Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №214/1818/26 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/1818/26

2/214/3222/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

25 вересня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Фролової Н.М., за участю секретаря судового засідання Сліпенької Л.В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривий Ріг в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та матеріальних збитків,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернулася до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та матеріальних збитків, в якому просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість та матеріальні збитки за договором оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 19 864,00 грн, та судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між сторонами було укладено договір оренди житлового приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого відповідач отримала у користування квартиру та зобов`язалася своєчасно сплачувати орендну плату, комунальні платежі, а також забезпечувати належне збереження майна. Відповідач порушила умови договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість та було завдано матеріальних збитків. Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить: комунальні послуги: жовтень – 4610,00 грн, листопад 3954,00 грн, разом усього 8564,00 грн. Орендна плата: листопад (22 дні проживання) 7000,00 грн. Матеріальні збитки: пошкодження скла на шафі 3000,00 грн, несправний механізм зливного бачка 500,00 грн, ремонт крану на кухні 300,00 грн, механічні пошкодження ліжка у спальні 500,00 грн, разом усього 4300,00 грн. Відповідач добровільно зобов`язання не виконує, що є підставою для захисту прав позивача у судовому порядку.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та матеріальних збитків, залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення їй копії ухвали, для усунення недоліків.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2026 року цивільну справу прийнято та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала із зазгачених в ньому підстав, просила задовольнити його в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином. Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи без її участі та/або відкладення судового засідання до суду не надходило.

Відповідно до положень ч.1 ст. 280 ЦПК України,суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;3) відповідач не подав відзив;4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.1 ст. 280 та відповідно до ч.1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, дійшов до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом установлено, що 16 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір ореди (найму) житлового приміщення яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-8).

Іншого договору не надано.

Згідно п.2.1. договору оренди місячна орендна плата становить 10 000,00 грн і вноситься орендарем щомісяця до 10 числа поточного місяця у грошовій формі. При першій оплаті орендар сплатив орендодавцю за перший та останній місяць оренди. Ця сума рахується – як залогова на випадок пошкодження орендарем.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до змісту ст. ст. 12, 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ч.1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

За правилами ч. 1 ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (ч. 1 ст. 812 ЦК України).

Частиною 3 ст. 815 ЦК України визначено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 820 ЦК України розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років.

Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства.

Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору в цивільному праві означає можливість сторін на основі взаємного узгодженого волевиявлення вільно укладати договір, обирати його вид та спосіб укладення, а також визначати зміст такого договору.

Свобода договору є одним з основних принципів цивільного права, який дозволяє сторонам самостійно встановлювати умови своїх угод на основі взаємної згоди. Однак разом зі свободою договору постає необхідність захисту інтересів сторін у разі порушення зобов`язань.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем за заявлений період, а саме за листопад (22 дні проживання), умов договору щодо сплати коштів у рахунок орендної плати.

Крім того, указана квартира не була передана відповідачем позивачу за актом приймання - передачі (повернення) об`єкта оренди, як то передбачено пунктом 4.2 договору, підписанням якого сторони обумовили засвідчення того, що договір виконаний в повному обсязі та сторони не мають одна до одної жодних претензій.

Тому в силу вимог п. 4.2. договору оренди спірної квартири слід вважати, що умови договору в повному обсязі відповідачем не виконані.

Відповідачем було порушено умови договору оренди (найму) житлового приміщення.

Позивачем доведена, та не спростована відповідачем в ході розгляду справи сума заборгованості за орендну плату за листопад (22 дні проживання) у сумі 7000,00 грн, отже у цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача матеріальних збитків у сумі 4300,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами ч.1-2 ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи N 6-183цс14 від 03.12.2014 року, законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Згідно із ч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини: якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданній шкоди позивачу, а на позивачеві доказування факту заподіяння такої шкоди.

Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів, актів приймання-передачі квартири у тому стані у якому вона була з самого початку, які б підтверджувалися відповідними доказами, що саме відповідачем було завдано матеріальні збитки, а саме: пошкодження скла на шафі, несправний механізм зливного бачка, ремонт крану на кухні, механічні пошкодження ліжка у спальні. Одже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо заборгованості відповідача за комунальні послуги перед позивачем у сумі 8564,00 грн, суд зазначає наступне.

Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, розрахунків, тощо, що підтверджували б наявність у відповідача суми заборгованості за комунальні послуги у сумі 8564,00 грн.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за орендну плату за листопад (22 дні проживання) у розмірі 7000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 274-280, 288 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 , суму заборгованості за орендну плату за листопад (22 дні проживання) у сумі 7000,00 грн, а також судовий збір у розмірі 469,11 грн.

В задоволенні решти позовних вимог– відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено – 25.09.2026.

Головуючий суддя Н.М. Фролова