Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №189/2191/25 — Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/2191/25

Провадження № 2/191/3880/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

за участі секретаря судового засідання Силкіної О.Г.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 – в режимі відеоконференцзв`язку,

представника позивача – адвоката Атаманюка І.Л. в режимі відеоконференцзв`язку,

представника органу опіки та піклування – Савченко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, перебування неповнолітньої дитини на утриманні батька дитини,

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад позицій учасників справи

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, яким просив встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про народження № 122 від 24 вересня 2012 року, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Покровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області.

Необхідність звернення позивача до суду позивач ОСОБА_1 обґрунтовує необхідністю захисту прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_3 , його доньки, у зв`язку із неможливістю ОСОБА_2 , її матір`ю (відповідач) виконання за станом здоров`я - наявністю другої інвалідності, батьківських обов`язків по утриманню та вихованню неповнолітньої доньки, не здатність матір`ю ОСОБА_2 забезпечити та задовольнити основні економічні (матеріальні), фізичні, емоційні, освітні та медичні потреби своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , не бажання відповідача - матері неповнолітньої ОСОБА_3 спілкуватися зі своєю донькою, що в свою чергу може призвести до спричинення та фізичного неповнолітній дитині ОСОБА_3 шкоди щодо психічного, морального розвитку дитини.

Позивач покликається на те, що він проживав у цивільному не зареєстрованому шлюбі із громадянкою ОСОБА_2 у період із 2012 року по 2020 рік. Під час проживання у цивільному не зареєстрованому шлюбі позивача та відповідача в них народилася дитина - донька ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_1 , видане 16 травня 2025 року повторно Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). У свідоцтві про народження у розділі «БАТЬКИ» в графі «Батько» зроблено запис про батька - ОСОБА_1 , а в графі «Матір» зроблено запис про матір - ОСОБА_2 . Також згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану, номер витягу: 00051305224 від 20 травня 2025 року, батьком дитини ОСОБА_3 в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян записаний ОСОБА_1 .

До 2020 року, сім`я яка складалася із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , проживали разом за місцем проживання позивача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

З початку 2020 року, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 вже перестали проживати як одна сім`я, так як кожний із них мав різні погляди щодо сім`ї, ведення домашнього господарства, вже не мали сімейних відносин як подружжя, а тому з цього періоду вже не були пов`язані спільним побутом, внаслідок чого подальше життя і збереження сімейних відносин між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 стало не можливим.

У позовній заяві позивач стверджує, що з моменту припинення сімейних відносин між позивачем та відповідачем, тобто з 2020 року, неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повністю знаходиться на утриманні свого батька - позивача ОСОБА_1 , який також і самостійно її виховує та яка проживає разом зі своїм батьком за його адресою проживання: АДРЕСА_1 що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади, а матір неповнолітньої дитини (відповідач) проживає окремо від своєї неповнолітньої доньки за іншою адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що матір неповнолітньої дитини ОСОБА_2 взагалі матеріально нічим не допомагає своїй донці, не підтримує її.

Також позивач у позовній заяві стверджує, що з моменту припинення проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 як сім`ї (з 2020 року), відповідач ОСОБА_2 взагалі не піклувалася, не піклується та навіть не цікавилася про здоров`я, фізичний, духовний та моральний стан своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , будь-яку матеріальну чи фінансову допомогу своїй неповнолітній донці ОСОБА_2 не надавала та не надає.

Також позивач зазначає, що його колишня цивільна дружина ОСОБА_2 є інвалідом другої групи інвалідності, що підтверджується Довідкою до акту огляду за медико-соціальною експертною комісією (видається інваліду) Серія 12 ААД № 094304 за неврологічним захворюванням, а саме, захворюванням опорно-рухового апарату, у зв`язку із чим відповідачу ОСОБА_2 призначена Індивідуальна програма реабілітації інвалідів №1 674 від 16.12.2024 року, та у зв`язку із вказаними захворюванням відповідачка не має можливості ні обслуговувати неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ні забезпечувати її матеріально, ні займатися її вихованням. У зв`язку із зазначеним, саме батько неповнолітньої дитини ОСОБА_3 - доньки ОСОБА_5 займається вихованням своєї доньки ОСОБА_6 та здійснює її матеріальне утримання.

На думку позивача вказані обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі у вихованні та утриманні своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 тривалий час, не виконує своїх обов`язків як матір стосовно утримання та виховання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , що також свідчить про те що відповідач ОСОБА_2 не має наміру у подальшому брати участі у вихованні та утриманні своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , надавати їй будь-яку матеріальну допомогу та піклуватися про свою неповнолітню доньку ОСОБА_3 .

Відповідачка ОСОБА_2 надала до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала у повному обсязі.

Представник третьої особи - орган опіки та піклування Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Павліченко С.В. 30.12.2025 року через систему «Електронний суд» надав заяву про розгляд справи без його участі зазначив, що проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 подав заяву про розгляд справи без його участі, надав письмові пояснення, якими заперечив позов, мотивуючи свою позицію тим, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до18 років надасть позивачу право на отримання відстрочки для призову на військову службу під час мобілізації. Також вважає, що факт самостійного виховання та утримання дитини позивачем не доведено.

2.Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.

Заявлений цивільний позов з 13.06.2025 року перебував у провадженні Покровського районного суду Дніпропетровської області; протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 року була передана для розгляду судді Лукіновій К.С.; згідно розпорядження №89-а від 12.08.2025 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, в зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_8 з посади судді у відставку, дану цивільну справу було передано судді Чорній О.В.

Ухвалою суду від 14.08.2025 року справа прийнята до провадження суддею Чорною О.В., призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11.09.2025 року у справі призначена судово-біологічна (судово-генетична) експертиза, провадження у справі зупинено до отримання висновку судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

У ніч з 28 на 29 вересня 2025 року внаслідок ворожої шахедної атаки з боку збройних сил рф приміщення Покровського районного суду Дніпропетровської області було майже повністю знищено і роботу суду припинено.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 14 жовтня 2025 року № 2113/0/15-25 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Покровського районного суду Дніпропетровської області» змінено з 27 жовтня 2025 року територіальну підсудність Покровського районного суду Дніпропетровської області шляхом її передачі до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя№ 2647/0/15-25 від 11.12.2025 "Про відрядження судді Покровського районного суду Дніпропетровської області Чорної О.В. до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області для здійснення правосуддя" суддю Чорну О.В. зараховано до штату Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з 22.12.2025 року.

26.12.2025 року вказана цивільна справа повернулася від експертного закладу – ДУС «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» без виконання у зв`язку з неявкою обох сторін 20.10.2025 та 17.11.2025 року.

Відповідно до протоколу передачі судової справи №189/2191/25 раніше визначеному складу суду, на підставі рішення зборів суддів від 25.12.2025 року передано судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області Чорній О.В. для продовження розгляду.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.12.2025 року суддя Чорна О.В. прийняла справу до свого провадження, відновила провадження у справі та призначила до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідачка та представники третіх осіб у підготовче судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суду наданий висновок судово-генетичної експертизи щодо можливого батьківства позивача та неповнолітньої ОСОБА_3 , а також рішення виконавчого комітету Васильківської селищної ради про доцільність встановлення місця проживання дитини із батьком.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року закрите підготовче провадження і справа призначена до розгляду по суті.

В ніч з 01 на 02 квітня 2026 року, в результаті влучання ворожого дрону, пошкоджено будівлю Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у зв`язку з цим, з 02 квітня поточного року, прийом громадян, реєстрація кореспонденції, розгляд справ судом призупинено.

06.07.2026 відновлено роботу суду, після чого судове засідання призначене на 25.08.2026, о 10-00 год; судовий розгляд продовжився 17.09.2026, о 14-00 годині.

