Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №345/4624/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4624/26

Провадження № 2/345/3157/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.09.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді – Юрчака Л.Б.

секретаря – Пилипів Н.П.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Калуші цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду із позовною заявою визнання права власності на спадкове майно, а саме визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інд. код НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , проживає АДРЕСА_2 право власності на домоволодіння в цілому , що розташоване в АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивує тим, що що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначає, що вказане домоволодіння належало колгоспному двору, членами якого були шість осіб, кожному з яких належало по 1/6 частині. Після смерті ОСОБА_6 його син ОСОБА_5 прийняв спадщину та набув належну спадкодавцю 1/6 частку, у зв`язку з чим йому належала 1/3 частка домоволодіння.

Після смерті батька позивач прийняв спадщину як його син та звернувся до нотаріуса для оформлення спадкових прав. Однак постановою нотаріуса від 14 листопада 2025 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння, оскільки не визначено часток у праві власності на майно колгоспного двору згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 18 квітня 1990 року. У зв`язку з цією відмовою нотаріуса позивач не має можливості оформити право власності на спадкове майно в нотаріальному порядку та змушений звернутися до суду.

Вказує, що відповідачі, які були членами колгоспного двору, проти визнання за ним права власності на домоволодіння не заперечують та претензій на спадкове майно не мають. З огляду на викладене позивач просить визнати за ним право власності на домоволодіння в цілому за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач у підготовче судове засідання не з`явився, однак у позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності.

У підготовче судове засідання відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з`явилися, однак подали заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, у яких позов визнали повністю та не заперечували проти визнання за ОСОБА_1 права власності в цілому на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначили, що добровільно відмовляються від своїх часток у майні колишнього колгоспного двору та права власності на відповідні частки у вказаному домоволодінні. Будь-яких майнових чи немайнових претензій до ОСОБА_1 у зв`язку з набуттям ним та подальшим оформленням права власності на зазначене домоволодіння не мають.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ч. 1 ст. 206 ЦПК передбачено право відповідача визнати позов.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 200 ЦПК за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, перевіривши доводи позивача та врахувавши позицію відповідачів, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

З його смертю відкрилася спадщина, до складу якої входило, зокрема, право власності на частку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Для вирішення питання щодо складу спадщини та обсягу прав, які належали спадкодавцю ОСОБА_5 , суд вважає необхідним встановити правовий режим спірного домоволодіння та порядок набуття права власності на нього.

Як вбачається із свідоцтва про право власності на житловий будинок від 18 квітня 1990 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , був зареєстрований на праві особистої власності за колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» від 23 листопада 2023 року № 00315, право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 було зареєстровано за колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_6 , на підставі свідоцтва про право власності від 18 квітня 1990 року, виданого виконавчим комітетом Кропивницької сільської ради на підставі рішення виконкому Калуської районної ради від 14 лютого 1990 року № 17. При цьому переходів права власності на даний об`єкт не реєструвалося.

Згідно з рішенням виконкому Калуської районної ради від 14 лютого 1990 року № 17 відповідне господарство віднесено до суспільної групи «колгоспний двір».

Відповідно до виписки з погосподарської книги № 6, сторінки 191, 192, Кропивницької сільської ради за 1986-1990 роки від 07 липня 2026 року № 14, станом на 1990 рік у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , проживали та були зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

Отже, матеріалами справи підтверджується, що на час існування колгоспного двору його членами були шість осіб.

Відповідно до статті 120 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Згідно з частиною другою статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлювався виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Вказані положення підлягають застосуванню при визначенні прав членів колишнього колгоспного двору на майно, набуте до 15 квітня 1991 року. Саме такий підхід щодо визначення належності майна колишнього колгоспного двору та розміру часток його членів викладений у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Згідно з указаним роз`ясненням, до правовідносин щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, застосовуються норми, що регулювали власність такого двору, а розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, у тому числі неповнолітніх та непрацездатних.

Таким чином, станом на 15 квітня 1991 року у спірному домоволодінні кожному із шести членів колгоспного двору належала рівна частка, а саме по 1/6 частині домоволодіння.

Отже, право на 1/6 частину домоволодіння мали ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 .

Оскільки спадщина після його смерті відкрилася до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, спадкові правовідносини щодо цієї спадщини регулювалися нормами ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтею 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Відповідно до статті 529 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є діти, подружжя та батьки померлого в рівних частках.

Відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини спадкоємець повинен був її прийняти, а прийнята спадщина визнавалася належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Зокрема, визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_6 його син ОСОБА_5 прийняв спадщину, фактично вступивши у володіння та управління спадковим майном. На підтвердження цього до матеріалів справи долучено виписку з погосподарської книги за 1996-2000 роки від 07 липня 2026 року № 13, з якої вбачається спільне проживання спадкодавця та ОСОБА_5 .

Крім того, відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 12 травня 2010 року Калуською районною державною нотаріальною конторою внесено реєстраційний запис щодо видачі свідоцтва про право на спадщину № 4936717 після смерті ОСОБА_6 , спадкоємцем за яким зазначено ОСОБА_5 .

Таким чином, ОСОБА_5 набув право на 1/6 частину домоволодіння, яка належала його батькові ОСОБА_6 , у порядку спадкування.

При цьому власна частка ОСОБА_5 як члена колгоспного двору становила 1/6 частину домоволодіння.

