Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №502/2056/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5035/26

Справа № 502/2056/25

Головуючий у першій інстанції Березніков О. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 6» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 6»у якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку (вихідної допомоги) за період з 10.09.2024 року по 19.09.2025 року в розмірі 92 168,56 грн.

Позов мотивований тим, що позивачу 19.09.2025 року було перераховано відповідачем кошти у розмірі 218 060,20 грн на виконання рішення суду у справі №502/991/20 про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, яке набрало законної сили 12.06.2025 року. Відповідно вважає що відповідачем порушено вимоги трудового законодавства щодо затримки виконання судового рішення.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 17 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 6» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду – відмовлено.

Судовий збір компенсовано за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання призначене на 15.09.2026 року на 14:30 год. представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 6» в судове засідання не з`явився, про причини не явки не повідомив, про відкладення судового засідання не клопотав.

Присутній в судовому засіданні позивач-апелянт ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду справи без безпосередньої участі представника відповідача повідомленого про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги на рішення суду у встановленому порядку.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- заявлена вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку зачіпає період, у якому вказане питання було вирішено та було предметом розгляду у справі №502/991/20;

- трудове законодавство не передбачає стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справах, предметом позову в яких було стягнення такого заробітку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) – справа № 502/991/20.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції вважає за необхідне зазначити про таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що:

- 13.01.2025 року у справі № 502/991/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Будівельно-монтажне управління № 6» про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні Кілійським районним судом Одеської області позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що становить 15 110,13 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 302 135,44 грн. та моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн. Вирішено питання стягнення з відповідача судового збору на користь держави;

- постановою Одеського апеляційного суду від 12.06.2025 року у вказаній справі рішення Кілійського районного суду Одеської області від 13.01.2025 року змінено в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме зменшено з 302 135,44 грн. до 200 000 грн. Предметом розгляду наведеної справи № 502/991/25 були невиплачена позивачу вихідна допомога, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральна шкода, які були стягнуті з відповідача на користь позивача у вказаних розмірах, та питання стягнення з відповідача заробітної плати за понаднормову працю та за виконання додаткової роботи опалювача, які судом відхилені за необґрунтованістю та недоведеністю;

- 19.09.2025 року виконано рішення судів у справі № 502/991/25 та виплачено позивачу присуджені суми у загальному розмірі 218 060,20 грн., шляхом перерахування на картковий рахунок позивача, відкритому у АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується випискою за вказаний період.

Колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)). Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорювані відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Тобто, працівник має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника (Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, ст. 235 КЗпП України).

Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Встановивши, що під час звільнення ОСОБА_1 з посади охоронця в ТОВ «Будівельно-монтажне управління № 6» з 19.03.2020 року, працівнику не проведено розрахунок та виплату вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗпП, і що під час розгляду цивільної справи № 502/991/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Будівельно-монтажне управління № 6», на користь позивача вже стягнуто середній заробіток за час затримки такого розрахунку, який постановою Одеського апеляційного суду від 12.06.2025 року зменшений з 302 135,44 грн, який визначений судом першої інстанції до 200 000 грн з посиланням на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку і що дане судове рішення у справі №502/991/20 набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що заявлена ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в частині вихідної допомоги, вже було вирішено у справі №502/991/20.

Також суд правильно зазначив, що трудове законодавство не передбачає стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справах, предметом позову в яких було стягнення такого заробітку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) – справа №502/991/20.

Тобто, Кодекс законів про працю України передбачає стягнення середнього заробітку як за затримку розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП), так і за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП).

При цьому стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду стосується саме випадків поновлення на роботі, а не повторного стягнення середнього заробітку в межах окремого позову, якщо первинним предметом було лише стягнення грошових сум при звільненні.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку (вихідної допомоги) за період з 10.09.2024 року по 19.09.2025 року в розмірі 92 168,56 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про неправильнк оцінку судом доказів, які надані сторонами та неправильне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 грудня 2025 року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 28.09.2026 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова