклад.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Між сторонам склались правовідносини з поділу майна, набутого під час шлюбу. Спір у справі стосується оспорювання правомірності укладеного правочину з підстав: (І) що відповідачка навмисно ввела позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення (стаття 230 ЦК України); (ІІ) правочин, вчинений позивачем проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку відповідачки (стаття 231 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17.

Щодо підстав недійсності правочину за статтею 230 ЦК України

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів і т. п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.).

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі – вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України (див. висновки Верховного Суду, які викладені у поставах від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц, від 20.01.2021 у справі № 522/24005/17, від 15.10.2025 у справі № справі № 607/11806/23).

Повертаючись до обставин цієї справи, суд вважає, що обставини передбачені статтею 230 ЦК України для визнання недійсним правочину про поділ спільного майна подружжя відсутні з огляду на таке.

Позивач вказує, що не знав, що ОСОБА_7 не є його біологічною донькою, а відповідачка ввела його в оману щодо цієї обставини з метою отримання більшої частки спільного майна, посилаючись на пояснення відповідачки в іншій справі, в яких ОСОБА_4 вказувала, що їй було відомо, що ОСОБА_14 не є донькою позивача.

По-перше, положення статті 230 ЦК України можуть застосовуватись, коли обман стосується обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.

Позивач не заперечує факту обізнаності про умови договору (що між сторонами укладеного договір про поділ майна), властивостей майна (вартості, характеристик тощо), яке сторони поділили, можливості їх використання тощо. Тобто доводи позивача не стосуються прав та обов`язків за самим договором, а фактично стосуються сімейних правовідносин, що склались між сторонами (біологічного споріднення дитини з позивачем).

По-друге, питання матеріального забезпечення ОСОБА_14 (судовим рішенням щодо якої було встановлено, що позивач не є її біологічним батьком) сторони урегулювали іншим правочином, а саме договором про сплату аліментів на дитину від 28.03.2023, зареєстрований у реєстрі за № 243.

Суд зазначає, що майнове питання щодо забезпечення ОСОБА_14 (сплати аліментів) урегульовано договором про сплату аліментів, а не договором про поділ спільного майна подружжя. При цьому позивач не заперечував такого та не надав доказів його оспорювання і не оспорює в цьому провадженні. Положення про поділ спільного майна подружжя не містить жодного положення, що поділ майна ставиться залежність від того, хто з дітей залишиться з батьком чи з матір`ю, а тому такі доводи позивача визнаються безпідставними.

По-третє, позивач наводить частину письмових пояснень позивачки, наданих в іншій справі. При цьому з копії таких пояснень вбачається, що відповідачка повідомила позивача про біологічне походження доньки у 2024 року через те, що після розлучення він продовжував втручатися в її особисте життя та життя доньки. Тобто умисний мотив не зазначення про біологічне походження ОСОБА_14 є лише припущенням позивача та, як вбачається з матеріалів справи, фактично є чварами між колишнім подружжям.

До того ж, суд звертає увагу, що біологічне походження ОСОБА_14 було встановлено у рішенні Київського районного суду м. Харкова від 19.06.2025, в основу якого було покладено висновок Харківського науково-дослідного експертного-криміналістичного центру від 21.02.2025 № СЕ-19/121-24/36987-БД. Доказів того, що відповідне дослідження проводилось раніше і відповідачці достеменно було про це відомо раніше, а що це не лише сімейні чвари та суперечки, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд зазначає, що позивач не довів, що відповідачка навмисно ввела його в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладення договору про поділ спільного майна подружжя (природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), а тому підстави для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України відсутні.

Щодо підстав недійсності правочину за статтею 231 ЦК України

Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

З метою визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинно виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, а не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

З метою визнання правочину недійсним на підставі статті 231 ЦК України позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою – як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише встановити, що він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 601/1083/16, від 30.07.2020 у справі № 299/1523/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 907/113/18, від 30.06.2021 у справі № 556/2085/19.

У постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактору – фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи (дефект волі) з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

Аналіз зазначених норм права та релевантної судової практики дозволяє дійти висновку, що для визнання правочину недійсним із застосуванням правового механізму, передбаченого нормами статті 231 ЦК України, необхідним є наявність у сукупності таких факторів як сам факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, що свідчить про вчинення правочину проти справжньої волі, а також наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Сам факт вчинення фізичного чи психологічного тиску для укладення правочину повинен мати місце на момент його вчинення.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем (постанови Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 907/113/18, від 18.12.2024 у справі № 640/494/18).

У цій справі суд допитав сина сторін, ОСОБА_8 , який повідомив, що з початку широкомасштабного вторгнення проживав з батьком (позивачем). У вересні 2022 року вони прийняли рішення про вступ до навчального закладу за кордоном, а взимку почали збирати необхідні документи. Батько повідомив, що для вступу необхідно виїхати за кордон, для чого потрібний дозвіл матері. Після цього ОСОБА_6 зателефонував матері з проханням надати дозвіл для виїзду за кордон орієнтовно в березні, квітні. Вона йому повідомила, що це не вона не хоче підписувати документи, а батько не хоче підписувати документи. Зазначає, що, наскільки йому відомо, суперечка щодо підписання стосувалась поділу майна. Під час підписання договорів (документів) та дозволу на виїзд за кордон батьками він присутній не був.

У судовому засідання сторони (позивач і відповідачки) пояснили, що ініціатором укладення правочинів про визначення місця проживання ОСОБА_6 та сплати аліментів на утримання ОСОБА_7 був позивач. Позивач вказував, що відповідачка шантажувала його таким для укладення договору про поділ майна. Відповідача зазначала, що жодного шантажу не було, а договір укладався на погоджених умовах.

Суд зазначає, що шантаж може бути визнано формою психічного впливу, однак, для такого заявнику слід довести такі обставини.

Так, у цій справі суд враховує динаміку правовідносин між сторонами.

Свідок ОСОБА_8 вказав, що він з батьком прийняли рішення про вступ за кордон у вересні 2022 року, тобто принаймні з цього моменту позивач усвідомлював потребу виїзду за кордон сину, який не досягнув шістнадцятирічного віку. І саме цією обставиною (вступу сина за кордон, для чого йому необхідно було отримати право для перетину кордону) позивач мотивує позов.

Водночас доказів звернення позивача до відповідачки з метою її супроводження дитини під час вступу заявник не надає. При цьому він сам вказує, що не порушував такого питання перед відповідачкою. Однак, не пояснює чому відповідачка, як законний представник сина не могла супроводжувати сина. Чвари та сварки колишнього подружжя не можуть бути визнані елементом психічного тиску, у разі мотивування позовних вимог потребою саме дитини (вступу), а не бажанням батька супроводжувати його.

Крім того, позивач не наводить жодних обставин, навіть у разі не бажання залучення до цього питання колишньої дружини, не можливості залучення інших осіб для супроводження сина під час вступної компанії (баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою) передбачених пунктом 2-3 Правил Перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, якщо єдиною метою позивача було вирішення питання вступу сина, а не забезпечення власних прав. Використання цивільно-правового інструментарію у цьому випадку та ініціювання укладення правочинів щодо утримання та забезпечення дітей самим позивачем не може бути визнано тиском на нього ж.

Суд враховує покази свідка ( ОСОБА_8 ), який проживає разом з позивачем та перебуває на його забезпечені, що матір йому повідомила, що це не вона відмовляється підписувати документи, а його батько і, що це, на його думку, стосувалось майнових правовідносин батьків. Однак, як вказав сам свідок, він не обговорював деталей взаємовідносин батьків, переліку договорів, документів тощо, про які йшла мова з матір`ю. При цьому сам свідок вказав, що не був присутнім під час підписання оспорюваного правочину. Відповідно, суд не може визнати його покази достатнім доказом психічного тиску відповідачки на позивача, як підстави для недійсності правочину.

Суд також вважає необґрунтованими посилання позивача на вартість поділеного майна з огляду на таке.

По-перше, в силу приписів частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто узгодження кількості майна, що ділить подружжя та перелік, який переходить у власність кожного з них є їх правом відповідно до частини першої статті 627 ЦК України. При цьому вартість такого не може бути вирішальним критерієм справедливості / несправедливості його умов, оскільки сторони вільні у праві узгодили відповідний перелік майна.

По-друге, як зазначили самі сторони у судовому засіданні, оспорюваний правочин не охопив весь перелік майна, набутого сторонами під час шлюбу і надалі сторони поділили такий (вказували про дачний будинок, гаражі). Тобто перелік поділеного сторонами майна оспорюваним правочином не охоплював всього майна подружжя, а тому посилання на вартість поділеного без врахування решти майна визнаються безпідставними.

Крім того, суд враховує, що за поясненнями свідка та самого позивача, син виїхав за кордон у травні 2023 року, однак з позовом про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя позивач звернувся в листопаді 2024 року, тобто майже через півтора роки з моменту, як перестали існувати підстави, якими, як стверджує позивач, відповідачка його шантажувала. Водночас, чому такий позов не було пред`явлено одразу після усунення підстав, які, як вказує позивач, змусили його укласти оспорюваний правочин, позивач не обґрунтовує.

За таких обставин, позивач не довів обставин, що договір про поділ спільного майна подружжя від 28.03.2023 був укладений позивачем проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку відповідачки, а тому підстави для визнання договору недійсним на підставі статті 231 ЦК України відсутні.

Висновки за результатами розгляду заяви

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя не підлягаю задоволенню, оскільки є необґрунтованим.

Судові витрати

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України та залишає їх за позивачем.

Інші процесуальні питання

Суд ухвалою від 18.12.2024 заяву представника позивача про забезпечення позову задовольнив частково, заборони відповідачці відчужувати таке майно: квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 9696963101; автомобіль марки VOLKSWAGEN модель CADDY, рік випуску 2012. У решті заяви відмовив.

Відповідно до частин дев`ятої, десятої статті 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

За таких обставин, заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 18.12.2024 підлягають скасуванню на підставі частини дев`ятої статті 158 ЦПК України.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 141, 158, 223, 263 – 265, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Онищенко Світлана Володимирівна про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення, застосовані ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18.12.2024.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28.09.2026.

Суддя Роман ВІТЮК