Отже, після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_5 належало 2/6, тобто 1/3 частина домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218, 1220 ЦК України у зв`язку зі смертю особи відкривається спадщина, до складу якої входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_5 , а тому належить до спадкоємців першої черги за законом.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого законом строку не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Судом враховується, що позивач звернувся до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав після смерті батька.

29 серпня 2023 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 28 вересня 2023 року.

Однак постановою нотаріуса від 14 листопада 2025 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою для відмови нотаріуса стало те, що за свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 18 квітня 1990 року домоволодіння було зареєстроване за колгоспним двором, однак частки членів колгоспного двору у праві власності на це майно не визначені.

Таким чином, наявність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину об`єктивно підтверджує, що позивач не має можливості оформити своє спадкове право на спірне домоволодіння у нотаріальному порядку.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, звернення позивача до суду є належним способом захисту його цивільного права, оскільки встановлена судом обставина відмови нотаріуса у видачі свідоцтва унеможливлює оформлення спадкових прав у позасудовому порядку.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, а одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Статтею 392 ЦК України передбачено можливість власника майна пред`явити позов про визнання його права власності у випадку, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а також в інших передбачених законом випадках.

У даному випадку право позивача на спадкове майно не може бути оформлене нотаріально саме через відсутність визначених часток у праві власності на домоволодіння колишнього колгоспного двору, а тому суд вважає обраний позивачем спосіб захисту належним.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять лише ті права, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Відтак первинним для вирішення спору є встановлення обсягу права власності, яке належало ОСОБА_5 на момент його смерті.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 був членом колгоспного двору та мав 1/6 частину домоволодіння як член такого двору. Крім того, після смерті свого батька ОСОБА_6 він прийняв спадщину та набув належну останньому 1/6 частину домоволодіння.

Таким чином, на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 належала 1/3 частина спірного домоволодіння.

Водночас інші члени колишнього колгоспного двору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у поданих до суду заявах позов визнали повністю, не заперечили проти визнання за позивачем права власності на домоволодіння в цілому та зазначили, що не мають до нього будь-яких майнових чи немайнових претензій.

Суд оцінює вказані заяви відповідачів у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов. Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. При цьому суд перевіряє, чи не суперечить визнання позову закону та чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Частиною третьою статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Визнання відповідачами позову у цій справі узгоджується з установленими судом обставинами щодо фактичного складу домоволодіння, його належності до майна колишнього колгоспного двору, складу його членів, виникнення у ОСОБА_5 права на 1/3 частину домоволодіння та прийняття позивачем спадщини після смерті батька.

Суд також бере до уваги, що відповідачі не заявляють самостійних вимог щодо спірного майна, не заперечують проти набуття позивачем права власності на домоволодіння та не посилаються на наявність інших осіб, які претендують на спадкове майно.

З матеріалів справи також не встановлено наявності спадкового договору, укладеного ОСОБА_5 , а також осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині та заявляють відповідні вимоги.

При цьому суд враховує, що визнання позову відповідачами не звільняє суд від обов`язку перевірити законність заявлених вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Проведена судом перевірка матеріалів справи свідчить про те, що заявлені вимоги ґрунтуються на встановлених обставинах та підтверджуються письмовими доказами.

Щодо правового режиму часток членів колишнього колгоспного двору суд зазначає, що відсутність індивідуально визначених часток у свідоцтві про право власності від 18 квітня 1990 року сама по собі не свідчить про відсутність права членів двору на відповідні частки. Навпаки, за змістом статей 120, 123 ЦК УРСР та роз`яснень пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року частки членів колгоспного двору визначаються на основі принципу їх рівності.

Саме невизначеність таких часток стала причиною відмови нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується постановою нотаріуса від 14 листопада 2025 року.

Таким чином, судове встановлення належності майна та обсягу прав на нього є необхідним для реалізації позивачем спадкових прав.

Суд також враховує, що відповідно до статті 1216 ЦК України спадкування є переходом прав та обов`язків від спадкодавця до спадкоємця, а відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини. Отже, набуття позивачем спадкового майна є похідним від права, яке належало його батькові.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач довів правові підстави набуття спадкового права на належну його батькові 1/3 частину домоволодіння, а відсутність можливості нотаріального оформлення цього права зумовлена саме невизначеністю часток у праві власності на майно колишнього колгоспного двору.

Разом з тим суд враховує волевиявлення відповідачів, які як члени колишнього колгоспного двору не заперечують проти визнання за позивачем права власності на домоволодіння в цілому, не претендують на відповідні частки та визнали позов у повному обсязі.

Оскільки таке визнання позову не суперечить установленим у справі обставинам, відповідачами не заявлено про порушення їхніх прав чи інтересів, а також не встановлено інших осіб, права яких могли б бути порушені ухваленням рішення, суд вважає за можливе прийняти визнання позову та задовольнити заявлені вимоги.

Таким чином, сукупність досліджених доказів дає суду підстави дійти висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а обраний ним спосіб захисту відповідає характеру порушеного права.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про необхідність визнання за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння в цілому, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , як на спадкове майно після смерті його батька ОСОБА_5 .

На підставі викладеного, керуючись статтями 16, 328, 347, 392, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1258, 1261, 1268 ЦК України, статтями 120, 123, 524, 529, 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, статтями 12, 13, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на домоволодіння в цілому, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 25.09.2026 року.

Головуючий: