Вирок від 07 вересня 2026 р. у справі №482/1205/21 — Новоодеський районний суд Миколаївської області

08.09.2026

Справа № 482/1205/21

Номер провадження 1-кп/482/198/2021

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м.Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілої ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника – адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нова Одеса, Миколаївської області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021150000000304 від 03.08.2021 по обвинуваченню:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Козятин, Вінницької області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, раніше не судимого, одруженого, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, працюючого водієм ФОП « ОСОБА_8 », проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

03.08.2021 близько 13 год. 28 хв., ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Mercedes Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по сухій чистій проїжджій частині автодороги Н-24 «Благовіщенське – Миколаїв» в напрямку від м.Миколаєва до м.Вознесенська, в межах Миколаївського району, Миколаївської області. В цей час, проїжджу частину вищевказаної автодороги, в районі 216-го км., рухаючись справа наліво відносно напрямку руху автомобіля по нерегульованому світлофором пішохідному переходу, переходив пішохід ОСОБА_9 . Рухаючись в обраному напрямку, водій ОСОБА_6 , наближаючись до нерегульованого світлофором пішохідного переходу, в порушення п.п.2.3. «б», 18.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.35.1 та «Пішохідний перехід» ПДР України, та дорожньою розміткою білого кольору 1.14.1 додатку 2 ПДР України «Пішохідний перехід», не надав перевагу у русі пішоходу ОСОБА_9 , який рухався по проїжджій частині автодороги Н-24 «Благовіщенське – Миколаїв» справа наліво, по пішохідному переходу, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості, аж до повної зупинки керованого ним автомобіля, не переконався, що на пішохідному переході відсутній пішохід, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, продовжив рух у вибраному ним напрямку, внаслідок чого допустив контактування автомобіля з пішоходом ОСОБА_9 . Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди. Дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок злочинного порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п.2.3 «б», 18.1 ПДР України, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками що настали. Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Позиції учасників судового провадження

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні вину визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що викладені в обвинувальному акті, просив суд здійснювати розгляд з урахуванням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, йому роз`яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини в апеляційному порядку. Під час допиту в судовому засіданні ОСОБА_6 пояснив, що дійсно 03.08.2021, в денний час, керував транспортним засобом «Mercedes Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався з м.Миколаєва до м.Вінниця. В районі с.Костянтинівка, Миколаївського району, Миколаївської області не знизив швидкість і здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який рухався по нерегульованому пішохідному переходу і від отриманних травм загинув на місці. Шкоду потерпілому відшкодував. Крім того ОСОБА_6 пояснив, що має пятьох дітей, троє з яких є неповнолітніми. Працює водієм. У вчиненому щиро кається, просив призначити покарання з іспитовим строком. Прокурор в судовому засіданні зазначив, що підтримує обвинувачення, викладене в обвинувальному акті щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей щодо процесуальних витрат та речових доказів. Прокурору зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини кримінального правопорушення в апеляційному порядку. Представник потерпілої ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що претензій потерпіла до обвинуваченого не має, шкода ОСОБА_6 відшкодована в повному обсязі. Просив при призначенні покарання не позбавляти ОСОБА_6 волі.

