Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №173/3399/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3399/26

Провадження № 3/173/1028/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Суддя Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з Військової частини НОМЕР_1 стосовно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 3 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення НОМЕР_1 № 61 від 06.09.2026 близько 08 год. 40 хв. 05.09.2026 курсант ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 без дозволу командира та без поважних причин самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 . Був відсутній на військовій службі до 20 год. 00 хв. 05.09.2026 р. Таким чином ОСОБА_1 своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.

Особа стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку повідомлення у додаток «Viber» на номер телефону НОМЕР_2 , дата та час доставки 22.09.2026 18:09:30. Заяви про відкладення судового розгляду на адресу суду не надходило.

З урахуванням того, що матеріали справи містять інформацію про належне повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи вважаю можливим справу розглянути за відсутності ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд виходить з такого.

За правилами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Частиною третьою статті 172-11 КУпАП передбачена відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Частиною другою статті 407 КК України передбачена кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року.

Частиною четвертою статті 172-11 КУпАП передбачена відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

За визначенням статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ, особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З наведеного визначення випливає, що воєнний стан є одним із видів особливого періоду.

Отже, відсильна диспозиція частини четвертої статті 172-11 КУпАП фактично виключає адміністративну відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану, а натомість встановлює відповідальність за такі діяння, вчинені під час дії іншого особливого періоду, зокрема під час мобілізації але за відсутності воєнного стану.

Воєнний стан в Україні було введено з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і на день розгляду цієї справи воєнний стан триває, а відтак самовільне залишення військової частини інкримінується ОСОБА_1 в період воєнного стану, що унеможливлює кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП.

Водночас кваліфікація дій ОСОБА_1 у даному випадку за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП суперечить вищенаведеним положенням ст. 7, 9 КУпАП, оскільки не відповідатиме принципу законності.

Так, частиною четвертою статті 407 КК України передбачена кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Частиною п`ятою статті 407 КК України передбачена кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Змінами до частини п`ятої статті 407 КК України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень» від 13.07.2023 № 3233-ІХ, встановлено обов`язкову кваліфікуючу ознаку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинених в умовах воєнного стану, тривалість понад три доби, чим фактично декриміналізовано такі діяння, що тривають до трьох діб. Зазначені діяння тривалістю до трьох діб також не підпадають під дію статті 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин в умовах саме воєнного стану передбачена лише частиною п`ятою статті 407 КК України. Застосування в умовах воєнного стану ч. 3 ст. 172-11 КУпАП не узгоджується з диспозиціями ч. 4, 5 ст. 407 КК України.

Єдиним винятком, що дозволяє кваліфікувати дії військовослужбовця за ч. 5 ст. 407 КК України незалежно від тривалості самовільного залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, є вчинення таких дій в бойовій обстановці.

Суд підкреслює, що таке законодавче регулювання адміністративної відповідальності, зокрема за самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану, не узгоджується з вимогами регулятивного законодавства у цій сфері правовідносин, у тому числі з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, і Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Проте, вищезазначена неузгодженість у нормах чинного законодавства не може бути підставою для відступу судом від принципу законності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідний правовий висновок викладено у п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 по справі №463/1352/16-а (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90264746).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене суддя дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. 247, 283-285, 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя О.А. Кожевник