Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №308/1200/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1200/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Хамник М.М.,

за участі секретаря судового засідання Камілли В.Я.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №308/1200/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сідун Олеся Степанівна, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, укладений 06 жовтня 2007 року, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Старобільського районного управління юстиції Луганської області, про що зроблено відповідний актовий запис №236, видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ; а дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати з нею, а також стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача, щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Свої позовні вимоги позивачка мотивує тим, що шлюбні відносини з відповідачем не склалися. Причиною розірвання шлюбу є те, що сторони є людьми різних характерів та поглядів на життя, які втратили почуття любові та повагу одне до одного. Через постійні конфлікти та суперечки спільне життя стало неможливим. Шлюб фактично розпався, тривалий час сторони не проживають разом. Як стверджує позивачка, примирення між ними є неможливим.

Вимогу щодо стягнення аліментів мотивовано тим, що на момент звернення до суду з позовом між позивачкою та відповідачем не досягнуто згоди щодо утримання їхнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.08.2026 року провадження у справі відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання позивачка не з`явилася, її представник подала до суду заяву, в якій просить проводити розгляд такої без її участі. Свої позовні вимоги підтримує, просить такі задоволити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на веб-сайті суду.

Згідно з п.п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Щодо вимоги про розірвання шлюбу, то суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Статтею 5 Протоколу №7 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Частиною 3 статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).

Згідно з положенням ст.112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як убачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Старобільського районного управління юстиції Луганської області, про що зроблено відповідний актовий запис №236, видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане Виконавчим комітетом Курячівської сільської ради Старобільського району Луганської області від 25.02.2008 року, який на момент розгляду справи є повнолітнім та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане Виконавчим комітетом Курячівської сільської ради Старобільського району Луганської області від 05.06.2015 року.

Згідно з положеннями частини 2 статті 368 та статті 51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Судом встановлено, що сторони від шлюбу мають спілих дітей, сімейне життя позивача та відповідача не склалось, примиритися не змогли, шлюбні відносини фактично припинені.

Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу.

З огляду на викладене, враховуючи спільне бажання подружжя розірвати шлюб, суд дійшов висновку, що формальне існування даного шлюбу суперечить моральним засадам суспільства, у зв`язку з чим позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Щодо вимоги залишення дитини проживати разом з позивачем

Відповідно до ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

За статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що також закріплено вст.141 СК України, та Конвенції про права дитини.

Крім цього слід зауважити, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір`ю не обмежений у своєму правах на спілкування з дитиною, турботі відносно дитини та участі у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Щодо вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з позивачкою – ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.

Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до положень Постанови №3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними та чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховуються судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Як зазначено у ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При цьому мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст.184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Положеннями ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи пасивну поведінку відповідача щодо здійснення ним процесуальних прав, суд вирішує спір на основі наявних доказів, беручи до уваги відсутність доказів про те, що відповідач має незадовільний стан здоров`я, інших утриманців чи будь-які інші причини неможливості надавати матеріальну допомогу на утримання сина.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню, керуючись принципом розумності і справедливості, враховуючи обставини передбачені ст.182 СК України, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягувати аліменти на утримання дитини, у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача, щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття, оскільки саме такий розмір аліментів, на переконання суду, є об`єктивним з огляду на вимоги закону щодо прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та обов`язку обох батьків їх утримувати та відповідатиме реальним потребам дітей, а також матеріальному становищу сторін у справі.

Відповідно до ст.191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

На підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити дане рішення суду до негайного виконання у межах сплати платежу аліментів за один місяць.

Відповідно до ч.3 ст.115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

На підставі ст.ст.24, 56, 104, 105, 110, 160, 161, Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.258, 259, 264, 265, 268, 273, 280-282, 289 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини -задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Старобільського районного управління юстиції Луганської області, про що зроблено відповідний актовий запис №236, видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 - розірвати.

Неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане Виконавчим комітетом Курячівської сільської ради Старобільського району Луганської області від 05.06.2015 року– залишити проживати з позивачкою.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача, щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви – 26.01.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути із ОСОБА_2 судовий збір в дохід Державного бюджету в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. за позов про розірвання шлюбу.

Стягнути із ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) грн. 20 коп. за позов про стягнення аліментів.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання (ВПО): АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , інші засоби зв`язку - відсутні.

Повний текст рішення складено 29.09.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М.Хамник