Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №739/80/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 739/80/26

Головуючий у першій інстанції – Іващенко І. К.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1574/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 30.05.2025-100000853 від 30 травня 2025 року в розмірі 86 588,07 грн.

Позовні вимоги обгрунттовано тим, що 30 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону відповідача. Відповідно до умов договору товариство надало ОСОБА_1 кредит в сумі 28 000 грн строком на 184 дня, який позичальник зобов`язався повернути, сплатити проценти за його користування та виконати інші обов`язки, передбачені правочином. Відповідач порушив зобов`язання з повернення кредитних коштів, внаслідок чого станом на день звернення з позовом утворилась заборгованість у сумі 86 588,07 грн, з яких: 28 000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 42 840 грн – заборгованість за процентами, 2 028,07 грн – заборгованість за комісією та 13 720 грн неустойки.

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 30.05.2025-100000853 від 30 травня 2025 року в розмірі 53 288,90 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скаржник не заперечує укладання кредитного договору з позивачем, однак не погоджується з наданим розрахунком і наголошує на відсутності бухгалтерських документів, які б підтвердили перерахування кредитних коштів, та стверджує про неспівмірність суми боргу порівняно з тілом кредиту.

ОСОБА_1 зазначає, що лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-0201 від 02 січня 2026 року, наданий позивачем на підтвердження доводів щодо видачі кредитних коштів не є належним доказом, оскільки не містить інформації про те, що номер рахунку належить отримувачу, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, відтак неможливо з`ясувати кому перераховувались кошти.

Указує, що позивачем не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б засвідчували виникнення у ТОВ «Споживчий центр» права вимагати погашення заборгованості за кредитним договором.

Наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ йому коштів за кредитним договором № 30.05.2025-100000853.

Відповідач вважає, що загальна сума боргу за кредитом в розмірі 53 288,90 грн, яку стягнуто з нього на користь товариства, не є співмірною тілу кредиту у розмірі 28 000 грн та, ураховуючи сплачені ОСОБА_1 кошти у сумі 12 531,93 грн, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Відповідач просить зменшити розмір процентів до стягнення в половину розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, визначивши їх у сумі не більше, ніж 14 000 грн.

У наданому відзиві ТОВ «Споживчий центр», не погодившись з доводами апеляційної скарги, просить у задоволенні скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач зазначає, що кошти перераховано на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу, що засвідчено належним доказом, який є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги».

Указує, що проценти за кредитним договором нараховано за користування кредитом в межах строку кредитування, а отже таке нарахування не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України і відповідач посилається на положення ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» помилково.

ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, з-поміж інших і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку. Отже позивач не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений товариством у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Посилається на те, що матеріали справи не містять контррозрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості, долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 липня 2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду в частині вирішенння позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 13 720 грн неустойки не оскаржується та відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції виходив з того, що належними і допустимими доказами підтверджено наявність у ОСОБА_1 заборгованості за договором № 30.05.2025-100000853 від 30 травня 2025 року у розмірі 53 288 грн, з яких: 15 468,07 грн тіло кредиту, 32 220,83 грн відсотки за користування кредитом та 5 600 грн комісії.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд ураховуючи наступне.

У справі встановлено, що 30 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 30.05.2025-100000853 шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою електронного підпису позичальника - одноразового ідентифікатора, отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону, вказаний при її ідентифікації на сайті – Е871 (а.с. 23-29).

Відповідно до п. 1.1 пропозиції про укладення кредитного договору (а. с. 23-26) ця пропозиція є пропозицією ТОВ «Споживчий центр» укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст. 634 ЦК України, ні публічним договором у розумінні ст. 633 ЦК України.

Підписання споживачем пропозиції (оферти) передбачає надання його згоди на зазначені умови надання споживчого кредиту (п. 1.13 пропозиції про укладення кредитного договору).

За цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (її) (якщо комісія (її) встановлена(і) (п. 3.1 пропозиції про укладення кредитного договору).

Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати кредит на рахунки організаторів азартних ігор (п. 3.2 пропозиції про укладення кредитного договору).

Пунктом 3.3 пропозиції про укладення кредитного договору передбачено, що дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, строк, на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування кредитом та графік платежів встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Згідно з п. 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту – перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-3476.

30 травня 2025 року за допомогою електронного підпису позичальника - одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору – Е871 ОСОБА_1 підписав заявку до кредитного договору № 30.05.2025-100000853 (кредитної лінії), яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 30 травня 2025 року за посиланням https:/sgroshi.com.ua/ua/informaciya-o-kompanii згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 26-27).

За умовами заявки кредитного договору № 30.05.2025-100000853 від 30 травня 2025 року ОСОБА_1 надано кредит на таких умовах:

Дата надання/видачі кредиту – 30 травня 2025 року.

Сума кредиту – 28 000 грн.

Строк, на який надається кредит –184 днів з дати його надання.

Дата повернення (виплати) кредиту – 29 листопада 2025 року.

Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 5 600 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Денна процентна ставка – загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,88% (денна процентна ставка) = (45 511,62 / 28000) / 184 х 100%.

Проценти розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі транши) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Відповідно до п. 15, 16 заявки кредитного договору № 30.05.2025-100000853 від 30 травня 2025 року передбачено, що неустойка: 280 грн, нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Розмір процентів відповідно до ст. 625 ЦК України становить 365% річних, які нараховуються від простроченої позичальником суми. Максимальний розмір процентів відповідно до ст. 625 ЦК України встановлюється законом.

У заявці кредитного договору № 30.05.2025-100000853 від 30 травня 2025 року ОСОБА_1 зазначив реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даними та наступними договорами: 4441-11ХХ-ХХХХ-3476.

30 травня 2025 року за допомогою електронного підпису позичальника – одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору – Е871 ОСОБА_1 підписано відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 30.05.2025-100000853 (кредитної лінії) (а.с. 27-28) та додаток до кредитного договору № 30.05.2025-100000853 (кредитної лінії) від 30 травня 2025 року – інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 (а.с. 28 зворот).

30 травня 2025 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту за допомогою одноразового ідентифікатора А871 (а.с. 21-22).

Довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 02 січня 2026 року № 1-0201 підтверджено, що 30 травня 2025 року 11:25:04 успішно перераховано 28 000 грн на номер картки 4441-11ХХ-ХХХХ-3476, номер транзакції в системі iPay.ua - 757019005, призначення платежу: видача за договором кредиту № 30.05.2025-100000853 (а.с. 15).

Відповідно до розрахунку заборгованості № 30.05.2025-100000853 від 30 травня 2025 року станом на 05 січня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 становить 86 588,07 грн, з яких: 28 000 грн – основний борг, 42 840 грн –проценти, 2 028,07 грн – комісія, 13 720 грн – штрафи (а.с. 16).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Проаналізувавши наведені норми та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У справі встановлено, що 30 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 30.05.2025-100000853 шляхом акцептування позичальником пропозиції (оферти) про укладення кредитного договору, який підписано позичальником відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався на особистий телефонний номер відповідача. На спростування вказаних обставин ОСОБА_1 доказів не подано.

30 червня 2025 року ОСОБА_1 у рахунок погашення кредитної заборгованості сплатив 12 531,93 грн.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 338/180/17, викладені у постанові від 05 червня 2018 року).

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем тверджень щодо укладення ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору в електронному вигляді.

Заперечуючи проти позову, скаржник посилався на відсутність доказів перерахування кредитором грошових коштів на виконання умов договору.

Водночас суд виходить з того, що у п. 4.1. пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 30 травня 2025 року сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-3476.

За інформацією сервісу онлайн платежів iPay.ua ТОВ «Універсальні платіжні рішення», 30 травня 2025 року успішно перераховано кошти в сумі 28 000 грн на номер картки 4441-11ХХ-ХХХХ-3476, номер транзакції в системі iPay.ua - 757019005, призначення платежу: видача за договором кредиту № 30.05.2025-100000853.

Кредитний договір містить детальну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема РНОКПП, номер та серію паспорта, дату його видачі, адресу реєстрації (проживання), місце роботи, номер мобільного телефону заявника та номер банківської картки, а також персональні дані третіх (включаючи близьких) осіб. Позичальник підтвердив, що надані ним всі його персональні дані є достовірними та не містять неточної та/або неправдивої інформації.

Ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 не надав пояснень, яким чином повна інформація про нього потрапила до ТОВ «Споживчий кредит». Матеріали справи не містять відомостей щодо звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу неправомірного використання третіми особами його персональних даних. Вказане, на думку колегії суддів, свідчить про волевиявлення скаржника на встановлення кредитних правовідносин саме з ТОВ «Споживчий центр».

ОСОБА_1 , зазначаючи в апеляційній скарзі про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, водночас не надає виписок за власними рахунками в банківських установах, з-поміж інших і по рахунку НОМЕР_1 , який ним зазначено в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Такий процесуальний обов`язок передбачено статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з нормами ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, з-поміж інших обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на наведені норми Закону «Про платіжні послуги» у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 , відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Апеляційний суд виходить з того, що, указуючи на відсутність у справі доказів перерахування йому кредитних коштів, скаржник застосовує концепцію «негативного доказу» при вирішенні цього спору (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13). Тобто, відповідач, заперечуючи надходження кредитних коштів на його банківську картку, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України належних письмових доказів на підтвердження відсутності у нього банківської картки з номером 4441-11ХХ-ХХХХ-3476 або неперерахування на цю картку/відповідний банківський рахунок у спірний період суми за кредитом не надав, хоча не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх заперечень, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.

Позивачем надано наявні у товариства докази перерахування коштів у сумі 28 000 грн на платіжну картку 4441-11ХХ-ХХХХ-3476, які у належний спосіб ОСОБА_1 не спростовано. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідач, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

У разі якщо кредиторами виступають банки-емітенти, відтак вони зобов`язані надати виписку про рух коштів по рахунку, оскільки є тримачами відповідної інформації. Однак в справі, яка переглядається, ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, з-поміж інших і і на умовах фінансового кредиту без відкриття рахунку, отже не може надати первинні банківські документи.

Перевіряючи твердження скаржника про те, що непропорційно великий розмір нарахованих процентів відносно розміру заборгованості за тілом кредиту суперечить принципам розумності та добросовісності, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону).

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що проценти за користування кредитом це плата за правомірне користування грошима, яка передбачена умовами договору. Позичальник платить їх за те, що має можливість не повертати всю суму одразу. Такі відсотки нараховуються лише протягом дії строку кредитування, який встановлений договором. Розмір процентів фіксується у договорі.

За умовами укладеного з ОСОБА_1 договору передбачено фіксовану незмінну процентну ставку у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.

Кредитний договір № 30.05.2025-100000853 укладено 30 травня 2025 року після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (24 грудня 2023 року), отже станом на дату укладення договору максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», не міг становити більше, ніж 1%.

Позивачем проценти нараховувалися за ставкою 1% за кожен день користування кредитом, що відповідає вимогам Закону № 3498-ІХ та ЗУ «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру відсоткової ставки за користування коштами.

ТОВ «Споживчий центр», звернувшись з цим позовом, просило стягнути 42 840 грн процентів за користування кредитом. Водночас судом першої інстанції при вирішенні спору враховано, що 30 червня 2025 року ОСОБА_1 у рахунок погашення кредитної заборгованості сплачено 12 531,93 грн. Відповідно судом проведено власний розрахунок суми боргу та стягнуто з відповідача на користь позивача з-поміж іншого і відсотки за користування кредитом у сумі 32 220,83 грн. Беручи до уваги наведене, апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для зменшення процентів до половини отриманих кредитних коштів, як про це просить скаржник. Відтак колегією суддів відхиляються доводи про несправедливість умов договору в частині розміру відсотків за користування кредитом через непропорційно велику суму компенсації.

Установивши, що внаслідок несвоєчасних та неповних платежів за договором № 30.05.2025-100000853 від 30 травня 2025 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 53 288,90 грн, з яких: 15 468,07 грн – основний борг, 32 220,83 грн – проценти, 5 600 грн – комісія. ОСОБА_1 не стверджує про неправильність проведеного судом першої інстанції розрахунку суми боргу та не надає доказів того, що ним сплачено у рахунок погашення боргу кошти у розмірі більшому, ніж визначив районний суд.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно указав про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 травня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова