Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №202/601/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/601/26

Провадження № 2/202/2473/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

13 серпня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Дребот І.Я.,

за участю секретаря судового засідання Зеленського Б.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачка є матір`ю ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер внаслідок отриманого поранення. ОСОБА_3 уклав шлюб в відповідачкою 25.11.2023 року. Восени 2024 року ОСОБА_3 повідомив позивачку про те, що відповідач знайшла іншого чоловіка та син контактів з відповідачкою не підтримує.

Вважає шлюб фіктивним та просить його визнати недійсним.

Ухвалою від 12.02.2026 по справі відкрито загальне позовне провадження.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, представник надав заяву без участі, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача надала заяву про розгляд справи у її відсутність, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

10.02.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що позовні твердження про фіктивність шлюбу грунтуються виключно на суб`єктних оцінках позивачки й не підтверджується жодними належними та допустимими доказами у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено що 25.11.2023 року було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 761.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 18.12.2025 року ОСОБА_3 помер.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини щодо визнання шлюбу недійсним , як спосіб захисту прав спадкоємців врегульовані Сімейним Кодексом України ( далі СК України) а також Цивільним кодексом України ( далі ЦК України).

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

В постанові від 25 лютого 2026 року у справі № 394/531/23 Верховним Судом зазначено наступне:

« При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України)».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило, вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо.

У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

Як зазначено у абзаці п`ятому статті 13 Постанові Пленуму Верховного Суду України 21.12.2007 N 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: у випадках, передбачених ст. 41 СК України, шлюб за рішенням суду може бути визнаний недійсним. У даному разі вирішення цього питання залежить від встановлених судом обставин. Вирішуючи справу, судам слід брати до уваги те, наскільки цим шлюбом порушено права та інтереси особи як подала позов, тривалість спільного проживання подружжя, характер їх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка посилався на те, що ОСОБА_3 уклав фіктивний шлюб з відповідачкою, вони не вели спільний побут, проживали окремо ( спадкоємець разом із позивачкою та членами її сім`ї) , не піклувалися один про одного, а шлюб було укладено за проханням самої відповідачки для того, щоб соціальні служби не відібрали у останньої дитину.

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16 та від 23 січня 2020 року у справі № 521/9042/15 зроблено висновок, що лише "окреме проживання подружжя та непроведення святкової церемонії укладання шлюбу самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (фіктивним)".

Крім того, за відсутності належних і допустимих доказів відсутності у подружжя реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя самі по собі доводи позивача про те якою метою при укладенні шлюбу керувалась відповідачка, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності (постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16-ц).

Само по собі окреме проживання, як зазначено Верховним Судом, не може бути підставою для визнання шлюбу фіктивним.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Частина друга статті 13 ЦК України проголошує що при здійсненні своїх прав сторона зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Частина третя вказаної статті визначає що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іній особі, а також зловживанням правом в інших формах.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку що під час судового розгляду позивачем не доведено належними та допустимими доказами а ні обставин укладення фіктивного шлюбу а ні наявність підстав для захисту порушеного права позивачки.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Я. Дребот