Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №308/14207/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/14207/24

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.09.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/985/24, за апеляційною скаргою захисника-адвоката Шкорки І. М. на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.12.2024.

Цією постановою:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 01 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 605 грн 60 коп.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 564368 від 27.08.2024 та постанови судді від 05.12.2024 вбачається, що 27.08.2024 о 00 год 28 хв у м. Ужгороді по вул. Підградській, 31, ОСОБА_2 керував автомобілем марки «Volkswagen E-Golf» д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження у встановленому законом порядку медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння відмовився 27.08.2024 о 02 год 03 хв, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат Шкорка І. М. просить скасувати постанову суду від 05.12.2024 та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Посилається на те, що зупинка ОСОБА_2 була безпідставною та незаконною, про що свідчить і те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.11.2024 постанова поліцейського, яка нібито слугувала підставою для зупинки ОСОБА_2 , скасована. ОСОБА_2 погодився на пропозицію поліцейських пройти огляд на стан сп`яніння, весь час поводився спокійно, намагався здати біологічний матеріал (сечу), однак не зміг цього зробити, у зв`язку з чим запропонував здати кров, на що отримав неправомірну відмову. При цьому, лікар не здійснив жодної спроби перевірити ОСОБА_2 на координацію, не оглянув його очі (ністагм очей, не перевірив чи дійсно у нього звужені зіниці очей, які не реагують на світло), не провів жодні можливі тести (окрім спроби отримати для дослідження сечу), не оглянув руки на тремор, що проводяться в даній ситуації, не міряв тиск, не перевіряв пальце-носову пробу, що б хоча би підтвердити здогадки поліцейських або їх спростувати. Також звертає увагу на те, що на відеозаписі не зафіксовано факту відмови ОСОБА_2 від

-2-

проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Крім того, посилається на те, що суд безпідставно залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи направлення ОСОБА_2 на медичний огляд. Вважає, що поліцейський на власний розсуд розтлумачив фізіологічну неспроможність ОСОБА_2 здати сечу для дослідження як відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

У доповненні до апеляційної скарги захисник зазначає про те, що в суді першої інстанції при розгляді матеріалів адміністративної справи не було прокурора, який би представляв сторону обвинувачення. Тобто цю функцію виконував суддя, який би мав бути безстороннім арбітром. Відсутність прокурора під час судового процесу, яке може поставити суддю в становище прокуратури під час проведення допиту та надання доказів проти заявника, не викликає іншого питання щодо неупередженості. У зв`язку з цим ЄСПЛ пояснив, що суддя є остаточним гарантом провадження, а також те, що звичайно завданням державного органу влади у випадку державного обвинувачення є пред`явлення та обґрунтування кримінального обвинувачення з метою змагальної дискусії з іншими сторонами. Таким чином, змішування двох ролей у провадженні є потенційним порушенням вимоги неупередженості відповідно до статті 6 § 1 Конвенції («Карєлін проти Росії» (Karelin v. Russia), §§ 51-85).

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та його захисника-адвоката Шкорки І. М., неявка яких з урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому, враховується те, що ОСОБА_2 та його захисник-адвокат Шкорка І. М. належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, а розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями захисника-адвоката Шкорки І. М. а саме: 01.07.2025, 23.10.2025, 03.02.2026 та 26.05.2026.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судове засідання в черговий раз було відкладено на 28.09.2026, про що учасники судового розгляду повідомлялись належним чином.

