Вирок від 27 вересня 2026 р. у справі №210/493/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД

МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 210/493/26

Провадження № 1-кп/210/471/26

28 вересня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого-судді: ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурорів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

обвинуваченого: ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, кримінальне провадження №42026042060000004 від 15 січня 2026 року, відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Прилуки Гуляйпільського району Запорізької області, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, розлученого, маючого на утриманні неповнолітніх дітей, - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час вчинення кримінального правопорушення був військовослужбовцем військової служби за призовом під час загальної мобілізації військової частини НОМЕР_1 , який обіймав посаду співробітника сектору групи служби управління військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за правовою кваліфікацією у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.4 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався, та діє на теперішній час.

Водночас, з мезгою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ №65/2022, про оголошення на території України загальної мобілізації.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23 листопада 2023 року №341, ОСОБА_7 призначений на посаду співробітника сектору групи служби управління військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні старший сержант. Згідно з вимогами ст.ст.17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком для громадян України; ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до вимог ст.ст.6, 9, 11, 16. 49. 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарною статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, військової присяги, віддано служити «Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів начальників, беззастережно, неухильно, точно та у встановлений строк виконувати їх накази, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки, додержуватися вимог військових статутів, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Незважаючи на це, старший сержант ОСОБА_7 , усупереч вимог вищенаведеного законодавства, діючи з прямим умислом, та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажав їх настання, став на злочинний шлях та вчинив кримінальне правопорушення проти власності при наступних обставинах.

12 січня 2026 року, приблизно о 05:00год., ОСОБА_7 , перебував у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , у якій проживає раніше йому невідомий ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , де у ОСОБА_7 виник раптовий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка) і обернення його на свою користь.

Так, ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, впевнившись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливою метою, взяв зі столу в приміщенні кухні вищевказаної квартири мобільний телефон «Xiaomi Redmi А5» (ІМЕІ1: НОМЕР_2 ; ІМЕІ2: НОМЕР_3 ), об`єм вбудованої пам`яті 3/64Gb, та у житловій кімнаті взяв зимові берці «ТАЛАН», 45 розміру, що належать потерпілому ОСОБА_10 , після чого, утримуючи викрадене майно, вийшов з приміщення квартири АДРЕСА_3 , тим самим з місця скоєння кримінального правопорушення зник.

Так, ОСОБА_7 вчинив усі дії для доведення кримінального правопорушення до кінця, чим реалізував злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, та в подальшому розпорядився викраденим мобільний телефон «Xiaomi Redmi А5» та берцями «ТАЛАН» на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_10 матеріального збитку у сумі 5877,90 гривень.

Своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.185 ч.4 КК України, як крадіжка, за ознаками таємного викрадення чужого майна, вчиненого в умовах воєнного стану.

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Допитаний в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 провину у пред`явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі та розповів про фактичні обставини справи, зазначивши дату, час, спосіб та наслідки вчинення вказаного кримінального правопорушення, що відповідає викладеним в обвинувальному акті обставинам. Свої дії пояснити не зміг, щиро розкаявся, просив суд суворо його не карати. При цьому обвинувачений ОСОБА_7 наполягав на розгляді справи за правилами ст.349 ч.3 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ним не оспорюються.

Потерпілий ОСОБА_10 при розгляді справи присутнім не був, надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Заяв та клопотань про суті справи не має. Претензій матеріального та морального характеру потерпілий до обвинуваченого не має, майнові збитки йому відшкодовано повністю шляхом повертання викраденого майна. Цивільний позов потерпілим не заявлявся, право на його пред`явлення потерпілому роз`яснено.

Враховуючи те, що сторони кримінального провадження не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даної справи щодо всіх її обставин, із застосуванням правил ст.349 ч.3 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що стосуються речових доказів, витрат на проведення експертиз, та які характеризують обвинуваченого.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29 липня 2020 року у справі №740/526/19, провадження №51-212 км20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Сторона обвинувачення, обвинувачений, не наполягали на допиті у судовому засіданні потерпілого, свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочину, яке йому інкримінується.

Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових.

Прокурор також клопотала про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просила не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, та дослідженням матеріалів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, витрат на експертизи, які підтверджують розмір матеріальної шкоди, та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту потерпілого, свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема обвинувачений, не оспорюють законність та допустимість проведених слідчих дій.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Суд вважає, що винуватість обвинуваченого повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення доведено винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за вище встановлених обставин.

Після з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, які суд вважає належними та допустимими, аналізуючи показання обвинуваченого, які мають логічний та послідовний характер, суд приходить до висновку про доведеність обвинувачення, яке пред`явлено ОСОБА_7 .

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікує за ст.185 ч.4 КК України, як крадіжка, за ознаками таємного викрадення чужого майна, вчиненого в умовах воєнного стану.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог закону про достатність покарання для його виправлення, запобігання скоєнню нових кримінальних правопорушень, суд враховує ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Вказані норми наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Згідно частини 5 статті 12 КК України вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є тяжким злочином.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому, суд виходить з вимог статті 50 КК України, та враховує, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Керуючись вимогами ст.65 КК України, при призначенні покарання ОСОБА_7 , суд враховує, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, від вчинення котрого є потерпілий, майнові збитки відносно котрого повністю відшкодовано шляхом повертання викраденого майна, раніше не судимий, розлучений, має на утриманні неповнолітніх дітей, - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час вчинення кримінального правопорушення був військовослужбовцем військової служби за призовом під час загальної мобілізації військової частини НОМЕР_1 , який обіймав посаду співробітника сектору групи служби управління військової частини НОМЕР_1 , на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебував та не перебуває, за місцем мешкання характеризується задовільно, за місцем несення військової служби характеризується негативно.

Згідно досудової доповіді, складеної Покровським районним відділом філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області, орган пробації дійшов висновку, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, обвинувачений ОСОБА_7 може бути виправлений без ізоляції від суспільства.

Пом`якшуючою покарання обвинуваченого ОСОБА_7 обставиною, згідно ст.66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обтяжуючих вину обвинуваченого ОСОБА_7 обставин, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Підстав для закриття провадження за ч.5 ст.407 КК України судом не встановлено.

На підставі викладеного, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ст.185 ч.4 КК України, у виді позбавлення волі, та на підставі ст.75 КК України, звільнити від відбування покарання з випробуванням.

За змістом частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підстав для призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за правилами ст.69 КК України, суд не вбачає.

Суд, виходячи із положень статті 65 КК України, принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, тяжкість злочину, його відношення до скоєного злочину і вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливо без ізоляції від суспільства.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Потерпілому ОСОБА_10 кримінальним правопорушенням завдано майнового збитку на загальну суму 5877,90 гривень, котрий повністю відшкодовано шляхом повернення викраденого майна. Цивільний позов потерпілим не заявлено, право на його пред`явлення потерпілому роз`яснено.

Питання про речові докази вирішити у відповідності до положень ст.100 КПК України.

Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Дія обраного запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 у виді особистого зобов`язання скінчилася, а тому питання про його дію суд не вирішує.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.368, 370, 371, 374-376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати винним ОСОБА_7 за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.4 КК України, та призначити йому покарання у виді 05 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням строком на 01 (один) рік, зобов`язавши його на підставі ст.76 ч.1 п.п.1, 2 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (з урахуванням проходження військової служби, та здійснення взаємодії органом пробації з командуванням військової частини де засуджений проходить військову службу); повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, та згідно зі ст.76 ч.3 п.2 КК України, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази, перераховані на арк.крим.пров.№48, а саме: зимові берці «ТАЛАН», зеленого кольору, 45-го розміру; сім-картку ПрАТ «ВФ Україна», із написом « НОМЕР_4 »; мобільний телефон «Xiaomi Redmi А5» (ІМЕІ1: НОМЕР_2 ; ІМЕІ2: НОМЕР_3 ), об`єм вбудованої пам`яті 3/64Gb, чорного кольору, які згідно розписки від 23 січня 2026 року повернуто потерпілому ОСОБА_10 , залишити у останнього за належністю.

Матеріали кримінального провадження №42026042060000004 від 15 січня 2026 року, залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за №210/493/26, провадження №1-кп/210/471/26.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Засудженому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Повний текст вироку складено 28 вересня 2026 року.

Суддя: ОСОБА_1