Вирок від 24 вересня 2026 р. у справі №193/98/26 — Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/98/26

Провадження 1-кп/193/66/26

В И Р О К

іменем України

25 вересня 2026 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області кримінальне провадження за №12025041580000308 від 07.12.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Івангород Черкаської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не маючого на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за мобілізацією, на посаді «водій 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 9 стрілецької роти НОМЕР_1 батальйону територіальної оборони» військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «молодший сержант», раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

В С Т А Н О В И В:

1.Обставини, які встановлені судом.

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації ВЧ НОМЕР_2 , у військовому званні «молодший сержант», на посаді «водій 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 9 стрілецької роти НОМЕР_1 батальйону територіальної оборони», 06 грудня 2025 року у вечірній час доби, приблизно о 22:00 годині, знаходячись за адресою свого тимчасового мешкання в приміщенні кімнати спальні будинку АДРЕСА_2 , на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, виник словесний конфлікт із потерпілим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовослужбовець ЗСУ, у званні «головний сержант», на посаді стрілець-помічник гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 9 стрілецької роти НОМЕР_1 батальйону територіальної оборони ВЧ НОМЕР_2 ), з яким проживав.

В ході конфлікту, ОСОБА_3 діючи необережно, у формі кримінальної протиправної недбалості, не передбачаючи можливості настання суспільно безпечних наслідків свого діяння, у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг їх передбачити, підійшов до ОСОБА_5 , який в правій руці тримав ніж, лезом доверху. Після цього, ОСОБА_3 , з метою відібрання ножа у ОСОБА_5 , схопив своєю правою рукою за кисть правої руки ОСОБА_5 , в якій перебував ніж. Після цього ОСОБА_3 , намагаючись забрати з рук ОСОБА_5 ніж, вриваючи його з руки останнього, викрутив праву руку ОСОБА_5 таким чином, що лезо ножа увійшло у черевну порожнину ОСОБА_5 . У результаті необережних дій ОСОБА_3 потерпілий ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, а саме проникаюче колото-різане поранення на передній поверхні черевної стінки праворуч, у верхній її третині по середньо ключичній лінії з ушкодженням брижі поперечно-ободової кишки, з напрямом ранового каналу спереду – назад, гемоперитонеум, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 128 КК України необережне нанесення тяжкого тілесного ушкодження.

2.Позиція обвинуваченого.

ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні злочину повністю та підтвердив його вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаявся у вчиненому, просив суд суворо не карати.

3.Позиція потерпілого.

Потерпілий ОСОБА_5 згідно поданої заяви просив розглядати справу без його участі, повідомив, що претензій до обвинуваченого не має, просив призначити найменшу міру покарання.

4. Докази, які досліджені судом.

Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого обвинувачений не заперечував.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позицій немає.

Сторонам судового провадження роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченого і дослідив документи, які характеризують його особу.

Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.

Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

5.Висновок суду про винуватість обвинуваченого.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України, повністю та об`єктивно доведена.

Суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 , які полягають у необережному нанесенні тяжкого тілесного ушкодження, кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, вірно.

6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд.

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудним у розумінні ст. 19 КК України.

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Призначаючи покарання суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України за ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії нетяжкого злочину.

Обставинами, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття.

При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченого, в даній ситуації, ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, не встановлено.

При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати відносно обвинуваченого, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного ним злочину, його соціальне та матеріальне становище, стан здоров`я, стать та вік, неперебування на обліку у лікарів нарколога і психіатра, соціально-психологічні риси, вчинення злочину вперше.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого, даних про особу обвинуваченого, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання у вигляді мінімального позбавлення волі, передбаченого санкцією інкримінованої статті.

Виходячи з усіх обставин справи, даних про особу обвинуваченого, який має середню освіту, свою вину визнав повністю, на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не має, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, за місцем несення служби має бездоганну репутацію, на теперішній час продовжує захищати Україну від російської агресії, критично ставиться до скоєного і бажає продовжувати проходження військової служби та здійснювати захист Вітчизни, вчинив злочин вперше, суд приходить до висновку про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, міри покарання у виді одного року службового обмеження для військовослужбовців з відрахуванням в дохід держави 20 % із суми грошового забезпечення.

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом такого покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

7.Вирішення питання про долю речових доказів.

Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку, передбаченому статтею 100 КПК України.

8.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався. Клопотань про застосування запобіжного заходу не надходило, а тому враховуючи вимоги ст.131,132, 177, 178 КПК України і призначене судом покарання, суд не вбачає підстав для його застосування.

У кримінальному провадженні цивільний позов не заявлено, судові витрати відсутні.

Керуючись ст.ст.12,58,65-67КК України, ч.3 ст.349,ст.368, 369, 370, 373, 374 КПК України,суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст.58 КК України замість призначеного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 (один) рік призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців строком на 1 (один) рік із відрахуванням в дохід держави 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Витрати на проведення експертизи відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

Речові докази:поліетиленовий мішок із вмістом одягу військовослужбовця - повернути за належністю, картонну коробку з ножем - знищити.

Матеріали кримінального провадження за № 12025041580000308 від 07.12.2025 залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі №193/98/26, провадження №1-кп/193/66/26.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1