28.09.2026 до початку апеляційного розгляду захисником-адвокатом Шкоркою І. М. заявлено чергове клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку з неможливістю прибуття на розгляд справи щодо ОСОБА_2 через зайнятість в іншому судовому процесі, між тим наданими доказами вказані обставини належними чином не підтверджені, що дає обґрунтовані підстави вважати, що клопотання про відкладення судового засідання спрямоване виключено на затягування розгляду по суті справи про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що чергове клопотання захисника-адвоката Шкорки І. М. про відкладення судового розгляду, до задоволення не підлягає, оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

При цьому наведені захисником у заяві аргументи, зокрема, щодо неможливості прибуття в судове засідання через зайнятість в іншому судовому процесі, апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки у підтвердження вказаної обставини не надано належних доказів, і як уже зазначено вище, розгляд справи щодо ОСОБА_2 вже неодноразово відкладався, у тому числі на підставі аналогічних клопотань захисника-адвоката Шкорки І. М. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 у судові засідання жодного разу не з`явився.

Натомість, апеляційний суд враховує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух.

-3-

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

До того ж ст. 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_2 та його захисника-адвоката Шкорки І. М. враховуються і вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип – верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та його захисника-адвоката Шкорки І. М., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого

-4-

сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ №1452/735 від 09.11.2015 (далі Інструкція), огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Відповідно до пункту 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров`я).

З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 , 27.08.2024 о 00 год 28 хв у м. Ужгороді по вул. Підградській, 31, керував автомобілем марки «Volkswagen E-Golf» д. н. з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження у встановленому законом порядку медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння відмовився 27.08.2024 о 02 год 03 хв, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Незважаючи на заперечення стороною захисту вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вина останнього у вчиненні вказаного правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею місцевого суду та наведених у постанові доказів.

Зокрема, вина ОСОБА_2 стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 564368 від 27.08.2024, яким зафіксовано обставини вчиненого правопорушення та який відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, як щодо змісту так і щодо форми; розпискою ОСОБА_2 про залишення транспортного засобу на місці зупинки; відеозаписом з бодікамер працівників патрульної поліції.

Оцінка доказів відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

При розгляді справи, апеляційний суд враховує, що згідно п. 1.2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до ознак наркотичного сп`яніння, окрім інших, віднесено: звужені зіниці, які не реагують на світло, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці, тобто ті ознаки, що мали місце у випадку зупинки водія ОСОБА_2

-5-

Таким чином, в інспектора поліції були наявні всі підстави для ініціювання проведення огляду водія ОСОБА_2 на стан наркотичного сп`яніння, від проходження якого останній відмовився, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.

Під час розгляду справи апеляційним судом не здобуто будь-яких даних, які б давали підстави вважати, що інспектор взводу № 2 роти № 1 УПП в Закарпатській області Малець О. М. був упередженим при складанні протоколу щодо ОСОБА_2 , і що в нього були підстави фальсифікувати такий. Тому, суд приходить до висновку, що вказаний інспектор при виконанні своїх функціональних обов`язків діяв в межах наданих йому повноважень, протокол ним складено згідно вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження сторони захисту в апеляційній скарзі про те, що висновки суду зроблено формально і такі не відповідають фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження.

Крім того, апеляційний суд оглянув відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, з якого чітко вбачається факт відмови ОСОБА_2 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззаперечну винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось йому за провину.

Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні ним всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, оскільки з фізіологічних причин не зміг надати біологічне середовище (сечу), вірно розцінено працівником поліції як відмова від проходження огляду на стан сп`яніння.

Статтею 130 КУпАП встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Тобто об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у даному випадку полягає у відмові особи, яка здійснювала керування транспортним засобом і якій працівник поліції висловив вимогу пройти огляд на стан сп`яніння.

Таким чином, попри наявність у водія обов`язку пройти огляд на стан сп`яніння на вимогу поліцейського, особа також може відмовитися від його виконання. Така відмова може відбутися і на місці зупинки транспортного засобу, і в медичному закладі. Оскільки ОСОБА_2 є водієм, а тому презюмується його знання Правил дорожнього руху України, своїх обов`язків як водія, а також наслідків від виконання таких обов`язків.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги про те, що поліцейський не врахував пояснення ОСОБА_2 щодо неспроможності здати сечу для проведення огляду

-6-

на визначення стану сп`яніння через, що його дії було помилково трактовано як відмову останнього від проходження огляду, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції і такі відхиляються.

Посилання сторони захисту в апеляційній скарзі на порушення працівниками поліції вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МОЗ та МВС України № 1452/735 від 09.11.2015 щодо не забезпечення працівниками поліції його огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, є не обґрунтованими, оскільки останній сам відмовився від проходження будь-яких оглядів на виявлення у нього стану наркотичного сп`яніння.

З цих підстав відхиляються і доводи апеляційної скарги про те, що лікар не здійснив жодного огляду ОСОБА_2 з метою встановлення його перебування у стані наркотичного сп`яніння, оскільки останній відмовився від проходження огляду у встановленому законом порядку.

На переконання апеляційного суду є безпідставним також і посилання апеляційної скарги на відсутність в матеріалах справи направлення ОСОБА_2 на проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, оскільки як уже зазначалось, останній відмовився від проходження такого огляду. Відповідно до положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувають під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015, на підставі оформленого співробітниками поліції направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість, проводить огляд водія у закладі охорони здоров`я.

Оскільки водій ОСОБА_2 відмовився проходити огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, відсутність такого направлення в матеріалах справи, не свідчить про недотримання співробітниками поліції вимог вказаної Інструкції.

Крім того, з відеозапису вбачається, що направлення на проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння працівниками поліції складалося та було надано лікарю в медичному закладі, куди був доставлений ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що на відеозаписі не зафіксований факт відмови ОСОБА_2 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, апеляційним судом також не приймається та відхиляються з огляду на те, що поведінка ОСОБА_2 явно свідчила про його небажання проходити огляд на стан наркотичного сп`яніння.

Безпідставними апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги захисника про те, що зупинка ОСОБА_2 була незаконною, оскільки рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.11.2024, постанова поліцейського, яка нібито слугувала підставою для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 , скасована.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд визнає їх такими, що жодним чином не спростовують факту порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Також апеляційний суд зазначає, що законність чи незаконність зупинки водія не спростовує факту керування ним транспортним засобом, а також його відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Таким чином протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог, встановлених ст. 256 КУпАП, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.

-7-

Щодо твердження захисника про те, що відсутність прокурора під час судового процесу могла вплинути на безсторонність суду при розгляді справи, оскільки суддя перебував у становищі прокуратури, апеляційний суд зазначає про таке.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відтак безсторонність суду, зміст якої полягає у відсутності упередженості або необ`єктивності, є однією з гарантій, покликаних забезпечити загальну справедливість судового провадження. Дотримання її відповідно до усталеної практики ЄСПЛ встановлюється за двома критеріями: суб`єктивним та об`єктивним.

Безсторонність за суб`єктивним критерієм означає, що суддя не виявляв особистої упередженості або зацікавленості у результатах розгляду справи. Особиста безсторонність презюмується доти, доки з урахуванням поведінки та/або особистих переконань конкретного судді не буде доведено протилежного.

Об`єктивна безсторонність вимагає забезпечення самим судом, зокрема його персональним складом, достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви в його об`єктивності та неупередженості.

У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді, підлягає перевірці наявність або відсутність переконливих фактів, які можуть викликати сумнів у його безсторонності. Це означає, що під час з`ясування питання про існування причин припускати небезсторонність судді вирішальною є не позиція заінтересованої сторони, а обґрунтованість відповідного побоювання. Об`єктивний критерій зазвичай стосується ієрархічних чи інших зв`язків між суддею та іншими учасниками провадження.

Дотримання вищезазначеного критерію покликане продемонструвати безсторонність суду учасникам процесу і суспільству з урахуванням того, що одержати докази необ`єктивності чи упередженості конкретного судді зазвичай досить складно. У цьому відношенні ЄСПЛ неодноразово акцентував увагу на важливості зовнішньої форми судових процедур для сприйняття їх поінформованим та розсудливим стороннім спостерігачем. Іншими словами, правосуддя повинно не тільки чинитися має бути також видно, що воно чиниться. Навіть видимість є важливою, оскільки йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні викликати у громадськості (рішення у справі «Михайлова проти України» (Mykhaylov v. Ukraine) від 06.03.2018).