3.Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Позивач пояснив, що з ОСОБА_10 він проживав багато років у цивільному шлюбі, приблизно з початку 2000-х до 2013 року у селищі Покровське у будинку відповідачки, після чого вони перестали проживати разом і позивач став проживати окремо у селищі Васильківка. Той факт, що дитина носить прізвище матері і в актовому запису про її народження дані про батька були зазначені зі слів матері пояснив бажанням самої відповідачки, яка прагнула отримати державні соціальні виплати як мати-одиначка. Пояснив, що з 2013 по 2018 роки регулярно приїзжав до дитини та колишньої цивільної дружини (десь кілька разів на місяць), привозив продукти харчування, гроші, спілкувався з дитиною. У період з 2018 по 2022 роки (приблизно) перебував на заробітках за кордоном, також пересилав гроші. У 2024 році у відповідачки – матері дитини – різко погіршився стан здоров`я, було зроблено оперативне втручання і вона стала інвалідом 2 групи, після чого позивач забрав дитину до себе у селище Васильківка, де вона весь час перебувала з ним, навчалася у Васильківському ліцеї онлайн, саме позивач повністю, за свій кошт з цього часу утримував доньку, витрачав гроші на їжу, одяг, взуття, шкільні приладдя, вирішував побутові проблеми, спілкувався та виховував доньку. Починаючи з часу своєї хвороби відповідачка жодних грошових коштів на утримання не передавала, проживала у селищі Покровське, потім переїхала у м. Дніпро, де проживає у сім`ї своєї старшої доньки. У 2026 році позивач із донькою переїхав до м. Дніпро, де знайшов собі роботу і винайняв житло, зареєструвався як ВПО, однак влітку 2026 року був мобілізований до лав ЗСУ, наразі проходить БЗВК.

Представник позивача – адвокат Атаманюк І.Л. в судовому засіданні підтримав свого довірителя і просив визнати факт самостійного у тримання та виховання дитини позивачем у період з 2024 року по теперішній час. Позиція представника позивача зводилася в цілому до того, що матір дитини в силу важкого захворювання не здатна утримувати та виховувати дитину, тоді як батько дитини з 2024 року і по теперішній час взяв на себе усі ці обов`язки. Наголошував на тому, що у разу відмови у позові, враховуючи, що станом на теперішній час позивач є мобілізований і проходить навчання (базову військову підготовку), дитина залишиться без батьківського піклування та буде поміщена до дитячого будинку далеко від місця свого звичного проживання, оскільки жодних родичів, які м могли б взяти на себе опіку (піклування) над дитиною в неї немає, зокрема її старша неповнорідня сестра не має такого бажання та фінансової можливості. Стверджував, що служба у справах дітей мала намір направити дитину до дитячого будинку сімейного типу в Закарпатті

Опитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_3 суду пояснила, що їй повних 13 років, 16 вересня – виповниться 14 років, вона навчається онлайн у Васильківському ліцеї, в 9 класі, в теперішній час тимчасово проживає у своєї хрещеної матері – ОСОБА_11 у м. Дніпро, яка також ВПО. Раніше проживала з мамою – ОСОБА_12 у селищі Покровське до 2024 року, там же навчалася у Покровському ліцеї. До хвороби мама весь час робила, утримувала її. Батька – ОСОБА_13 знає з дитинства, однак не пам`ятає коли вони разом проживали і коли припинили разом проживати. Пояснила, що батько часто приїзжав до неї в Покровське, вони спілкувалися, він допомагав їй з заняттями, давав гроші. У 2024 році мамі зробили операцію, після чого батько забрав її до себе у селище Васильківка. На даний час мати проживає у м. Дніпро, у сім`ї старшої доньки – ОСОБА_14 , однак вони (сестри) не дуже між собою спілкуються. ОСОБА_15 приїзджає до матері, та її впізнає, радується, намагається спілкуватися попри те що погано говорить і мало рухається. Відносини з матір`ю приязні і завжди буди приязні. З батьком також має приязні стосунки. Після оголошення обов`язкової евакуації з селища ОСОБА_16 з батьком у 2026 році переїхали до м. Дніпро, батько винайняв житло, десь працював, проживали вдвох до моменту, доки батько не був мобілізований до ЗСУ.

Представник третьої особи ОСОБА_17 показала суду, що займає посаду начальника служби у справах дітей Васильківської селищної ради, їй відомо, що позивач, ОСОБА_18 , звернувся до служби із заявою по встановлення місця проживання дитини з ним і такий висновок ним було отримано. У 2025 році третя особа надала висновок по доцільність проживання дитини з батьком, для чого позивач звернувся до служби, були обстежені умови проживання, представник спілкувалася з ним і дитиною. Матір на засідання комісії не викликалася, у зв`язку з її хворобливим станом, про що комісії були надані необхідні медичні довідки. Після оголошення обов`язкової евакуації у 2026 році з селища Васильківка родина (батько і донька) переїхали у м. Дніпро, у подальшому третя особа з ними не спілкувалася. Зі слів позивача, дитини та свідка їй відомо, що дитина проживає в теперішній час у м. Дніпро, у хрещеної матері, а старша сестра не бажає нею опікуватися.

Свідок ОСОБА_11 показала, що все життя проживала в селищі Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, давно знає позивача та відповідачку, перебуває з ними в добрих стосунках, є дружиною (вдовою) хрещеного батька неповнолітньої ОСОБА_3 . Зараз проживає в м. Дніпро як ВПО. 22 липня 2026 року їй подзвонила хрещениця ОСОБА_6 ( ОСОБА_19 ), яка сказала, що батька забрали до ВСУ і вона залишилася сама. ОСОБА_11 телефоном зв`язалася зі старшою сестрою хрещениці- ОСОБА_20 , яка підтвердила інформацію і казала, що не може забрати до себе молодшу сестру, бо в неї своя сім`я, діти і хвора матір, за якою вона доглядає. Зі слів свідка, дитина наразі проживає з нею, у м. Дніпро. Стверджувала, що написала відповідну заяву до органу опіки і дитину віддали під її опіку на 2 місяці, однак у подальшому вона не має змоги опікати чужу дитину.

Свідок також показала, що знає ОСОБА_21 та ОСОБА_2 дуже давно, як кумів та добрих сусідів. Вони проживали раніше разом в селищі Поровське, народили доньку ОСОБА_6 , потім ОСОБА_22 став проживати окремо, у селищі Васильківка, разом з тим дуже часто (постійно) приїзжав в гості до дитини, привозив гроші продукти. Точні часові рамки коди вони разом проживали, коли припинили назвати не може. Знає, що у 2024 році ОСОБА_22 забрав доньку до себе у ОСОБА_23 , оскільки ОСОБА_24 важко захворіла. До хвороби працювала технічним працівником у місцевому будинку культури. Відносини між батьком та дитиною завжди були приязні, батьком забезпечував дитину грошима, продуктами харчування тощо. До хвороби матері ОСОБА_6 проживала з нею, та як матір її повністю її утримувала та опікувалася нею – як в будь-якій сім`ї.

Також показала, що старша донька ОСОБА_2 – ОСОБА_20 також проживала у селищі Покровське, потім як ВПО переїхала у м. Дніпро. Зі слів свідка сестри не дуже спілкуються і опікуватися молодшою сестрою ОСОБА_20 не бажає. ОСОБА_2 бачила давно, десь після операції у 2024 році, на той час вона дуже погано розмовляла, були ознаки паралічу лівої сторони тіла, явно потребувала сторонньої допомоги, однак свідка вона впізнала, намагалася спілкуватися.

Вважає, що після хвороби ОСОБА_2 саме позивач повністю утримує та виховує дитину.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є ОСОБА_2 (мати) та ОСОБА_1 (батько), що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно 16.05.2025 року, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану від 20.05.2025, згідно якого відомості про батька на підставі заяви про визнання батьківства змінено на « ОСОБА_25 », а також висновком експерта №324-МГ від 25.09.2025 ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи», яким встановлено батьківство позивача.

Встановлено, що з 21.05.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 – згідно витягу з Реєстру територіальної громади.

За цією ж адресою з 04.06.2020 року зареєстрований позивач – згідно витягу з Реєстру територіальної громади.

Згідно довідки від 12.02.2026 року ОСОБА_3 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, адреса проживання – АДРЕСА_3 , відомості про законного представника – ОСОБА_1 .

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована з 06.07.2004 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з довідки КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечнікова» ДОР від 22.09.2024, виписки з медичної карти, ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні з 19.08.2024 з діагнозом: гігантське позамозкове новоутворення крила основної кістки зліва з ростом у скроневу та лобну частки.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 16.12.2024 ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи, інвалідність встановлена на строк до 01.01.2027 року.

Згідно висновку – протокол ЛКК № 62/1 від 12.08.2026 ОСОБА_2 проживає АДРЕСА_4 , потребує постійного стороннього догляду.

В матеріалах справи міститься лист начальника служби у справах дітей Покровської селищної ради від 05.08.2025 до суду, в якому зазначається, що службою у справах дітей встановлено, що станом на даний час ОСОБА_2 проживає у своєї старшої доньки в АДРЕСА_5 . Було здійснено виїзд, на момент перевірки ОСОБА_2 була вдома, мала ознаки захворювання – невиразне мовлення, не володіє правою рукою, пересувалася з палицею. Разом з нею була її менша донька – ОСОБА_3 , зі слів якої вона приїхала в гості до рідних та друзів, навчається в КЗО «Покровський ліцей», а восени буде навчатися у школі в селищі Васильківка. Під час спілкування телефоном з батьком дівчинки – ОСОБА_26 з`ясовано, що він проживає в селищі Васильківка та у зв`язку з хворобою матері дитини забрав доньку ОСОБА_6 до себе на проживання.

Також в матеріалах справи міститься акт обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 (відповідачки) від 30.07.2025, за адресою: АДРЕСА_5 . Умови проживання задовільні, на момент обстеження в будинку перебувала молодша донька ОСОБА_6 , яка з її слів приїхала в гості, відносини між членами сім`ї доброзичливі, скарг не надходило.

Актом № 704 про встановлення фактичного місця проживання заявника від 28.08.2025 року комісією виконавчого комітету Васильківської селищної ради в присутності сусідів зі слів сусідів встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 заявник ( ОСОБА_1 ) проживає разом із донькою – ОСОБА_3 , 2012 р.н.

Згідно довідки від 11.06.2025 ОСОБА_3 2012 р.н. буде навчатися у 8 класі ліцею № 2 Васильківської селищної ради.

27 жовтня 2025 року виконавчий комітет Васильківської селищної ради ухвалив рішення № 237 «Про доцільність встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком, ОСОБА_1 ». Судом встановлено, що висновок не містить мотивування, лише зобов`язання батька не перешкоджати спілкуванню з донькою матір`ю дитини.

Станом на теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у в.ч. НОМЕР_2 з 24.07.2026 (форма 5).

Таким чином, судом встановлено і ніким не заперечується:

- той факт, що ОСОБА_3 є донькою позивача та відповідачки,

- до літа 2024 року вона проживала разом із матір`ю у селищі Покровське, а батько навідувався до неї та частково забезпечував грошима, продуктами, спілкувався з нею тощо;

- влітку 2024 року ОСОБА_2 (відповідачка) важко захворіла, перенесла серйозне хірургічне втручання, отримала інвалідність 2 групи, починаючи з літа 2024 року і по теперішній час не є працездатною, проживає разом із старшою донькою як ВПО у м. Дніпро.

Разом з тим, судом з наданих пояснень та матеріалів справи, встановлено, що:

- дитина почала проживати з батьком лише з літа 2024 року – в силу важкої хвороби матері;

- відносини між дитиною і матір`ю постійно підтримуються, наскільки дозволяє це стан здоров`я матері (дитина з її слів приїзжає до неї в гості регулярно, вони спілкуються, матір приязно ставиться до молодшої доньки);

- жодних доказів наявності офіційних доходів позивача за період з першого кварталу 2023 року по 3 квартал 2026 року матеріали справи не містять (згідно з відповіддю № 3336783 від 17.09.2026 з Державного реєстру ФОПППДСДОВПА), тоді як згідно з відповіддю № 3336679 від 17.09.2026 з Державного реєстру ФОПППДСДОВПА відповідачка, навпаки, мала заробітну плату у 2023-2024 році, з листопада 2025 – соціальну пенсію по інвалідності;

- жодних документів, які підтверджують взагалі якісь витрати на утримання дитини (чеки, виписки з банківських рахунків, квитанції) з боку позивача суду не надано;

- жодних доказів тимчасового влаштування неповнолітньої ОСОБА_27 в сім`ю родичів, знайомих тощо, як то – наказ Служби у справах дітей по місцю виявлення дитини без батьківської опіки, доказів самого звернення будь-кого за межами кола близьких родичів до служби у справах дітей з заявою та пакетом документів для тимчасового влаштування/опіки над дитиною суду не надано, як не надано і клопотань про витребування таких документів, з чого суд робить висновок, що мобілізація батька не позбавила дитину батьківської опіки, оскільки відсутні докази протилежного.

4.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Зміст спірних правовідносин.

Згідно із статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, духовного та соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Як визначено статтями 141, 153 СК України, яка кореспондує зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з статтею 157 СК України, частинами 1, 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частин 1 - 4 статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

5.Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши надані письмові матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Як встановлено судом при дослідженні доказів у справі, фактично спір щодо встановлення факту самостійного виховання та самостійного утримання дитини ініційований позивачем - батьком дитини.

Разом з тим, за встановлених фактичних обставин, суд не вбачає, щоб на день звернення із позовом до суду та на час розгляду справи по суті у позивача і відповідачки виник та існував реальний спір щодо встановлення факту самостійного виховання та самостійного утримання дитини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що неповнолітня донька проживає разом із ним, знаходиться на його утриманні і самостійному вихованні.

Разом з тим, в силу ст.141 СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітньої дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав.

Більше того, судом достеменно встановлено, що мати дитини (відповідачка) страждає важкою хворобою, яка призвела до її тимчасової непрацездатності та інвалідності, але, разом з тим, всі матеріали справи свідчать про те, що своєї хвороби відповідачка проживала спільно з дитиною, утримувала її, опікувалась нею, мала теплі стосунки і той факт, що позивач підтримував в свою чергу спілкування з дитиною, надавав грошові кошти на її утримання та спілкувався з нею, жодним чином не свідчить про ухилення матері від своїх обов`язків по утриманню та вихованню дитини.

Судом також встановлено, що й після захворювання та інвалідизації відповідачка підтримує стосунки з дитиною, спілкується з нею, і жодним чином не ухиляється від виконання своїх обов`язків, однак в силу об`єктивних причин не має змоги працювати та заробляти гроші на її утримання.

Аргументація позовної заяви цілком суперечить встановленим в судовому засіданні фактичним обставинам; в судовому засіданні не віднайшли свого підтвердження факти навмисного ухилення матері дитини від виховання та утримання доньки, її небажання спілкуватися з нею та умисного ухилення від її матеріального утримання.

Разом з тим, сам позивач не надав жодної інформації про свої доходи, які б могли свідчити, у тому числі, про утримання ним дитини, не надав жодних письмових доказів утримання дитини за свій власний кошт.

При оцінці дійсних відносин між батьком і дитиною суд також бере до уваги той факт, що лише у 2025 році позивач визнав батьківство стосовно ОСОБА_3 , що, на думку суду, також свідчить про наявність певних мотивів поведінки позивача, пов`язаних із власним статусом, а не із статусом дитини.

Окрім того, суду не надані належні докази і не заявлено клопотання по їх витребування стосовно того, що в даний час дитина дійсно залишилася без батьківської опіки, проживає не з батьками, а зі сторонньою особою. Пояснення дитини та свідка в ці частині суд сприймає критично, оскільки належними доказами таких обставин як встановлення тимчасової опіки над дитиною, тимчасове поміщення її в прийомну сім`ю тощо є наказ (рішення) органу опіки, який видається на підставі певного пакету наданих документів особою. Яка бажає чи має можливість встановити опіку. Сторона позивача також не завила клопотання про допит в якості свідка сестри дитини з тим, щоб встановити її позицію.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22).

Отже, потрібно розмежовувати фактичне одноосібне піклування про дитину та юридично значущий статус самостійного виховання, який породжує передбачені законом наслідки.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Аналізуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про відсутність доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права позивача, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, а також не вбачає наявності реального спору між сторонами.

Суд дішов висновку, що вимоги позивача (батька дитини) здебільшого направлені не на захист прав та інтересів дитини, а на реалізацію своїх власних прав, які підпадають під зміст ч.1 ст.23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якої, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, у тому числі чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,141,259,263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Орган опіки та піклування Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, перебування неповнолітньої дитини на утриманні батька дитини - відмовити.

Судові витрати у вигляді понесеного судового збору покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 28.09.2026 року.

Суддя О. В. Чорна