Мотиви суду

Положенням ч. 3 ст. 349 КПК України визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. За приписами ч. 2 ст. 349 КПК України обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч.3 ст. 349 КПК України є: повне визнання вини обвинуваченим, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження, кваліфікації дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин. Суд, враховуючи повне визнання вини обвинуваченим ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, повідомлення ним фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті, заслухавши думки учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позицій, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та ухвалив обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, документів щодо процесуальних витрат та речових доказів. При цьому, суд виходить з того, що обвинувачений розуміє суть пред`явленого обвинувачення, розуміє зміст фактичних обставин справи, які не оспорює, усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку, про що заявив у судовому засіданні. Відтак, у даному випадку у суду відсутні сумніви щодо добровільності й істинності позиції обвинуваченого з цього питання. Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. При призначенні покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів. Також суд враховує особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_6 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, за місцем роботи характеризується позитивно, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, раніше не судимий. Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування шкоди. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено та про них не йдеться в обвинувальному акті. За таких обставин, суд вважає, що покарання обвинуваченому необхідно призначити в межах санкції ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на мінімальний строк. Враховуючи дані про особу ОСОБА_6 , який на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, має на утриманні трьох неповнолтініх дітей, усвідомив протиправність своїх дій, відшкодував завдану потерпілим шкоду, те, що потерпілі не мають претензій до обвинуваченого, просили залишити цивільний позов без розгляду, а також те, що ОСОБА_6 щиро розкаявся, зробив для себе висновки, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та вважає за можливе застосувати вимоги статей 75, 76 КК України, звільнивши ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням. На думку суду, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним його обставинам та наслідкам, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобіганню скоєнню ним нових кримінальних правопорушень. Щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами суд приходить до наступного. Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно. Питання про доцільність призначення додаткового покарання вирішується за розсудом суду з врахуванням обставин конкретної справи і з обов`язковим мотивуванням прийнятого рішення. В Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 по справі № 702/301/20 зазначено, що згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2). Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3). Відповідно до ч. 1 ст. 55 КК позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років. Положення зазначеної статті не містять закріплення правових підстав призначення покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм Особливою частини КК. Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Санкція ч.1 ст.286 КК передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Санкція ч. 3 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже, додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 286 КК не містить. При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20). Виходячи із системного аналізу зазначених норм, об`єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу у зв`язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов`язків, а також роз`яснення особі наслідків невиконання покладених обов`язків та ухилення від відбування додаткового покарання. Враховуючи порушення обвинуваченим ОСОБА_6 вимог Правил дорожнього руху України, що призвело до тяжких наслідків, суд, зважаючи на обставини та характер вчиненого кримінального правопорушення (з необережності) та на особу обвинуваченого, який веде спосіб життя, що позитивно характеризується у суспільстві, його ставлення до вчиненого правопорушення, яке виражається в тому, що ОСОБА_6 усвідомив неправомірність своїх дій, щиро шкодує через те, що сталося, працює водієм, що є його основним доходом, приходить до висновку за можливе не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами. Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 05.08.2021 року на автомобіль «MERCEDES BENZ», моделі 518CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є власністю ОСОБА_10 (справа №490/6239/21) на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України, скасувати. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. У зв`язку з наведеним, процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 5319,91 грн. (за проведення судово-автотехнічної експертизи визначення технічного стану транспортного засобу № 21-539 від 17.08.2021 в розмірі 1372 грн. 88 коп.; за проведення судово транспортної трасологічної експертизи № 21-538 від 17.08.2021 в розмірі 2059 грн. 32 коп., за проведення експертизи по дослідженню механізму дорожньо-транспортної події та обставин № 21-648 від 26.08.2021 в розмірі 1887 грн. 71 коп., на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави. Потерпілою ОСОБА_4 під час підготовчого судового засідання заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 , від якого вона відмовилася, у зв`язку з відшкодуванням шкоди в повному обсязі, про що представником потерпілою подано відповідну заяву. За таких обставин цивільний позов потерпілої необхідно залишити без розгляду. Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2021 року по справі № 490/6239/21 застосовано до пiдозрюваного у кримiнальному провадженнi №12021150000000304 вiд 03.08.2021 за ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в межах строку досудового розслідування. Визначено ОСОБА_6 заставу в розмірі 110 000 грн. 00 коп., за умови внесення якої, на призначений для цього депозитний рахунок ТУ ДСА України в Миколаївській області підозрюваного необхідно негайно звільнити з-під варти. Крім того, у разі внесення застави, на ОСОБА_6 покладені відповідні обов`язки: - не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора чи суду (в залежності від стадії кримінального провадження); - повідомляти слідчого, прокурора чи суд (в залежності від стадії кримінального провадження) про зміну місця свого проживання; - здати на зберігання документи, які дають право виїзду за кордон. 06.08.2021 ОСОБА_7 , як заставодавець, вніс заставу в розмірі 110000 грн. 00 коп. на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Миколаївській області, що підтверджується квитанцією АТ КБ "Приватбанк" № 0.0 2220906080 код квитанції 9240-9372-4771-5392 від 06 серпня 2021 року за ОСОБА_6 . Згідно повідомлення начальника ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» № 20/6/3-5590/Глб від 09.08.2021 ОСОБА_6 на підставі ухвали Центрального районного суду м.Миколаєва від 05.08.2021 звільнено під заставу у розмірі 110 000 грн. Відповідно до ст. 182 КПК України, з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави. У випадках, передбачених частинами третьою або четвертою ст. 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Частиною 11 ст. 182 КПК України передбачено, що застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою. В силу ч. 4 ст. 202 КПК України, з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Тобто, з моменту внесення застави, обвинувачений є особою відносно якої у кримінальному провадженні застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Частиною 2 ст. 182 КПК України передбачена можливість внесення застави не тільки підозрюваним або обвинуваченим, а й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Згідно з ч. 7 ст. 182 КПК України підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Положеннями КПК України не визначено конкретного строку дії запобіжного заходу у виді застави. Згідно зі ст. 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до вимог ч. 11 ст. 182 КПК України, п. 8 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 року № 27), застава повертається заставодавцю після припинення дії запобіжного заходу у вигляді застави та постановлення вироку (ухвали), у якому міститься рішення про повернення застави. При цьому, після внесення грошових коштів як застави за обвинуваченого, строк дії ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді застави, відповідно до ст. 203 КПК України діє до моменту прийняття остаточного рішення, а саме ухвалення вироку чи закриття кримінального провадження, оскільки відповідно до ст. 182 КПК України цей запобіжний захід не має граничного строку дії, а тому повернення застави є обґрунтованим, ухвала про обрання запобіжного заходу припинила свою дію за наведених вище обставин. Саме припинення дії запобіжного заходу, у відповідності до ч. 11 ст. 182 КПК України, є підставою для повернення внесеної суми застави, у тому числі заставодавцю. Судом не встановлено порушень ОСОБА_6 покладених на нього слідчим суддею обов`язків. На виконання покладених слідчим суддею на ОСОБА_6 обов`язків, ним 09.08.2021 до Управління ДМС України у Вінницькій області зданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданий органом 0520 від 11.05.2018, що підтверджується довідкою про вилучення/тимчасове вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон № 15 від 09.08.2021. За вищевикладених обставин, паспорт підлягає поверненню ОСОБА_6 .