За практикою ЄСПЛ, у разі проведення усного судового розгляду справи за будь-яким обвинуваченням, яке у розумінні Конвенції вважається «кримінальним», за участю сторони захисту присутність сторони обвинувачення є, «як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду» (рішення у справах: «Михайлова проти України» (Mykhaylov v. Ukraine) від 06.03.2018, «Карєлін проти росії» (Karelin v. Russia) від 20.09.2016). Використання Судом словосполучення «як правило» свідчить про те, що необхідність участі сторони обвинувачення у справі про адміністративне правопорушення, на яку поширюються гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не має абсолютного й безумовного характеру, а її відсутність не завжди свідчить про порушення судом вимоги безсторонності, яке б автоматично призводило до несправедливості судового провадження й нівелювало його результати.

У частині першій статті 250 КУпАП для прокурора та його заступника передбачено право брати участь у розгляді справи. Однак, процесуального порядку забезпечення такої участі не передбачено ні цим Кодексом, ні Законом України «Про прокуратуру», ані підзаконними нормативно-правовими актами. Законодавець у главі 21 КУпАП «Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення» не включає прокурора до складу учасників цього провадження.

-8-

Таким чином, розглянувши справу щодо ОСОБА_2 без участі прокурора, суд першої інстанцій діяв в межах вимог КУпАП та інших законів України.

Разом з тим, відповідно до сталої практики ЄСПЛ участь у судовому процесі сторони обвинувачення є, як правило, необхідною у разі проведення судом усного слухання справи, якщо сторона захисту при наданні їй можливості бути присутньою в судовому засіданні від реалізації цього права не відмовиться («Карєлін проти росії» (Karelin v. Russia) від 20.09.2016, «Озеров проти росії» (Ozerov v. Russia) 18.05.2010).

Також, відповідно досудової практики Верховного Суду уповноважений орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення фактично виконував функцію обвинувачення та разом із протоколом скерував до суду одержані ним письмові докази.

В інших справах, у яких ЄСПЛ оцінив відсутність у судовому процесі сторони обвинувачення як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, національні суди допитували осіб, яких притягували до адміністративної відповідальності, а також із власної ініціативи викликали і допитували свідків. У результаті зазначених самостійних дій судові органи отримували додаткові докази, які використовували на обґрунтування своїх висновків про винуватість заявників у вчиненні адміністративних правопорушень (рішення у справах: «Карєлін проти росії» (Karelin v. Russia) від 20.09.2016; «Озеров проти росії» (Ozerov v. Russia), «Кривошапкін проти росії» (Krivoshapkin v. Russia) від 27.01.2011). Цим самим суди фактично перебирали на себе функцію прокурора щодо доведення обвинувачення.

Враховуючи те, що суд першої інстанції не отримував додаткових доказів на обґрунтування своїх висновків про винуватість ОСОБА_2 , уповноважений орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення фактично виконував функцію обвинувачення та разом із протоколом скерував до суду одержані ним письмові докази, суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції розглянувши справу без участі прокурора діяв в межах вимог КУпАП та інших законів України.

Судом першої інстанції також, з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого правопорушення, особи порушника та обставин справи, правильно вирішено питання про кваліфікацію діяння ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 01 (один) рік, відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, допущене ОСОБА_2 порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.

При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський Суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008), Європейський Суд вказав на те, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

-9-

Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09. 06. 2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_2 відповідає характеру вчиненого адміністративного правопорушення, встановлене у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав для його зміни, навіть з урахуванням даних про його особу, не вбачається.

Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга захисника-адвоката Шкорки І. М. задоволенню не підлягає.

При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст.294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Шкорки І. М. залишити без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.12.2024 щодо ОСОБА_3 , - без змін.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя