Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №173/1990/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1990/26

Номер провадження2/173/1790/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

повне

21 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі:

секретаря Салтикової С.І.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначає, що рішенням суду 10.05.2024 року з відповідача на її користь на утримання доньки стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку. Вважає, що на даний час спосіб стягнення аліментів у частці від доходу відповідача не забезпечує належного утримання дитини, оскільки відповідач не має стабільного офіційного доходу, часто змінює місце роботи або працює неофіційно, частину доходів приховує, що унеможливлює визначення його реального доходу. Витрати на утримання дитини значно зросли та, на думку позивача, становлять приблизно 9000 грн щомісячно, з яких половину, 4500 грн і просить стягнути з відповідача, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.

30.06.2026 відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 21.09.2026 відзив відповідача та відповідь на відзив на позов залишені без розгляду та з додатками повернені сторонам.

У судове засідання позивач не з`явилася, надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, пояснив суду, що доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки він офіційно працює, отримує стабільний доход, з якого здійснюються відрахування аліментів. Навіть коли не працював, надавав грошові кошти на утримання дитини готівкою. Вважає, що вимога позивача не є співмірною з його офіційними доходами. Просить відмовити у задоволенні позову, та стягнути з позивача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Вислухавши доводи відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 21.01.2020 серії НОМЕР_1 .

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 з відповідача на користь позивача стягнено аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з 08.05.2024 року до досягнення дитиною повноліття.

Позивачем надано суду власний розрахунок щомісячний витрат на утримання малолітньої дитини, згідно якого орієнтовний розмір щомісячний витрат на утримання дитини складає 9000 грн., в тому числі: харчування – 3500 грн, одяг та взуття – 1500 грн, засоби особистої гігієни 400 грн, ліки та медичне обслуговування 600 грн, канцелярські товари, іграшки – 1300 грн, розвиток та дозвілля – 1700 грн.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька і/або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Таким чином, чинне законодавство прямо передбачає можливість зміни способу стягнення аліментів за позовом їх одержувача. Разом із тим право на звернення до суду з такою вимогою не означає її автоматичного задоволення, оскільки при вирішенні питання про зміну способу та розміру стягнення аліментів суд повинен встановити обставини, які мають істотне значення для вирішення спору, та оцінити їх з урахуванням положень сімейного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2025 року у справі №367/10126/19 зазначено, що зміна розміру аліментів може мати під собою і зміну способу їх присудження, зокрема зміну розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі, та навпаки. Верховний Суд також зазначив, що при розгляді таких позовів застосуванню підлягають не лише положення статті 192 СК України, а й положення статей 182, 183, 184 СК України.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника інших дітей і непрацездатних осіб, яких він зобов`язаний утримувати, наявність у платника аліментів майна, майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, корпоративних прав, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про зміну способу стягнення аліментів суд має виходити не лише з формального права одержувача аліментів на звернення з відповідним позовом, а й встановити, чи доведені обставини, які обумовлюють необхідність зміни раніше визначеного способу стягнення, а також чи є обґрунтованим заявлений розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу зміни способу стягнення аліментів, у тому числі обставини щодо відсутності у відповідача стабільного офіційного доходу, частого змінювання ним місця роботи, роботи без офіційного працевлаштування, приховування доходів, а також інші обставини, які свідчили б про те, що визначений рішенням суду спосіб стягнення аліментів у частці від доходу не забезпечує належного виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дитини.

У судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення позову та зазначив, що офіційно працевлаштований, отримує стабільний дохід, з якого здійснюються відрахування аліментів.

Разом із тим позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на час розгляду справи відповідач не має офіційного доходу, має нестабільний або нерегулярний дохід, працює без офіційного працевлаштування, приховує частину доходів або отримує інші доходи, з яких не здійснюється стягнення аліментів.

Саме лише посилання позивача на можливу нестабільність доходу відповідача без належного доказового підтвердження не може бути підставою для висновку про необхідність зміни визначеного судом способу стягнення аліментів.

Суд також враховує, що встановлений рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 року спосіб стягнення аліментів передбачає їх визначення у частці від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже, такий спосіб стягнення забезпечує встановлений законом мінімальний гарантований розмір аліментів та водночас передбачає збільшення їх розміру у разі збільшення доходу платника.

Щодо визначеного позивачем розміру витрат на утримання дитини суд зазначає наступне.

Позивачем надано власний розрахунок, відповідно до якого орієнтовні щомісячні витрати на утримання дитини становлять 9000 грн, у тому числі: харчування - 3500 грн, одяг та взуття - 1500 грн, засоби особистої гігієни - 400 грн, ліки та медичне обслуговування - 600 грн, канцелярські товари та іграшки - 1300 грн, розвиток та дозвілля - 1700 грн.

Суд враховує, що потреби дитини та витрати, необхідні для її належного утримання, мають істотне значення при визначенні розміру аліментів. Водночас наведений розрахунок складений позивачем самостійно та не підтверджує фактичного та систематичного понесення зазначених витрат саме у такому розмірі.

Крім того, сам факт наявності витрат на дитину у визначеному позивачем розмірі не є достатньою підставою для покладення на відповідача обов`язку зі сплати саме 4500 грн щомісячно, оскільки при визначенні розміру аліментів суд має враховувати не лише потреби дитини, а й матеріальне становище обох батьків, їхні можливості брати участь в утриманні дитини та інші обставини, передбачені статтею 182 СК України.

Позивачем не надано достатніх доказів, які б давали можливість достовірно встановити матеріальний та майновий стан відповідача, наявність у нього додаткових доходів, майна, майнових прав чи інших обставин, які б свідчили про необхідність визначення аліментів саме у твердій грошовій сумі в розмірі 4500 грн щомісячно.

При цьому суд бере до уваги, що обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків, а визначення розміру аліментів має ґрунтуватися на співвідношенні потреб дитини та матеріальних можливостей обох батьків.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності обставин, які після ухвалення рішення суду від 17.06.2024 року обумовлювали б необхідність зміни визначеного ним способу стягнення аліментів з частки від доходу відповідача на тверду грошову суму.

Не встановлено судом і обставин, які б свідчили про те, що визначений попереднім рішенням спосіб стягнення аліментів не забезпечує належного виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дитини або що існує об`єктивна необхідність визначення аліментів у твердій грошовій сумі саме у заявленому позивачем розмірі.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються понесені іншою стороною судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а у задоволенні позовних вимог відмовлено, витрати по сплаті судового збору покладаються на державу.

Крім того, відповідач просив стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, поведінку сторін під час розгляду справи, а також дії сторін щодо досудового врегулювання спору та мирного врегулювання спору під час розгляду справи.

Матеріали справи містять копію договору про надання правничої допомоги № 01008/26 від 10.08.2026 року та акт приймання-передачі виконаної роботи від 14.08.2026 року, якими підтверджується надання відповідачу професійної правничої допомоги у цій справі.

Разом із тим саме по собі документальне підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для їх стягнення в заявленому розмірі. При вирішенні питання про розподіл таких витрат суд має оцінити їх необхідність, обґрунтованість та співмірність із складністю справи, обсягом фактично наданих послуг, витраченим адвокатом часом та іншими критеріями, визначеними статтею 137 ЦПК України.

Судом встановлено, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Характер спірних правовідносин та предмет позову не свідчать про значну складність справи або необхідність виконання представником відповідача значного обсягу юридичної роботи.

Крім того, відзив на позовну заяву, підготовлений представником відповідача, ухвалою суду було повернуто відповідачу у зв`язку з його поданням після закінчення встановленого судом процесуального строку.

Матеріали справи також не містять доказів виконання представником відповідача такого обсягу робіт або надання такого обсягу послуг, які з урахуванням складності справи, її предмета, кількості проведених судових засідань та фактичної участі представника у розгляді справи об`єктивно обумовлювали б необхідність компенсації витрат саме в розмірі 10000,00 грн.

При визначенні розміру витрат, що підлягають розподілу, суд також враховує, що судове засідання у справі проводилося один раз, при цьому представник відповідача участі в ньому не брала.

За таких обставин, оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат у сукупності з характером і складністю спору, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи, тривалістю розгляду справи, способом її розгляду, кількістю проведених судових засідань, а також враховуючи, що представник відповідача участі у судовому засіданні не брала, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн не відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

З урахуванням наведеного, принципів розумності та співмірності суд вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача, у сумі 2000,00 грн.

Відтак з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), про зміну способу стягнення аліментів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту.

Повний текст складено 25.09.2026.

Суддя: Є.В. Челюбєєв