Керуючись ст. ст. 100, 124, 368, 370, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Згідно частин 2, 3 ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном – 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

В силу п.1, п.2 ч.1 ст.76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_6 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відповідно до ст.72 КК України в строк покарання ОСОБА_6 зарахувати строк тримання під вартою з 03 серпня 2021 року до 06 серпня 2021 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати на залучення експертів в розмірі 5319,91 (п`ять тисяч триста дев`ятнадцять) грн. 91 коп.

Запобіжний захід у вигляді застави щодо ОСОБА_6 в розмірі 110 000 грн. - залишити без зміни до набрання вироком законної сили.

Після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) заставу у розмірі 110 000,00 (сто десять тисяч) грн., сплачену на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 серпня 2021 року по справі № 490/6239/21, внесеної за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з квитанцією АТ КБ "Приватбанк" № 0.0 2220906080 код квитанції 9240-9372-4771-5392 від 06 серпня 2021 року на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Миколаївській області.

Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 05.08.2021 року на автомобіль «MERCEDES BENZ», моделі 518CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є власністю ОСОБА_10 (справа №490/6239/21) на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України – скасувати.

Речовий доказ: автомобіль «MERCEDES BENZ», моделі 518CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 – залишити власнику ОСОБА_10 .

Після набрання вироком законної сили паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , виданий органом 0520 від 11.05.2018, який знаходиться на зберіганні в Управлінні ДМС України у Вінницькій області - повернути ОСОБА_6 .

Цивільний позов ОСОБА_4 – залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Новоодеський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти діб з дня його проголошення

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому, захиснику, потерпілим та прокурору.

Суддя ОСОБА_1